Ухвала суду № 134860773, 16.03.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

490/3022/25 16.03.2026

н\п 1-кс/490/1164/2026

УКРАЇНА

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. МИКОЛАЄВА

вул. Захисників Миколаєва, 41/12, м. Миколаїв, 54607 тел. (0512) 53-31-08

e-mail: inbox@ct.mk.court.gov.ua, web: ct.mk.court.gov.ua

Код ЄДРПОУ 02892528

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2026 року м. Миколаїв

Слідчий суддя Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 , секретар судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , захисника - адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання першого заступника керівника Бериславської окружної прокуратури Херсонської області ОСОБА_5 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженці с. Урожайне, Бериславського району, Херсонської області, громадянці України,яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ,

підозрюваній у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 7 ст. 111-1, ч.3 ст.436-2 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1, ч.3 ст.436-2 КК України, за наступних обставин.

Так, згідно з ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, що підписаний 26 червня 1945 року та яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).

До складу ООН входять України, російська федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН, всі Члени вказаної організації утримуються в їхніх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування, як проти територіальної недоторканості або політичної незалежності будь-якої держави, такі будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та, зокрема, резолюціями від 21 грудня 1965 року № 2131 (XX), від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), що містять Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, а також Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН та Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, що містить визначення агресії, установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якою причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Вказаними документами, а також вимогами п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривною діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Окрім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав закріплені також в Заключному Акті наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація.

24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація. Положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Систему адміністративно-територіального устрою України складають Автономна Республіка Крим, області, зокрема, Херсонська область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.

У відповідності до вимог ст. ст. 72, 73 Конституції України, питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією. Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Однак, всупереч вищенаведеним приписам, а також іншим нормам міжнародного гуманітарного права, невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади російської федерації (далі - рф), спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, спрямованого на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а саме віддали наказ на вто

В розумінні положень ст. 2 Женевської конвенції від 12 серпня 1948 року, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки від 03 липня 1954 року, між державами російська федерація та України із 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.

24 лютого 2022 року, військовослужбовці збройних сил рф, шляхом збройної агресії, здійснили інтенсивні ракетно-бомбові та артилерійські обстріли по військовим та цивільним об`єктам на всій території України, перетнули державний кордон України на ділянках Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької, Херсонської областей та АР Крим, вторглися на територію суверенної держави Україна та здійснили часткову її окупацію, тобто розпочали відкритий міжнародний збройний конфлікт проти України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України.

У зв`язку із чим, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України No2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, з подальшим неодноразовим його продовженням та до теперішнього часу, відповідно до Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» почав діяти воєнний стан в Україні.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно положень ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатку до неї Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, ратифікована Україною 24.08.1991 визначено наступне: територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Окупація поширюється лише на ту територію, де така влада встановлена і здатна виконувати свої функції.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII (далі - Закон України від 15.04.2014 №1207-VII), тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з п. 7 ч. 11 ст. 1-1 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII, тимчасово окупована російською федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими Кабінетом Міністрів України.

Частиною 3 ст. 1 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII встановлено, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно наказу Міністерства розвитку громад та територій № 376 від 28.02.2025 «Про затвердження переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» встановлено, що з 09.03.2022 по 11.11.2022 територія Бериславської міської територіальної громади Херсонської області була тимчасово окупованою російською федерацією територією України.

З метою встановлення і зміцнення окупаційної влади на територіях населених пунктів Херсонської області, у тому числі в м. Берислав, які контролювались та утримувались російськими військами, представниками російської федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Херсонської області у період тимчасової окупації були сформовані підрозділи так званої «поліції», які виконують функції правоохоронних органів, тим самим вчиняючи діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній економічній чи інформаційній безпеці України.

Так, наказом «Военного коменданта Херсонской области» (мовою оригіналу - російською) від 17.06.2022 № 51 на території тимчасово окупованої Херсонської області, створено незаконний правоохоронний орган, а саме - так зване «Главное управление Министерства внутренних дел Херсонской области» (мовою оригіналу - російською).

Також, з метою встановлення належного функціонування вищевказаного незаконного правоохоронного органу на тимчасово окупованій території Херсонської області наказом «Военного коменданта Херсонской области» від 14.06.2022 № 46 «О применении уголовно-процесуального законодательства российской федерации на територии Херсонской области» (мовою оригіналу - російською) введено в дію норми та положення діючого кримінально-процесуального законодавства рф.

