Постанова № 13461932, 27.12.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2010 р. справа № 2а-26486/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 14-25 год.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Чекменьова Г.А.

при секретаріТокмаковій Є.А.

за участю:

представника позивача Кінц В.А.

представників відповідача Топоркової Н.М., Добжанської Л.В.

представника третьої особи Зінченко Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства “Центральна збагачувальна фабрика “Калінінська” до Горлівської обєднаної державної податкової інспекції, третя особа Товариство з обмеженої відповідальністю “Восточна індустріальна группа”, про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень рішень,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство “Центральна збагачувальна фабрика “Калінінська” звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Горлівської обєднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомленьрішень № 0000052334/0 від 09.09.2010р.; № 0000052334/1 від 30.09.2010р.; № 0000052334/2 від 09.11.2010р. Протягом розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги, просив зазначені податкові повідомлення-рішення визнати недійсними та скасувати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив про невідповідність складеного відповідачем акту перевірки № 1740/23-311/00176489 від 30.08.2010р. та прийнятих відповідачем рішень вимогам закону, оскільки позивачем було правомірно включені до податкового кредиту суми податку на додану вартість (надалі ПДВ). Зокрема, позивач зазначив, що в акті перевірки відповідачем зроблений необґрунтований висновок про те, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту вартість товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ “Восточна індустріальна група” за, нібито, нікчемними угодами без первинних бухгалтерських документів, які підтверджують звязок з господарською діяльністю, та без документів про транспортування товарів. З висновками та рішеннями відповідача позивач не погодився та зазначив, що ним відповідно до вимог законодавства були укладені угоди про поставку продукції, підстав для визнання таких угод нікчемними у відповідача не було.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги, просив позов задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві.

Крім того, представником позивача було заявлене клопотання про залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи Товариства з обмеженої відповідальністю “Восточна індустріальна группа”, яке ухвалою суду від 21.12.2010р. було задоволено.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав суду письмові заперечення, пояснив, що відповідачем був складений акт від 30.08.2010р. позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010р. по 30.04.2010р. На підставі висновків акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000052334/0 від 09.09.2010р., яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з ПДВ, в тому числі за основним платежем 311954 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 155977 грн. За наслідками адміністративного оскарження прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000052334/1 від 30.09.2010р. з аналогічними сумами податкового зобовязання з ПДВ. Після оскарження прийнятих рішень до ДПА у Донецькій області у звязку з частковим задоволенням скарги позивача було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000052334/2 від 09.11.2010р., позивачу визначено суму податкового зобовязання з ПДВ, в тому числі за основним платежем 308326 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 154163 грн. Зазначені штрафні санкції, які залишилися після розгляду скарги позивача ДПА у Донецькій області, повязані лише з нечинністю угод, укладених позивачем з ТОВ “Восточна індустріальна група”, оскільки під час проведення перевірки позивачем не надані документи, що свідчать про транспортування товарно-матеріальних цінностей та сировини, що вказує на безтоварний характер проведених операцій. За таких умов, на думку представника відповідача, укладені позивачем договори з ТОВ “Восточна індустріальна група” мають ознаки нікчемності. З наведених підстав представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи проти позову заперечив, зазначив, що ТОВ “Восточна індустріальна группа”, в тому числі, здійснює посередницьку діяльність, яка не потребує значних матеріально-технічних ресурсів, за договорами № 65 від 02.03.2009р. та № 57 від 05.05.2009р. ТОВ “Восточна індустріальна группа” фактично постачало ВАТ “ЦЗФ “Калінінська” продукцію згідно актам приймання-передачі та накладним, жодних порушень при здійсненні зазначених господарських операцій не встановлено.

Заслухавши представників сторін та третьої особи, розглянувши та перевіривши матеріали справи, суд встановив наступне.

Відкрите акціонерне товариство “Центральна збагачувальна фабрика “Калінінська”, ідентифікаційний код 00176489, зареєстроване виконавчим комітетом Горлівської міської ради Донецької області згідно свідоцтву про державну реєстрацію юридичної особи від 07.04.1998 р.(а.с.40-41), зареєстроване платником податку на додану вартість згідно свідоцтву № 08415092, виданому 01.10.2001р. (а.с.122).

Відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010р. по 30.04.2010р.

За результатами перевірки був складений акт № 1740/23-311/00176489 від 30.08.2010р.(а.с.7-18), в якому відповідачем встановлено порушення підпункту 7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000052334/0 від 09.09.2010р. та № 0000052334/1 від 30.09.2010р. (а.с.19-20). За наслідками адміністративного оскарження прийнятих рішень до ДПА у Донецькій області у звязку з частковим задоволенням скарги позивача було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000052334/2 від 09.11.2010р. (а.с.21), яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з ПДВ, в тому числі за основним платежем 308326 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 154163 грн.

