Постанова № 13461906, 27.12.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2010 р. справа № 2а-26045/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 16-15 год.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Чекменьова Г.А.

при секретаріТокмаковій Є.А.

за участю:

представників позивача Ємец О.В., Колеснік Н.І.

представників відповідача Молчанової Н.К., Колосової Ж.Ю., Михайлової Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Комунального підприємства “Макіївтепломережа” до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення №0000013504/0 від 15.09.2010р.,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство “Макіївтепломережа” звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення №0000013504/0 від 15.09.2010р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив про невідповідність складеного відповідачем акту перевірки № 7347/23-3/31534547 від 06.09.2010р. та прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення вимогам закону, оскільки позивачем було правомірно включені до податкового кредиту суми податку на додану вартість (надалі ПДВ). Зокрема, позивач зазначає, що в акті перевірки відповідачем зроблений необґрунтований висновок про те, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту вартість вугільної продукції, отриманої від Макіївського дочірнього підприємства ВАТ “Облпаливо”. З висновками та рішенням відповідача позивач не погодився та зазначив, що ним відповідно до вимог законодавства був укладений договір про придбання вугільної продукції для власних потреб, підстав для визнання такого договору нікчемним у відповідача не було.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги, просили позов задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представники відповідача проти позову заперечили, надали суду письмові заперечення, пояснили, що відповідачем був складений акт від 06.09.2010р. документальної невиїзної перевірки, яким встановлені порушення Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки КП “Макіївтепломережа” безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 113514,91 грн., нараховану на вартість вугільної продукції, отриманої від Макіївського дочірнього підприємства ВАТ “Облпаливо”, у звязку з не підтвердженням факту постачання при здійсненні нікчемного правочину, що призвело до заниження сум ПДВ, які підлягають сплаті до бюджету. З наведених підстав представники відповідача просили у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, розглянувши та перевіривши матеріали справи, суд встановив наступне.

Комунальне підприємство “Макіївтепломережа”, ідентифікаційний код 31534547, зареєстроване виконавчим комітетом Макіївської міської ради Донецької області згідно свідоцтву про державну реєстрацію юридичної особи від 08.06.2001р. (а.с.43), зареєстроване платником податку на додану вартість згідно свідоцтву № 08960403, виданому 13.07.2004р. (а.с.44).

Відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків МДП ВАТ “Облпаливо” за період січень-лютий, грудень 2009р. За результатами перевірки був складений акт № 7347/23-3/31534547 від 06.09.2010р. (а.с.8-18), в якому відповідачем встановлені порушення підпункту 1.4 ст. 1, підпунктів 7.2.1, 7.4.1, 7.4.5 7.5.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000013504/0 від 15.09.2010р. (а.с.20)., яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з ПДВ, в тому числі за основним платежем 83086,67 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 41543,35 грн.

Підставами нарахування зазначених податкових зобовязань є висновок відповідача про те, що договір поставки № 03/01-09/13 від 03.01.2009р., укладений позивачем з Макіївським дочірнім підприємством ВАТ “Облпаливо” (а.с.81-84), має ознаки нікчемності. В тому числі, у складеному відповідачем акті перевірки зазначено, що позивачем до перевірки не надані документи, що свідчать про транспортування продукції, передбаченої договором та докази якості поставленої продукції та її відповідності діючим стандартам.

Стосовно виникнення права на податковий кредит суд зазначає, що підпунктом 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.5.1. ст. 7 Закону “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно підпункту 7.2.6. статті 7 Закону “Про податок на додану вартість” податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В судовому засіданні представники сторін не заперечили, що інших підстав спору, крім питання нечинності договору поставки № 03/01-09/13 від 03.01.2009р., укладеного позивачем з Макіївським дочірнім підприємством ВАТ “Облпаливо”, немає, оскільки саме з розрахунків за цим договором відповідачем нараховані податкові зобовязання спірним повідомленням-рішенням №0000013504/0 від 15.09.2010р. Судом встановлено та не заперечується сторонами, що до складу податкового кредиту позивачем включено суми ПДВ по операціях із зазначеним контрагентом на підставі отриманих податкових накладних. Таким чином, спір виник з приводу правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за договором, який, на думку відповідача, є нікчемним і не породжує правових наслідків.

