Рішення № 134965554, 17.03.2026, Бобринецький районний суд Кіровоградської області

Справа № 383/1316/25

Номер провадження 2/383/79/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року Бобринецький районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючої - судді Адаменко І.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Ляховецької В.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Бобринець Кіровоградської області в залі судових засідань Бобринецького районного суду Кіровоградської області справу №383/1316/25 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18 квітня 2021 року в особистому кабінеті на сайті ТОВ «МІЛОАН» https://miloan.ua/, ОСОБА_1 подала заявку на отримання кредиту №102276649. ТОВ «МІЛОАН» було направлено відповідачу електронне повідомлення (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введені якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору №102276649 від 18.04.2021 року. Таким чином, відповідач уклав договір про споживчий кредит №102276649 від 18.04.2021 року з ТОВ «МІЛОАН» та на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 10000,00 грн. Кредитний договір було укладено строком на 15 днів. Однак відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання.

29 липня 2021 року згідно умов договору відступлення прав вимоги №05Т, ТОВ «МІЛОАН» відступило право вимоги за кредитним договором №102276649 від 18.04.2021 року на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС». Згідно договору відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором становить 43625,00 грн з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10000,00 грн; заборгованість за відсотками - 32625,00 грн; заборгованість за комісійними винагородами - 1000,00 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2422,40 грн.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 17 жовтня 2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 26 лютого 2026 року задоволено клопотання представника позивача про поновлення строку подачі письмових доказів.

Представник позивача ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, до суду від представника надійшла відповідь на відзив, яка обгрутована тим, що щодо доводів представника відповідача, що в додатках до позовної заяви є копія кредитного договору № 102276649 від 18.04.2021 року, але при цьому зазначений договір підписаний тільки з боку ТОВ «МІЛОАН». Разом з тим, звертають увагу суду, що PDF файл договору, який міститься у матеріалах справи у додатках до позову, завантаживши (не для перегляду у особистому кабінеті підсистеми «Електронний суд», а скачавши даний файл) та відкривши через програмне забезпечення, призначене для читання PDF файлів (наприклад Adobe Reader, Microsoft Edge тощо) суд має змогу переконатись у наявності підпису та побачити одноразовий ідентифікатор, як зображено на скріншоті. Крім того, представник відповідача, заперечуючи проти укладення договору у спосіб, визначений п. п. 6.1 та 6.3, не надав жодних доказів, які б підтверджували, що мобільний номер телефону та ІР-адреса, з яких було подано заяву на отримання кредиту, не належать відповідачу. Поряд з цим, наданий позивачем скріншот першої сторінки договору із фіксацією підпису сторін за допомогою одноразового ідентифікатора дає підстави вважати доведеним належними доказами факт, що договір про споживчий кредит № 102276649 від 18.04.2021 був дійсно підписаний з первісним кредитором саме відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора L41096. А відтак, доводи представника відповідача на те, що позивачем не доведено виникнення між первісним кредитором та відповідачем зобов`язальних правовідносин на відповідних договірних умовах, які б були прийняті відповідачем, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Отже, підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов`язання. Крім того, згідно п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 10 000.00 грн у валюті: Українські гривні. Відповідно до п. 1.3. Договору кредит надається строком на 15 днів з 18.04.2021 (строк кредитування). Відповідно до п. 1.5.1. Договору комісія за надання кредиту: 1000.00 грн., яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб. Отже, чинним законодавством України кредитодавцю надано право отримувати плату за обслуговування кредиту, оскільки таке право прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування». Також звертають увагу суду, що на підтвердження законності нарахування розміру заборгованості, позивачем до позовної заяви було долучено відомість про щоденні нарахування та погашення за договором про споживчий кредит № 102276649 від 18.04.2021, яка сформована, підписана та надана первісним кредитором (додаток № 5 до позовної заяви «Деталізований розрахунок за кредитним договором 102276649.pdf.»). Отже позичальник свої зобов`язання жодному з кредиторів належним чином не виконав, у зв`язку з чим за договором виникла заборгованість в загальному розмірі 43 625,00 грн. Також, вказують, що представником відповідача не доведено, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн були фактичними і неминучими, а їхній розмір обгрунтований. На цій підставі просять позовні вимоги задовольнити в повному осбязі та стягнути з відповідача вказану заборгованість та просив розглядати справу без участі представника позивача (а.с.71-76).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася по невідомій суду причині, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлялася належним чином.

