Рішення № 13492461, 13.01.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 9/48613.01.11 за позовом Закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега»

до1) Закритого акціонерного товариства «Укренергозбут»;

2) Закритого акціонерного товариства «Ділові партнери»

провизнання договору недійсним

Суддя Бондаренко Г.П.

За участю представників сторін: від позивача-Лоза Д.О. (дов. № 44-ЗОВ від 20.11.2009 р.) від відповідача 1

від відповідача 2-Василюк О.В. (дов. № 196 від 23.12.2010 р.)

-Нікітін А.С. (дов. № 11/203 від 25.11.2005 р.) В судовому засіданні 13.01.2011 р. відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивні частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Закрите акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Омега»(надалі позивач або ЗАТ «Акціонерна страхова компанія «Омега») звернулось в Господарський суд міста Києва із позовом до Закритого акціонерного товариства «Укренергозбут»(надалі відповідач 1 або ЗАТ «Укренергозбут»), Закритого акціонерного товариства «Ділові партнери»(надалі відповідач 2 або ЗАТ «Ділові партнери») про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № К-94/1 від 23.04.2002 р., укладеного між ТОВ «Акціонерна страхова компанія «Омега», ЗАТ «Укренергозбут»та ЗАТ «Ділові партнери».

Позовні вимоги вмотивовані положеннями ст. ст. 48, 59 ЦК УРСР, ст. ст. 15, 16 ЦК України.

В обґрунтування предявлених позовних вимог, позивач посилається на те, що є оспорюваний договір таким, що укладений всупереч ст. ст. 26, 27 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»та ст. 4 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні». Позивач зазначає, що укладений 23.04.2002 р. між ТОВ «Акціонерна страхова компанія «Омега», ЗАТ «Укренергозбут»та ЗАТ «Ділові партнери»договір купівлі-продажу цінних паперів № К-94/1 є договором з обігу цінних паперів. Виходячи з норм чинного законодавства, яке діяло на час укладення даного договору, договір пов'язаний з обігом цінних паперів міг вважатися таким, що відповідає вимогам законодавства за умови наявності у сторін договору відповідних дозволів (ліцензії) на здійснення професійної діяльності з випуску та обігу цінних паперів, або через торговця цінними паперами, що має ліцензію на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів. Враховуючи відсутність таких дозволів у сторін договору та приймаючи до уваги укладення договору без участі торговця цінними паперами, позивач просить суд визнати вищевказаний договір недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2010 р. порушено провадження у справі, призначено розгляд справи на 12.01.2011 р. з викликом представників сторін, яких зобовязано виконати певні дії.

В судовому засіданні 12.01.2011 р. оголошено перерву відповідно до ст. 77 ГПК України до 13.01.2011 р.

В судове засідання 13.01.2011 р. представники сторін зявились.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити. Поряд з цим, представником позивача в судовому засіданні 13.01.2011 р. подано письмові пояснення щодо позовної давності в яких зазначив про те, що дізнався про порушення свого права внаслідок спірного договору лише 15.11.2010 р. Суд не приймає до уваги вказані пояснення, оскільки застосування позовної давності відповідно до ст. 267 ЦК України можливе лише за заявою сторони, яка, в даному випадку, відсутня.

Таким чином, враховуючи те, що строк позовної давності щодо оскарження спірного договору закінчився під час дії ЦК України, то позовна даність у даному спорі має застосовуатися судом тільки за заявою сторони у справі у відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК України, яка сторонами у справі не зроблена.

Відповідачі проти позову заперечували з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, поданих до суду в порядку ст. 59 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 23.04.2002 р. було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № К-94/1 між ЗАТ «Акціонерна страхова компанія «Омега», що виступало в якості Продавця в особі президента Щербенка В.В., ЗАТ «Укренергозбут», що виступало в якості Покупця в особі Голови правління Петрика О.В. та ЗАТ «Ділові партнери», що представляло інтереси Покупця та виступало Повіреною особою в особі директора Гудова Г.В., який діяв на підставі Дозволу на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, виданого Міністерством фінансів України 12.01.1996 р. № 869 та на підставі Договору доручення № 94 від 23.04.2002 р. (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору (Предмет договору) Продавець зобовязується передати у власність Покупця, а Покупець зобовязується через повірену особу прийняти та самостійно сплатити Продавцю за пакет цінних паперів (надалі - Акції) з наступними характеристиками: Вид і категорія: акції прості іменні; Емітент: ВАТ «ВАЛСА»(код ЄДРПОУ 19413845); Номінальна вартість одиниці: 0,25 грн. (двадцять пять копійок); Загальна кількість акцій: 13500000 шт. (тринадцять мільйонів пятсот тисяч штук); Ціна за Акцію: 1,1 (одна гривня 10 копійок); Загальна сума Договору: 14850000 (чотирнадцять мільйонів вісімсот пятдесят тисяч гривень 00 копійок).

