Рішення № 13491275, 30.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 4/44230.12.10 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»

До           Закритого акціонерного товариство по будівництву об’єктів нафтової та газової промисловості «Укрнафтогазбуд»

Простягнення 627879,36 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача Терещенко В.В.

від відповідача Плахін Є.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача –Закритого акціонерного товариства по будівництву об’єктів нафтової та газової промисловості «Укрнафтогазбуд»основного боргу заборгованості за договором фінансового лізингу № 00000674 від 03.07.2009р. розміром 193534,68 грн., збитки у розмірі 416310,40 грн., 678,74 грн. штрафу, 6487,07 грн. пені, 1821,72 грн. індексу інфляції, 2166,41 грн. 3% річних, 6882,34 грн. проценти за користування чужими грошовими коштами.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Відповідач не належним чином виконував свої зобов’язання за укладеним сторонами у справі договором лізингу від 03.07.2009 року.

В процесі розгляду справи представник позивача неодноразово уточнював позовні вимоги, 28.12.2010р. подав пояснення щодо уточнення розрахунку позовних вимог, відповідно до яких просить стягнути з відповідача 21948,05 грн. основного боргу, 129198,72 грн. неустойки у розмірі подвійного лізингового платежу, 76713,67 грн. несплачених лізингових платежів, 118656,90 грн. матеріальні витрати, 578,40 грн. збитків, пов’язаних із витратами на збут об’єкта лізингу, 678,74 грн. штрафу, 1413,89 грн. пені, 2611,28 грн. компенсації інфляційних витрат, 806,50 грн. 3% річних, 2515,48 грн. процентів за користування чужими коштами.

Відповідач позовні вимоги не визнає, свої заперечення виклав у письмовому відзиві на позовну заяву від 28.12.2010р.

Розгляд справи на прохання сторін неодноразово відкладався, тому за клопотанням сторін, спір вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першою ст.69 ГПК України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.07.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»та Закритим акціонерним товариством по будівництву об’єктів нафтової та газової промисловості «Укрнафтогазбуд»було укладено договір фінансового лізингу№ 00000674.

Відповідно до умов договору позивач зобов’язується надати у розпорядження відповідача об’єкті лізингу –транспортний засіб типу VW T5 Multivan 2.5 I TDI, 2008 року виробництва, шасі № WV2ZZZ7HZ9H033060, двигун № АХЕ073432, а відповідач зобов’язався прийняти об’єкт лізингу і сплатити суму відповідно до договору згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невід’ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні суми у 80648,20 дол. США.

Відповідно до акту прийому-передачі, 13.07.2009р. позивач передав об’єкт лізингу у розпорядження відповідача об’єкт лізингу.

Відповідно до положень п. 6.1 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, що становлять невід’ємну частину договору, зобов’язався здійснити щомісячні лізингові платежі відповідно до плану відшкодування.

Згідно п.6.5. умов лізингу щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений позивачем, не пізніше 10-го календарного дня з дати направлення рахунку відповідачу.

Крім того, відповідач зобов’язувався відповідно до п.4.4. умов лізингу відшкодовувати всі витрати, понесені в результаті експлуатації об’єкта лізингу, включаючи, окрім іншого, витрати, що можуть бути понесені в наслідок дотримання обґрунтованих вимог позивача щодо експлуатації та/або передачі об’єкта лізингу.

Згідно п.9.2. умов лізингу відповідач був зобов’язаний повністю відшкодувати витрати на технічне обслуговування об’єкта лізингу.

Відповідно до п.12.9 умов лізингу, у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов’язувався повернути об’єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 робочих дні з дати одержання вимоги позивача про таку поверхня.

Згідно п.13.1. у випадку відмови відповідача від повернення об’єкту або затримки у такому поверненні, позивач має право конфіскувати об’єкт лізингу.

Згідно п.8.2. договору умов лізингу, у випадку прострочення платежів за договором, відповідач зобов’язаний сплачувати штрафні санкції, а саме:

- пеню у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день прострочення до повного виконання відповідачем зобов’язань (п. 8.2.1);

- штрафні санкції, що підлягають сплаті відповідачем за платіжні вимоги, надіслані позивачем відповідачу в випадку прострочення платежів у розмір, що становить гривневий еквівалент суми у 15 доларів США за першу платіжну вимогу, 20 доларів США за другу платіжну вимогу та 25 доларів США за третю платіжну вимогу (п. 8.2.2.)

- компенсацію будь-яких витрат, понесених позивачем, зокрема витрати на юридичні послуги, судові та позасудові процедури з метою стягнення сум, не сплачених відповідачем у відповідності до договору (п. 8.2.3).

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав:

Сторонами у справі 03.07.2009 р. укладено договір про фінансовий лізинг.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (частина друга статті 1 Закону України “Про фінансовий лізинг”).

Відповідно до статті 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Статтею 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” на лізингоодержувача покладено обов’язок своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до пояснень представників сторін та викладених в уточненні розрахунку позовних вимог від 28.12.2010р., вбачається, що на момент припинення договору, Відповідачем не були виконані зобов’язання щодо сплати лізингового платежу за листопад та грудень 2009р. на суму 21948,05грн., тобто Відповідач порушив умови договору та допустив прострочення сплати чергових лізингових платежів за листопад та грудень 2009 року.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися - належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.

З огляду на правові приписи частини першої ст. 193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України, суд прийшов до висновку, що Відповідачем у справі допущено господарське правопорушення, яке полягає у неналежному виконанні прийнятих на себе за укладеним договором грошових зобов’язань.

Тому заявлена Позивачем уточнена вимога про стягнення з Відповідача у примусовому порядку суми основного боргу за договором за листопад та грудень 2009 року у сумі 21948,05 грн. підлягає задоволенню.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки фактично сума основного боргу за договором складає 21948,05 грн., відповідні позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірах: три проценти річних –806,50 грн. та інфляційні втрати –2611,28 грн.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відповідачем не доведено суду та не надано будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов’язання сталось не з його вини.

Пунктом 8.2.2 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, які є невід’ємною частиною договору про фінансовий лізинг №00000674 від 03.07.2009 року, встановлено, що у випадку порушення строків оплати лізингових платежів Відповідач сплачує на користь Позивача пеню у розмірі 10% річних від простроченої суми оплати за кожен день прострочення.

Таким чином, уточнена позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню виходячи з прострочених платежів, які Відповідач зобов’язаний був сплачувати протягом строку дії договору, за прострочений платіж за листопад та грудень 2009 року у сумі 21948,05 грн. Тому, підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача пеня у розмірі 1413,89 грн.

Пунктом 8.2.2 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, які є невід’ємною частиною договору про фінансовий лізинг №00000674 від 03.07.2009 року, крім нарахування пені у випадку прострочення оплати встановлено, що Відповідач зобов’язаний сплатити штраф за направлені Позивачем вимоги про сплату.

Виходячи з умов договору для стягнення з Відповідача відповідних сум штрафних санкцій (678грн.74коп.) Позивач повинен довести факт направлення вимог на адресу Відповідача.

В матеріалах справи відсутні відповідні докази (поштові квитанції, повідомлення тощо). За таких обставин позовна вимога про стягнення штрафів за направлені вимоги є недоведеною та не підлягає задоволенню.

Заявлена Позивачем вимога про стягнення з Відповідача 129 198,72грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування об’єктом лізингу, відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, задоволенню не підлягає з наступного:

Відповідно до ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач обов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Зі змісту ст. 785 ЦК України виходить, що наймодавець, наразі - Позивач, мас право вимагати сплати неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення речі в разі припинення договору найму, наразі - Договору лізингу.

Отже, істотною обставиною для застосування норми ст. 785 ЦК України є припинення договору найму, в даному разі - лізингу.

Слід зазначити, що Позивач у позовній заяві не вимагає стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю, як це передбачено ст. 785 ЦК України, а вимагає сплати лізингових платежів у подвійному розмірі, що не передбачено ні нормами чинного законодавства, ні умовами Договору.

Крім того, слід зазначити, що подвійна плата за користування річчю є неустойкою, а тому:

- до неустойки застосовуються обмеження встановлені ст. 232 ГК України, щодо припинення нарахування штрафних санкцій через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало були виконано. - плата за користування майном не є тотожною лізинговому платежу. Позивач здійснював розрахунок подвійних платежів виходячи з розміру щомісячного платежу за Договором. Однак, ст. 785 ЦК України, передбачена вимога подвійної плати за користування річчю.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Таким чином, плата за користування майном, є лише однією із частин лізингового платежу.

Отже, Позивач неправомірно ототожнює плату за користування майном та лізинговий платіж, в результаті чого неправомірно нараховує розмір неустойки, передбачений ст. 785 ЦК України.

Тому, суд прийшов до висновку, що Позивачем безпідставно заявлено позовні вимоги щодо суми неустойки у розмірі подвійної плати за користування об’єктом лізингу в сумі 129 198,72 грн.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Для стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення - протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України обов’язок доказування розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, покладено на кредитора.

Виходячи з наведеного, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення витрат на технічний огляд автомобіля у сумі 578грн.40коп., оскільки сам по собі талон технічного огляду наданий Позивачем в підтвердження зазначених збитків не є доказом понесених позивачем витрат, а інші докази відсутні у матеріалах справи.

Заявлені Позивачем збитки на суму 76 713,67 грн., як різницю між вартістю проданого автомобіля та сумою несплачених лізингових платежів на момент вилучення Об'єкту лізингу, відповідно до п. 12.9 Договору також не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 12.9 Договору, у разі припинення Договору відповідно до п. 12, відмови Лізингоодержувача придбати Об'єкт лізингу, як передбачено п. 4.2., а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення Об'єкта лізингу відповідно до інших положень Контакту, Лізингоодержувач зобов 'язаний повернути Об 'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані до головного офісу Порше Лізинг Україна впродовж - 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк Лізингоодержувач сплачує компанії Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між: ринковою вартістю Об'єкту лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіку виплат.

Таким чином, для визначення суми збитку, враховуючи положення п. 12.9 Договору необхідно визначити наступні поняття: збиток, ринкова вартість, лізинговий платіж.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також: витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1440 від 10 вересня 2003 року, ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між: покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж - як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

           При визначенні збитку враховуються:

          - втрати, яких особа зазнала в зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі. Суд приймає до уваги заперечення Відповідача, що у позовній заяві не йдеться про пошкодження або знищення речі, тому втрати не можуть розглядатись.

- витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного правам (реальні збитки). З розрахунку Позивача неможливо зробити висновок, які саме витрати ним понесені при розрахунку збитку в сумі 76 713, 67 грн.

- доходи, які б особа могла отримати (упущена вигода). Позивачем не зазначено, які доходи ним не отримано на суму 76 713, 67 грн.

Таким чином, суд погоджується з твердженням Відповідача, що Позивачем не лише не доведено збитку на суму 76 713, 67 грн., а й не визначено у чому полягає цей збиток.

Відповідно до норм чинного законодавства, ринкова вартість передбачає наявність цілого ряду передумов: ринку подібного майна, проведення маркетингу, діяльність сторін розсудливо, без примусу, зі знанням справи. Однак, Позивач розраховує ринкову вартість Об'єкта лізингу, виходячи з листа Позивача на адресу ТОВ «Автомир»відповідно до якого, останнє виграло лот в аукціоні. З аналізу вказаних документів, неможливо зробити висновок, що сума 299 715, 00 грн. є ринковою вартістю Об'єкта лізингу, а тому дані документи не є належними доказами, що визначають ринкову вартість Об'єкта лізингу. Крім того, надані документи суперечать іншим доказам, наданим Позивачем - Звіту про оцінку ринкової вартості автомобіля, відповідно до якого ринкова вартість складає 361 297. 00 грн.

Отже, вимоги позивача ґрунтуються на документах, що є неналежними доказами.

Позивач при розрахунку збитку використовує поняття «лізингового платежу», при цьому застосовуючи повний розмір щомісячних платежів за Договором, що підлягає сплаті, починаючи з вересня 2010 року. Однак:

- п. 12.9 не визначено, що для розрахунку використовуються лізингові платежі за весь строк дії Договору, оскільки даний пункт визначає взаємовідносини сторін у випадку припинення Договору. Отже, Позивач безпідставно визначає суму в розмірі 376 428, 67 грн.

- чинним законодавством визначено склад лізингового платежу, до якого крім відшкодування вартості предмета лізингу входять: компенсація вартості предмета лізингу, компенсація відсотків за кредитом, винагороду лізингодавця, витрати лізингодавця. Отже, при розрахунку збитку Позивач враховує компенсацію відсотків за кредитом, які він не платитиме в зв’язку з розірванням Договору, винагороду, на яку немає підстав, витрати, які Позивач не понесе у зв’язку з припиненням Договору. Отже, при розрахунку Позивачем застосовуються його витрати, які він не понесе у зв’язку з припиненням дії Договору та продажем Об’єкта лізингу.