Представник відповідача, адвокат Дончук Д.М. в судове засідання також не з`явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, від представника до суду надійшов відзив, який обґрунтований тим, що в додатках до позовної заяви є копія кредитного договору № 102276649 від 18.04.2021 року, але при цьому зазначений договір підписаний тільки з боку ТОВ «МІЛОАН». Згідно пункту 6.1. Договору, він укладається в електронній формі. При цьому якщо оглянути надані позивачем додатки до договору: графік платежів, паспорт споживчого кредиту та Анкети-заяви, то жоден з цих документів не підписаний сторонами: немає підпису ані кредитодавця, ані позичальника. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. Про це зазначив Верховний Суд в постанові від 29 травня 2024 року в справі № 545/1750/21. Враховуючи, що на кредитному договорі немає підпису позичальника, даний договір не може вважатися укладеним, а тому слід відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. Крім того, згідно п. 1.2. Договору, сума кредиту становить 10000 грн. Згідно п. 1.3. Договору, кредит надається строком на 15 днів з 18.04.2021 (строк кредитування). Згідно п. 1.4. Договору, термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 03.05.2021. Згідно п. 1.5.1. комісія за надання кредиту: 1000,00 грн. Згідно п. 1.5.2. проценти за користування кредитом: 2625 грн. Згідно додатку № 1 до договору (графік платежів), загальна вартість кредиту становить 13625 грн, що включає в себе: тіло кредиту 10000 грн; проценти 2625 грн. Але в позовній заяві позивач вимагає стягнути з відповідача 43625 грн, з яких 10000 грн тіло кредиту, 1000 грн комісія та 32625 грн проценти, що свідчить про нарахування процентів вже після закінчення строку дії кредитного договору. На цій підставі просять відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі, а також стягнути судові витрати з позивача у сумі 7000,00 грн (а.с.57-60).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши зібрані в судовому засіданні докази та оцінивши їх у відповідності до ст.89 ЦПК України вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договір та інші правочини.

В частині 1 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції чинній на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» ч.3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Як визначено в ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до змісту ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (Позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Судом встановлено, що 18 квітня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено договір споживчого кредиту № 102276649, за умовами якого кредитодавець надає позичальникові на умовах, передбачених договором, грошові кошти (Кредит) у кредит у сумі 10000,00 грн гривень шляхом перерахування позичальнику на строк 15 днів, з кінцевим терміном повернення і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 03.05.2021 року (п.1.2. - п.1.4. Договору) (а.с.20 зворот -24).

Відповідно до п.1.5.1. Кредитного договору комісія за надання кредиту 10000,00 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Проценти за користування кредитом 2625,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,75 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно з п.1.6. - п.1.7. Кредитного договору стандартна процентна ставка за користування кредитом становит 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2, 2.3. цього Договору.

Як вбачається з п.2.1. Кредитного договору, кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Відповідно до п. 4.2. Кредитного договору, у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору кредитодавець, починаючи з дня, наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6. договору, в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6. договору.

Пунктом 2.3.1.2 Кредитного договору визначено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після звершення строку (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягненнязагальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною у п. 1.6 договору.

Згідно з п. 6.1. Кредитного договору, цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та доступний, зокрема, через сайт кредитодавця та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Відповідно до п. 6.2. Кредитного договору, розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією кредитодавця про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення кредитодавцю електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається кредитодавцем електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником через сайт кредитодавця, мобільний додаток, месенджери або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру позичальника на номер 2277 (вартість відправки SMS-повідомлення для позичальника визначено у правилах). Після укладення цей договір надається позичальнику шляхом розміщення в особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений кредитний договір та/або повідомлення про його укладання може бути на розсуд кредитодавця направлено позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв`язку, наданими позичальником кредитодавцю.

