Рішення № 13493237, 12.01.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 31/33712.01.11 За позовом          Міністерства транспорту та зв'язку України, м. Київ

До                    Головного управління комунальної власності міста Києва Київської

                    міськдержадміністрації

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –Державне територіально-галузеве об’єднання “Південно-Західна залізниця”

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Київська міська рада

про визнання права власності на майно

Суддя Качан Н.І.

Представники :

Від позивача                    Бортник О.М. –пред. по довір.

Від відповідача                    Пирогова О.Б. - пред. по довір.

Від третьої особи 1.          Марциненко В.М., Никипорець І.Ф. –пред. по довір.

Від третьої особи 2          Дудник Л.В. –пред. по довір.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся з позовом про визнання права власності держави на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Київ , вул.Зрошувальна,33а.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2010р. порушено провадження у справі, призначено судове засідання на 17.11.2010р. та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –Державне територіально-галузеве об’єднання “Південно-Західна залізниця”.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2010р., розгляд справи було відкладено на 09.12.2010р. та залучено до участі у справі в якості третьої особи, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Київську міську раду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2010р. розгляд справи було відкладено на 23.12.2010р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2010р. розгляд справи було відкладено на 12.01.2011р. та продовжено строк вирішення спору, за клопотанням сторін.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі.

Заявлені позовні вимоги позивач мотивував тим, що у складі Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»(надалі –«ДТГО»), яке відноситься до сфери управління позивача, перебуває відокремлений підрозділ –Дарницька дистанція електропостачання (надалі –«дистанція»), у господарському віданні та користуванні якої перебуває об’єкт нерухомого майна –будівля трансформаторної підстанції 594 (ТП-594).

Зазначене майно з моменту його будівництва перебуває у експлуатації дистанції, відображається на балансі ДТГО, яке несе всі витрати з утримання такого майна.

У 2009 р. позивач звернувся до відповідача з заявою про реєстрацію за собою права власності на зазначене нерухоме майно, проте відповідач у реєстрації такого права позивачу відмовив у зв’язку з відсутністю у позивача відповідних правовстановлюючих документів на зазначене майно.

З огляду на це, у зв’язку з тим, що зазначені правовстановлюючі документи на сьогоднішній день є втраченими, позивач просив суд визнати право власності держави Україна в особі позивача на зазначене нерухоме майно.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позовних вимог заперечив та відповідно до ст. 59 Господарського процесуального кодексу України надав до суду відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач зазначив про те, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Нормами чинного законодавства України передбачено порядок оформлення відповідачем права власності на об’єкти нерухомого майна, за яким таке оформлення відбувається на підставі відповідних документів, які надаються власником (уповноваженими ним особами) або заінтересованими особами.

Відповідачем у особі ДТГО не було дотримано вимог, встановлених нормами чинного законодавства України щодо звернення до відповідача за оформленням прав власності на нерухоме майно.

З огляду на це, відповідач вважав, що у нього не було підстав для оформлення будь-яких прав власності позивача на зазначене нерухоме майно, а тому відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його заяви про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Тому відповідач просив суд у позові відмовити.

Третя особа –ДТГО –позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд позов задовольнити.

Третя особа –Київська міська рада –проти позову заперечувала з тих самих підстав, що й відповідач, та просила суд у позові відмовити.

В судовому засіданні 12.01.2011р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.05.2009 р. позивач в особі ДТГО звернувся до відповідача з заявою, якою просив визнати за державою право власності на будівлю трансформаторної підстанції 594 (ТП-594) (літ. «В») за технічним паспортом, інвентарний номер 0100086 (надалі –«нерухоме майно»).

29.05.2009 р. відповідачем було направлено на адресу ДТГО лист №042/13/1-4627 (копія є у матеріалах справи), яким відповідач повідомляв про відмову у оформленні права власності на нерухоме майно у зв’язку з ненаданням необхідного згідно законодавства України пакету документів для такого оформлення.

Проаналізувавши матеріали справи, надані сторонами докази, пояснення осіб, які брали участь у судовому засіданні, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про транспорт»державне управління в галузі транспорту здійснюють центральний орган виконавчої влади в галузі транспорту, місцеві Ради народних депутатів та інші спеціально уповноважені на те органи відповідно до їх компетенції.

Згідно з ч.1 Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2006 р. №789, Мінтрансзв'язку є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту та у сфері використання повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України.

Мінтрансзв'язку відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює державне управління в галузі транспорту, у сфері використання і обслуговування повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України; виконує відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління (п.п.1 та 29 ч.4 Положення).

Частиною 2 статті 73 Господарського кодексу України передбачено, що орган державної влади, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, є представником власника (тобто держави) і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Як вбачається зі Статуту ДТГО - це створене згідно зі статтями 1, 4 Закону України «Про залізничний транспорт»статутне територіально-галузеве об'єднання, засноване на державній власності, яке належить до сфери управління Міністерства транспорту України та підпорядковане Державній адміністрації залізничного транспорту України (далі –Статут).

Відповідно до п. 4.2 ст.4 Статуту майно ДТГО є державною власністю і належить їй на праві повного господарського відання, здійснюючи право господарського відання, залізниця володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд за погодженням з органом управління майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству.

П 4.3 статті 4 Статуту передбачено, що джерелами формування майна залізниці є майно, в т.ч. нерухоме, передане ДТГО.

Згідно із п. 4.1 ст.4 Статуту майно ДТГО складається з необоротних та оборотних активів, а також інших цінностей, вартість яких відображається в самостійному балансі залізниці.