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання Договору недійсним з тих підстав, що спірний договір укладений за відсутністю у сторін Договору відповідних дозволів (ліцензії) на здійснення професійної діяльності з випуску та обігу цінних паперів та без участі торговця цінними паперами, що має ліцензію на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів в порушення вимог ст. ст. 26, 27 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»та ст. 4 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень чинного Цивільного кодексу України передбачає, що Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. № 9, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Таким чином, в даному випадку при вирішенні вищевказаного спору відповідність чи невідповідність Договору вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В силу положень ст. 4 ЦК УРСР, ст. 4 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Виходячи з положень ст. 41 ЦК УРСР, ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно положень ст. 29 ЦК УРСР, ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до приписів ст. 44 ЦК УРСР, ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. ст. 48, 59 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. Угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виходячи з вищевикладеного, укладений правочин, зміст якого суперечить вимогам закону може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 194 ЦК України та ст. 163 ГК України цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Згідно з ст. 165 ГК України операції купівлі-продажу цінних паперів здійснюють їх емітенти, власники, а також торговці цінними паперами - посередники у сфері випуску та обігу цінних паперів. Види та порядок здійснення зазначеної діяльності визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" визначаються види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлюється державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", дія цього Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання. Ліцензування банківської діяльності, діяльності з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері освіти, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Види господарської діяльності, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, які не включені до переліку видів господарської діяльності, встановленого статтею 9 цього Закону, не підлягають ліцензуванню.

Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, визначено статті 9 Законі України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Відповідно до п. 57 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (у редакції на момент укладення Договору) підлягає ліцензуванню професійна діяльність на ринку цінних паперів.

Згідно частини 2 ст. 4 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (у редакції, чинній на момент укладення договору), професійна діяльність на ринку цінних паперів, у тому числі посередницька діяльність по випуску та обігу цінних паперів, здійснюється юридичними і фізичними особами виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чинним законодавством України та за умови вступу до щонайменше однієї саморегулівної організації.

Разом з тим, на момент укладення договору купівлі-продажу цінних паперів статтею 1 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" визначено, що професійна діяльність на ринку цінних паперів - підприємницька діяльність по перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та організаційному, інформаційному, технічному, консультаційному та іншому обслуговуванню випуску та обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності.

Частиною 1 статті 27 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" (у редакції, чинній на момент укладення договору) встановлено, що здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, як виключної діяльності, допускається на основі дозволу, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Таким чином, виходячи з вищезазначених норм законодавства саме професійна діяльність на ринку цінних паперів, як вид господарської діяльності, підлягає ліцензуванню, а однією з кваліфікуючих ознак професійної діяльності на ринку цінних паперів є те, що відповідна підприємницька діяльність становить для учасника ринку цінних паперів виключний або переважний вид його діяльності.

Як вважає позивач у позовній заяві, договір, пов'язаний з обігом цінних паперів, може вважатися таким, що відповідає вимогам законодавства за умови наявності у сторін такого договору відповідних дозволів на здійснення професійної діяльності з випуску та обігу цінних паперів.

Проте суд не може погодитись з такими припущеннями, оскільки позивачем відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України жодними належними та допустимими доказами не доведено ту обставину, що покупці та продавці за договором купівлі-продажу цінних паперів здійснювали професійну діяльність на ринку цінних паперів, а відтак повинні були одержувати спеціальні дозволи (ліцензії).

Позивач в своїй позовній заяві також зазначає, що договір, пов'язаний з обігом цінних паперів, може вважатися таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, лише у випадку, якщо сторони вказаного договору, які не мають дозволу (ліцензії) Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, приймають в ньому участь виключно через торговця цінними паперами, що має ліцензію на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, який забезпечує інтереси покупців та продавців цінних паперів на підставі відповідного договору комісії чи доручення.

За спірним договором відповідач 1 (покупець) виступає в особі Голови правління Петрика О.В., що діяв на підставі Статуту, а також інтереси покупця представлені повіреною особою ЗАТ «Ділові партнери», яка діяла на підставі Дозволу на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, виданого Міністерством фінансів України 12.01.1996 р. № 869 та на підставі Договору доручення № 94 від 23.04.2002 р. в особі директора Гудова Г.В.