Згідно з п. 6.4. Кредитного договору, укладення кредитодавцем договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки.

Судом встановлено, що відповідно до Хронології вчинення дій щодо укладення кредитного договору у формі електронного правочину №102276649 від 18.04.2021 року ТОВ «Мілоан», укладення вказаного договору відбулося шляхом вчинення сторонами послідовних дій як в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства, так і поза її межами (а.с.113).

Зокрема, в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства позичальником було здійснено реєстрацію, заповнення відповідної заяви, ознайомлення з умовами кредитування та підтвердження наміру укласти кредитний договір.

18 липня 2021 року ОСОБА_1 в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства заповнила заяву-анкету на отримання кредиту №102276649, яка містить її персональні та контактні дані, та шляхом вчинення вказаних дій приєдналася до публічної пропозиції ТОВ «МІЛОАН» (а.с. 9).

Зазначена заява-анкета є складовою частиною процедури укладення електронного договору та підтверджує ініціювання відповідачем процесу отримання кредитних коштів і погодження з умовами, визначеними кредитодавцем.

Водночас поза межами зазначеної інформаційно-телекомунікаційної системи позичальником було вчинено дії, спрямовані на підтвердження своєї волі на укладення договору, а саме: введення одноразового ідентифікатора (SMS-коду), отриманого на номер мобільного телефону, прив`язаний до особи позичальника, а також використання платіжного інструменту, що забезпечило можливість перерахування кредитних коштів.

Вказані обставини підтверджуються довідкою з інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Мілоан» про надсилання одноразового ідентифікатора у формі SMS-повідомлення від 18.04.2021 року о 22:09:45, код підписання договору L41096, номер телефону НОМЕР_1 , статус повідомлення - «Sent» (а.с. 110 зворот), інформацією з електронного файлу (LogFile застосування коду) щодо підтвердження підписання позичальником електронного повідомлення про прийняття пропозиції укласти кредитний договір у формі електронного правочину №102276649 від 18.04.2021 року шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (а.с.111), а також вказані обставини підтверджуються наявною в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства фотокопією паспорта відповідача ОСОБА_1 , яка була використана під час проходження процедури ідентифікації особи позичальника.

Таким чином, сукупність вчинених дій свідчить про належну ідентифікацію позичальника та підтвердження ним волевиявлення на укладення кредитного договору в електронній формі, що відповідно до вимог чинного законодавства України прирівнюється до укладення договору у письмовій формі, що у свою чергу спростовує доводи сторони відповідача про непідписання нею кредитного договору та відповідно його неукладення.

Додатком № 1 до Договору про споживчий кредит №102276649 від 18.04.2021 року сторонами погоджено Графік платежів загальної вартість кредиту для клієнта (споживача) та реальну річну процентну ставку за договором про споживчий кредит від 18.04.2021 року, згідно з яким дата повернення кредиту та сплата нарахованих процентів: 03.05.2021, сума кредиту за договором 10000,00 грн, проценти за користування кредитом 2625,00 грн (а.с.24 зворот).

Відповідачем також підписано паспорт споживчого кредиту у якому міститься інформація та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткова інформація та інші важливі правові аспекти (а.с.25).

Укладаючи вищевказаний кредитний договір відповідач та ТОВ «МІЛОАН» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Проте, відповідач у строки, визначені Договором до 03.05.2021 року, свої зобов`язання не виконала.

Відповідно до положень ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановленихст.11 цього Кодексу.

Зобов`язання, згідно із ст.526 ЦК України, має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Порушення боржником умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки стаття 629 ЦК встановлює принцип обов`язковості виконання договору.

На підтвердження виконання Договору позивачем надано платіжне доручення №26863154 від 18.04.2021 року ТОВ «МІЛОАН», з якого вбачається, що відповідачу ОСОБА_1 (код НОМЕР_2 ), 18.04.2021 року на картку VISA № НОМЕР_3 було перераховано грошові кошти в сумі 10000,00 грн, призначення платежу: кошти згідно договору №102276649 (а.с. 26).

