Рішення № 13490662, 20.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 1/39720.12.10

За позовом Приватного підприємства «Альфа Н»

До Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

Пророзірвання договору та стягнення 239840,00 грн.

Суддя Мельник В.І.

Представники:

від позивачаЖелтоухова Ж.С., довіреність № б/н від 19.10.2010 р.

від відповідачане зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Альфа Н»(далі позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про розірвання договору та стягнення 239840,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконуються умови договору № 1211/2007 від 12.12.2007 р.

Ухвалою суду від 22.11.2010р. порушено провадження у справі № 1/397 та призначено розгляд на 10.12.2010 р.

10.12.2010р. представник позивача у судовому засіданні підтримав свої вимоги у повному обсязі.

Представник відповідач у судове засідання не зявився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, про причини своєї відсутності суд не повідомив.

Суд відклав розгляд справи на 20.12.2010, у звязку з відсутністю представника відповідача.

20.12.2010 у судовому засіданні представник позивача надав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі та пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, вимог ухвал суду не виконав, про причини своєї відсутності суд не повідомив.

Відповідачі належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення з огляду на наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Ухвали суду надсилалась за адресою, що зазначені в позовній заяві та є юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України станом 29.10.2010р., а саме: 03142, АДРЕСА_1.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році”зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році”(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, “адресат відсутній”і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Згідно ст.87 Господарського процесуального кодексу України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення позивача, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем було укладено договір № 1211/2007 від 12.12.2007р. (далі договір), відповідно до якого позивач зобовязався передавати в обумовлені строки відповідачеві плівку поліетиленфторофталову (далі товар), а відповідач зобовязався прийняти товар та оплатити за нього певну грошову суму, шляхом безготівково переказу відповідно до рахунку-фактури, виписаної позивачем на оплату партії товару.

Пунктом 2.2 договору було визначено суму вартості договору у розмірі 527250,00 грн.

15.02.2008 позивач поставив відповідачу, на виконання умов договору, товару на суму 315202,50 грн., що відповідає 60,37% від загальної суми договору.

Частиною 4 договору встановлено порядок розрахунків за відвантажений товар, який складається з чотирьох траншів, а саме: 1) перший транш в розмірі 26362,50 грн., що складає 5% від загальної суми договору, це попередня оплата, яку повинен був сплатити відповідач протягом 10 банківських днів з дати підписання договору; 2) другий транш в розмірі 237262,50 грн., що складає 45% від загальної суми договору, яку повинен був сплатити відповідач протягом 1 банківського дня з дати поставки товару; 3) третій транш в розмірі 131812,50 грн., що складає 25% від загальної суми договору, яку повинен був сплатити відповідач до 31.03.2008р.; 4) четвертий транш в розмірі 131812,50 грн., що складає 25% від загальної суми договору, яку повинен був сплатити відповідач 30.04.2008р.

14.01.2008 відповідач сплатив перший транш у повному обсязі у розмірі 26362,50 грн., тобто 5% від загальної суми договору, що дорівнює 8,36% від сум вартості поставленого товару.

15.02.2008 відповідач сплатив 40000,00 грн.

28.10.2008 відповідач сплатив 10000,00 грн.

Таким чином, станом на день подачі позову до суду відповідач сплатив, в порушення умов договору, 76362,50 грн., що відповідає 24,23% від суми вартості поставленого товару, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворився борг у розмірі 238840,00 грн.

Позивач звертався до відповідача з вимогою сплатити кошти за отриманий товар та пропозицією розірвати договір № 1211/2007 від 12.12.2007р., що підтверджується квитанцією № 3101 від 13.09.2010 та описом вкладення від 13.09.2010., проте відповідач на нього ніяк не відреагував.

У звязку з суттєвим порушенням умов договору № 1211/2007 від 12.12.2007р., позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд розірвати договір № 1211/2007 від 12.12.2007р. та стягнути з відповідача 238840,00 грн. боргу, 2483,40 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 1000,00 грн. вартості юридичних послуг.

Згідно з вимогами ст.ст. 525, 526, 530, 629, 655 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до договору; покупець зобовязується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму; одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання.

Відповідно до ч. 2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Доказів того, що відповідачем здійснено повну оплату за поставлений позивачем товар по спірному договору суду не надано.

