Рішення № 13493683, 29.10.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну(Симона Петлюри), 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2010 р. Справа № 4/177-14/119-10

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Поліщук О. Д.

за участю представників учасників процесу:

від позивача: не зявились;

від відповідача: Нестеренко В. В. (довіреність б/н від 05.01.2010 р.);

від третьої особи: не зявились;

розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „АХА Україна”, м. Київ

до Товариства з додатковою відповідальністю „Страхова Компанія „Провіта”, м. Вишгород

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Закритого акціонерного товариства „Барліг”, с. Варковичі, Дубенський район, Рівненська область

про стягнення 8971, 40 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ПРАТ „Страхова компанія „АХА Україна” звернулось в господарський суд м. Києва із позовом до ТДВ „Страхова компанія „Провіта” про стягнення 8971, 40 грн. страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем наступним.

14.12.2006 р. на вул. Бандери, 20, в м. Рівне відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі дтп) за участю транспортного засобу - автомобіля „Камаз-5320”, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав ЗАТ „Барліг”, під керуванням гр. ОСОБА_1., та транспортного засобу - автомобіля „Шевролет”, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належав гр. ОСОБА_2., під керуванням гр. ОСОБА_3. Винним у вчиненні вказаної дтп було визнано водія автомобіля „Камаз-5320”, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав ЗАТ „Барліг”, - гр. ОСОБА_1. згідно постанови Дубенського міськрайонного суду Рівненської області.

На момент скоєння дтп автомобіль „Шевролет”, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належав гр. ОСОБА_2., був застрахований у позивача згідно договору добровільного страхування.

Виплативши страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 8971, 40 грн., позивач відповідно до ст. 27 ЗУ „Про страхування” набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, якою згідно ст. ст. 1172, 1187 Цивільного кодексу України є відповідач.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 06.04.2010 р. порушено провадження у справі № 4/177 за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „АХА Україна” до Товариства з додатковою відповідальністю „Страхова Компанія „Провіта” про стягнення 8971, 40 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.05.2010 р. справу № 4/177 передано за підсудністю до господарського суду Київської області, оскільки місцезнаходженням відповідача є наступна адреса: 07300, вул. Набережна, 7, м. Вишгород, Київська область.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.06.2010 р. прийнято до провадження справу № 4/177 за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „АХА Україна” до Товариства з додатковою відповідальністю „Страхова Компанія „Провіта” про стягнення 8971, 40 грн. та присвоєно їй № 4/177-14/119-10 і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників процесу на 07.07.2010 р.

07.07.2010 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 21.07.2010 р.

21.07.2010 р. у судовому засіданні представник відповідача надав відзив № 537/10 від 16.07.2010 р. на позовну заяву, у якому він просить суд відмовити позивачу в позові у повному обсязі.

Свої заперечення проти позову відповідач обґрунтовує наступним.

Відповідно до полісу обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВА/4638610, відповідальність водія транспортного засобу „КАМАЗ-5320”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, була застрахована ЗАТ „Барліг” у відповідача на один рік в строк з 03.10.2006 р. до 02.10.2007 p.. Даний поліс є 1 типу, що згідно ст. 15 ЗУ „Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” свідчить про те, що за цим полісом застрахована цивільно-правова відповідальність будь-якого водія, який експлуатує транспортний засіб на законних підставах.

Згідно довідки ДАІ, наданої позивачем, під час ДТП, яка відбулась 14.12.2006 р. транспортним засобом „КАМАЗ-5320”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, керував ОСОБА_1. Відповідач зазначає, що у нього відсутні будь-які документи, які б свідчили про законність перебування водія ОСОБА_1. за кермом транспортного засобу під час настання ДТП. Позивачем в свою чергу також не надано жодного документу, який би підтверджував право керувати зазначеним транспортним засобом водієм ОСОБА_1. Відповідно відсутні будь-які підстави стверджувати, що за полісом застрахована цивільно-правова відповідальність саме водія ОСОБА_1.

В підтвердження позовних вимог позивачем надана копія постанови Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08.12.2008 р. по справі № 3-7488, якою начебто встановлено вину водія за ДТП, яка відбулась 14.12.2006 р. Відповідач зазначає, що згідно даної Постанови ОСОБА_1. притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, яке він здійснив 14.11.2008 р. в м. Києві, і зовсім не стосується ДТП, що сталась 14.12.2006 р. Тобто на момент розгляду даної судової справи у позивача відсутні будь-які підтвердження того, що ОСОБА_1. визнано винним за ДТП, яка відбулась 14.12.2006 р., та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Відповідач також зазначає, що ні страхувальник (ЗAT „Барліг”), ні водій (ОСОБА_1.) не повідомили відповідача про ДТП, яка відбулась 14.12.2006 р.

