Вирок № 134809211, 13.03.2026, Софіївський районний суд Дніпропетровської області

ЄУН 193/475/22

Провадження 1-кп/193/55/26

В И Р О К

іменем України

13 березня 2026 року Софіївський районний суд Дніпропетровської області

у складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022041580000078 від 01 червня 2022 року за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Веселе Поле Софіївського району Дніпропетровської області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, не одруженого, військовозобов`язаного, на утриманні неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб не має, працюючого на АТ "Укрзалізниця" монтером колій, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

12 травня 2022 року о 22:00 год. ОСОБА_3 , переслідуючи злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, запровадженого на території України Законом України Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ від 24.02.2022, перебуваючи поблизу огородженої території нежитлової будівлі Майстерні ПТО, розташованої по вул. Широка, 9-А в с. Веселе Поле Криворізького району Дніпропетровської області, власником якої є ОСОБА_5 , скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, переліз через бетонний паркан та за допомогою металевого лому, що приніс з собою відігнув грати вікна нежитлової будівлі Майстерні ПТО та в подальшому використовуючи власну фізичну силу вилучив зазначене вікно з віконного отвору та потрапив в середину будівлі.

Проникнувши до будівлі майстерні ПТО ОСОБА_3 таємно, з корисливих мотивів, викрав якір від електродвигуна, потужністю 1,5 кВт., два якорі від електродвигуна, потужністю по 4,4 кВт. кожен, якір від електродвигуна, потужністю 7,5 кВт. та металевий шнек з пресу сирого віджиму олії, після чого місце вчинення злочину з викраденим майном покинув, розпорядившись ним на власний розсуд. Таким чином ОСОБА_3 своїми умисними діями, спричинив потерпілому ОСОБА_5 , матеріальний збиток на загальну суму 2260 гривень.

Вказані умисні дії ОСОБА_3 орган досудового розслідування кваліфікував за ч.4 ст.185 КК України за кваліфікуючими ознаками: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у інше приміщення, вчинене в умовах воєнного стану.

Позиція обвинуваченого.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю і пояснив, що у 2022 році, у травні місяці, точної дату не пам`ятає, оскільки минуло вже майже 4 роки, він проживав по АДРЕСА_1 , близько 22-23 години пішов в сторону недіючої вже кулька років олійниці, що розташована по АДРЕСА_1 , прихопивши з собою лом. Територія олійниці була огороджена парканом з колючою проволокою. Плити, з яких зроблено паркан, мав виступи, тому по ним він переліз через нього. Територія не освітлювалася, охорони небуло. Він хотів знайти щось викрасти якийсь цінний метал та отримати за нього гроші за ціою брухту. Він зняв віконну раму, поставив її поруч, підігнув ломом решітку і проник у приміщення олійниці, з якої викрав 4 якорі від двигунів та шнек. Далі, відкрив з середини одну створу воріт і вийшов через неї. По черзі виніс та поклав поруч вкрадене. Зачинив ворота ззовні та підпер цеглою. По черзі переніс вкрадене до паркану. Перед тим, як покинути територію поставив на місце віконну раму. Також з приміщення олійниці взяв металеву драбину, за допомогою якої, через паркан, перекинув двигуни та шнек. Драбину повернув на місце. Сам переліз паркан і, по черзі п`ять разів відносив вкрадене додому. Більше він на території олійниці не був. Далі він двигуни та шнек поклав у гараж. Через кілька днів його знайшли працівники поліції і він видав вкрадене майно добровільно. Все розказав, сприяв слідству, повернув вкрадене. Також пояснив, що його мати потерпілому сплатила 12000 гривень у відрахування пошкодженого дерев`яного вікна. Але пояснив, що вікно він демонтував неушкодженим та після крадіжки встановив неушкодженим. Щиро каявся у вчиненому. Цивільний позов в розмірі 233769 гривень не визнав, бо тих речей, які означив потерпілий він не чіпав, де вони він не знає, пояснив, що він нічого не розбирав, не розкручував, в автомобілях не знається.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Потерпілий ОСОБА_5 у судове засідання не з`явився, хоча про місце, дату та час його проведення повідомлявся неодноразово (4 рази) належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, заяв про розгляд справи без його участі до суду не направляв. Подав цивільний позов про відшкодування збитків.

Зважаючи на те, що у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 у повному обсязі визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування злочині за обставин, викладених в обвинувальному акті. Тож, беручи до уваги, що учасники судового провадження, правильно розуміють зміст цих обставин, суд, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом лише обвинуваченого, та дослідженням характеризуючих матеріалів щодо обвинуваченого.

При цьому суд роз`яснив обвинуваченому положення ч. 3 ст. 349 КПК Українипро те, що у такому випадку останній буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження в апеляційному порядку.

