Ухвала суду № 134987435, 17.03.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/5212/26

Провадження № 1-кс/344/2278/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року м. Івано-Франківськ

Слідчий суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання слідчого П`ятого слідчого відділу (з дислокацією у м. Івано-Франківську) Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Львові, ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62026140150000220 від 17.03.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5. ст. 407 КК України, відносно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,-

ВСТАНОВИЛА:

Слідчий ОСОБА_6 за погодженням з прокурором ОСОБА_3 звернувся з клопотання про застосування до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В обґрунтування клопотання вказано про те, що відповідно до наказу №221 від 01.08.2025молодший лейтенант ОСОБА_4 призначений на посаду офіцера резерву групи підготовки (перепідготовки) 1-го навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 НГУ.

Проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_2 НГУ молодший лейтенант ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і Законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов`язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України.

Про введення в дію воєнного стану молодшому лейтенанту ОСОБА_4 достеменно було відомо, оскільки Указ Президента України № 64/2022 оголошено за допомогою засобів масової інформації та доведено до населення країни.

Однак, молодший лейтенант ОСОБА_4 будучи обізнаним із вище зазначеними вимогами законодавства, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин, в умовах воєнного стану, 25.08.2025 самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_2 НГУ ( АДРЕСА_1 ) та незаконно, без поважних причин, перебував поза його розташуванням до 17.03.2026, цим самим проводив службовий час на власний розсуд не пов`язуючи його із проходженням військової служби.

17.03.2026молодший лейтенант ОСОБА_4 у супроводі військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України прибув до органу досудового розслідування П`ятого слідчого відділу Територіального управління ДБР, розташованого у місті Львові.

17.03.2026 ОСОБА_4 вручено повідомлення про підозру особисто під підпис у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Причетність ОСОБА_4 до вчинення вказаного злочину та обґрунтованість оголошеної йому підозри повністю підтверджується зібраними доказами.

З метою забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, запобігання продовженню злочинної діяльності та визначеним законодавством ризикам виникла необхідність в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного покладається необхідність запобігання спробам:

- переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується, тим що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину за який, передбачено понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв`язку із чим, розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання.

- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що підозрюваний може вплинути на свідків, які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій.

- вчиняти інші кримінальні правопорушення підтверджується тим, що підозрюваний вчинив самовільне залишення військової частини, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану,тривалий час перебував у злочинному стані з моменту вчинення злочину до 17.03.2026, цим самим переховувався від органу досудового розслідування, що вказує на схильність останнього до вчинення кримінальних правопорушень.

Санкція злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 , передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від 5 до 10 років (за відсутності альтернативного виду основного покарання), тобто є умисним тяжким злочином.

На думку сторони обвинувачення, зважаючи на вищевикладене, враховуючи неможливість застосувати щодо ОСОБА_4 інший запобіжний захід, тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному, а також те, що ОСОБА_4 може переховуватись від органу досудового розслідування, з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків, які передбачені у ст. 194 КПК України, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, вчиненню іншого кримінального правопорушення чи продовженню кримінального правопорушення, орган досудового розслідування приходить до висновку про необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав з підстав викладених в ньому, просив клопотання задоволити.

Захисник у судовому засіданні вказав, що заперечує щодо задоволення клопотання. Підозрюваний виявив бажання повернутися на військову службу. Просив відмовити у задоволенні клопотання, у випадку, якщо слідчий суддя прийде до переконання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зменшити розмір застави до 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки розмір застави вказаний у клопотанні є завідомо непосильним для підозрюваного чи його родини.

Підозрюваний у судовому засіданні підтримав думку захисника. Вказав, що поступив необдумано, та має намір повернутися на військову службу. Також просив врахувати, що на даний час немає доходів, проживає разом із батьками, які є пенсіонерами.

Заслухавши учасників розгляду, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшла наступного висновку.

Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 183 КПК України визначено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

П`ятим слідчим відділом (з дислокацією у м. Івано-Франківську) Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Львові проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №62026140150000220 від 17.03.2026за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст. 407 КК України.

