Рішення № 13491048, 11.01.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/36211.01.11 За позовом Відкритого акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Сатурн»

До           Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластик-Фуд»

Про           стягнення 23312,02 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Ніколенко О.В. – по дов. № 01-2/3726 від 29.11.2010

Від відповідача          не з’явився

У засіданні брали участь           

СУТЬ СПОРУ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Відкритого акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Сатурн»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластик-Фуд»19708,79 грн. основного боргу по орендній платі, 1415,56 грн. пені, 2187,67 грн. збитків від зміни індексу інфляції за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов‘язань згідно договору оренди нежилих приміщень № 1.122.ОУ.09. від 01.03.2009.

Відповідач в судове засідання 11.01.2011 не з‘явився, письмовий відзив на позов не подав, не виконав вимоги суду викладені в ухвалі про порушення провадження у справі від 06.12.2010 та ухвалі від 16.12.2010.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Ухвали суду надсилались за адресами, що зазначені в позовній заяві, а саме за юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організації України станом на 15.12.2010: м. Київ, вул. 50-річчя Жовтня, 2-Б, та за адресою об‘єкта оренди –м. Київ, пр.-т Л. Курбаса, 2-Б.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засідання 11.01.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

01.03.2009 між Відкритим акціонерним товариством «Науково-виробниче підприємство «Сатурн»(орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пластик-Фуд»(орендар) було укладено договір оренди нежилих приміщень та майна № 1.122.ОУ.09. (далі –договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передав орендарю в тимчасове платне користування нежилі приміщення, які знаходяться на території підприємства орендодавця за адресою : м. Київ, пр. Леся Курбаса, 2-Д, загальною площею згідно акта приймання-передачі приміщень та майно і обладнання, що знаходиться в орендованих приміщеннях та передане також актами приймання-передачі (додаток № 1 до договору).

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг оренди , в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 19708,79 грн. та нараховані пеня в розмірі 1415,56 грн. та інфляційні збитки в сумі 2187,67 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов’язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Пунктом 5.2. договору визначено, що протягом п‘яти робочих днів з моменту підписання цього договору орендодавець передає для користування орендарю орендні приміщення і майно шляхом підписання акта приймання-передачі приміщень та обладнання.

Як вбачається з акту приймання-передачі від 01.03.2009 орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення а саме: склад-модуль на 3 поверсі площею 17,1 кв. м.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

З п. 4.1. договору вбачається, що строк оренди сторонами встановлено до 01.03.2010.

Згідно з п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно п. 2.2. договору орендні платежі (для орендованих приміщень) визначаються в розрахунку на один квадратний метр орендованих приміщень, орендні платежі для обладнання (майна)- згідно протоколів погодження договірної ціни на оренду обладнання (майна). Загальний розмір орендних платежів визначається виходячи з фактичного розміру наданих орендарю приміщень та переданого в оренду обладнання (майна). До складу орендних платежів відносяться: а) орендна плата, б) плата за утримання та обслуговування приміщень –платежі орендаря для відшкодування витрат орендодавця на утримання та обслуговування орендованого майна, у т.ч. відповідної частини комунальних та експлуатаційних витрат орендодавця.

Відповідно до п. 2.3. договору орендна плата за передані для використання площі та майно (в т.ч. обладнання) нараховується з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі та оплачується незалежно від їх фактичного використання та результатів фінансово-господарської діяльності орендаря.

Оплата проводиться в два етапи:

-          аванс за поточний місяць (в розмірі 75% розміру орендних платежів, нарахованих за попередній місяць згідно п. 2.3.1. –2.3.4. вищевказаного договору) сплачується до 15 числа поточного місяця згідно виставленого рахунку;

-          розрахунок вартості наданих послуг та оренди, протокол договірної ціни та акт виконаних робіт на надані послуги надається згідно п.2.3.3. договору;

-          на основі цих документів проводиться остаточний розрахунок між сторонами, остаточний розрахунок за попередній місяць проводиться одночасно зі сплатою авансу на поточний місяць.

Позивачем на виконання умов договору виставлялись рахунки-фактури відповідачу. Також позивачем відповідачу надавались протоколи узгодження договірної ціни, які з боку відповідача були підписані.

Відповідно до п. 2.3.3. договору протокол погодження договірної ціни (для оренди приміщень, площ) містить відомості про загальний розмір орендної плати. З урахуванням умов цього договору та додатків до нього протокол погодження договірної ціни підписується сторонами на кожний календарний місяць на протязі п‘яти робочих днів наступного місяця. Протокол погодження договірної ціни діє з погодженої дати і до дати підписання нового протоколу погодження договірної ціни.

При недосягненні сторонами до зазначеного часу погодження про розмір орендних платежів (в тому числі не підписання протоколу погодження договірної ціни) та при відсутності відмови орендодавця від договору у порядку, що встановлено п.2.7 цього договору, суми орендних платежів в частині орендної плати відповідних періодів нараховуються шляхом множення розміру орендної плати, яка була визначена в останньому за часом Протоколі погодження договірної ціни (а якщо такого не було, то виходячи з розміру орендної плати, яка визначена в п.2.3.1 цього договору) на відповідний індекс інфляції.

Згідно п. 2.3.4. договору розмір плати за утримання та обслуговування приміщень визначається додатковою угодою № 1 (додаток № 3 до цього договору).

Якщо сторони не підписують черговий протокол погодження договірної ціни, плата за утримання та обслуговування об'єкту оренди визначається шляхом корегування сум, визначених в додатковій угоді № 1, аналогічно положенням абзацу два п.2.3.3 цього договору) Пунктом 2.4. договору передбачено, що умови протоколу погодження договірної ціни вважаються узгодженими, якщо орендар не пред'являє обґрунтованих заперечень проти його підписання протягом п'яти робочих днів з дня отримання проекту відповідного протоколу або дня, коли представник орендаря повинен був його отримати.

