Рішення № 134968726, 19.03.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 березня 2026 рокум. Ужгород№ 260/100/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючої судді Маєцької Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міжгірської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Міжгірської селищної ради Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , в якому просить: 1) Визнати незаконним та скасувати рішення Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області від 06.11.2025 року №1529 Про затвердження та відмову у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання її у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); 2) Зобов`язати Міжгірську селищну раду Хустського району Закарпатської області затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки з кадастровим номером 2122455100:01:016:0200 загальною площею 0,1440 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , та призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та передати безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 7/10 часток у праві власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2122455100:01:016:0200.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу належить 7/10 часток у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлям і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Співвласником будинку №20/22 є також ОСОБА_2 , якій належить 3/10 частки. За даними технічної інвентаризації від 20.08.1946 року, для будівництва і обслуговування Будинку АДРЕСА_1 була відведена земельна ділянка загальною площею 1539,91 кв.м, у тому числі під будівлями 219,91 кв.м, під двором 1320 кв.м, що підтверджується Генеральним планом (схемою). На даний час у фактичному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебуває земельна ділянка площею 0,1440 га, призначена для будівництва і обслуговування належного їм домоволодіння в АДРЕСА_1 . 09 червня 2025 року Відділом № 7 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області у Державному земельному кадастрі було зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 2122455100:01:016:0200 площею 0,1440 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач 11 червня 2025 року звернулася до Міжгірської селищної ради із заявою, в якій просила затвердити технічну документацію та передати земельну ділянку з кадастровим номером 2122455100:01:016:0200 у її та ОСОБА_2 спільну власність пропорційно їх часток у праві власності на будинок за адресою АДРЕСА_1 . Рішенням Міжгірської селищної ради від 06.11.2025 року №1529 «Про затвердження та відмову у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання її у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» позивачу відмовлено у затвердженні технічної документації із землеустрою та передачі у спільну часткову власність земельної ділянки з кадастровим номером 2122455100:01:016:0200 у зв`язку з відсутністю згоди ОСОБА_2 . Таке рішення позивач вважає протиправним, оскільки відсутність згоди ОСОБА_2 не може бути підставою для відмови у затвердженні технічної документації із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 2122455100:01:016:0200 та передачі у власність позивача 7/10 часток у праві власності на цю ділянку, оскільки дана ділянка призначена для будівництва і обслуговування будинку АДРЕСА_1 і позивач, як співвласник будинку, вправі, навіть попри нічим необґрунтовану незгоду ОСОБА_2 , оформити свої права на земельну ділянку з кадастровим номером 2122455100:01:016:0200, що у подальшому надасть їй змогу ініціювати поділ Будинку за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 2122455100:01:016:0200.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав, в той же час, у заяві від 22.01.2026 року представник відповідача зазначив, що Міжгірська селищна рада відзив на позовну заяву подавати не буде.

Представник третьої особи надав до суду пояснення щодо позову, в яких зазначив, що позивачем подано безпідставну, односторонню заяву на виготовлення технічної документації на земельну ділянку під нерухомим майном, що перебуває у спільній частковій власності позивача та третьої особи. Позивачем не подавалась заява до органу місцевого самоврядування та відповідно не погоджувалась така з наданням дозволу на розробку відповідної технічної документації, як це визначено положеннями ст. 118 ЗК України, хоча підставою позову вказано зокрема ст. 118 ЗК України. Розробником технічної документації ФОП ОСОБА_3 , безпідставно прийнято таку односторонню заяву та незаконно, з внесенням недостовірних відомостей до Технічної документації (зокрема, щодо кількості та кола замовників) розроблено технічну документацію на земельну ділянку під нерухомим майном, що перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .. Відтак, вважає, що відповідачем прийнято законне та правомірне рішення про відмову у затвердженні технічної документації.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 09.11.2009 року у справі № 2-453/2009 р. визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/10 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 та за ОСОБА_1 право власності на 7/10 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 01.12.2009 року позивачем зареєстроване право власності на 7/10 частки житлового будинку на підставі вищевказаного рішення суду.

Третьою особою ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 3/10 частки житлового будинку на підставі рішення Міжгірського районного суду у справі № 2-453/2009 р., що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 01.12.2009 року.

ФОП ОСОБА_3 було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_2 , площею 0,1440 га, кадастровий номер 2122455100:01:016:0200.

09 червня 2025 року Відділом № 7 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, на підставі виготовленої ФОП ОСОБА_3 техдокументації із землеустрою, у Державному земельному кадастрі було зареєстровано земельну ділянку земельну ділянку з кадастровим номером 2122455100:01:016:0200 площею 0,1440 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач звернувся до Міжгірської селищної ради Закарпатської області із клопотанням від 11.06.2025 року, в якому просив затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки з кадастровим номером 2122455100:01:016:0200 загальною площею 0,1440 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та передати земельну ділянку у спільну часткову власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пропорційно часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування, якого призначена земельна ділянка з кадастровим номером 2122455100:01:016:0200.