Підставами нарахування зазначених податкових зобовязань є висновок відповідача про те, що договори, укладені позивачем з третьою особою ТОВ “Восточна індустріальна група”, зокрема, договір № 65 від 02.03.2009р. та договір № 57 від 05.05.2009р., мають ознаки нікчемності. В тому числі, у складеному відповідачем акті перевірки зазначено, що зазначені договори не містять істотних умов, встановлених законом, що вказує на безтоварний характер проведених операцій. Під час проведення перевірки позивачем не надані документи, що свідчать про транспортування товарно-матеріальних цінностей та сировини, які передбачені зазначеними договорами з ТОВ “Восточна індустріальна група”.

Стосовно виникнення права на податковий кредит суд зазначає, що підпунктом 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.5.1. ст. 7 Закону “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно підпункту 7.2.6. статті 7 Закону “Про податок на додану вартість” податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В судовому засіданні представники сторін не заперечили, що на час розгляду справи інших підстав спору, крім питання нечинності договорів № 65 від 02.03.2009р. та № 57 від 05.05.2009р., укладених позивачем з ТОВ “Восточна індустріальна група”, немає, оскільки саме з розрахунків за цими договорами відповідачем нараховані податкові зобовязання спірним повідомленням-рішенням № 0000052334/2 від 09.11.2010р., прийнятим за наслідками адміністративного оскарження попередніх рішень. Судом встановлено та не заперечується сторонами, що до складу податкового кредиту позивачем включено суми ПДВ по операціях із зазначеним контрагентом на підставі отриманих податкових накладних. Таким чином, спір виник з приводу правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за договорами, які, на думку відповідача, є нікчемними і не породжували правових наслідків.

З приводу наведеного суд зазначає, що у складеному відповідачем акті перевірки містяться суперечливі висновки щодо ознак недійсності укладених позивачем договорів. Зокрема, з підстав фіктивності вчинених позивачем правочинів, відповідачем зроблений висновок про нікчемність таких правочинів, визнання недійсними яких судом не вимагається з посиланням на частини 1, 2 статті 215 та статтю 228 ЦК України, де зазначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Водночас, зі змісту акту перевірки, на думку відповідача, випливає, що позивачем укладені договори без наміру створити реальні правові наслідки, з посиланням на ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Тому суд враховує, що вчинення такого фіктивного правочину спеціально передбачене ст. 234 ЦК України, яка містить наступні приписи:

1. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

2. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

3. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Отже, відповідачем не доведений та не обґрунтований висновок про те, що укладені позивачем договори у сфері господарської діяльності є нікчемними і не вимагають визнання їх недійсними судом.

Крім того, поняття господарської діяльності міститься у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. №283/97-ВР, яким визначено, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Господарським кодексом України (надалі ГК України) закріплено принципи свободи вибору господарської діяльності. Зокрема, згідно ст. 43 ГК України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. У ст. 44 ГК України зазначено, що підприємництво здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону. Частинами 1 та 2 ст. 67 зазначеного Кодексу передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Суду надані копії договорів № 65 від 02.03.2009р. та № 57 від 05.05.2009р. (а.с.119-121), за змістом яких третя особа ТОВ “Восточна індустріальна група” прийняло на себе зобовязання поставити позивачу за його замовленням продукцію без зазначення у договорах певного переліку та обсягу такої продукції.

Відповідно до частини 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Ст. 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За приписами ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З наведених приписів випливає, що сторони господарських зобовязань вільні як у визначенні умов таких зобовязань, так і формі їх оформлення, якщо законом прямо не встановлено інше. У підписаних позивачем договорах № 65 від 02.03.2009р. та № 57 від 05.05.2009р. не містяться істотні умови господарського зобовязання, визначені сторонами на момент підписання договорів. Натомість зазначеними договорами передбачено, що істотні умови, такі як якість, кількість, ціна продукції визначаються сторонами у підписаних ними специфікаціях або накладних. Таким чином, позивач та третя особа дійшли угоди про те, що конкретне господарське зобовязання виникає у момент його вчинення, коли сторонами погоджуються істотні умови такого зобовязання шляхом поставки та прийняття узгодженої сторонами продукції з визначенням істотних умов такої поставки в накладних чи специфікаціях. За приписами статей 179 181 ГК України укладення господарських договорів у спрощений спосіб на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, не суперечить законодавству.

Водночас, за таких умов вбачається безпідставним посилання відповідача не нікчемність підписаних позивачем договорів № 65 від 02.03.2009р. та № 57 від 05.05.2009р., оскільки на момент підписання цих договорів через відсутність істотних умов вони не мають ознак правочинів, і до них не можуть застосовуватися приписи закону щодо недійсності правочину та наслідків його недійсності. З огляду на наведене, господарські операції між позивачем та третьою особою набули ознак правочину лише у момент здійснення поставок, що підтверджується підписанням відповідних накладних та актів прийму-передачі із зазначенням істотних умов такої господарської операції.