Днем отримання орендарем проекту протоколу погодження договірної ціни є перший робочий день місяця, що слідує за поточним. Якщо представник орендаря своєчасно не прибуде до бухгалтерії орендодавця для отримання протоколу, вважається, що орендар отримав протокол в установлений день.

Згідно п. 2.5. договору сторони домовились, що у разі недосягнення порозуміння згідно договірної ціни в термін, що зазначено в п. 2.3. орендар повинен сплатити суми, визначені в порядку, встановленому п.п.2.3.3, 2.3.4 цього договору, якщо орендодавець не висуне інших вимог.

В матеріалах справи наявні акти виконаних робіт, підписані та скріплені печатками обох сторін, які складені про те, що роботи та витрати за договором виконані в повному обсязі і за якістю та обсягом відповідають умовам договору.

Пунктом 2.3.1. договору встановлено, що розмір орендної плати на час підписання цього договору включаючи ПДВ становить 29,89 грн. за 1 кв. м.

Згідно п. 2.3.4. договору розмір плати за утримання та обслуговування приміщень визначається додатковою угодою № 1 (додаток № 3 до цього договору), відповідно до якого на момент укладення договору становила 15,00 грн. за 1 кв. м. орендованих площ.

Згідно п. 3.2.1. договору відповідач зобов‘язався своєчасно та в повному обсязі перераховувати орендні платежі на рахунок орендодавця, відшкодовувати витрати орендодавця на утримання та обслуговування орендованих приміщень.

Відповідно до п. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов’язання щодо внесення орендних платежів, в результаті чого виникла заборгованість, яка неоспорена відповідачем, у розмірі 19708,79 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 19708,79 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що за невиконання або несвоєчасне виконання будь-яких грошових зобов‘язань, що передбачені цим договором, тягне зобов‘язання орендаря сплатити на користь орендодавця пеню, що нараховується в розмірі 0,2% суми наявного боргу за кожний день прострочення платежу та збитки.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо оплати орендної плати, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені, що підлягає стягненню, має бути обмежений у розмірі подвійної ставки НБУ у відповідний період.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

Враховуючи, що в силу умов договору, відповідач зобов'язаний був вносити орендні платежі щомісяця, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг оренди окремо.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті орендної плати відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 6.2. договору, розмір якої, за розрахунками суду становить 1349,49грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1349,49 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В частині нарахування розміру пені в сумі 66,07 грн. в позові слід відмовити, оскільки при здійсненні розрахунку позивачем застосовано облікову ставку НБУ в розмірі 12%, тоді як вбачається з постанов Правління Національного банку України установлено наступні облікові ставки : з 12.08.2009 –10, 2500% (постанова НБУ від 10.08.2009 № 468), з 08.06.2010 –9,5000% (постанова НБУ від 07.06.2010 № 259), з 08.07.2010 –8,5000% (постанова НБУ від 07.07.2010 № 320), з 10.08.2010 –7,7500% (постанова НБУ від 09.08.2010 № 377).

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті орендних платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь збитки від зміни індексу інфляції в сумі 2187,67 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 2187,67 грн. збитків від зміни індексу інфляції.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Відкритого акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Сатурн»обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати по сплаті державного мита в розмірі 2098 (дві тисячі дев‘яносто вісім) грн. 08 коп. підлягають поверненню з Державного бюджету України з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується в доход Державного бюджету України в порядку та розмірі, встановлених законодавством України.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»від 25.03.2005 внесено зміни до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»від 21.01.1993 № 7-93 та визначено розмір ставки держмита із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів України у розмірі 1% ціни позову, але не менше шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102 грн.) і не більше 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500 грн.).

Позивачем до суду пред‘явлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 23312,02 грн., тому державне мито за цю вимогу має бути сплачено в розмірі 1% - 233,12 грн.

Позивач до позовної заяви на підтвердження сплати державного мита за розгляд позову подав платіжне доручення № 1519 від 19.11.2010 на суму 2331,20 грн., а отже мито сплачено в більшому розмірі ніж передбачено.

Стаття 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»передбачає часткове повернення сплаченого державного мита у випадку внесення його в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластик-Фуд»(м. Київ, пр.-т. 50-річчя Жовтня, 2-Б, код ЄДРПОУ 35223019) на користь Відкритого акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Сатурн»(м. Київ, пр. Леся Курбаса, 2-Б, код ЄДРПОУ 14308747) 19 708 (дев‘ятнадцять тисяч сімсот вісім) грн.79 коп. основного боргу, 1 349 (одну тисячу триста сорок дев‘ять) грн. 49 коп. пені, 2 187 (дві тисячі сто вісімдесят сім) грн. 67 коп. інфляційні збитки, 232 (двісті тридцять дві) грн. 45 коп. витрат по сплаті державного мита та 235 (двісті тридцять п‘ять) грн. 33 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

4. Повернути Відкритому акціонерному товариству «Науково-виробниче підприємство «Сатурн»(м. Київ, пр. Леся Курбаса, 2-Б, код ЄДРПОУ 14308747) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито в розмірі 2098 (дві тисячі дев‘яносто вісім) грн. 08 коп., що були перераховані платіжним дорученням № 1519 від 19.11.2010. платіжне доручення № 1519 від 19.11.2010 залишається в матеріалах справи Господарського суду міста Києва № 3/362.

СуддяСівакова В.В. Рішення підписано 12.01.2011