Рішення № 13490716, 20.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 37/54120.12.10 За позовомАкціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

ДоДержавного підприємства «УКРЖИТЛОСЕРВІС»

Простягнення 371953,71 грн.

Суддя Гавриловська І.О.

У судових засіданнях брали участь представники сторін:

Від позивача:           Марковська В.В.., дов. № Д07-2009/12/31-13 від 31.12.2009 р.

Від відповідача:           Хіміч Б.С. –дов. № 04.01.10 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»до Державного підприємства «УКРЖИТЛОСЕРВІС»про стягнення 295398,95 грн. основного боргу, 28363,74 грн. інфляційних нарахувань, 8002,14 грн. трьох відсотків річних 22785,65 грн. пені та 17403,23 грн. штрафу у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором № 620152 від 01.03.03 р. про постачання теплової енергії у гарячій воді та додатками до нього.

Ухвалою суду від 05.11.10 р. було порушено провадження у даній справі № 37/451 та призначено її розгляд на 08.12.10 року, зобов’язано сторін надати певні документи.

22.11.10 р. через службу діловодства Господарського суду м. Києва від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому ДП «УКРЖИТЛОСЕРВІС»просило суд зупинити провадження у справі № 37/541 до набрання законної сили постановами Шевченківського районного суду м. Києва в пов’язаних з нею справах № 2а-57/09 та № 2а-2292/09; зменшити розмір штрафу та розстрочити виконання рішення суду в рівних частинах на один рік.

03.12.10 р. через службу діловодства Господарського суду міста Києва надійшли клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду в рівних частках на один рік; про зменшення штрафу та клопотання про зупинення провадження у справі № 37/541 до набрання законної сили постановами Шевченківського районного суду в пов’язаних з нею справах № 2а-57/09 та № 2а-2292/09.

Розглянувши клопотання про зупинення провадження у справі № 37/541, суд його відхилив з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Пов’язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Відповідачем не доведено та не обґрунтовано неможливості розгляду та прийняття рішення у справі № 37/541 до вирішення справ № 2а-57/09 та № 2а-2292/10.

Враховуючи вищевикладене, взаємопов’язаність зі справами № 2а-57/09 та № 2а-2292/10 не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у справі № 37/541, у зв’язку з чим суд відхилив клопотання ДП «УКРЖИТЛОСЕРВІС»про зупинення провадження у даній справі.

Представник відповідача у судовому засіданні 08.12.10 р. заперечив проти задоволення поданих відповідачем клопотань, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 08.12.10 р. надав суду усні пояснення по суті спору.

Судом було оголошено перерву у судовому засіданні 08.12.10 р. до 20.12.10 р. о 12:45 год. для дослідження матеріалів у справі.

Представник позивача у судовому засіданні 20.12.10 р. повторно підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання 20.12.10 р. не з’явився, про причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідачу про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ним відзиву на позов і витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представника вищезазначеного учасника судового процесу.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»(енергопостачальна організація) та Державне підприємство «УКРЖИТЛОСЕРВІС»(абонент) був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №620152 від 01.03.03 р., відповідно до умов якого енергопостачальна організація зобов’язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону, гарячого водопостачання протягом року, в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору, а абонент зобов’язується виконувати умови та порядок оплати в обсягах і терміни, які передбачені в додатку № 4 до даного договору.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання.

У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з п. 5.1. договору №620152 від 01.03.03 р., облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Відповідно до п. 5.3. вищезазначеного договору, абонент, який має прилади обліку, щомісячно надає енергопостачальній організації звіт по фактичному споживанню теплової енергії, в терміни передбачені у додатку № 1 до даного договору.

Згідно з п. 4 додатку № 1 до договору №620152 від 01.03.03 р., дата зняття абонентом показників приладів обліку –по 25 число поточного місяця, надання звіту в ВРТ № 6 –не пізніше 28 числа. При відсутності звіту розрахунок виконується згідно максимальних договірних навантажень.

Додатками № 3 та № 4А до договору №620152 від 01.03.03 р. визначено тарифи на теплову енергію та порядок розрахунків за спожиту теплову енергію.

Відповідно до п. 2 додатку № 4А до договору №620152 від 01.03.03 р., абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту № 6 за адресою: м. Київ, вул. Меліоративна, 11, оформлену енергопостачальною організацією платіжну вимогу-доручення, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник в РВТ.

Згідно з п. 3 вищевказаного додатку, абонент щомісячно до 25 числа сплачує енергопостачальній організації вартість теплової енергії, яка використовується орендарями.