Отже, за таких обставин відповідач вважає, що відповідно до приписів пп. 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 ЗУ „Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, позивач не набув право регресного позову саме до відповідача, а тому шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП позивачу, повинен відшкодувати ЗАТ „Барліг” або ОСОБА_1. в повному обсязі.

21.07.2010 р. у судовому засіданні судом оголошено перерву до 06.08.2010 р.

06.08.2010 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 18.08.2010 р.

18.08.2010 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 10.09.2010 р.

06.09.2010 р. до канцелярії суду на відповідний запит суду від Дубенського міськрайонного суду Рівненської області надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення № 3-275/2007 року відносно гр. ОСОБА_1., копії яких долучені до матеріалів справи.

10.09.2010 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 17.09.2010 р. Також даною ухвалою суду залучено до участі у справі третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Закрите акціонерне товариство „Барліг”.

17.09.2010 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 15.10.2010 р.

15.10.2010 р. до канцелярії суду від третьої особи надійшли письмові пояснення № 14-10/1 від 14.10.2010 р. по суті спору із доданими до них документами, у яких третя особа просить суд здійснювати розгляд справи за наявними в матеріалах справи документами та без участі її повноважного представника.

15.10.2010 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 29.10.2010 р.

29.10.2010 р. у судовому засіданні представник відповідача у судовому засіданні надав усні пояснення щодо своїх заперечень проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позову повністю з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представники позивача і третьої особи у судове засідання не зявились, хоча про судове засідання були повідомлені належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не повідомили.

За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

14.12.2006 р. на вул. Бандери, 20, в м. Рівне відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі дтп) за участю транспортного засобу - автомобіля „Камаз-5320”, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав ЗАТ „Барліг”, під керуванням гр. ОСОБА_1., та транспортного засобу - автомобіля „Шевролет”, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належав гр. ОСОБА_2., під керуванням гр. ОСОБА_3.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп право власності гр. ОСОБА_2. на транспортний засіб - автомобіль „Шевролет”, реєстраційний номер НОМЕР_2, підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії РВС № 240160, а право власності ЗАТ „Барліг” на транспортний засіб - автомобіль „Камаз-5320”, реєстраційний номер НОМЕР_1, підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. На момент скоєння дтп транспортний засіб - автомобіль „Камаз-5320”, реєстраційний номер НОМЕР_1, був під керуванням гр. ОСОБА_1., що працював у ЗАТ „Барліг” на посаді водія, під час виконання ним трудових обовязків, що також підтверджується письмовими поясненнями № 14-10/1 від 14.10.2010 р. ЗАТ „Барліг”.

Крім того, вищевказані обставини та обставини дтп підтверджуються постановою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 22.01.2007 р. у справі № 3-275 2007 року та іншими матеріалами вказаної справи, якою також визнано винним у скоєнні вказаної дтп гр. ОСОБА_1.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп майнові інтереси гр. ОСОБА_2., повязані із володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом автомобілем „Шевролет”, реєстраційний номер НОМЕР_2, були застраховані згідно договору добровільного страхування наземного транспорту № 062619/05А від 04.05.2006 р., укладеного між власником вказаного транспортного засобу - гр. ОСОБА_2. та ЗАТ „Страхова компанія „Український страховий альянс” (Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „АХА Україна”).

Вартість відновлювального ремонту автомобіля „Шевролет”, реєстраційний номер НОМЕР_2, пошкодженого внаслідок дтп, що сталась 14.12.2006 р. з вини водія ЗАТ „Барліг” гр. ОСОБА_1., склала 9789, 00 грн., що підтверджується висновком спеціаліста № 206 експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості матеріального збитку, завданого власником дорожнього транспортного засобу (ДТЗ), станом на 14.12.2006 р., від 14.12.2006 р., проведеним фізичною особою підприємцем ОСОБА_4.

Відповідно до умов договору страхування, на підставі заяви про пошкодження транспортного засобу від 14.12.2006 р., страхового акту № 2695/05/18 від 27.03.2007 р., розрахунку суми страхового відшкодування від 16.02.2007 р., позивачем було виплачено страхове відшкодування АКІБ „УкрСиббанк” (вигодонабувач за договором добровільного страхування наземного транспорту № 062619/05А від 04.05.2006 р., укладеного між власником вказаного транспортного засобу - гр. ОСОБА_2. та ЗАТ „Страхова компанія „Український страховий альянс” (Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „АХА Україна”) у розмірі 8971, 40 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3276 від 28.03.2007 р.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп цивільно-правова відповідальність ЗАТ „Барліг” як власника транспортного засобу автомобіля „Камаз-5320”, реєстраційний номер НОМЕР_1, була застрахована згідно полісу № ВА/4638610 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 03.10.2006 р., укладеного між ЗАТ „Барліг” і ТДВ „Страхова Компанія „Провіта”. Ліміт відповідальності за цим договором за шкоду, завдану майну третім особам, становить 25500 грн., франшиза нульова. Строк дії даного договору становив з 03.10.2006 р. по 02.10.2007 р.