17.03.2026 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а саме про те, що він підозрюється у нез`явленні вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинений в умовах воєнного стану.

Відповідно до матеріалів службового розслідування Навчального центру підготовки підрозділів Національної гвардії України, починаючи з 25.08.2025 по теперішній час, молодший лейтинант ОСОБА_4 самовільно залишив Навчальний центр підготовки підрозділів (в/ч НОМЕР_2 ).

Відповідно до практики Європейського суду «розумна підозра» у вчиненні кримінального злочину», про яку йдеться у підпункті «с» п. 1 ст. 5 Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб будь-який захід, яким людина позбавляється волі, відповідав меті ст. 5, а саме захисту особи від свавілля.

У п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» визначено, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series А, № 182).

При цьому, обґрунтована підозра вимагає тільки наявності певних об`єктивних відомостей, які дають підстави для переконання в тому, що особа вірогідно вчинила злочин. За визначенням Європейського суду, «у п-п. «с» п. 1 ст. 5 йдеться про розумну підозру, а не про щиру або сумлінну (bona fide) підозру».

У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (1994) Суд визначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтованого обвинувального вироку чи просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

Вирішуючи дане клопотання враховую також вагомість наявних доказів, які містяться в: матеріалах службового розслідування за фактом самовільного залишення Навчального центру підготовки підрозділів (в/ч НОМЕР_2 ) молодшим лейтинантом ОСОБА_4 , протоколами допитів свідків від 17.03.2026.

Разом з тим слідчий суддя на цьому етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення. Тому, на підставі оцінки сукупності отриманих доказів, слідчим суддею визначено, що причетність ОСОБА_4 до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу.

Прокурор у судовому засіданні довів, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме: підозрюваний може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується тим, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину за який, передбачено понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв`язку із чим, розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання. Крім того, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що обвинувачений може вплинути на свідків, які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій. Оцінюючи наявність цього ризику, варто врахувати, що ризик впливу на свідків існує не лише на етапах досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду.

Згідно п.36 рішення у справі «Москаленко проти України» від 20.05.2010 (заява №37466/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (п.58 рішення від 04 жовтня 2005 року у справі «Бекчиєв проти Молдови, заява №9190/03).

Згідно практики Європейського суду з прав людини серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться (п.40 рішення у справі «Клоот проти Бельгії» від 12 грудня 1991 року, заява №12718/87).

При цьому слідчий суддя, бере до уваги, характеризуючі особу підозрюваного дані, службову характеристику, його вік, те, що має вищу освіту, не одружений, приватний підприємець, раніше не судимий.

Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, особливо в умовах воєнного стану, який запроваджений на території України.

Санкція злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 , передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років, тобто є умисним тяжким злочином.

При цьому, слідчий суддя оцінює суворість можливого покарання для підозрюваного та визнає за реальну небезпеку можливість здійснення ним перешкод слідству у разі застосування більш м`якого запобіжного заходу, дотримуючись принципів співрозмірності між тяжкістю кримінального правопорушення (характером кримінального правопорушення згідно оголошеної підозри) та характером цього запобіжного заходу.

Слідчим суддею береться до уваги ступінь тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_4 як військовослужбовець, що зумовлений обставинами воєнного часу, тривалість нез`явлення вчасно на службу, вчиняючи тяжке кримінальне правопорушення в умовах особливого періоду воєнного стану, зумовлює наявність по справі реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з тим, відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто виключно тримання під вартою.

Поряд з цим, не ставлячи під сумнів довіру, на яку заслуговує особа, яка звертається з проханням, слідчий суддя зазначає, що з огляду на встановлені в судовому засіданні ризики та обставини, слідчий суддя в цілому вважає, що застосування такого запобіжного заходу на даній стадії кримінального провадження відповідатиме потребам, меті та завданням відповідного запобіжного заходу.

Таким чином, враховуючи вище зазначені ризики і наявність обґрунтованої підозри, те, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, є військовослужбовцем Збройних Сил України за призовом під час мобілізації, мають виняткову суспільну небезпечність в період триваючої збройної агресії РФ, особливо, в бойовій обстановці, застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є найбільш прийнятним.

Задоволення клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Як вже, зазначено кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів, за вчинення які передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.

Так, відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Поряд з цим, слідчий суддя вважає за можливим визначити розмір застави з огляду на особу підозрюваного.

Разом з тим згідно з ч. 3 ст. 183 КПК України при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя зобов`язаний визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених цим Кодексом, який в свою чергу відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

У рішенні від 13.01.2022 у справі «Істоміна проти України» ЄСПЛ зауважив, що відповідно до ч.4 ст.182 КПК слідчий суддя визначає розмір застави «з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст.177 цього кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього». Далі суд зазначив, що застава має на меті не гарантування відшкодування шкоди, завданої у справі, а передусім забезпечення явки особи в судове засідання. Тому розмір застави повинен оцінюватися залежно від особи, про яку йдеться, з урахуванням її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду. В ЄСПЛ наголосили, що суд повинен так само обережно й ретельно розглядати питання про застосування застави, як і вирішувати, чи є необхідним продовження тримання особи під вартою.

Частиною 5 ст.182 КПК України визначено, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину визначається у межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зважаючи на вищевикладене, слідчий суддя вважає, що в судовому засіданні поза розумним сумнівом доведено відсутність можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу, тому клопотання слід задоволити та застосувати до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 14 травня 2026 року, з урахуванням строку досудового розслідування, з визначенням застави 25 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 83 200 грн., як таку яка не може бути завідомо непосильною, з врахуванням особи підозрюваного, його майнового стану. Разом з тим, у випадку сплати застави на підозрюваного, слід покласти, передбачені у ст. 194 КПК України додаткових обов`язків, необхідність покладення яких встановлена, оскільки такий запобіжний захід буде достатнім для забезпечення дієвості даного кримінального провадження, а визначений розмір застави буде достатнім стимулюючим засобом, щоб вилучити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні і стимулюватиме його подальшу поведінку.

За змістом ч. 2 ст. 197 КПК України строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту.

Керуючись ст.ст. 176-178, 182-183, 193-194, 196-197, 202, 205, 309, 376, 395 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання задоволити.

Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 14 травня 2026 року включно, в межах строку досудового розслідування.

Взяти підозрюваного ОСОБА_4 під варту в залі суду.

Строк дії ухвали до 14 травня 2026 року включно, в межах строку досудового розслідування.

Визначити заставу у розмірі 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 83 200 (вісімдесят три тисячі двісті) гривень, яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Івано-Франківського міського суду (одержувач: ТУ ДСА України в Івано-Франківській області, код: 26289647, банк : ДКСУ України, м. Київ, МФО: 820172, р/р: UA158 201 720 355 259 002 000 002 265).

У разі внесення застави зобов`язати підозрюваного ОСОБА_4 прибувати за кожною вимогою до суду, слідчого, прокурора, та, у відповідності до ч. 5 ст. 194 КПК України, покласти наступні обов`язки на строк до 14 травня 2026 року включно, тобто в межах строку досудового розслідування:

- повідомляти слідчого, прокурора, чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця служби;

- не відлучатись із населеного пункту, де проживає чи проходить службу без дозволу уповноваженої особи;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити підозрюваному, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу із відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок Івано-Франківського міського суду коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення. Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув`язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти та повідомити усно і письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю.

У разі внесення застави та з моменту звільнення з-під варти у зв`язку із внесенням застави підозрюваний вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

Про прийняте рішення повідомити заінтересованих осіб, родичів.

Ухвала підлягає до негайного виконання після її оголошення.

Контроль за виконанням ухвали покласти на слідчого П`ятого слідчого відділу (з дислокацією у м. Івано-Франківську) Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Львові, ОСОБА_6 .

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а підозрюваним в цей же строк з моменту вручення копії даної ухвали.

Повний текст ухвали - 19 березня 2026 року.

Слідчий суддя

Івано-Франківського міського суду ОСОБА_1