Рішення № 134690309, 10.03.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 березня 2026 року Справа № 280/247/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

12.01.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки несвоєчасно нарахував позивачу при звільненні всіх належних йому сум грошового забезпечення. Лише на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі №280/3284/25 відповідач 10.12.2025 здійснив перерахунок індексації грошового забезпечення, яке не було виплачено за час служби, зокрема було нараховано 62467,47 грн. Позивач вважає, що існують достатні правові підстави для виплати на його користь компенсації втрати частини доходів, середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі штату (звільненні) в порядку ст. 117 КЗпП України та з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

16.01.2026 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/247/26 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Відповідач подав відзив на позовну заяву 27.01.2026 за вх. №4570, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. З позиції відповідача, процедура звільнення позивача відбулась законно, відповідний наказ не оскаржувався. Посилається на ознайомлення позивача зі складовими грошового забезпечення. Позивач почав вчиняти дії з метою з`ясування правильного/неправильного нарахування йому сум грошового забезпечення під час проходження ним служби та при розрахунку під час звільнення зі служби лише після звільнення, а не в день звільнення чи здійснення відповідачем з ним розрахунку при звільненні. Посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки звільнення позивача відбулось 06.01.2025. Також вважає, що індексація не є складовою грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, а тому заявлені позивачем до виплат платежі за своєю правовою природою не можуть бути визнані тотожними категоріями, позаяк мають абсолютно різні юридичні підстави походження.

Від представника позивача 28.01.2026 за вх. №4756 надійшла відповідь на відзив, в якій проти доводів відповідача заперечено у повному обсязі. Наполягає на тому, строк звернення до суду починається з моменту нарахування належних сум, які повинні були виплачені при звільненні. Оскільки з позивачем розрахунок проведено 10.12.2025, позивач звернувся до суду 12.01.2026 з дотриманням місячного строку (його закінчення припало на вихідний день, що дозволяє, в силу ч.6 ст.120 КАСУ, його рахувати у перший робочий день). Заперечено проти посилань відповідача на те, що індексація не є складовою частиною грошового забезпечення (заробітної плати).

29.01.2026 відповідач надав суду заперечення на відповідь на відзив, в яких повідомлено про те, що відносно позивача було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з 01.11.2024. 06.01.2025 позивач звільнений зі служби цивільного захисту у зв`язку із закінченням строку контракту. Вважає, що норми чинного законодавства не розповсюджують на осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту відповідно до норм яких передбачена відповідальність саме роботодавця за порушення термінів виплати заробітної плати у вигляді стягнення на користь працівника, що продовжує працювати на підприємстві, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Від представника позивача 29.01.2026 надійшли письмові пояснення у справі.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив службу у ГУ ДСНС України у Запорізькій області.

Наказом начальника ГУ ДСНС України у Запорізькій області (по особовому складу) №15-НК/53-05 від 06.01.2025 ОСОБА_1 звільнено зі служби цивільного захисту у зв`язку із закінченням строку контракту.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі № 280/247/26 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області щодо не нарахування та не виплати у повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).

Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Зазначене рішення набрало законної сили 05.12.2025.

На виконання вищевказаного рішення позивачу 10.12.2025 було нараховано індексацію грошового забезпечення у розмірі 62 467,47 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1803 від 10.12.2025.

Вважаючи, що відповідачем протиправно не здійснено нарахування середнього заробітку за час несвоєчасної виплати у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).

Статтею 125 Кодексу цивільного захисту України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року №623 (далі по тексту - Інструкція №623), передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Інструкції №623 посадові оклади особам рядового і начальницького складу виплачуються за займаними посадами відповідно до тарифних розрядів, передбачених у штаті органу управління (підрозділу). Розмір посадових окладів осіб рядового і начальницького складу, які займають посади з подвійним або потрійним найменуваннями (сумісні посади), визначається за найменуванням, що зазначене в штаті органу управління (підрозділу) першим. Посадові оклади заступникам керівників структурних підрозділів, посади яких не передбачені схемами тарифних розрядів за посадами осіб рядового і начальницького складу, установлюються на 15 відсотків нижче від посадового окладу відповідного керівника.

Згідно зі статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Відповідно до статті 19 цього ж Закону № 2017-III державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.

Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України "Про оплату праці" такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Приписами частини першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ, що діє на час звернення позивача до суду) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 року у справі №813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Cудом встановлено, що днем звільнення позивача є 06.01.2025.

Згідно з наданою відповідачем довідкою на виконання ухвали суду у справі №280/247/26 середньоденна заробітна плата позивача складає 735,69 грн ((44 877,00 грн / 2 місяці (61 день)).

Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 07.01.2025 до дня звернення до суду, з урахуванням обмежень, встановлених ст. 117 КЗпП становить 182 дні.

З огляду на викладене, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислена в повному обсязі за 182 дні, складає 133 895,58 грн (182 х 735,69 грн).

Враховуючи наведене правове регулювання та викладену Верховним Судом правову позицію, суд уважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення в сумі 124 684,20 грн.

Як свідчить надана відповідачем довідка на виконання ухвали суду у справі №280/247/26 позивачу при звільненні у січні 2025 року було нараховано 330 720,65 грн.

При цьому, загальна сума належних позивачу виплат при звільненні мала становити 393 188,12 грн (330 720,65 грн. + 62 467,47 грн)

Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 129 430,07 грн у процентному виразі дорівнює 15,9%: 62 467,47 грн х 100 / 393 188,12 грн.

Ураховуючи, що істотність частки невиплаченого грошового забезпечення складає 15,9%, то розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені з урахуванням принципу співмірності становить (735,69 грн х 182 календарних днів) х 15,9% = 21 289,39 грн.

Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).

Так, з метою належного та ефективного захисту прав позивача в спірних правовідносинах, суд уважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 21 289,39 грн.

Надаючи оцінку доводам відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом, суд виходить з наступного.

Частиною третьою статті 122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).

Відповідно до правової позиції, сформульованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 (яка узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19, та витікає із самої назви статті 117 КЗпП України), за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України Про оплату праці середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у середньому розмірі заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Оскільки середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати та на нього не поширюються норми щодо стягнення заробітної плати, до спірних правовідносин має бути застосований спеціальний строк звернення до суду, який встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України для спорів, пов`язаних зі звільненням з публічної служби.

Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду, викладеному в постановах від 08 вересня 2022 року у справі №320/2675/21, від 17 листопада 2022 року у справі №520/12661/19 та від 07 лютого 2023 року у справі №480/2878/22.

З наданих позивачем документів слідує, що розрахунок по виплаті суми індексації грошового забезпечення проведено відповідачем 10.12.2025.

Таким чином, про порушення свого права на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні позивач дізнався саме 10.12.2025, а тому встановлений законом місячний строк звернення до суду з цим позовом слід обраховувати починаючи з цієї дати та відповідно строк звернення до суду з цим позовом закінчився 10.01.2026, що випадає на вихідний день, а тому в силу положень ч.6 ст.120 КАС України рахується з першого робочого дня - 12.01.2026.

З огляду на викладене, позивачем дотримано строк звернення до суду з даною позовною заявою.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

У зв`язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору за даним позовом, розподіл судових витрат на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (69002, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, буд. 65; код ЄДРПОУ 38625593) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області, яка полягає у нездійснені ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки в розрахунку при звільнені.

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунків при звільненні у загальному розмірі 21 289,39 грн (двадцять одна тисяча двісті вісімдесят дев`ять гривень 39 копійок).

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 10.03.2026.

Суддя М.С. Лазаренко