Позивач в обґрунтування позовних вимог надав суду належним чином завірені копії облікових карток відповідача за період з січня 2007 р. до грудня 2009 р. Загальна сума спожитої відповідачем теплової енергії за період з 01.03.09 р. до 01.10.10 р. становила 430378,67 грн.

Позивач пояснив суду, що ним були належним чином виконані зобов’язання за договором №620152 від 01.03.03 р., тоді як відповідач свої зобов’язання щодо оплати за спожиту теплову енергію виконав частково на суму 134979,72 грн., у зв’язку з чим станом на 01.10.10 р. у нього виникла заборгованість у розмірі 295398,95 грн.

За таких обставин АЕК «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» звернулась до Господарського суду м. Києва з даним позовом до Державного підприємства «УКРЖИТЛОСЕРВІС»про стягнення 295398,95 грн. основного боргу, 28363,74 грн. інфляційних нарахувань, 8002,14 грн. трьох відсотків річних 22785,65 грн. пені та 17403,23 грн. штрафу у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором № 620152 від 01.03.03 р. про постачання теплової енергії у гарячій воді та додатками до нього.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих суду доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов’язання виконав належним чином, зауважень щодо відпуску теплової енергії від відповідача не надходило, тоді як відповідач у визначений договором № 620152 від 01.03.03 р. та додатками до нього строк оплату за спожиту теплову енергію здійснив не повністю.

За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 295398,95 грн. основного боргу, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов’язань, то позов Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»в частині стягнення з Державного підприємства «УКРЖИТЛОСЕРВІС»суми основного боргу за договором № 620152 від 01.03.03 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді та додатками до нього у розмірі 295398,95 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»просить суд також стягнути з відповідача 28363,74 грн. інфляційної складової боргу та 8002,14 грн. трьох відсотків річних у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов’язання за договором № 620152 від 01.03.03 р. за період з 01.03.09 р. до 01.10.10 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Дослідивши розрахунок, наданий позивачем, суд встановив, що у ньому помилково позивач не врахував зменшення інфляційних збитків, що пов’язані із встановленням рівня інфляції у липні 2009 р., серпні 2009 р., квітні 2010 р., травні 2010 р., червні 2010 р. та липні 2010 на рівні 99,9 %, 99,8 %, 99,7 %, 99,4 %, 99,6 %, 99,8 % відповідно.

Враховуючи наведене, матеріальні втрати позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за визначений позивачем період є меншими, ніж заявлені АЕК «Київенерго».

У зв’язку з вищенаведеним, судом було виконано власний розрахунок інфляційних нарахувань, у відповідності до якого стягненню з Державного підприємства «УКРЖИТЛОСЕРВІС»за період з 01.04.2009 р. до 01.10.2010 р. підлягають 23678,57 грн. інфляційних нарахувань.

Також, оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання за договором № 620152 від 01.03.03 р. станом на 01.10.10 р., то з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 8002,14 грн. трьох відсотків річних.

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»просить суд також просить суд стягнути з відповідача 22785,65 грн. пені та 17403,22 грн. –7 % штрафу за порушення грошового зобов’язання за договором № 620152 від 01.03.03 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

У відповідності до пункту 6 додатку № 4А до договору № 620152 від 01.03.03 р., абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5 % за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»від 22.11.1996 р. зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

За розрахунком позивача, перевіреним судом, нарахована відповідачу пеня за неналежне виконання грошового зобов’язання за договором № 620152 від 01.03.03 р. становить 22785,65 грн.

В обґрунтування заявленої вимоги щодо стягнення штрафу у розмірі 17403,23 грн. (7 %) позивач посилається на те, що АЕК «Київенерго»належить до державного сектору економіки, у зв’язку з чим за порушення відповідачем взятого на себе зобов’язання останній має відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України сплатити позивачу пеню та штраф у розмірі 7 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту ч. 2 статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що дані пеня та штраф є видом відповідальності за порушення зобов’язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, які закуповуються за кошти державного бюджету, а не за порушення державною установою-відповідачем зобов’язання щодо оплати за спожиту теплову енергію (Даний висновок підтверджується також зазначеним у постанові ВГСУ від 29.01.09 р. у справі № 20/27, відповідно до якої зазначено, що обґрунтованими є також висновки господарських судів попередніх інстанцій про відмову в позові в частині стягнення з відповідача пені та штрафу на підставі ст. 231 ГК України, оскільки за змістом частини 2 зазначеної статті, вказані санкції застосовуються у випадках прострочення виконання робіт, надання послуг, поставки продукції, а не за порушення грошового зобов’язання та узгоджується з висновками постанови ВГСУ від 22.01.2009 р. у справі 24/31).