Суд не приймає до уваги твердження Позивача у поясненнях щодо структури лізингового платежу із посиланням на п.6.1. Договору, до щомісячного лізингового платежу включаються: сума, що відшкодовує частину вартості Об'єкта лізингу, проценти, комісії, покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених Договором (включаючи, окрім іншого, витрати на ремонт Об'єкта лізингу, реєстраційні платежі та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом), оскільки, Позивачем не здійснювалось жодних ремонтних робіт. Позивач не надає доказів щодо того, які саме проценти та комісії ним сплачені.

Суд погоджується з твердженням Відповідача, що з умов Договору лізингу можні визначити розмір фінансування - 46 212, 00 доларів США. Згідно звіту про оцінку Об'єкта лізингу, його вартість на дату оцінки становить 45 666, 71 доларів США. Виходячи з курсу НБУ на дату оцінки ринкова вартість Об'єкта лізингу, згідно Звіту, становить 361 297, 00 грн. Оскільки Позивач здійснює перерахунок за курсом НБУ станом на 20 жовтня 2010 року, який становить 7.91 грн. за 1 долар США, то обсяг фінансування за Договором становить 356 536, 92 грн. Отже, різниця між обсягом фінансування за Договором та ринковою вартістю Об'єкта лізингу становить 4 239, 00 грн. З урахуванням того, що сплачено за Договором понад 10 000 грн., жодних збитків Позивачу не завдано.

Крім того, Позивачем не доведено збитки на суму 118 656, 90 грн, - а саме щодо перерахування зазначених сум на користь ТОВ «Кофас Україна Кредит Менеджмент»та ПП «Інформаційна агенція «Безпека і право». Так, Позивачем не надано доказів того, що вказані витрати понесені у зв'язку з порушенням його прав. Крім того, Позивач зазнає у позовній заяві, що ТОВ «Кофас Україна Кредит Менеджмент»не виконало зобов'язання за Договором. Також. Позивач надав Додаткову угоду № 1 від 16 серпня 2010 року до Договору про надання послуг № 1 від 18 березня 2010 року з ПП «Інформаційна агенція «Безпека і право», згідно п. 2 якої розмір винагороди в разі повернення Об'єкта лізингу становить еквівалент 4000 Євро. Станом на дату складання Акту наданих послуг - 22.10.2010 року, НБУ було встановлено курс 11,08 за 1 Свро. Таким чином, розмір винагороди ПП «Інформаційна агенція «Безпека і право» не може становити більше 44 320, 00 грн., а з врахуванням сплаченого авансу - 28 320, 00 грн., в той час як Позивачем було безпідставно сплачено 99 285, 31 грн.

Щодо нарахування Позивачем процентів за користування чужими коштами.

Проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 2 515, 48 грн. нараховані безпідставно. Позивач не має права на застосування ст. 1214 ЦК України.

Тому, за відсутності правових підстав позовна вимога про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами задоволенню не підлягає.

Згідно ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджена правомірність заявлених позовних вимог в частині стягнення з Відповідача заборгованості у розмірі 21948,05 грн. основного боргу, 1413,89 грн. пені, 806,50 грн. 3% річних, 2611,28 грн. індексу інфляції, а Відповідач не довів протилежне, а тому суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, у сумі 26779,72грн.

Витрати по оплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу по первісному позову, згідно ст. 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

При розгляді справи судом встановлено, що позивачем при подачі позову до суду, платіжним дорученням №17590 від 25.08.2010р. перераховане державне мито у сумі 6407,87 грн., яке підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України. Оригінал платіжного доручення № 17590 від 25.08.2010р. знаходиться в матеріалах справи.

30.12.2010р. в судовому засіданні закінчено розгляд справи. Суддя оголосив тільки вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства по будівництву об’єктів нафтової та газової промисловості «Укрнафтогазбуд»(04655, м. Київ, Московський проспект, 23, код ЄДРПОУ 25272314) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»(02660, м. Київ, вул. Колекторна, 1, код ЄДРПОУ 35571472) 21948,05 грн. основного боргу, 1413,89 грн. пені, 806,50 грн. 3% річних, 2611,28 грн. індексу інфляції, 267,79 грн. державного мита та 10,06 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»(02660, м. Київ, вул.. Колекторна, 1, код ЄДРПОУ 35571472) 6407,87 грн. зайво перерахованого державного мита з Державного бюджету України. Оригінал платіжного доручення № 17590 від 25.08.2010р. знаходиться в матеріалах справи.

Накази видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

В решті частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                                     І.І.Борисенко

Повне рішення складено:12.01.2011р.