Позивачем надано відомість про щоденні нарахування та погашення за Кредитним договором №26863154 від 18.04.2021 року за період з 18.04.2021 по 02.07.2021 рік з якого вбачається, що відповідач ОСОБА_1 жодного разу не здійснила погашення заборгованості та припустилася заборгованості за тілом кредиту в сумі 10000,00 грн та за відсотками в сумі 32625,00 грн. Також, позивачем нараховано комісію в сумі 1000,00 грн (а.с.12).

Також, судом встановлено, що 29 липня 2021 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «МІЛОАН» укладено договір факторингу №05Т за умовами якого Кредитор передає (відступає) Новому Кредиторові за плату, а Новий Кредитор приймає належні Кредиторові права грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржників за Кредитним Договором вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між Кредитором і Боржником (Портфель Заборгованості) (а.с.13-17).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд також враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Суд звертає увагу, що в зазначеній нормі права мова йде про право грошової вимоги, яке не можна ототожнювати із зобов`язанням боржника, оскільки право вимоги є похідним наслідком, що виникає через невиконання боржником певного грошового зобов`язання.

З вказаного слідує, що право вимоги не може існувати саме по собі.

Згідно пункту 5 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» факторинг є видом фінансової послуги.

Відповідно до статті 9 вказаного Закону фінансова послуга надається на підставі договору, який укладається, змінюється, припиняється, виконання зобов`язань за яким забезпечується відповідно до вимог цивільного законодавства України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом та спеціальними законами. Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 вказано, що визначальною ознакою договору факторингу є суб`єктний склад його учасників. Так, суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: - клієнт, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України); - фактор, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч.3 ст. 1079 ЦК України); - боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором, що вбачається із ч. 1 ст. 1077 ЦК України.

Згідно із змістом ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу

Згідно умов зазначеного договору факторингу п.1.2.- п.1.3. внаслідок передачі (відступлення) Портфеля Заборгованості за цим Договором, Новий Кредитор замінює Кредитора у Кредитних Договорах, що входять до Портфеля Заборгованості та відповідно вказані у Реєстру Боржників, та набуває прав грошових вимог Кредитора за цими Кредитними договорами, включаючи право вимагати від Боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань Боржників за Кредитними договорами.

Новий Кредитр має право здійснити наступне відступлення третім особам прав вимоги до Борждників, придбаних від Кредитора за цим Договором, але не раніше оплати Прав Вимоги, які підлягають відступленню згідно цього Договору, до кожного окремого Боржника.

Згідно витягу з Додатку до Договору факторингу №05Т від 29.07.2021 року передано право вимоги за кредитним договором №102276649 від 18.04.2021 року, укладеного з ОСОБА_1 , сума заборгованості становить 43625,00 грн з яких: 10000,00 грн заборгованість за тілом, 32625,00 грн заборгованість за відсотками та 1000,00 грн заборгованість за комісією (а.с. 11).

13 вересня 2021 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «МІЛОАН» підписано акт приймання-передачі реєстру прав вимог за договором факторингу №05Т від 29.07.2021 року (а.с. 18).

За відступлення права вимоги згідно договору факторингу №05Т від 29.07.2021 року ТОВ «МІЛОАН» сплатило на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» грошові кошти, що підтверджується копіями платіжих інструкцій (а.с.30-31 зворот).

Крім того, сторона позивача 25 липня 2025 року направила відповідачу ОСОБА_1 досудову вимогу щодо сплати заборгованості у розмірі 43625,00 грн (а.с.28).

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене та досліджені матеріали справи, суд зазначає, що оскільки відповідачем не виконано умови Кредитного договору №102276649 від 18.04.2021 року, перед позивачем, то з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в сумі 10000,00 грн.

Щодо стягнення процентів за користування кредитними коштами в загальній сумі 32625,00 грн, то суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість цих позовних вимог.