При цьому, позивач вказує, що відповідач 1, підписавши вказаний Договір через голову правління Петрика О.В., який діяв на підставі Статуту, виключив можливість у подальшому посилатись на укладення цього Договору від його імені торговцем цінними паперами, у зв'язку із тим, що договір, пов'язаний з обігом цінних паперів, укладається виключно через торговця цінними паперами, якщо сторони вказаного договору не мають дозволу (ліцензії) Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Проте суд не може погодитись з вищевикладеними твердженнями, оскільки позивач дійшов такого висновку без урахування дійсного змісту Договору та без з'ясування характеру правовідносин, що виникли між покупцем цінних паперів та ЗАТ "Ділові партнери".

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (у редакції, чинній на момент укладення договору) на ринку цінних паперів може здійснюватись, зокрема, такий вид професійної діяльності як торгівля цінними паперами - це здійснення цивільно-правових угод з цінними паперами, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (ділерська діяльність), крім випадків, передбачених законодавством.

З преамбули Договору купівлі-продажу цінних паперів вбачається, що ЗАТ "Укренергозбут", що виступало в якості Покупця, представлено в цьому договорі головою правління Петриком О.В. В той же час, преамбула цього договору містить вказівку також і на те, що інтереси Покупця представлені Повіреною особою ЗАТ "Ділові партнери", яка діяла на підставі Дозволу на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, виданого Міністерством фінансів України 12.01.1996 р. № 869, та на підставі договору доручення № К-94 від 23.04.2002 p., в особі директора Гудова К.В.

Слід зазначити, що законодавство не містить заборони щодо вчинення декількома представниками правочину від імені сторони, яку вони представляють. Підписання договору купівлі-продажу Торговцем в особі Гудова К.В. ідентифікує особу, яка підписала договір, проте не дає підстав для висновку про те, що всупереч положенням преамбули договору Торговець діяв в іншому правовому статусі, ніж представник Покупця.

Договірне представництво виникає за волею особи, яку представляють і яка визначає особу представника. Особа, яку представляють, самостійно визначає повноваження представника шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору. Таким є договір доручення, в силу якого одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 386 ЦК УРСР). Аналогічне визначення договору доручення міститься у статті 1000 Цивільного кодексу України.

Виступаючи від імені довірителя, юридичні дії повіреного є діями самого довірителя, з яким через повіреного вступають у відносини треті особи. За договором доручення повірений за вчиненими ним правочинами з третіми особами жодних прав і обов'язків не набуває, натомість створює права та обов'язки для довірителя, що і є сутністю відносин представництва.

Крім того, законодавство, чинне на момент укладення спірного договору, не містило вичерпного переліку юридично значимих дій, які має вчинити торговець цінними паперами під час здійснення такого виду професійної діяльності, як торгівля цінними паперами.

Пунктом 3.1 Правил здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісійної діяльності по цінних паперах, затверджені наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23.12.1996 р. № 331, передбачено, що при виконанні операцій з цінними паперами під час здійснення комісійної діяльності за договорами з клієнтами торговці зобов'язані, зокрема, діяти в інтересах клієнта (домагатися найкращого виконання замовлень клієнта, враховуючи умови, зазначені в договорі, кон'юнктуру ринку цінних паперів, умови здійснення розрахунково-клірингових операцій та надання депозитарних послуг, ризик вибору контрагента та інші фактори ризику), попереджати клієнтів про ризики конкретної угоди з цінними паперами тощо.

Та обставина, що договір купівлі-продажу цінних паперів підписаний з боку покупця цінних Паперів Торговцем - ЗАТ "Ділові партнери", який діяв, зокрема, на підставі Дозволу на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, виданого Міністерством фінансів України 12.01.1996 р. № 869, Позивачем не спростовується.

Також, позивачем не спростовується, що Торговець добросовісно виконав свої обов'язки, передбачені п. 3.1 Правил здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісійної діяльності по цінних паперах, затверджені наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23.12.1996 р. № 331.

Враховуючи вищевикладене, є безпідставними та необґрунтованими твердження позивача про те, що в зв'язку з відсутністю у сторін спірного Договору відповідних дозволів на проведення операцій, пов'язаних з обігом цінних паперів, договір купівлі-продажу цінних паперів № К-94/1 від 23.04.2002 р. є таким, що укладений всупереч ст. ст. 26, 27 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»та Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

Отже, заявлені позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими, а тому вони не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяГ.П. Бондаренко Дата підписання рішення: 17.01.2011 р.