Рішення № 134968770, 19.03.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 березня 2026 року м. Ужгород№ 260/8606/25 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 поверх, м. Харків, Харківська область, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника адвоката Бряник Ренати Михайлівни (далі представник позивача) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), в якому просить:

1) визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №072350013353 від 03.10.2025 року;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 пенсію за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 32 років.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем протиправно не зараховано до його страхового стажу періоди роботи за записами трудової книжки від 25.04.1984 року № НОМЕР_2 , починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії, чим порушено права та законні інтереси позивача.

28 жовтня 2025 року ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду було залишено даний позов без руху та надано заявнику строк на усунення недоліків шляхом надання позовної заяви із уточненням змісту заявлених позовних вимог або складу відповідачів, до яких ці вимоги звернуті.

На виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху представником позивача надано суду заяву, згідно якої останній просив суд викласти прохальну частину позовної заяви в наступній редакції із зміненим складом відповідачів:

1) визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №072350013353 від 03.10.2025 року;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 пенсію за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 32 років.

10 листопада 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов та докази, які в нього є в термін протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання даної ухвали.

27 листопада 2025 року представником відповідача, через систему «Електронний суд», подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначив, що не погоджується з вимогами позивача, викладених у позовній заяві та вважає їх безпідставними. Відповідач вказав, що заява позивача про призначення пенсії за віком від 26.09.2025 була розглянута за принципом екстериторіальності відповідно до Порядку № 22-1, а рішенням від 03.10.2025 № 072350013353 позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу, передбаченого частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV. За результатами перевірки встановлено, що за наявного віку 60 років позивач має страховий стаж лише 27 років 8 місяців 28 днів замість необхідних 32 років.

Також відповідач обґрунтував неможливість зарахування до страхового стажу періоду роботи з 25.10.1990 по 01.12.2005, оскільки у трудовій книжці відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу, а з 2000 року відсутні дані про сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб. Посилаючись на статті 24 Закону № 1058-IV, статтю 62 Закону № 1788-XII, Порядок № 637 та Інструкцію № 58, відповідач зазначив, що страховий стаж може бути підтверджений лише належними документами або даними персоніфікованого обліку, який з 01.07.2000 є обов`язковим. Оскільки таких доказів не надано, рішення про відмову у призначенні пенсії вважається законним та обґрунтованим.

Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 , досягнувши 60-річного віку та вважаючи, що має необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком, 01.07.2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із відповідною заявою. За результатами її розгляду рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 0723500013353 від 09.07.2025 року йому було відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу, який мав становити 32 роки. У рішенні зазначено, що до стажу не зараховано період роботи з 27.03.1997 по 31.12.2003 у зв`язку з некоректним зазначенням у трудовій книжці дати та наказу про звільнення, відсутністю даних у реєстрі застрахованих осіб з 01.07.2000, а також відсутністю відомостей про звільнення у довідці № 07-04/276 від 06.05.2025 року.

12.08.2025 року позивач повторно звернувся із заявою про призначення пенсії, додавши трудову книжку серії НОМЕР_2 від 25.04.1984 року, довідки архівного відділу Тячівської районної державної адміністрації № 07-04/529 від 25.08.2025, № 07-04/276 та № 07-04/277 від 06.05.2025 щодо заробітної плати за період роботи в радгоспі «Більшовик» у с. Теребля з січня 1994 по грудень 1998 року, а також підтвердження страхового стажу, набутого у Чеській Республіці в періоди з 12.12.2007 по 24.10.2022 та з 04.05.2023 по 31.12.2023 відповідно до міжнародного договору, ратифікованого Законом № 238-IV від 22.11.2002. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 20.08.2025 № 072350013353 у призначенні пенсії відмовлено через недостатність страхового стажу, при цьому не було зараховано період роботи в радгоспі «Більшовик» з 25.10.1990 по 31.12.2003, який, за розрахунками позивача, разом з іншими періодами становить загальний стаж 41 рік 8 місяців 218 днів.

У подальшому 26.09.2025 року позивач повторно звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.10.2025 № 072350013353 йому відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного стажу. Відповідач не зарахував період роботи з 25.10.1990 по 01.12.2005 за трудовою книжкою НОМЕР_2 через відсутність назви установи при прийнятті на роботу, відсутність даних про сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб, а також відсутність відомостей про звільнення у довідці № 07-04/276 від 06.05.2025; часткове зарахування здійснено на підставі довідки № 07-04/277 від 06.05.2025 та акту перевірки № 0700-0903-1/3557 від 22.07.2025. Позивач із такими висновками не погоджується, вважаючи, що його страховий стаж підтверджується як даними трудової книжки, так і офіційними архівними довідками.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 року, ратифікована Законом України від 14.09.2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Законів України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.91 (далі - Закон №1788) та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058) (в редакціях, чинних на момент прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 року.

Так, ОСОБА_1 , згідно ч. 2 ст. 26 Закону №1058 має право на пенсію за віком після досягнення 62 років за наявності страхового стажу.

Під «страховим стажем» згідно ч. 1 ст. 24 Закону №1058 розуміють період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058).

