Вирок № 134732246, 11.03.2026, Глибоцький районний суд Чернівецької області

Справа № 715/284/26

Провадження № 1-кп/715/111/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.03.2026 селище Глибока

Глибоцький районний суд Чернівецької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

секретар судового засідання ОСОБА_2

учасники процесу:

прокурор ОСОБА_3

захисник ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за № 12025262020002635 по обвинуваченню:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, тимчасово не працюючого, одруженого, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 332 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 , переслідуючи прямий умисел, вступив у попередню злочинну змову з невстановленими особами, з якими став на шлях вчинення умисного злочину, пов`язаного із незаконним переправленням осіб з числа громадян України, які бажали виїхати поза пунктом пропуску за межі території України.

У період часу з початку липня 2025 року по 23 липня 2025 року невстановлена особа підшукала двох чоловіків з числа громадян України, які бажали незаконно перетнути державний кордон України, а саме мешканця Івано-Франківської області ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та мешканця м. Київ ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , обумовивши спосіб незаконного переправлення через державний кордон України.

Виконуючи вказівки невстановленої особи, отримані за допомогою телефону, 16 липня 2025 року ОСОБА_7 самостійно прибув до м. Чернівці та поселився в готель «Преміум», що по вул. Головна, 124-Б, м. Чернівці, де очікував подальших вказівок.

У свою чергу ОСОБА_6 23 липня 2025 року самостійно прибув до м. Чернівці, де по вул. Галицький шлях, 52А, у відповідності до раніше розробленого плану, його зустрів ОСОБА_5 , керуючи транспортним засобом марки «Mazda 5», державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 . Одразу після зустрічі ОСОБА_5 надав ОСОБА_6 вказівку пригнутися в салоні автомобіля, щоб уникнути візуального виявлення правоохоронними органами, та перевіз до невстановленого місця на околиці м. Чернівці, де надав останньому вказівку очікувати в даному місці подальших інструкцій.

Після цього, 23 липня 2025 року близько 11 години ОСОБА_5 , керуючи транспортним засобом «Mazda 5», д.н.з. НОМЕР_1 , прибув до готелю «Преміум» у м. Чернівці, в якому знаходився ОСОБА_7 , та зателефонував останньому, в ході розмови надавши вказівку виходити з приміщення готелю і сідати в автомобіль. Після того, як ОСОБА_7 сів у салон автомобіля, ОСОБА_5 розпочав рух в напрямку виїзду з м. Чернівці.

Рухаючись заданим маршрутом, ОСОБА_5 здійснив зупинку біля того місця, де він раніше висадив ОСОБА_6 , після чого подзвонив ОСОБА_6 та надав йому вказівку сідати до салону автомобіля. Після того, як ОСОБА_6 сів до салону автомобіля, ОСОБА_5 повідомив обом пасажирам про необхідність лягти в транспортному засобі на задні сидіння, щоб уникнути їх візуального виявлення, після чого продовжив рух автомобіля.

При цьому ОСОБА_5 , з метою уникнення виявлення ОСОБА_6 та ОСОБА_8 працівниками правоохоронних органів, здійснював рух автомобільною дорогою по маршруту через с. Годилів, с. Великий Кучурів, с. Тисовець, с. Червона Діброва, таким чином об`їхавши блок-пости Державної прикордонної служби України, розташовані на основних автомобільних дорогах.

В подальшому, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне переправлення вказаних осіб через державний кордон, ОСОБА_5 після зупинки транспортного засобу у визначеному ним місці в межах с. Багринівка Чернівецького району Чернівецької області, надав вказівку ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виходити з автомобіля та вказав подальший напрямок їх руху до місця незаконного перетину державного кордону України у бік Республіки Румунія, зазначивши при цьому, що рухатись потрібно залізничною колією, а сам поїхав у невідомому напрямку.

Пізніше, того ж дня, близько 13 год. 50 хв. під час руху в напрямку 829 прикордонного знаку ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на відстані 100 м від державного кордону України з Румунією затримано працівниками НОМЕР_2 прикордонного загону.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненому визнав повністю, пояснив, що щиро кається у вчиненому та просив суд суворо не карати.

За згодою учасників судового процесу, згідно ч. 3 ст. 349 КПК України, судом було визнано недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорювались. Обвинувачений правильно розуміє фактичні обставини справи, що підтверджується її показаннями, сумнівів у добровільності та істинності його позиції немає, а тому суд, згідно вимог ч.2 ст.349 КПК України, обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого, оголошенням письмових доказів, наданих прокурором, щодо речових доказів, запобіжного заходу та характеризуючих матеріалів щодо обвинуваченого.

Суд вважає доведеним, що викладене в обвинуваченні діяння мало місце і містить склад злочину. Встановлено, що в діях обвинуваченого ОСОБА_5 є склад злочину передбачений ч.2 ст.332 КК України, а саме сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України шляхом надання вказівок та засобів, вчинене щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 року (справа №148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018 року (справа №760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 року (справа №756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду, як вже було зазначено вище, визнаються і Європейським судом з прав людини.