Так, за умовами п.1.3. - п.1.4. Кредитного договору №102276649 від 18.04.2021, кредит надано на 15 днів, тобто до 03.05.2021 року.

За змістом пункту 1.5.2 Кредитного договору проценти за користування кредитом складають 2625,00 грн, які нараховані за ставкою 1.75 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Відповідно до п.2.3. - п.2.3.1.1. Кредитного договору можлива пролонгація строку кредитування: продовження вказаного в п.1.3 Договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах, наступним чином: пролонгація на пільгових умовах: позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства tengo.com.ua (далі Сайт Товариства) і є невід`ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Пукнтом 2.3.1.2 Кредитного договору визначено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після звершення строку (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягненнязагальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною у п. 1.6 договору.

Отже, досліджені матеріали справи не підтверджують той факт, що відбулась пролонгація кредиту за правилами пунктів 2.3.1.1. та 2.3.1.2 Кредитного договору № 102276649 від 18.04.2021 року та те, що для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник вчинив дії, передбачені даним пунктом.

Відповідно, строк користування кредитом складав 15 днів, тобто до 03.05.2021 року, тому саме в межах цього строку повинні бути нараховані проценти за користування кредитом.

Але з наданої позивачем відомості про щоденні нарахування та погашення заборгованості за Кредитним договором № 102276649 від 18.04.2021 року вбачається, що позивачем нараховано відповідачу також відсотки після закінчення строку кредитування та не додано належних та допустимих доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом на умовах, передбачених договором (а.с. 12).

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Передбачений частиною 1 статті 1054 ЦК України обов`язок сплати процентів за користування кредитом існує в межах визначеного договором строку користування кредиту, поза межами цього строку проценти не нараховуються, а діють правилами частини 2 статті 625 ЦК України.

Відповідні правові висновки висловлені в Постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 зробила такий уточнений висновок (п.141): «у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 зробила висновок, що для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Отже, судом встановлено, що у порушенгня вимог ст.1048 ЦК України позивач фактично нарахував відповідачу відсотки за порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються як проценти за користування кредитом, при цьому не застосував статтю 625 ЦК Україн.

Відповідно умов п. 1.2.- п.1.6. Кредитного договору сума кредиту становить 10000,00 грн, а строк становить 15 днів, проценти за користування кредитом складають 2625,00 грн, які нараховані за ставкою 1.75 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, дата надання позики - 18.04.2021, дата повернення позики - 03.05.2021, відповідно 10000,00 грн (сума позики) * 15 (строк позики) *1,75% (процентна ставка) /100) = 2625,00 грн- загальна сума відсотків за користування кредитом.

Таким чином, судом встановлено, що за Кредитним договором позивач нарахував відсотки за користуванням позикою в сумі 32625,00 грн, у тому числі, які нараховані за межами строку кредитування, відтак вимоги позивача в частині нарахування відсотків за користування кредитом починаючи з 04.05.2021 року в сумі 30000,00 грн (32625,00 грн - 2625,00 грн) є необґрунтованими, тому суд їх задовольняє частково та стягує з відповідача на користь позивача 2625,00 грн відсотків за користування кредитом.

Щодо стягнення 1000,00 грн комісії, то в цій частині позов є також необґрунтованим з наступних підстав.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із частиною п`ятоюстатті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цьогоЗаконупро несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятоїстатті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультра активну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятоїстатті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.09.2019 року у справі №186/1333/16-ц (провадження №61-27618св18), викладено правовий висновок про те, що умовами договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Так, Верховний Суд у постанові від 16.11.2016 року у справі №6-1746цс16 дійшов висновку, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без заначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме, як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Несправедливим є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі №361/392/20 (провадження №61-16470св20) та зазначила, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Із змісту п.1.5.1 Кредитного договору №102276649 від 18.04.2021 року вбачається, що позивачем встановлено розмір комісії за надання кредиту, проте це суперечить вимогам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», за яким надання таких послуг передбачено безоплатно.