З приводу наведеного суд зазначає, що у складеному відповідачем акті перевірки не міститься підтвердження ознак недійсності укладених позивачем договорів на підставі встановлених фактів та обставин. Сторінки з 10 по 17 (а.с.12-16) складеного відповідачем акту перевірки містять загальновідомі визначення правових термінів або їх власне тлумачення відповідачем, а також зміст численних норм законодавства, не повязаних із субєктом, який перевірявся, та правовідносинами, в яких він брав участь. Акт перевірки містить численні посилання на статті “ЦК” в розумінні Цивільного кодексу України, які цей Кодекс в наведеній відповідачем редакції взагалі не містить.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що підставою для визнання укладеного позивачем договору нікчемним відповідач вважає поставку продукції без підтвердження її якості. Проте, згідно приписам закону поставка продукції неналежної якості не тягне визнання відповідного договору недійсним, оскільки такі обставини не містяться у статтях 203, 215 Цивільного кодексу України в якості підстав недійсності правочину.

З підстав фіктивності укладеного позивачем договору, відповідачем зроблений суперечливий висновок про нікчемність такого правочину, визнання недійсним якого судом не вимагається з посиланням на частини 1, 2 статті 215 та статтю 228 Цивільного кодексу України, де зазначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Водночас, зі змісту акту перевірки, на думку відповідача, випливає, що позивачем укладені договори без наміру створити реальні правові наслідки. Тому суд враховує, що вчинення такого фіктивного правочину спеціально передбачене ст. 234 ЦК України, яка містить наступні приписи:

1. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

2. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

3. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Отже, відповідачем не доведений та не обґрунтований висновок про те, що укладений позивачем договір у сфері господарської діяльності є нікчемним і не вимагає визнання його недійсними судом.

Крім того, поняття господарської діяльності міститься у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. №283/97-ВР, яким визначено, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Господарським кодексом України (надалі ГК України) закріплено принципи свободи вибору господарської діяльності. Зокрема, згідно ст. 43 ГК України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. У ст. 44 ГК України зазначено, що підприємництво здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону. Частинами 1 та 2 ст. 67 зазначеного Кодексу передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Суду надана копія договору поставки № 03/01-09/13 від 03.01.2009р. з додатком, за змістом якого Макіївське дочірнє підприємство ВАТ “Облпаливо” прийняло на себе зобовязання поставити позивачу за його замовленням вугільну продукцію марки ГР 0-200 у кількості 5000 т, за ціною 484 грн. за 1 т на суму 2420000 грн. з ПДВ. На підтвердження виконання зазначеного договору позивачем надані копії накладних, актів прийму продукції, податкових накладних, виписки банку (а.с.45-80).

Відповідно до частини 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Ст. 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

З наведених приписів випливає, що сторони господарських зобовязань вільні у визначенні умов таких зобовязань, якщо законом прямо не встановлено інше. Отже, питання якості поставленої за господарським договором продукції також вирішується сторонами на власний розсуд, не тягне визнання договору недійсним і не впливає на оподаткування господарських операцій за таким договором.

Висновок про нікчемність господарських договорів відповідач обґрунтував також відсутністю документів, що свідчать про транспортування продукції. Зі змісту укладеного позивачем договору № 03/01-09/13 від 03.01.2009р. та документів про здійснення господарських операцій випливає, що між позивачем та Макіївським дочірнім підприємством ВАТ “Облпаливо” виникли правовідносини стосовно поставки продукції. Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З матеріалів справи не встановлено, що між позивачем та постачальником існували правовідносини перевезення, оскільки по справі не розглядається питання нечинності будь-яких договорів перевезення, укладених за участю позивача. Згідно ч.1 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. За таких умов посилання відповідача на нормативні документи, якими оформлюються відносини щодо перевезення вантажів, суд вважає такими, що не стосуються предмету доказування.

Крім того, висновки відповідача про недійсність договору поставки № 03/01-09/13 від 03.01.2009р. суперечать вимогам закріпленого у статті 204 Цивільного кодексу України принципу презумпції правомірності правочину, згідно якому правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, відповідачем не доведені підстави прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. Складений відповідачем акт № 7347/23-3/31534547 від 06.09.2010р. не може слугувати такою підставою, оскільки за наслідками судового розгляду справи не встановлена відповідність викладених в акті перевірки відомостей дійсним обставинам господарської діяльності позивача.

За таких умов, на підставі вищенаведених приписів закону, враховуючи, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі необґрунтованого припущення відповідача, заявлені по справі позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 11, 17, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Комунального підприємства “Макіївтепломережа” до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення №0000013504/0 від 15.09.2010р. задовольнити.

Скасувати податкове повідомленнярішення №0000013504/0 від 15.09.2010р. Макіївської обєднаної державної податкової інспекції.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства “Макіївтепломережа” витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частина постанови складена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 27 грудня 2010 року. Постанова у повному обсязі виготовлена 31 грудня 2010 року.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Чекменьов Г.А.