Верховний Суд зауважив, що ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд, у відповідності до ст.65 КК України, враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обвинувачений ОСОБА_5 , вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно ст.12 КК України відноситься до тяжкого злочину.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , відповідно до ст. 66 КК України є щире розкаяння, активне сприяння у розкритті злочину, повне та беззастережне визнання вини, відсутність завданої шкоди, а також згода обвинуваченого на перерахування 50 тис. грн. із суми внесеної застави на потреби ЗСУ.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , відповідно до ст.67 КК України, не встановлено.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року у справі № 1-33/2004 покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного; покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям.

Санкцією частини 2 статті 332 КК України визначено, що за дії, які передбачені в диспозиції вказаної статті, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Відповідно до частини 1 статті 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Згідно ч.2 цієї ж статті на підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Приписи статті 69 КК України про призначення винній особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках. Підставами для застосування цієї статті є встановлення не лише наявності кількох пом`якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Відповідно до висновку Верховного Суду від 27.04.2021 року у справі №712/4384/20 однією з обов`язкових умов для застосування до винної особи положень ст.69 КК України є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання. Суди зобов`язані встановити не лише наявність, а й обґрунтувати, яким чином такі пом`якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Тобто для застосування судом положень статті 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.

Такий висновок зробив Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в Постанові від 27.04.2021 (справа № 712/4384/20, провадження №51-548км21).

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_5 вперше притягується до кримінальної відповідальності, внаслідок вчиненого злочину тяжких наслідків не настало, його незначну (посередницьку) роль у вчиненні злочину групою осіб, а також особу обвинуваченого, який характеризується позитивно, має постійне місце проживання, не перебуває на спеціальному обліку у лікарів нарколога та психіатра, має утриманні батьків похилого віку, при цьому у його матері виявлено ряд важких захворювань, його син ОСОБА_9 захищає Україну в зоні бойових дій, за що має відзнаки, обвинувачений виявив бажання перерахувати 50 тис. грн. на потреби ЗСУ із суми застави, суд приходить до висновку, що призначення обвинуваченому мінімального покарання в межах санкції ч.2 ст.332 КК України є недоцільним, у зв`язку з чим при призначенні покарання суд вважає необхідним застосувати положення ч.1 та ч.2 ст. 69 КК України і призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу та не призначати додатковий вид покарання.

Зокрема суд вважає, що позбавлення обвинуваченого ОСОБА_5 права на здійснення логістичних послуг та перевезенням громадян в прикордонних районах та прикордонних зонах України позбавить можливості обвинуваченого утримувати себе та свою сім`ю, оскільки він підробляє таксистом у прикордонній зоні.

Тому суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_5 можливе без ізоляції від суспільства, і приходить до висновку про можливість призначення йому покарання з випробуванням та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Дане покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним і пропорційним.

Таким чином, призначення обвинуваченому ОСОБА_5 покарання із застосуванням положень ст.ст. 69, 75,76 КК України є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, і повністю відповідає вимогам статей 65 - 67 КК України в аспекті визначеної законом мети покарання, і не тільки щодо виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_5 , а й щодо превенції вчинення злочинів.

До вступу вироку в законну силу запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_10 слід залишити у виді застави.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 368, 371, 374 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.332 КК України і призначити йому міру покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 2 (два) роки, поклавши на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

До набрання вироком законної сили, запобіжний захід у виді застави відносно ОСОБА_5 , обраний ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 17.01.2026 року - залишити в силі.

Грошові кошти в розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень, сплачені ОСОБА_11 19.01.2026 року на рахунок ТУ ДСА України в Чернівецькій області на підставі ухвали слідчого судді Глибоцького районного суду Чернівецької області від 17.01.2026 року, передати на потреби ЗСУ для цілей оборони України з наступними реквізитами:

МФО 300001

Рахунок № UA843000010000000047330992708

Код ЄДРПОУ 00032106

Отримувач: Національний банк України

Призначення: допомога ЗСУ;

Іншу частину грошових коштів у розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень, що внесені ним на рахунок: UA548201720355279001000008745, одержувач коштів: ТУ ДСА України в Чернівецькій області, код ЄДРПОУ 26311401, банк: Держказначейська служба України, м. Київ, код банку отримувача: 820172, відповідно до квитанції від 19.01.2026 року згідно ухвали слідчого судді Глибоцького районного суду Чернівецької області від 17 січня 2026 року повернути заставодавцю ОСОБА_11 .

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

На вирок суду може бути подано апеляцію до Чернівецького апеляційного суд через Глибоцький районний суд Чернівецької області протягом 30-ти діб з дня його проголошення всіма учасниками процесу.

Суддя: