Ухвала суду № 134820154, 12.03.2026, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/2723/24

Провадження № 2/496/237/26

У Х В А Л А

12 березня 2026 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Портної О.П.,

за участю:

секретаря Рябової А.П.

відповідачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Біляївка усну заяву відповідача про відвід судді Портної О.П. у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ :

В провадженні судді Біляївського районного суду Одеської області Портної О.П. перебуває цивільна справа за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою суду від 23.04.2024 року по справі відкрито провадження та призначено розгляд справи в спрощеному порядку без виклику сторін.

26.08.2024 року ухвалою суду заперечення відповідачки проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та розгляду справи за правилами загального позовного провадження задоволено та здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільної справи за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну судового засідання для розгляду справи по суті підготовчим судовим засіданням.

12.03.2026 року відповідачка надала до суду клопотання про витребування доказів повторне, яке було поставлено на обговорення.

Ухвалою суду від 12.03.2026 року було відмовлено в задоволенні клопотання відповідачки про витребування доказів.

Після оголошення вступної та резолютивної частини ухвали відповідачка у підготовчому засіданні заперечувала щодо ухвали і заявила усний відвід головуючої судді Портної О.П., який мотивувала тим, що суддя упереджена у розгляді справи і не може в подальшому розглядати справу.

Представник позивача на відеоконференція після перерви не підключився.

Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 40 ЦПК України, питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Частиною 2 ст. 40 ЦПК України визначено, що питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Згідно ч. 3 ст. 40 ЦПК України, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

Отже усна заява відповідачки про відвід судді Портної О.П. підлягає вирішенню судом, що розглядає справу.

Заслухавши пояснення відповідачки та дослідивши матеріали справи суд дійшов наступного.

Підстави для відводу суду передбачені зокрема ч. 1 ст. 36 ЦПК України відповідно до якої суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, підчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близького родича цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справу з правовою допомогою в цьому справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно зацікавлений у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення суду для розгляду справи; 5) є інші умови, які викликають сумніви в непередбаченості або об`єктивності судді.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями суду, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Розглянувши питання, з точки зору національного закону - ст. 36 ЦПК України, в контексті ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини щодо безсторонності суд зазначає наступне: суд не повинен суб`єктивно виявляти будь-яку упередженість або особисті переконання; особиста безсторонність судді не ставиться під сумнів, аж доки не буде доведено протилежне; слід застосувати об`єктивний підхід, метою якого є пересвідчитися, чи надає суд необхідні гарантії, щоб зняти з цього приводу можливість будь-якого правомірного сумніву (див., «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), рішення від 28.11.2002 року, а також рішення у справах проти України: «Білуха проти України» від 09.11.2006 року (п.п. 49, 54); «Бочан проти України» від 03.05.2007 року, (п. 66); «Агрокомплекс» проти України» від 06.10.2011 року, (п. 136); «Олександр Волков проти України» від 09.01.2013 року, (п.п. 103, 107)).

Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб`єктивних та/або об`єктивних елементів стандарту неупередженості, зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв`язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо.

Водночас як указано в Бангалорських принципах поведінки судді від 19.05.2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 року № 2006/23, об`єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення.

Сприйняття об`єктивності визначається за допомогою критерію «розумного спостерігача». У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ`єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому, суддя мусить уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розв`язанні конкретної справи. З огляду на це, навіть прояви неупередженості мають значення. Тому, коли сторони стверджують про те, що судді необ`єктивні, питання про наявність фактичного упередження не має значення, адже «правосуддя не тільки має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене». Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним способом поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє докази, яких бракує, чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінантної зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу.

Дослідивши питання безсторонності суддів з двох точок зору, Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), рішення від 28.11.2002 року, зазначив, що по-перше, йдеться про суб`єктивний підхід, для того щоб спробувати визначити переконання та особисту поведінку конкретного судді у конкретній обстановці. Зокрема, суд не повинен суб`єктивно виявляти будь-яку упередженість або особисті переконання; особиста безсторонність судді не ставиться під сумнів, аж доки не буде доведено протилежне. По-друге, слід застосувати об`єктивний підхід, метою якого є пересвідчитися, чи надає суд необхідні гарантії, щоб зняти з цього приводу можливість будь-якого правомірного сумніву (див., серед інших рішення у справах: «Білуха проти України» від 09.11.2006 року (п.п. 49, 54); «Бочан проти України» від 03.05.2007 року, (п. 66); «Агрокомплекс» проти України» від 06.10.2011 року (п. 136); «Олександр Волков проти України» від 09.01.2013 року (п.п. 103, 107)).