Суд також пересвідчився у добровільності позиції обвинуваченого та не знайшов підстави вважати, що останній себе обмовляє або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини, чи визнає їх під примусом.

Стаття Закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Відповідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 4 КК України, злочинність, караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час його вчинення. Припинення законної сили кримінально-правової норми тягне неможливість її застосування до діянь, що передбачені чи передбачалися у КК України раніше як злочини і скоєні після втрати цією нормою чинності. Водночас у випадках, коли новий закон про кримінальну відповідальність покращує юридичне становище особи, він поширюється і на діяння, вчинені до набрання ним чинності, тобто застосовується принцип ретроактивності.

Поряд із цим, відповідно до ч.1 ст.5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Європейський суд з прав людини вважає, що ст.7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Ніякого покарання без закону» є важливою складовою принципу верховенства права. Він також підтвердив, що зазначена стаття Конвенції допускає принцип ретроспективності більш м`якого кримінального закону. На цьому принципі ґрунтується правило, згідно з яким за наявності відмінностей між чинним на час вчинення злочину кримінальним законом та законом, який набрав чинності перед винесенням остаточного судового рішення, суди мають застосовувати той із них, положення якого є більш сприятливими для обвинуваченого (рішення у справі Скоппола проти Італії).

Так, 09.08.2024 набув чинності Закон України від 18.07.2024 року № 3886-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» (надалі - Закон № 3886-ІХ), яким було внесено зміни до ст.51 КУпАП (Дрібне викрадення чужого майна).

Частиною 2 статті 51 КУпАП (у редакції Закону № 3886-ІХ) встановлено, що відповідальність за вчинення дій, передбачених ч.1 ст.51 КУпАП, настає, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, особа, яка вчинила дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підлягає адміністративній відповідальності у випадку, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Водночас, згідно із ч.2 ст.4 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Згідно із ч.5 Підрозділу І Розділу XX Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 01 січня звітного податкового року.

З обвинувального акту, вбачається, що кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України, обвинувачений вчинив 12.05.2022.

Згідно змісту сформульованого та визнаного судом доведеного обвинувачення 12 травня 2022 року о 22:00 год. ОСОБА_3 , переліз через бетонний паркан на територію нежитлової будівлі Майстерні ПТО, розташованої по вул. Широка, 9-А в с. Веселе Поле Криворізького району Дніпропетровської області, де відігнув грати вікна за допомогою металевого лому, вилучив зазначене вікно з віконного отвору та проник у середину нежитлової будівлі Майстерні ПТО, звідки таємно викрав якір від електродвигуна, потужністю 1,5 кВт., два якорі від електродвигуна, потужністю по 4,4 кВт. кожен, якір від електродвигуна, потужністю 7,5 кВт., та металевим шнеком з пресу сирого віджиму олії, після чого місце вчинення злочину з викраденим майном покинув, розпорядившись ним на власний розсуд. Чим завдав потерпілому ОСОБА_5 , матеріальну шкоду на загальну суму 2260,00 гривень.

Станом на 01 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1600 гривень, а 50 відсотків від його розміру становили 800 гривень.

Таким чином, відповідно до Податкового кодексу України та Закону №3886-IX вартість викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст.185 КК України, у 2022 році становила 2481 гривень.

Отже, вартість викраденого ОСОБА_3 майна становила 2260 гривень, тобто є меншою за розміром, з якого відповідно до Закону України № 3886-IX від 18 липня 2024 року та положення Податкового кодексу України настає кримінальна відповідальність, тому його дії на даний час не утворюють кримінально-караного діяння, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, у зв`язку із декриміналізацією діяння.

Разом із цим, зважаючи на спосіб вчинення цієї крадіжки, а саме вчинення її з проникненням у інше приміщення, суд вважає за необхідне перекваліфікувати вищевказані дії ОСОБА_3 за ч.1 ст.162 КК України з таких підстав.

З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд, відповідно до ч.3 ст.337 КПК України, має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Відповідно до ч.2 ст.12 КК України, кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для кваліфікації дій ОСОБА_3 за ч.1 ст.162 КК України, суд виходить із фактичних обставин, встановлених судом, не вдаючись до оцінки та/або переоцінки доказів.

Об`єктивна сторона ст.162 КК України полягає, серед іншого, в незаконному проникненні до житла чи іншого володіння особи, зокрема, у незаконному проникненні у сховище, як це встановлено судом в ході судового розгляду провадження.

Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи потрібно розуміти будь-яке вторгнення, здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи з порушенням у встановленому законом порядку.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_3 усвідомлював, що приміщення, до якого він протиправно проник, перебуває у володінні іншої особи.

У зв`язку з викладеним, враховуючи положення ч.3 ст.337 КПК України, суд вважає за необхідне перекваліфікувати дії ОСОБА_3 з ч.4 ст.185 КК України на ч.1 ст.162 КК України.

