Ухвала суду № 134910795, 11.03.2026, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Єд. унік. № 243/1986/26

Провадження № 2/243/950/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2026 року м. Слов`янськ

Суддя Слов`янського міськрайонного суду Донецької області Дюміна Н.О., розглянувши матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» про визнання іпотеки припиненою в частині будівлі та виключення запису про іпотеку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В:

02 березня 2026 року позивач звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області із позовною заявою до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» про визнання іпотеки припиненою в частині будівлі та виключення запису про іпотеку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вивченням матеріалів позовної заяви суддею встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України існує загальна підсудність справ за місцезнаходженням відповідача (ст. 27 ЦПК України), альтернативна підсудність за вибором позивача (ст. 28 ЦПК України) та виключна підсудність (ст. 30 ЦПК України).

Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20).

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають з приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач зазначила, що 21 червня 2013 року між ФОП ОСОБА_1 та АТ «ПроКредит Банк» було укладено Договір іпотеки № FL.101951-1ДІ від 21.06.2013 року, посвідчений нотаріально, предметом якого є житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка кадастровий номер 1414170500:01:001:0746.

29 жовтня 2018 року між АТ «ПроКредит Банк» та ФОП ОСОБА_2 укладено Договір про відступлення прав за Договором іпотеки, на підставі якого до ФОП ОСОБА_2 перейшли права іпотекодержателя. Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку №1392873 є чинним, а іпотекодержателем зазначено ФОП ОСОБА_2 .

Позивач реалізуючи своє право на звернення до суду із позовом про визнання іпотеки припиненою в частині будівлі та виключення запису про іпотеку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, визначаючись зі складом учасників процесу, відповідачами у справі зазначив ОСОБА_2 та Акціонерного товариства «ПроКредит Банк».

З огляду на положення статті 30 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відповідно до правил виключної підсудності цей спір повинен розглядатися за місцезнаходженням нерухомого майна.

Однак спір у цій справі за суб`єктним складом сторін має бути розглянуто за правилами господарського судочинства.

Правову позицію щодо юрисдикції спору у правовідносинах, подібних до правовідносин вже наведено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), від 19.03.2019 у справі № 904/2526/18 (провадження 12-272гс18).

Так, за змістом пункту 1 частини 1 статті 20 цього Кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За змістом частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Так, відповідно до частин 1, 3 статті 575 цього Кодексу іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Так, 21 червня 2013 року між ФОП ОСОБА_1 та АТ «ПроКредит Банк» було укладено Договір іпотеки № FL.101951-1ДІ від 21.06.2013 року, посвідчений нотаріально, предметом якого є житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка кадастровий номер 1414170500:01:001:0746.

29 жовтня 2018 року між АТ «ПроКредит Банк» та ФОП ОСОБА_2 укладено Договір про відступлення прав за Договором іпотеки, на підставі якого до ФОП ОСОБА_2 перейшли права іпотекодержателя. Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку №1392873 є чинним, а іпотекодержателем зазначено ФОП ОСОБА_2 .

Правовідносини у цьому спорі виникли стосовно договору іпотеки, укладеного для виконання кредитного договору, сторонами якого є юридична особа та фізична особа підприємець.

Відповідно до змісту позовної заяви вбачається, що позов пред`явлено до юридичної особи - АТ «ПроКредит Банк» та ФОП - ОСОБА_2 .

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань доступних у відкритих джерелах (за посиланням https://vkursi.pro/fop/kovtun-olena-mykhailivna-4d6388d4-d12b-4c56-8275-ee71f8db757f ) ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа підприємець з 03.03.1999 року.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Це ж право закріплене й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої, право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Частиною другою статті 50 ЦК України визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Статтею 1 ГК України визначено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями (статті 2, 3 ГК України).

Отже, фізична особа, яка виявила бажання реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18.

У постановах від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18 (провадження 12-170гс18), від 19.03.2019 у справі № 904/2526/18 (провадження 12-272гс18) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що до юрисдикції господарських судів належать справи щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Оскільки предметом спору у цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним для забезпечення зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридична особа як кредитодавець і фізична особа як позичальник, такий спір має розглядатися за правилами господарського судочинства, незважаючи на те, що сторонами спору є юридична та фізична особа - сторони іпотечного договору (Постанова КГС ВС від 14.01.2020 у справі № 910/6380/19).

Отже, як позивачами, так і відповідачами у спорах, на які поширюється юрисдикція господарських судів, можуть бути, у тому числі, й фізичні особи, які не є підприємцями (якщо законом прямо не передбачено винятку з цього правила), а визначений у статті 20 ГПК України перелік справ (спорів), які належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним.

З огляду на вищевказані обставини та враховуючи визначений позивачем предмет та підстави позову, підсудність даної справи повинна визначатись з урахуванням положень статті 27 та частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначений припис поширює свою дію абсолютно на всі випадки, коли процесуальне законодавство не обумовлює будь-якого відмінного варіанту стосовно конкретного виду справ, а тому іменується загальним, адже діє як загальне правило, на відміну від інших видів підсудності, що застосовуються як спеціальне правило підсудності.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься господарський позов.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суддя при вирішенні питання про відкриття провадження по справі відмовляє у такому відкритті.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 19, 247, 255 ч. 1 п. 1, 256, 260, 261, 293 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У відкритті провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» про визнання іпотеки припиненою в частині будівлі та виключення запису про іпотеку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - відмовити.

Роз`яснити позивачу, що він має право звернутися з даним позовом в порядку господарського судочинства до Господарського суду Донецької області.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом п`ятнадцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текст ухвали виготовлено 16 березня 2026 року.

Суддя Н.О.Дюміна