Відповідно до ст. 173 ГК України, один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Враховуючи той факт, що відповідачем суттєво було порушено умови договору, та не сплачено вартості товару поставленого позивачем згідно умов договору № 1211/2007 від 12.12.2007р. суд дійшов висновку про правомірність та законність вимог позивача про стягнення з відповідача 238840,00 грн.

Щодо вимоги позивача про розірвання договору № 1211/2007 від 12.12.2007р., то суд вважає що вона також підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судом встановлено, що Договір № 1211/2007 від 12.12.2007р. містить умови, щодо права сторін по ньому розірвати укладений Договір відповідно до вимог чинного законодавства, а відтак щодо підстав та порядку його розірвання підлягають застосуванню вимоги чинного законодавства, зокрема ст. 651 Цивільного кодексу України та ст. 188 Господарського кодексу України.

Оцінка порушення договору як істотного має здійснюватись відповідно до критерію, що встановлений абзацом другим ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України. В свою чергу, оціночне поняття істотності порушення договору розкривається оціночним поняттям “значної міри” позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що сталися у сторони, яка вимагає розірвання договору.Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як встановлено судом, відповідно до укладеного між сторонами Договору № 1211/2007 від 12.12.2007р. виконавець зобовязався поставити товар, який був поставлений відповідачу на суму 315202,50 грн. Проте, відповідач порушив умови договору, а саме за отриманий товар розрахувався частково у розмірі 76362,50 грн., внаслідок чого у останнього перед позивачем утворився борг у розмірі 238840,00 грн., чим істотно порушив договір 1211/2007 від 12.12.2007р. і як наслідок значною мірою позбавив позивача того, на що він розраховував при укладенні договору. Доказів протилежного відповідачем станом на момент вирішення спору суду не надано.

З огляду на викладене, враховуючи те, що право позивача на розірвання договору купівлі-продажу передбачено вимогами статті 651 Цивільного кодексу України та п.9.3 Договору № 1211/2007 від 12.12.2007р., доказів оплати вартості поставленого товару у повному обсязі відповідачем по Договору № 1211/2007 від 12.12.2007р. станом на момент вирішення спору не надано, тому суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови Договору № 1211/2007 від 12.12.2007р. щодо сплати в повному обсязі вартості поставленого позивачем товару , а тому вимога позивача про розірвання Договору № 1211/2007 від 12.12.2007р. є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також позивач у своєму позові просив суд стягнути з відповідача 1000,00 грн. правової допомоги, проте наведена вимога позивача не підлягає задоволення виходячи з наступного.

Згідно статті 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

Статтею 2 Закону України "Про адвокатуру" визначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Статтею 44 ГПК України передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом, а не будь-яким представником. Дана позиція кореспондується з положеннями Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004 № 1-8/1270.

Виходячи з того, що позивачем не було додано до матеріалів справи всіх документи, які вимагаються згідно чинного законодавства України, а саме копії свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю адвоката, договору на надання адвокатських послуг з конкретним адвокатом, платіжних документів, що підтверджують сплату послуг адвоката, а тому у суду відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача щодо стягнення коштів за надання правової допомоги у розмірі 1000,00 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідача сплачені державне мито в сумі 2398,40 грн. та судово-інформаційні послуги у сумі 236, 00 грн.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вина відповідача в порушенні зобовязань за договором купівлі-продажу доведена матеріалами справи.

На підставі викладеного, враховуючи, що наявні у справі матеріали свідчать про обгрунтованість вимог позивача, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за витрати, повязані з розглядом справи, при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 530, 625, 629, 655 ЦК України, ст.ст. 22, 33, 49, 75, 81-1, 82-85 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (03142, АДРЕСА_1, реєстраційний № НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства «Альфа Н»(65089, Одеська область, м.Одеса, Київський район, вул. Академіка Вільямса 75, кв.72, код ЄДРПОУ 33509452) 238840 (двісті тридцять вісім тисяч вісімсот сорок) грн. основного боргу, 2398 (дві тисячі триста девяносто вісім) грн. 40 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині стягнення правової допомоги у розмірі 1000,00 грн. відмовити.

Видати наказ відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.І.Мельник

(Рішення роздруковане та підписане 10.01.2011р.)