Відповідно до п. 3 рішення Міжгірської селищної ради Закарпатської області від 06.11.2025 року «Про затвердження та відмову у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)» відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі у спільну часткову власність земельної ділянки площею 0,1440 за кадастровим номером 2122455100:01:016:0200.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вимогами статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР).

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №280/97-ВР органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Статтею 25 Закону №280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частинами 1 статті 46 Закону №280/97-ВР передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Частиною 1 статті 71 Закону № 280/97-ВР передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

Відповідно до частин 1-3 статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Відповідно до частини 11 статті 59 Закону №280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Спеціальним законом, що регулює земельні правовідносини в Україні, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України).

За змістом частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 118 ЗК України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

До заяви додається розроблена відповідно до Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.

У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

У випадках та порядку, визначених частинами першою і другою, абзацами першим і другим частини третьої, частиною четвертою, абзацами першим і другим частини п`ятої цієї статті, документи, що підтверджують набуття права власності, права оперативного управління, господарського відання на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об`єкт незавершеного будівництва чи частку у праві спільної власності на такий об`єкт), є підставою для державної реєстрації переходу до набувача права власності або права користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт (ч. 7 ст. 120 ЗК України).

Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) затверджується власником (розпорядником) земельної ділянки.

Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації (частина восьма статті 186 ЗК України).

Згідно до частини десятої статті 186 ЗК України висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.

Отже, у відповідності до вимог чинного законодавства на момент прийняття оскаржуваного рішення підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Зі змісту пункту 3 рішення Міжгірської селищної ради від 06.11.2025 року № 1529 вбачається, що підставою для відмови позивачу у затвердженні технічної документації зазначено відсутність згоди співвласниці ОСОБА_2 .

Водночас, жодного посилання на невідповідність технічної документації вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації оскаржене рішення не містить.

Таким чином, оскільки оскаржуване рішення відповідача в частині відмови позивачу у затвердженні технічної документації із землеустрою не містить вичерпного переліку недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію, то воно прийняте з порушенням вимог Земельного кодексу України, а тому воно підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

При цьому, суд зауважує, що в прохальній частині позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області від 06.11.2025 року №1529 Про затвердження та відмову у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання її у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Водночас, судом встановлено, що позивачу відмовлено у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та переді у спільну часткову власність земельної ділянки пунктом 3 вищевказаного рішення, відтак рішення Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області від 06.11.2025 року №1529 Про затвердження та відмову у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання її у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) підлягає скасуванню саме в цій частині, а саме в частині пункту 3, який стосується позивача.

При цьому, суд звертає увагу, що предметом розгляду у даній справі є законність рішення відповідача про відмову позивачу у затвердженні документації та передачу у власність земельної ділянки, а не врегулювання взаємовідносин між співвласниками.

Таким чином, наведені третьою особою у поясненнях щодо позову доводи, не можуть підміняти собою визначені законом підстави для відмови у затвердженні технічної документації із землеустрою.

В той же час, як вже зазначалося судом, відповідно до ч. 8 ст. 186 ЗК України підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Водночас, яке вже зазначалося судом, оскаржене рішення відповідача не містить визначених законом підстав для відмови у затвердженні технічної документації із землеустрою.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та передати позивачу безоплатно у приватну власність 7/10 часток у праві власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2122455100:01:016:0200, суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Згідно пункту 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

У відповідності до підпунктів 9, 10 пункту б частини першої статті 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження: організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою.

Статтею 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.

З огляду на наведені норми та враховуючи те, що відповідач не надав належної оцінки поданій позивачем на затвердження технічній документації із землеустрою та відповідності її положень вимогам законів і прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, при цьому не врахував і не застосував вимоги статті 186 Земельного кодексу України, то суд у даному випадку не може перебирати на себе повноваження суб`єкта владних повноважень органу місцевого самоврядування та зобов`язувати останнього затвердити технічну документацію із землеустрою, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

В той же час, суд вбачає підстави для зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 11.06.2025 року про затвердження технічної документації із землеустрою та прийняти мотивоване рішення, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому судовому рішенні.

Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити частково.

Таким чином, у відповідності до ст. 139 КАС України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 532,48 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Міжгірської селищної ради.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міжгірської селищної ради (Закарпатська область, Міжгірський район, селище Міжгір`я, вул. Шевченка, буд. 97, код ЄДРПОУ 04350910), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати п. 3 рішення Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області від 06.11.2025 року №1529 Про затвердження та відмову у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання її у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

3. Зобов`язати Міжгірську селищну раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 11.06.2025 року про затвердження технічної документації та передачу у власність земельної ділянки з кадастровим номером 2122455100:01:016:0200.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Міжгірської селищної ради (Закарпатська область, Міжгірський район, селище Міжгір`я, вул. Шевченка, буд. 97, код ЄДРПОУ 04350910) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 532,48 грн. (п`ятсот тридцять дві гривні сорок вісім копійок).

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяН.Д. Маєцька