За наслідками перевірки відповідачем не встановлено ознак недійсності фактично вчинених позивачем та третьою особою правочинів у вигляді конкретних господарських операцій, оскільки умови поставок конкретних партій продукції відповідачем не досліджувалися, висновки про нікчемність договорів № 65 від 02.03.2009р. та № 57 від 05.05.2009р. зроблені відповідачем на загальних припущеннях. Такі висновки суперечать вимогам закріпленого у статті 204 Цивільного кодексу України принципу презумпції правомірності правочину, згідно якому правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.4 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 № 996-XIV бухгалтерський облік та фінансова звітність, зокрема, ґрунтуються на таких основних принципах як: повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі; превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. За приписами статті 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

При проведенні перевірки відповідачем встановлені взаємовідносини позивача з ТОВ «Восточна індустріальна группа», за якими у травні 2010 року позивачем отримано товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 1517510,87грн., в т.ч. ПДВ 252918,48грн.

Відповідач не заперечує, що господарські операції з отримання товарно-матеріальних цінностей та сировини, а саме керосин, дизельне паливо, масло ПОД, залізорудний концентрат, цинк хлористий, конфлок, труба, промпродукт від ТОВ «Восточна індустріальна группа» на загальну суму 1517510,87 грн., у т.ч. ПДВ 252918,48грн., відображено у головній книзі за 2010 рік, відомостях по балансових рахунках 203/1, 203/2, 201, 207, 641, 631/м за травень 2010 року. Вартість товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ «Восточна індустріальна группа» в сумі 1505542,67 грн., в т.ч ПДВ 250923,78 грн. згідно з наданими до перевірки видатковими та податковими накладними включено до податкового кредиту за травень 2010 року та включено до податкового кредиту у декларації з ПДВ за травень 2010 року.

За таких умов висновки відповідача про нікчемність здійснених господарських операцій не ґрунтуються на встановлених перевіркою даних бухгалтерського обліку.

Висновок про нікчемність господарських договорів відповідач обґрунтовує відсутністю документів, що свідчать про транспортування товарно-матеріальних цінностей та сировини та відсутності у третьої особи необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Зі змісту підписаних позивачем та третьою особою договорів № 65 від 02.03.2009р. та № 57 від 05.05.2009р. та документів про здійснення господарських операцій випливає, що між позивачем та третьою особою існували правовідносини стосовно поставки продукції. Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З матеріалів справи не встановлено, що між позивачем та третьою особою існували правовідносини перевезення, оскільки по справі не розглядається питання нечинності будь-яких договорів перевезення, укладених за участю позивача, або третьої особи. Згідно ч.1 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. За таких умов посилання відповідача на нормативні документи, якими оформлюються відносини щодо перевезення вантажів, суд вважає такими, що не стосуються предмету доказування.

Відсутність у ТОВ «Восточна індустріальна группа» умов для ведення господарської діяльності третя особа заперечила, оскільки посередницька діяльність не потребує значних матеріально-технічних ресурсів. Представником третьої особи суду надані копії документів на підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ «Восточна індустріальна группа» та позивачем по справі.

Крім того, суду надана довідка про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Восточна індустріальна группа» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ВАТ “ЦЗФ “Калінінська” за період травень 2010р., складена Державною податковою інспекцією у Ворошиловському районі м.Донецька від 16.12.2010р. № 2195/23-2/36380547 (а.с.140-141). Зазначеною довідкою встановлені відносини між позивачем та третьою особою з поставки продукції за договорами № 65 від 02.03.2009р. та № 57 від 05.05.2009р., що повністю спростовує висновки відповідача щодо відсутності здійснення господарських операцій, за якими позивачем сформований податковий кредит.

Таким чином, відповідачем не доведені підстави прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. Складений відповідачем акт № 1740/23-311/00176489 від 30.08.2010р. не може слугувати такою підставою, оскільки судом встановлена невідповідність викладених в акті перевірки відомостей дійсним обставинам господарської діяльності позивача.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких умов, на підставі вищенаведених приписів закону, враховуючи, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті виключно на підставі необґрунтованих припущень відповідача, заявлені по справі позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 11, 17, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Відкритого акціонерного товариства “Центральна збагачувальна фабрика “Калінінська” до Горлівської обєднаної державної податкової інспекції, третя особа Товариство з обмеженої відповідальністю “Восточна індустріальна группа”, про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати недійсними та скасувати податкові повідомленнярішення № 0000052334/0 від 09.09.2010р.; № 0000052334/1 від 30.09.2010р.; № 0000052334/2 від 09.11.2010р. Горлівської обєднаної державної податкової інспекції.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства “Центральна збагачувальна фабрика “Калінінська” витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частина постанови складена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 27 грудня 2010 року. Постанова у повному обсязі виготовлена 31 грудня 2010 року.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Чекменьов Г.А.