Згідно до ч. 1 ст. 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Положеннями ст. 62 Закону №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вказане кореспондується також з положеннями п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.93 р. (далі Інструкція) та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.93 р.

П. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.93 №301 «Про трудові книжки працівників» визначено, що заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до п. 2.2 Інструкції, до трудової книжки вносяться наступні відомості: про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Згідно п. 2.3 Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (2.4 Інструкції).

Відповідно до п. 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

П. 2.9 Інструкції передбачено, що виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.

Вказане кореспондується також з положеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (що була чинна на момент видачі трудової книжки позивача).

Свою відмову зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 25.10.1990 по 01.12.2005 відповідач аргументує, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 25.10.1990 по 01.12.2005 рік, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 25.04.1984 року, оскільки відсутня назва установи при прийнятті на роботу та інформація про нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб.

В архівній довідці № 07-04/276 від 06.05.2025 року не зазначено звільнення з роботи.

Період зараховано частково згідно з довідкою про заробітну плату № 07-04/277 від 06.05.2025 року та акту перевірки № 0700-0903-1/3557 від 22.07.2025 року.

Водночас, на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 (далі постанова № 794), від 08.06.1998 № 832 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування впроваджується протягом 1998-2000 років. Починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсії здійснюється із заробітку особи за період роботи з 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 постанови № 794).

З урахуванням зазначених норм, персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов`язковим.

Оцінюючи правомірність такого рішення відповідача, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач при зверненні за призначенням пенсії подав, в тому числі трудову книжку НОМЕР_2 від 25.04.1984, в якій наявні відомості про роботу ОСОБА_1 , в тому числі, у радгоспі «Більшовик» з 25.10.1990 по 01.12.2005.

Так, відомості про прийняття та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства.

Поряд з цим, в трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 25.04.1984, дійсно не міститься запису назвии установи при прийнятті на роботу та звільнення з неї.

Додатково на підтвердження факту роботи в радгоспі «Більшовик» позивачем надано довідку №07-04/530 від 25.08.2025 виданої архівним відділом Тячівської районної державної адміністрації.

Поряд з цим, суд вважає, що такий недолік заповнення трудової книжки не може слугувати підставою для не зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу особи, оскільки з відповідних записів трудової книжки можна достеменно встановити місце, посаду та період роботи, номер та дату розпорядчого документа, на підставі якого зроблено відповідний запис.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даного періоду роботи відповідачем суду не надано.

При цьому суд зазначає, що обов`язок щодо повноти та правильності внесення до трудової книжки даних покладено на роботодавця, тобто на підприємство, де працювала позивач.

Отже працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Така правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а.

З аналізу наведених норм суд вважає, що оскільки відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, незначні недоліки у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.

Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення такої.

Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

З огляду на зазначене суд вважає, що період роботи ОСОБА_1 у радгоспі «Більшовик» з 25.10.1990 по 01.12.2005 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивачу при вирішенні питання призначення пенсії.

Щодо відсутності інформації про нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб у період трудової діяльності позивача з 25.10.1990 року по 01.12.2005 року, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 1 Закону №1058 страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 10, 12 ст. 20 Закону №1058, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Таким чином, на підставі проведеного правового аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини суд дійшов висновку, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

В свою чергу органи Пенсійного фонду України наділені повноваженнями проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.

Тому наявність сумнівів у відповідача може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу інформації щодо сплати страхових внесків страхувальником у періоди роботи позивача з 25.10.1990 року по 01.12.2005 року не є підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивача періодів її роботи, оскільки позивач не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верхового Суду 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі №482/437/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а та від 09.10.2020 у справі №341/460/17.

В спірних правовідносинах відповідач жодний дій на перевірку зазначених у трудовій книжці НОМЕР_2 відомостей про трудовий стаж ОСОБА_1 не вчиняв, натомість відмовив у зарахуванні вказаних у ній періодів до страхового стажу.

В ході розгляду даної адміністративної справи ГУ ПФУ у Харківській області, всупереч приписам ч. 2 ст. 77 КАС України, також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості трудової книжки НОМЕР_2 не відповідають дійсності.

Тому суд вважає оскаржене рішення №072350013353 від 03.10.2025 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а спірні періоди роботи за трудовою книжкою НОМЕР_2 підлягають зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 для встановлення права на пенсію за віком.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

З огляду на те, що страховий стаж ОСОБА_1 , з урахуванням встановлених судом в даній адміністративній справі обставин є достатнім для призначення пенсії за віком, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

При цьому суд враховує те, що ОСОБА_1 , вперше звернувся із заявою про призначення пенсії 01 липня 2025 року, отже ГУ ПФУ в Харківській області, як останній орган ПФУ, що приймав рішення, слід зобов`язати призначити пенсію позивачу з 01 липня 2025 року.

При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03, 20 вересня 2012 року, п. 53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, оскільки позов задоволено, на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 139, 243, 246 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 поверх, м. Харків, Харківська область, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №072350013353 від 03.10.2025 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 пенсію за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 32 років.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 поверх, м. Харків, Харківська область, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) судовий збір в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяД.В. Іванчулинець