У відповідності до частини 2 статті 22 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

З інформації, розміщеної на офіційному сайті www.kievenergo.com.ua, не вбачається, що Акціонерена енергопостачальна компанія «Київенерго»діє лише на основі державної власності, що державна частка у її статутному фонді станом на день розгляду справ в суді перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність позивача.

Відповідно до ч.ч. 2 - 10 ст. 22 ГК України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів; повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом; законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям; держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління; правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах; держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів; законом встановлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм; процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних підприємств з урахуванням вимог, зазначених у главі 23 цього Кодексу; органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

З аналізу вищезазначених положень вбачається, що позивач не відноситься до державного сектору економіки, так як не має всіх необхідних ознак.

Крім того, п.4 ч. 3 Прикінцевих положень Господарського кодексу України Кабінету Міністрів України доручено визначити суб’єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього Кодексу.

Однак доказів того, що Кабінет Міністрів визначив позивача як суб’єкта господарювання державного сектору економіки також не надано.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин у Господарського суду міста Києва відсутні підстави для висновку про належність позивача до суб’єктів господарювання державного сектора економіки, у зв’язку з чим, відсутні підстави до застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 231 Цивільного кодексу України та позовна вимога про стягнення 17403,23 грн. штрафу задоволенню не підлягає.

Таким чином, позов Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»до Державного підприємства «УКРЖИТЛОСЕРВІС» підлягає задоволенню частково.

Відповідач 03.12.10 р. звернувся до Господарського суду міста Києва з клопотанням щодо розстрочки виконання рішення суду в рівних частках на один. Подану заяву вмотивовано тим, що Державне підприємство «УКРЖИТЛОСЕРВІС»є планово збитковим підприємством.

У відповідності до частини 1 статті 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно з роз’ясненнями Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996, № 02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України", розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відповідач в обґрунтування поданої заяви про розстрочку виконання рішення повідомив, що ДП «УКРЖИТЛОСЕРВІС»є планово збитковим підприємством та надав суду копії звітів про фінансові результати діяльності підприємства.

Суд, оцінивши всі надані сторонами докази та пояснення в їх сукупності, у задоволенні заяви відповідача про розстрочку виконання рішення у даній справі відмовляє, оскільки відповідачем не доведено його скрутний фінансовий стан, не надано відповідних доказів неможливості сплатити позивачу грошових коштів, належним чином не обґрунтовано неможливість спрямувати грошові кошти, які до нього надходять від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), на погашення заборгованості перед позивачем.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі даного позову Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»було сплачено державне мито відповідно до платіжного доручення № 9897 від 15.10.10 р. в сумі 7757,74 грн., тоді як, відповідно до норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік»та деяких інших законодавчих актів»із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, справляється мито у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доході громадян. У відповідності до ціни позову у даній справі позивач повинен був сплатити 3719,54 грн. За таких обставин зайво сплачене державне мито у розмірі 38,20 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України на підставі ст. 47 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 549, 551, 611, 614, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 22, 193, 216, 217, 230, 231, 232, 233, 275 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 47, 49, ст. ст. 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Державного підприємства «УКРЖИТЛОСЕРВІС»(01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 24 А, код ЄДРПОУ 32207896) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»(01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 295 398 (двісті дев’яносто п’ять тисяч триста дев’яносто вісім) грн. 95 коп. основного боргу, 23 678 (двадцять три тисячі шістсот сімдесят вісім) грн. 57 коп. інфляційної складової боргу, 8 002 (вісім тисяч дві) грн. 14 коп. трьох відсотків річних, 22 785 (двадцять дві тисячі сімсот вісімдесят п’ять) грн. 65 коп. пені, 3 498 (три тисячі чотириста дев’яносто вісім) грн. 66 коп. витрат по сплаті державного мита та 221 (двісті двадцять одну) грн. 99 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          У позовних вимогах про стягнення 4685,17 грн. інфляційної складової боргу та 17403,22 грн. штрафу відмовити.

4.          На підставі даного рішення повернути Акціонерній енергопостачальній компанії «Київенерго»(01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) з Державного бюджету України державне мито в сумі 38 (тридцять вісім) грн. 20 коп., що перераховане платіжним дорученням № 9897 від 15.10.10 р. (оригінал якого залишається в матеріалах справи), як зайво сплачене.

5.          У клопотанні відповідача про розстрочку виконання рішення у даній справі відмовити.

6.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

7.          Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя                                                                                 Гавриловська І.О.