У свою чергу громадянка України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи обізнаною про введення воєнного стану в Україні, розуміючи факт наявності збройного конфлікту на території країни та ведення РФ агресивної війни проти України, захоплення та подальшого утримання РФ території Херсонської області, зокрема, м. Берислав, з розташованими на ній державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та іншими об`єктами, усвідомлюючи проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади РФ, з метою утворення, функціонування та утримання на території Херсонської області та, зокрема, м. Берислав, окупаційною адміністрацією РФ системи органів державної влади РФ, у тому числі правоохоронної, задля становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади, перебуваючи на тимчасово окупованій території м. Берислав Херсонської області, у період тимчасової окупації, з 09.03.2022 до липня 2022 року (більш точні час та місце у ході досудового розслідування не встановлено) добровільно зайняла посаду в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, а сам посаду так званого «начальника відділу МВС по Бериславському муніципальному округу Головного управління МВС Херсонської області», мовою оригіналу - російською: «начальник отдела МВД по Бериславскому муниципальному округу Главного управления МВД Херсонской области».

Таким чином, ОСОБА_6 , підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України - добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території.

Крім того, 24.08.1991 Верховною Радою УРСР схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.

У розумінні положень ст.2 Женевських конвенцій від 12.08.1949, ратифікованих Указом Президії Верховної Ради УРСР від 03.07.1954, між Російською Федерацією та Україною з 20.02.2014 триває збройний конфлікт міжнародного характеру.

24.02.2022 о 05:00 год., за наказом президента Російської Федерації ОСОБА_7 , збройні сили Російської Федерації незаконно, віроломно вторглись на територію Україну, здійснили широкомасштабну неспровоковану військову агресію і збройний напад, застосовуючи всі види стрілецької, артилерійської, ракетної, іншої зброї, в тому числі засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, спричиняючи ураження і руйнування об`єктів військової і цивільної, в тому числі критичної інфраструктури, ураження і вбивства особового складу підрозділів Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, мирного населення, масово порушуючи при цьому закони та звичаї війни, передбачені міжнародними договорами, і масово вчиняючи на території України злочини проти основ національної безпеки України, проти життя та здоров`я особи, проти волі, честі та гідності особи, проти статевої свободи та статевої недоторканності особи, проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина, проти власності, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

У зв`язку із чим, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України No2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, з подальшим неодноразовим його продовженням та до теперішнього часу, відповідно до Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» почав діяти воєнний стан в Україні.

Відповідно наказу Міністерства розвитку громад та територій № 376 від 28.02.2025 «Про затвердження переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» встановлено, що з 09.03.2022 по 11.11.2022 територія Бериславської міської територіальної громади Херсонської області була тимчасово окупованою російською федерацією територією України.

Незважаючи на те, що російська федерація відкрито вторглася на територію України та здійснює агресивні військові дії та військові злочини проти мирного населення, намагаючись захопити її території та знищити державний суверенітет у громадянки України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка знаходилась на тимчасово окупованій території Херсонської області, у невстановленому місці та невстановлений час, але не пізніше 26.09.2022, виник злочинний умисел щодо вчинення протиправного діяння, направленого на виправдування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, з використанням засобів масової інформації.

З метою реалізації свого злочинного умислу, будучи радикально налаштованою до діючої влади в Україні та держави у цілому, сповідуючи проросійські сепаратистські настрої щодо соціально-політичної обстановки в Україні, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, з ідеологічних та інших мотивів ОСОБА_6 , перебуваючи на тимчасово окупованій території м. Херсон, у вересні 2022 року, під час активної участі в організованому окупаційною владою незаконному референдумі, прийняла участь у виготовленні кореспондентами «Kherson-news.ru» відеоматеріалу, в якому висловилась на підтримку дій представників держави-агресора та окупаційної адміністрації російської федерації, достовірно знаючи про здійснення відеозапису та його подальше збереження і розміщення в Інтернет мережі, яка є засобом масової інформації, усвідомлюючи можливість вільного доступу до вказаного матеріалу, його запозичення (скачування), вільного сприйняття масовою аудиторією та вільного поширення серед невизначеного кола осіб.

Так, у вересні 2022 року, але не пізніше 26.09.2022, ОСОБА_6 , у денний час доби, перебуваючи на тимчасово окупованій території України, достовірно розуміючи, що Україна є унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною, діючи умисно, протиправно, з метою завдання шкоди національним інтересам України, добровільно надала усне інтерв`ю в якому зазначила (мовою оригіналу): «…Я сегодня проголосовала за наше будущее, за росийскую федерацию. Я знаю, что это то, что мы хотели давно. Верили в это и действительно наше будущее, будущее лучшее. Мы достигнем тех целей, о которых мы давно мечтали, наши люди будут обеспечены, дети обеспечены, которые пойдут в школу, и будут получать лучшее образование…»

Отже, як випливає з об`єктивного змісту висловлювань та смислів, які містяться в них, у висловлюваннях ОСОБА_6 наявні мовні ознаки виправдування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України.

У подальшому зазначений відеозапис інтерв`ю 26.09.2022 року було розміщено у відкритому доступі в мережі Інтернет - сайті за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 (загальна кількість підписників 8 056 осіб) під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_3».

Таким чином, ОСОБА_6 , підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 3 ст. 436-2 КК України, тобто у виправдовуванні збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдовуванні, визнанні правомірною тимчасової окупації частини території України, з використанням засобів масової інформації.

Посилаючись на те, що ОСОБА_6 добровільно брала участь у діяльності окупаційної влади на території Херсонської області, у неї можуть зберігатися об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, за такого що підозрювана ОСОБА_6 перебуваючи на волі має можливість знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, має можливість незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, крім того підозрювана ОСОБА_6 не має місця проживання, соціальних зв`язків для існування на не окупованій території України за такого може вчинити інші або продовжити вчинення кримінальних правопорушень, що свідчить про наявність ризиків, передбачених п.п. 1,2,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурор просить про застосування до підозрюваної запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Прокурор у судовому засіданні клопотання підтримала, з підстав у ньому викладених, просила про його задоволення.

Захисник підозрюваної - адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні клопотання, пославшись на необґрунтованість підозри, недоведеність ризиків, зазначених у клопотанні, та неможливість підозрюваної виїхати з окупованої території.

Вивчивши доводи клопотання, вислухавши доводи прокурора на його підтримку, думку захисника, дослідивши надані матеріали кримінального провадження, слідчий суддя приходить до наступного висновку.

26.02.2026 р. ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.7 ст. 111-1, ч.3 ст.436-2 КК України, про що у загально державному засобі масової інформації - газеті «Урядовий кур`єр», а також на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора розміщено відповідне повідомленняв порядку ст. 135, ч. 1 ст. 278 КПК України.

Вказаний факт підтверджений прокурором у судовому засіданні документально.

Підозрювана ОСОБА_6 , будучи викликаною до органу досудового розслідування шляхом публікацій в засобах масової інформації - газеті «Урядовий кур`єр» та на веб-сайті Офісу Генерального прокурора повісток про виклик на 03, 04, 05 березня 2026 року до слідчого не з`явилася, не повідомивши про причини неявки, що в тому числі свідчить про переховування від органів досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

У зв`язку з неприбуттям підозрюваної ОСОБА_6 на неодноразові виклики до органу досудового розслідування, переховуванням з метою ухилення від кримінальної відповідальності, постановою слідчого від 05.03.2026 р. ОСОБА_6 оголошено у розшук.

Матеріалами клопотання підтверджується, що на даний час ОСОБА_6 знаходиться у м. Нова Каховка, Херсонської області, яке на даний час є тимчасово окупованою територією України, ухиляється від явки на виклики слідчого та прокурора, дійсно переховується на тимчасово окупованій території, де продовжує співпрацювати з окупаційною владою рф та підтримувати рішення країни-агресора.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22022230000000432 від 29.09.2022 відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваної у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.7 ст. 111-1, ч. 3 ст. 436-2 КК України, триває.

Згідно до ч. 7 ст. 42 КПК України, підозрюваний зобов`язаний в тому числі прибувати за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це зазначених осіб; виконувати обов`язки, покладені на нього рішенням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження; підкорятися законним вимогам та розпорядженням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду.

За правилами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим пунктами 1-5 частини 1 цієї статті, а саме: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною 1 цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Ч. 1 ст. 183 КПК України, визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього кодексу, крім випадків, передбачених п.п.6,7ст. 176 КПК України.

Ст. 193 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених ст. 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст.ст. 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим кодексом для вручення повідомлень.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 278 КПК України, письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим кодексом для вручення повідомлень. Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання.

В ч. 1 ст. 135 КПК України передбачено, що особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.

Відповідно до ч. 2 ст. 135 КПК України у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

У судовому засіданні встановлено, що письмове повідомлення про підозру ОСОБА_6 особисто вручено не було, оскільки остання перебуває на даний час на непідконтрольній території України.

На виклики слідчого підозрювана не з`явилася, не повідомляючи про причини неявки, що свідчить про її ухилення від кримінальної відповідальності.

У судовому засіданні прокурором доведено, що ОСОБА_6 набула статусу підозрюваної у даному кримінальному провадженні, оскільки органом досудового розслідування вжито всіх можливих заходів для вручення їй повідомлення про підозру у спосіб, передбачений кримінальним процесуальним кодексом України для вручення повідомлень.

Обґрунтованість підозри ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст. 111-1, ч.3 ст.436-2 КК України, підтверджується даними: протоколів допиту свідків ОСОБА_8 ; ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 ; ОСОБА_12 ; ОСОБА_13 ; ОСОБА_14 ; ОСОБА_15 ; ОСОБА_16 ; протоколом огляду від 04.10.2022 інтернет ресурсу, а саме відео з телеграм каналу «Зрадники Бериславщини»; висновку судової портретної експертизи від 13.11.2025; висновку лінгвістичної семантико - текстуальної експертизи від 02.05.2025 року.

Так, нормами чинного КПК України не визначене поняття обґрунтованості пред`явленої підозри, в зв`язку з чим, при вирішенні такого питання слід звертатися до практики ЄСПЛ, оскільки кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ч. 5 ст. 9 КПК України).

Стандарт доказування «обґрунтована підозра» передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об`єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення (п. 32 рішення ЄСПЛ у справі Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom, п. 175 рішення ЄСПЛ у справі Нечипорук і Йонкало проти України, п. 161 рішення ЄСПЛ у справі Selahattin Demirtaє v. Turkey, п. 88 рішення ЄСПЛ у справі Ilgar Mammadov v. Azerbaijan, п. 51 рішення ЄСПЛ у справі Erdagoz v. Turkey).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини "розумна підозра" у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у ст. 5 параграфу 1(с) Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, передбачає "наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин" (рішення O'Hara v. United Kingdom of 16 October 2001, п. 34).

У п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» визначено, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series А, № 182).

При цьому, обґрунтована підозра вимагає тільки наявності певних об`єктивних відомостей, які дають підстави для переконання в тому, що особа вірогідно вчинила злочин. За визначенням Європейського суду, «у п-п. «с» п. 1 ст. 5 йдеться про розумну підозру, а не про щиру або сумлінну (bona fide) підозру».

В справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (1994) суд визначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтованого обвинувального вироку чи просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

Слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.

Достатність доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення є оціночним поняттями.

Досліджені у судовому засіданні дані є достатньо вагомими у своїй сукупності для висновку про обґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбаченого ч.7 ст. 111-1, ч.3 ст.436-2 КК України.

Матеріали кримінального провадження також містять дані, які вказують на наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені п.п. 1,2,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, виходячи з наступного.

Так, підозрювана ОСОБА_6 , яка обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, що згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, санкцією за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої, та у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.436-2 КК України, що згідно ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, санкцією за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої, у неї можуть зберігатися об`єкти, які є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, будучи обізнаною щодо місця проживання свідків у провадженні, які ще не встановлені, в тому числі тих свідків, які встановлені, остання може самостійно або через інших осіб здійснювати на них вплив, у тому числі і у способи, небезпечні для життя і здоров`я, з метою зміни, спотворення їх показань чи відмови від дачі показань, крім того через свої стійкі зв`язки з представниками держави-агресора, державними зрадниками та колаборантами, ОСОБА_6 зможе продовжувати вчиняти кримінальні правопорушення.

Підозрювана ОСОБА_6 неодноразово не з`являлася за викликами до слідчого.

Вказане дає обґрунтовані підстави вважати, що існують ризик переховування підозрюваної від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконного впливу на свідків та вчинення інших кримінальних правопорушень.

З урахуванням наведеного, вагомості досліджених у судовому засіданні даних про вчинення підозрюваною кримінальних правопорушень, передбачених ч.7 ст.111-1, ч.3 ст.436-2 КК України, тяжкість покарання, що може бути призначене підозрюваній в разі притягнення до кримінальної відповідальності, особу підозрюваної, яка обґрунтовано підозрюється у вчиненні найбільш суспільно небезпечного злочину, характеру та способу ймовірно вчиненого кримінального правопорушення проти держави Україна, слідчий суддя приходить до висновку, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п.п. 1,2,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, і саме така міра запобіжного заходу, як тримання під вартою, є обґрунтованою.

Застосування іншого, більш м`якого запобіжного заходу, на даній стадії досудового розслідування кримінального провадження не забезпечить виконання підозрюваною процесуальних обов`язків.

Також, відповідно до положень ст.ст. 183,193,194 КПК України, згідно з якими при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається та у разі наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, питання про обрання підозрюваному запобіжного заходу вирішуватиметься остаточно вже після його затримання та доставки до суду, тому строк дії ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного, який виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, триває до його затримання та доставки до суду і не обмежується строком, встановленим ч.1 ст. 197 КПК України, підозрюваній ОСОБА_6 , відносно якої необхідно обрати запобіжний захід саме у вигляді тримання під вартою без визначення строку дії такого запобіжного заходу, розмір застави слідчим суддею не визначається.

Обставини, визначені ч. 2 ст. 183 КПК України, які б унеможливлювали застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваної ОСОБА_6 відсутні.

З урахуванням наведеного, клопотання підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 176, 177, 178, 183, 186, 193, 196, 197, 376 КПК України, слідчий суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання - задовольнити.

Обрати підозрюваній у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 7 ст. 111-1, ч.3 ст.436-2 КК України, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення строку дії такого запобіжного заходу та розміру застави.

Після затримання підозрюваної ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і не пізніш як через 48 годин з часу її доставки до місця кримінального провадження, розглянути питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1