Суд далі нагадує, що «безсторонність», в сенсі ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має визначатися відповідно до суб`єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об`єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу (див., серед багатьох інших джерел, «Булут проти Австрії» (Bulut v. Avstria), рішення від 22.02.1996 року, Reports 1996-II, с. 356, п. 31, та «Томан проти Швейцарії» (Thomann v. Switzerland), рішення від 10.06.1996 року, Reports 1996-III, с. 825, п. 30). Відповідно до об`єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів (п. 66 рішення ЄСПЛ у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 р. (заява № 7577/02).

Відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей ч. 1 ст. 6 Конвенції (995 004) повинно визначатися на підставі суб`єктивного критерію, в контексті якого слід враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об`єктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності (див., серед іншого, рішення у справі «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria,) від 24.02.1993 року, пп. 27, 28 і 30, Series A, no. 255, і рішення «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), заява № 33958/96, п. 42, ECHR 2000-XII). Таким чином, у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullar v. United Kingdom), від 10.06.1996 року, п. 38) (п. 28 рішення ЄСПЛ від 15.07.2010 року по справі «Газета «Україна-центр» проти України (заява № 16695/04).

З огляду на вищевикладене, об`єктивний критерій вимагає щоб особа, яка подала заяву про відвід судді, довела на підставі доказів факт упередженості судді у розгляді справи, тобто відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів та доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.

Аналізуючи усну заяву ОСОБА_1 про відвід судді, суд вбачає, що підставами для відводу судді, є те, що заявниця не погоджується з процесуальними рішеннями судді, такими як постановлення ухвали про відмовою у задоволенні клопотання про витребування доказів та веденням підготовчого засідання.

Інших обставин, які б викликали сумнів в об`єктивності або неупередженості судді, або ж слугували підставою для відводу судді з інших підстав, не виявлено, та заявницею належних та переконливих доказів не наведено.

Разом з тим суд звертає увагу, що наведені у підготовчому засіданні відповідачкою обставини стосуються виключно її суб`єктивного сприйняття процесуальних дій суду під час підготовчого судового засідання, однак не підтверджені жодними об`єктивними даними про наявність упередженості судді чи її особистої зацікавленості у результатах розгляду спору.

Заявниця фактично ототожнює незгоду з процесуальними рішеннями суду із наявністю підстав для відводу, що суперечить приписам частини четвертої статті 36 ЦПК України.

Суд також бере до уваги, що відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24.03.2021 року у справі № 752/22755/17-ц та від 22.12.2021 року у справі № 161/11584/20, сам по собі факт незгоди сторони з процесуальними рішеннями суду або їх наслідками не є і не може бути доказом упередженості судді, а підстави для відводу мають бути підтверджені конкретними обставинами, які об`єктивно викликають сумнів у безсторонності суду.

Жодних таких доказів чи обставин відповідачкою не наведено, а тому її доводи суд визнає припущеннями, які згідно з ст. 81 ЦПК України не можуть бути покладені в основу процесуального рішення.

З урахуванням викладеного, оцінюючи зміст заяви про відвід судді та відображені у ній доводи для відводу судді, суд не вбачає підстав для задоволення заяви.

Разом з тим, суд вважає за необхідне роз`яснити заявниці, що відповідно до п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Основною ознакою зловживання процесуальними правами є відсутність наміру вирішити реально існуючий цивільний спір, або забезпечити захист свого реально порушеного права, або намір перешкодити законним діям інших осіб шляхом звернення до суду та створення штучного судового спору, або використання судового спору як способу не виконувати вимоги законодавства щодо здійснення визначених ним дій. (Окрема думка судді Сімоненко В.М. щодо постанови ВС від 02.10.2019 року у справі № 750/3021/18 (провадження № 61-371св19)).

Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи встановлення явної неповаги до суду чи учасників справи. (Постанова ВС від 03.03.2021 року у справі № 761/27076/19 (провадження № 61-14448св20)

Заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства (ч. 1 ст. 143 ЦПК України). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 148 ЦПК України у випадках зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Аналогічного висновку в подібній ситуації дійшов Верховний Суд у постанові від 14.07.2022 року по справі № 755/11559/16-ц.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини послідовно наголошує, що саме сторони повинні діяти сумлінно та з дотриманням принципу співпраці із судом, не перетворюючи свої процесуальні права на засіб тиску або перешкод у здійсненні правосуддя (рішення у справі «Suominen v. Finland», від 01.07.2003 року).

Керуючись ст.ст. 36, 39, 40, 41 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні усної заяву відповідача про відвід судді Портної О.П. у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 13.03.2026 року.

Суддя О.П. Портна