Статутом передбачено, що до складу ДТГО входять дирекції залізничних перевезень, галузеві служби, інші відособлені структурні підрозділи.

Відповідно до Довідки АБ №171468 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), виданої 30.07.2008 р, та Положення про відокремлений підрозділ Дарницьку дистанцію електропостачання Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця», затвердженого наказом начальника ДТГО «Південно-Західна залізниця»№291-Н від 16.06.2006 р. (копії знаходяться у матеріалах справи), Дарницька дистанція електропостачання Південно-Західної залізниці є відокремленим підрозділом ДТГО без права юридичної особи.

Згідно з Положенням про Дарницьку дистанцію електропостачання ДТГО (надалі також –«Дистанція») зазначену Дистанцію створено з метою забезпечення надійної та безперебійної експлуатації електричного обладнання, пристроїв і допоміжних технічних засобів електрифікованих ліній та енергетичного господарства залізниці. Основними напрямками діяльності дистанції електропостачання є забезпечення надійного електропостачання на тягу поїздів, засобів сигналізації, централізації, блокування, зв’язку та обчислювальної техніки.

Відповідно до ст. 5 Положення про Дистанції майно Дистанції становлять основні фонди і оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у балансі підприємства. Майно Дистанції відноситься до державної власності і закріплюється за Дистанцією на праві господарського відання.

Відповідно до довідки за підписом начальника та головного бухгалтера Дарницької дистанції електропостачання від 27.08.2010 р. №855 (надалі –«Довідка», копія якої є у матеріалах справи) та технічного паспорту на нежитловий будинок (приміщення) ТП-594 місто Київ, вул. Зрошувальна, буд. №33А (копія є у матеріалах справи), серед інших об’єктів на балансі Дарницької дистанції електропостачання ДТГО знаходиться будівля трансформаторної підстанції, загальною площею 84, 6 кв. м., яка розміщена за адресою: літера «В», квартал №3474, вулиця Зрошувальна, дім №33А, інвентарний номер 010086, залишкова балансова вартість 615, 15 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з Інвентарної картки обліку основних засобів ЭЧ-6 (копія якої є у матеріалах справи), зазначене майно було введено у експлуатацію ще у лютому 1947 р.

Згідно з листом Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України від 01.09.2008 р., наданої на запит Дарницької дистанції електропостачання ДТГО від 18.08.2008 р. №807 (копія якого є у матеріалах справи) відповідні акти приймання в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництвом (реконструкцією) нерухомого майна не збереглися.

Згідно з ст.170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до статті 329 ЦК України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Згідно із ст.326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, в тому числі грошові кошти, які належать державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами.

У відповідності з ст.3 та 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»від 21.09.2006р. № 185-У об'єктами управління державної власності є, зокрема, майно, що передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям. Суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади.

Ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що власність в Україні може існувати у формі приватної, державної або комунальної.

Згідно зі ст. 1 ГПК України підприємства та організації мають право звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі ст. 32 та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Такі обставини доводяться сторонами та встановлюються судом на підставі доказів у справі, які подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Доказами у справі можуть бути письмові і речові докази, висновки судових експертів, а також пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується правомірність перебування у власності та на балансі позивача у особі ДТГО спірного нерухомого майна, доказів зворотного до суду ані відповідачем, ані іншими особами, що беруть участь у справі, не надавалося, і у матеріалах справи такі докази зворотного відсутні.

Твердження відповідача про відсутність між ним та позивачем в особі ДТГО спору про право власності та, відповідно, відсутність підстав для пред’явлення позову, суд не приймає до уваги, оскільки, відповідно до частини статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»передбачено, що реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень проводиться місцевим органом державної реєстрації прав того реєстраційного (кадастрового) округу, в якому розмішена нерухомість або більша за площею її частина.

Підпунктом 4.1 пункту 4 Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31.08.2001 р. №1820 та зареєстрованого в Київському міському управлінні юстиції 31.08.2001 р. за №62/364, встановлено, що Головне управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації здійснює оформлення права власності та видає свідоцтва про право власності фізичним та юридичним особам .

Таким чином, відмова відповідача у оформленні та видачі позивачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно є фактичним не визнанням права власності держави в особі позивача на нерухоме майно та перешкоджає позивачу здійснювати своє право власності на нерухоме майно у порядку та у спосіб, визначений чинним законодавством України, зокрема, здійснювати розпорядження таким майном.

З огляду на це, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов’язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та сплати державного мита, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача (ст. 49 ГПК України).

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 13, 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 170, 191, 326, 328, 329, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 22, 73, 141, 147 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 4 Закону України «Про управління об’єктами державної власності», ст. 9 Закону України «Про транспорт», ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати право власності держави Україна в особі Міністерства транспорту та зв’язку України (01135, місто Київ, проспект Перемоги, 14; ідентифікаційний код 00017584) на нерухоме майно, що знаходиться у господарському віданні Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»(01601, м. Київ, вул. Лисенка, 6; код 04713033), а саме: будівлю трансформаторної підстанції 594 (ТП-594), літера «В», розташовану у м. Києві за адресою: вулиця Зрошувальна, 33А.

3.          Стягнути з Головного управління комунальної власності міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 10; ідентифікаційний код19020407) на користь Міністерства транспорту та зв’язку України (01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14; ідентифікаційний код 00017584), - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 102 (сто дві) грн. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                                                              Н. І. Качан

Повне рішення складено 19 січня 2011 року.