Рішення № 134690310, 10.03.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 березня 2026 року Справа № 280/270/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

13.01.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходу згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», у зв`язку з несвоєчасною сплатою індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату, за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходу за період з 01.01.2016 по 10.12.2025 згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем, на думку позивача, вчинено протиправну бездіяльність яка полягає у ненарахуванні та невиплаті компенсації втрати доходу згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», у зв`язку з несвоєчасною сплатою індексації грошового забезпечення.

16.01.2026 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/270/26 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

20.01.2026 від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

20.01.2026 від представника позивача надійшли заперечення проти клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 23.01.2026 у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено.

Відповідач подав відзив на позовну заяву 27.01.2026 за вх. №4570, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. З позиції відповідача, індексація не є складовою грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, а тому заявлені позивачем до виплат платежі за своєю правовою природою не можуть бути визнані тотожними категоріями, позаяк мають абсолютно різні юридичні підстави походження. Вважає, що компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Таким чином, у випадку несвоєчасного нарахування сум доходу на виконання судового рішення, що набрало законної сили, у роботодавця виникає обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходу. Посилається на те, що судовим рішенням від 25.06.2025 у справі №280/3284/25, яке набрало законної сили 05.12.2025, було зобов`язано здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення позивача. На виконання зазначеного рішення відповідач 10.12.2025 здійснив нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача. Таким чином вважає належним період, який може бути визначений для проведення компенсації позивачу втрати частини доходів, є період з 05.12.2025 по 09.12.2025.

Від представника позивача 28.01.2026 за вх. №4756 надійшла відповідь на відзив, в якій проти доводів відповідача заперечено у повному обсязі. Вважає, що дата набрання законної сили судовим рішенням у справі №280/3284/25 не є визначальною у спірних правовідносинах, оскільки такою є момент фактичного порушення строку виплати відповідного доходу.

29.01.2026 відповідач надав суду заперечення на відповідь на відзив, в якій проти доводів позивача заперечено у повному обсязі.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив службу у ГУ ДСНС України у Запорізькій області.

Наказом начальника ГУ ДСНС України у Запорізькій області (по особовому складу) №15-НК/53-05 від 06.01.2025 ОСОБА_1 звільнено зі служби цивільного захисту у зв`язку із закінченням строку контракту.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі № 280/247/26 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області щодо не нарахування та не виплати у повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).

Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Зазначене рішення набрало законної сили 05.12.2025.

На виконання вищевказаного рішення позивачу 10.12.2025 було нараховано індексацію грошового забезпечення у розмірі 62 467,47 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1803 від 10.12.2025.

Вважаючи, що відповідачем протиправно не здійснено нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період невиплати індексації з 01.01.2016 по 28.02.2018, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (з наступними змінами та доповненнями; далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до ст.1 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (абзаци 2, 5, 6, 7, 8 ч. 2 ст. 2 Закону №2050-ІІІ).

Згідно ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону України №2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Відповідно до п.4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Суд зазначає, що наведеним нормативним регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.

Відтак, саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Так, у ст.3 Закону №2050-ІІІ та п.4 Порядку №159 є формулювання, що сума компенсації обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць.

Це означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З аналізу норм Закону №2050-ІІІ і Порядку №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

При цьому, як вже вище зазначено, основною умовою для виплати позивачу, передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Таким чином, за наявності визначених Законом №2050-ІІІ умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

Враховуючи вищенаведене, суд зауважує, що визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ, є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

За таких обставин, суд вважає, що право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

Тобто, вирішувати чи наявне прострочення виплати доходу для цілей права на компенсацію треба відносно дати, коли дохід первинно мав бути виплачений, а не відносно рішення суду, на виконання якого такий дохід в підсумку і було сплачено.

Тотожне правозастосування підтримано і Касаційним адміністративним судом у постанові Верховного Суду від 30.09.2025 у справі №160/10768/24.

Особливо релевантною для цієї справи є позиція Верховного Суду у постанові від 24.01.2025 у справі №380/1607/24, де Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про право позивача на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати 25.12.2023, та відзначив, що компенсація має нараховуватися за весь час невиплати індексації, а не лише за час після ухвалення/виконання судового рішення.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачу 10.12.2025 на виконання рішення суду виплачено заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 в розмірі 62 467,47 грн.

Твердження відповідача, що право позивача на індексацію та відповідно на компенсацію виникло лише з моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі №280/3284/25, суперечить природі індексації як обов`язкової складової грошового забезпечення та усталеній практиці Верховного Суду.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивач має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення по день її фактичної виплати.

Надаючи оцінку доводам відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом, суд виходить з наступного.

Частиною третьою статті 122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення згаданим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 згаданого Кодексу.

Суд звертає увагу, що положення ст. 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі правовідносини регулюються положеннями ст. 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Проте, на момент виникнення спірних правовідносин, ч. 2 ст. 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

З огляду на вказане, доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України не обмежене будь-яким строком.

Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

У постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 Верховний Суд зазначив, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 10 липня 2022 року, а були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

Враховуючи наведене, позивачем не порушено строк звернення до суду з позовною заявою.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

У зв`язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору за даним позовом, розподіл судових витрат на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (69002, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, буд. 65; код ЄДРПОУ 38625593) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.01.2016 до дня її фактичної виплати 10.12.2025.

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму грошового забезпечення, які виплачені на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі №280/3284/25 за весь час затримки їх виплати з 01.01.2016 по день її фактичної виплати 10.12.2025.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 10.03.2026.

Суддя М.С. Лазаренко