Регулювання відносин страхування здійснюється Цивільним кодексом України, Законом України „Про страхування”, Законом України „Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором страхування, правилами страхування, затвердженими страховою компанією.

Згідно ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобовязується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобовязується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 990 цього ж кодексу страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Статтею 993 цього ж кодексу закріплено положення, згідно з яким до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічні вищевказані норми Цивільного кодексу України закріплені у ст. ст. 16, 25, 27 Закону України „Про страхування”.

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 ст. 1172 цього ж кодексу передбачено, що юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обовязків.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” передбачено, що при розгляді справ про відшкодування шкоди за ст. 441 ЦК суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст. 440 ЦК, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у звязку з виконанням трудових (службових) обовязків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Пунктом 6 Розяснення Вищого господарського суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів повязаних з відшкодуванням шкоди” передбачено, що для правильного вирішення спорів, повязаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обовязку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України). Виходячи з цього, відповідно до статті 1172 ЦК України позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обовязків, безпосередній причинний звязок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

Відповідно до ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, повязана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобовязана відшкодувати її на загальних підставах.

Положеннями пунктів 2, 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний звязок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не була забезпечена належна охорона і т. п.), відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.

Особи, винними діями яких заподіяна шкода джерелу підвищеної небезпеки і які самі не є потерпілими внаслідок шкоди, заподіяної цим джерелом підвищеної небезпеки, відповідають за заподіяну шкоду на підставі ст. 440 ЦК.

Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Положеннями Розяснення Вищого господарського суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів повязаних з відшкодуванням шкоди” передбачено, що відповідно до статті 1187 ЦК України відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, покладається на особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, навіть якщо ця особа безпосередньо не здійснювала експлуатації цього джерела. У випадку протиправного вибуття джерела підвищеної небезпеки, що повинен довести його володілець, останній, як правило, не несе відповідальності за заподіяну шкоду.

З урахуванням того, що, як було зазначено вище, шкоду автомобілю „Шевролет”, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належав гр. ОСОБА_2., було завдано з вини водія ЗАТ „Барліг” гр. ОСОБА_1., суд дійшов висновку, що у звязку із виплатою гр. ОСОБА_2. страхового відшкодування у розмірі 8971, 40 грн. відповідно до умов договору страхування, до позивача перейшло право вимоги виплаченого гр. ОСОБА_2. страхового відшкодування у розмірі 8971, 40 грн. до ЗАТ „Барліг”, що є в даному випадку відповідальною особою за заподіяну шкоду так, як автомобіль „Камаз-5320”, реєстраційний номер НОМЕР_1, є його власністю, і дтп сталася з вини його працівника.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Закону України „Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоровю, майну третьої особи.

У відповідності до п. 37.4. ст. 37 цього ж закону страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, повязані з відшкодуванням збитків.

Отже, чинним законодавством України передбачено виникнення у страховика, який виплатив потерпілому страхове відшкодування за договором добровільного майнового страхування, права регресу до страховика за договором обовязкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу, винного у заподіянні шкоди. (Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.11.2008 р. у справі № 11/406-07 за позовом ВАТ „Страхова компанія „Країна” до АТ „Українська пожежно-страхова компанія” про стягнення 4 526, 80 грн.).

Таким чином, особою, відповідальною за завдану гр. ОСОБА_2. шкоду у розмірі на суму 8971, 40 грн., у даному випадку є відповідач відповідно до положень Закону України „Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” в межах лімітів відповідальності, передбачених полісом № ВА/4638610 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 03.10.2006 р., на суму 25500, 00 грн.

Отже, вимоги позивача про стягнення із відповідача в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування у розмірі 8971, 40 грн. є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини справи, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю „Страхова Компанія „Провіта” (ідентифікаційний код 31704186) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „АХА Україна” (ідентифікаційний код 31235110) 8971 (вісім тисяч девятсот сімдесят одна) грн. 40 (сорок) коп. страхового відшкодування в порядку регресу та судові витрати 102 (сто дві) грн. 00 (нуль) коп. державного мита і 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 (нуль) коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя В. М. Бацуца

Повний текст рішення підписаний

10 січня 2011 р.