Враховуючи те, що позивачем встановлено плату за послуги банку, в тому числі і які за законом повинні надаватись безоплатно, положення пунктів кредитного Договору, у тому чилі п.1.5.1 Кредитного договору, укладеного між відповідачем та Банком щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту є нікчемним.

Вказаний висновок ґрунтується на правовій позиції викладеній в Постанові від 13.07.2022 Великої Палати Верховного Суду у справі №496/3134/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) зазначено, що «за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України). Отже, суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. 10 червня 2017 року набрав чинності Закон № 1734-VIII. Згідно зі змістом статті 11 Закону № 1023-XII дію Закону № 1023-XII звужено до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII».

Оскільки банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь, до яких відноситься й комісія за надання кредиту, тому позовні вимоги в частині стягнення 1000,00 грн заборгованості з комісії є необґрунтованими та позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заявлений позов до ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, оскільки позивачем не доведені належними та допустими доказами всі складові заборгованості за кредитним договором, які зазначені позивачем у позові, тому стягує з відповідача на користь позивача заборгованість в загальному розмірі 12625,00 грн, з яких: 10000,00 грн заборгованість за кредитом; 2625,00 грн заборгованість за нарахованими відсотками за період з 18.04.2021 по 03.05.2021, відмовивши в задоволені іншої частини вимог, а саме в стягненні 30000,00 грн відсотків за користування кредитом, нарахованих за межами строку кредитування та 1000,00 грн комісії за надання кредиту.

Також відповідачем заявлено до стягнення з позивача 7000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Відповідно статті 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно статті137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно ч.8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Представником відповідача на підтвердження понесених відповідачемвитрат на професійну правничу допомогу до суду надано наступні документи:

- договір про надання юридичних послуг №1-20/140/25 від 20.10.2025 року, укладений між ОСОБА_1 та фізичною особою- підприємець з ознакою належної професійної діяльності само зайнята особа - адвокат Дончук Дмитром Михайловичем. Вартість правової допомоги становить 7000,00 грн (а.с.63-64).

- акт приймання - передачі наданих послуг №1 до договору про надання юридичних послуг №1-20/140/25 від 20.10.2025 року (а.с.65). З якого вбачається, що адвокатом надавалися такі послуги: надання усної консультації з вивчення документів - 1 год (1000 грн); складання відзиву в справі - 4 год (6000,00 грн). Всього 7000,00 грн.

- платіжна інструкція №2.366776027.1 від 22.10.2025 року, відповідно якої ОСОБА_1 сплатила адвокату Дончук Дмитру Михайловичу 7000,00 грн, призначення платежу: сплата за юридичн послуги по договору №1-20/10/25, відзив в справ №383/1316/25 (а.с.67 зворот).

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №11534/10 від 27.05.2024 року адвоката Дончук Дмитра Михайловича (а.с.61).

- ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги №1-20/10/25 від 20.10.2025 року адвокатом Дончук Д.М. у Бобринецькому районному суду Кіровоградської області (а.с.62).

Відповідно до висловленої Верховним Судом у постанові від 09.07.2019 року у справі № 923/726/18 позиції від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права.

Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до змісту п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, до яких також відносяться судові витрати на правничу допомогу, у разі часткового задоволення позову - покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже враховуючи, що стороною відповідача документально доведено, що ними понесені витрати на правову допомогу, виходячи з встановленого у самому договорі та додатку до нього розміру та порядку обчислення таких витрат, на думку суду, розмір витрат відповідача на правничу допомогу є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, значенням справи для сторін, проте враховуючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з позивача на користь відповідача слід стягнути витрати на правничу допомогу на підставі п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України в сумі 4974,21 грн.

У відповідності до ч.1 ст. 141 ЦПК України у зв`язку із частковим задоволенням позову з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме в сумі 701,03 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 102276649 від 18.04.2021 року у загальному розмірі 12625,00 грн, а також судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 701,03 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4974,21 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ, п.і. 04112.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт Серії НОМЕР_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , остання відома зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Повне рішення суду складено 19.03.2026 р.

Суддя І. М. Адаменко