Така позиція узгоджується з правовим висновком, який міститься у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2024 року (справа № 405/9034/21, провадження № 51-509км24.

Таким чином, слід визнати доведеним, що ОСОБА_3 12 травня 2022 року о 22:00 год. умисно, незаконно, з корисливим мотивом та метою заволодіння чужим майном, проти волі володільця, шляхом віджимання гратів вікна за допомогою металевого лому та вилучення цього вікна з віконного отвору проник у середину нежитлової будівлі Майстерні ПТО, що знаходиться по вул. Широка, 9-А в с. Веселе Поле Криворізького району Дніпропетровської області.

Разом з цим, кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.162 КК України згідно ст.12 КК України відноситься до кримінальних проступків.

Відповідно до ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, і до дня набрання вироком законної сили минуло 3 роки.

Судом встановлено, що у даному кримінальному провадженні перебіг строку давності, передбаченого ч. 3 ст. 49 КК України, не зупинявся та не переривався, ОСОБА_6 за цей час нового кримінального правопорушення не вчинив і не ухилявся від явки до суду.

Постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 червня 2020 року (справа №756/6876/19), констатовано, що системний аналіз вжитих у кримінальному законі формулювань "звільнення від покарання (ч.ч.4, 5 ст.74, ч.1 ст.105 КК України), "звільнення від відбування покарання" ( ст.ст.75, 79, 104 КК України), "звільнення від призначеного покарання" (ст.78 КК України) дає підстави зробити висновок, що під звільненням від покарання із застосуванням інших заходів примусу слід розуміти звільнення не від конкретного покарання, визначеного в санкції статті чи призначеного судом, а від його призначення, як виду примусових заходів в цілому.

З врахуванням вищевказаного строки, передбачені ст.49 КК України для притягнення до кримінальної відповідальності ч.1 ст.162 КК України, минули 12.05.2025, а тому ОСОБА_6 на підставі ч.5 ст.74, ст.49 КК України підлягає звільненню від покарання за вказаною статтею.

Щодо цивільного позову.

У межах цього кримінального провадження потерпілим ОСОБА_5 подано цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином у розмірі 23 3769 грн. Цивільний позов був прийнятий судом до розгляду.

Відповідно до ст. 129 КПК України суд вирішує цивільний позов в кримінальному провадженні по суті лише у випадку ухвалення обвинувального вироку, постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи постановлення виправдувального вироку у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення.

Потерпілим подано позов про відшкодування збитків, завданих саме вчиненням обвинуваченим крадіжки його майна у тому числі такого, що не було охоплене обсягом пред`явленого обвинуваченням.

Між тим, як суд зазначив вище, дії обвинуваченого щодо викрадення майна потерпілого, яке суд визнав доведеним у межах пред`явленого обвинувачення, тобто у розмірі 2260 гривень, на даний час не утворюють кримінально-караного діяння, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, у зв`язку із декриміналізацією діяння, а тому цивільний позов потерпілого ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, слід залишити без розгляду.

Доводів та доказів, що саме унаслідок вчинення ОСОБА_3 кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, тобто проникнення у середину нежитлової будівлі Майстерні ПТО, що належить потерпілому, шляхом віджимання гратів вікна за допомогою металевого лому та вилучення цього вікна з віконного отвору, були задані збитки потерпілому, які він поніс на відновлення грат та/або метолопластикового вікна, суду надало не було. До того ж обвинувачений зазначив, що його матір відшкодувала потерпілому вартість пошкодженого вікна.

При цьому, слід роз`яснити потерпілому, що залишення цивільного позову у межах кримінального провадження без розгляду, не перешкоджає зверненню потерпілого ОСОБА_5 про відшкодування шкоди у цивільному провадженні.

Вирішення інших питань при ухваленні вироку.

Запобіжний захід до обвинуваченого на стадії досудового розслідування чи судового розгляду не обирався. Інші заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.

Процесуальні витрати по справі відсутні.

Долю речових доказів слід вирішити у відповідності до приписів п. 5 ч. 9 ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. 369-371,373-376 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Перекваліфікувати дії ОСОБА_3 з ч. 4 ст. 185 КК України на ч. 1 ст.162 КК України.

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, але на підставі ч.5 ст.74, ст.49 КК України звільнити його від покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Речові докази у кримінальному провадженні: 4 якорі від електродвигунів, металевий шнек сирого віджиму, які передані на відповідальне зберігання потерпілому ОСОБА_8 , залишити останньому, як законному їх володільцю.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, - залишити без розгляду.

Матеріали кримінального провадження №12022041580000078 від 01.06.2022 залишити при обвинувальному акті, з подальшим зберіганням у судовій справі № 193/475/22 (провадження № 1-кп/193/13/25).

На вирок може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду через Софіївський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя ОСОБА_1