Постанова № 13461903, 27.12.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2010 р. справа № 2а-26771/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 17-15 год.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Чекменьова Г.А.

при секретаріТокмаковій Є.А.

за участю:

представника позивача Деревянка А.М.

представників відповідача Мезенцева В.М., Присяжного С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергоремонтне підприємство “Енергетик” до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Енергоремонтне підприємство “Енергетик” звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень №28842/10/23-213 від 15.11.2010 року та №28843/10/23-213 від 15.11.2010 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив про невідповідність складеного відповідачем акту перевірки № 7731/23-2/34899047 від 02.11.2010р. та прийнятих відповідачем рішень вимогам закону, оскільки позивачем були правомірно включені до складу валових витрат, витрати з придбання робіт та товарів за укладеними договорами, а також правомірно сформований податковий кредит за укладеними договорами з урахуванням сплачених сум податку на додану вартість (надалі ПДВ). Зокрема, позивач зазначає, що в акті перевірки відповідачем зроблений необґрунтований висновок про нікчемність договорів, укладених з ТОВ “КФ Сервіс Комплект” та ТОВ “СК “Ново-Строй”. З висновками та рішеннями відповідача позивач не погодився та зазначив, що ним відповідно до вимог законодавства були укладені договір про виконання ремонтних робіт з ТОВ “КФ Сервіс Комплект”, яке має ліцензію на виконання будівельних робіт. Також позивач зазначив, що ним був укладений договір поставки з ТОВ “СК “Ново-Строй” і цей договір виконаний сторонами належним чином, шляхом поставки узгодженої сторонами продукції.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги, просив позов задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представники відповідача проти позову заперечили, надали суду письмові заперечення, пояснили, що відповідачем був складений акт від 02.11.2010р. планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2008р. по 30.06.2010р. На підставі висновків акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.11.2010 року, якими позивачу визначено суми податкових зобовязань з податку на прибуток та з податку на додану на додану вартість. Зазначені штрафні санкції повязані з нікчемністю угод, укладених позивачем з ТОВ “КФ Сервіс Комплект” та ТОВ “СК “Ново-Строй”, оскільки зазначені угоди, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не спричинили реального настання правових наслідків і не відповідають вимогам закону. Просили у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, розглянувши та перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Енергоремонтне підприємство “Енергетик”, ідентифікаційний код 34899047, зареєстроване виконавчим комітетом Донецької міської ради згідно свідоцтву про державну реєстрацію юридичної особи від 31.01.2007 р. (а.с.8).

Відповідачем була проведена планова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2008р. по 30.06.2010р.

За результатами перевірки відповідачем складений акт від 02.11.2010р. №7731/23-2/34899047 (а.с.10-51), в якому відповідачем встановлені порушення підпунктів 5.2.1, 5.3.9 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997р. №283/97-ВР та підпунктів 7.4.1., 7.5.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР.

З акту перевірки вбачається, що позивач взятий на податковий облік 01.02.2007р. в ДПІ у Київському районі м. Донецька, у періоді, що перевірявся, був платником податку на прибуток, податку на додану вартість, комунального податку, податку з доходів фізичних осіб, збору за забруднення навколишнього середовища, зареєстрований платником податку на додану вартість згідно свідоцтву № 100022058, виданому 14.02.2007р.

На підставі висновків акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №28842/10/23-213 від 15.11.2010 року (а.с.52), яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток 297698,93 грн., в тому числі за основним платежем 248082,44 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 49616,49 грн., а також податкове повідомлення-рішення №28843/10/23-213 від 15.11.2010 року (а.с.53), яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з ПДВ 297698,94 грн., в тому числі за основним платежем 198465,96 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 99232,98 грн.

Підставами нарахування зазначених податкових зобовязань є висновок відповідача про те, що договори, укладені позивачем з ТОВ “КФ Сервіс Комплект” та ТОВ “СК “Ново-Строй”, мають ознаки нікчемності.

В тому числі, у складеному відповідачем акті перевірки стосовно договору №634 від 01.03.2010р., укладеного позивачем з ТОВ “КФ Сервіс Комплект”, зазначено, що ТОВ “КФ Сервіс Комплект” не знаходиться за юридичною адресою, взято на податковий облік 11.09.2008р., зареєстровано платником податку на додану вартість згідно свідоцтву від 27.01.2009р. № 100162489, виданому ДПІ в Київському районі м.Донецька, статутний капітал на момент створення та перевірки складав 52,5 тис. грн., має ліцензію серії АВ №488686 від 10.08.2009р. на вид діяльності 45.21.1 будівництво будівель. В акті перевірки відповідачем зроблений висновок про те, що у ТОВ “КФ Сервіс Комплект” відсутні в достатній кількості трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Стосовно договору № 143 від 01.06.2010р., укладеного позивачем з ТОВ “СК “Ново-Строй”, відповідач в акті перевірки зазначив, що ТОВ “СК “Ново-Строй” не знаходиться за юридичною адресою, взято на податковий облік 14.01.2009р., зареєстровано платником податку на додану вартість згідно свідоцтву від 02.09.2009р. №100242727, виданого ДПІ в Київському районі м.Донецька, статутний капітал на момент створення складав 60,5 тис. грн. В акті перевірки відповідачем зроблений висновок про те, що у ТОВ “СК “Ново-Строй” відсутні в достатній кількості трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

З наведених обставин відповідач дійшов висновку, що правочини позивача з ТОВ “КФ Сервіс Комплект” та ТОВ “СК “Ново-Строй” не відповідають вимогам закону, не спричинили реального настання правових наслідків та є нікчемними. В судовому засіданні представники сторін не заперечили, що саме цей висновок відповідача є предметом спору по цій справі.

Стосовно наведених висновків відповідача суд зазначає наступне.

Поняття господарської діяльності міститься у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. №283/97-ВР, яким визначено, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Господарським кодексом України (надалі ГК України) закріплено принципи свободи вибору господарської діяльності. Зокрема, згідно ст. 43 ГК України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. У ст. 44 ГК України зазначено, що підприємництво здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону. Частинами 1 та 2 ст. 67 зазначеного Кодексу передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Позивачем суду надана копія договору №634 від 01.03.2010р., укладеного позивачем з ТОВ “КФ Сервіс Комплект” (а.с.61), на виконання ремонтних робіт тепломеханічного обладнання. Також позивачем надані копії актів приймання виконаних робіт (а.с.62-86), в тому числі акти прийму робіт поточного ремонту електродугової печі ЧАО “ДЄМЗ”, ремонту турбіни “Старобєшевської ТЄС”, ремонту турбокомпресора ЗАО “ДМЗ”, інших видів кваліфікованих ремонтних робіт енергетичного обладнання, також суду надані копії виданих ТОВ “КФ Сервіс Комплект” відповідних податкових накладних (а.с.89-94).

Відповідач в акті перевірки від 02.11.2010р. зазначив, що остання комплексна документальна перевірки ТОВ “КФ Сервіс Комплект” проведена згідно акту від 27.02.2010р. Крім того, суду надана копія ліцензії, виданої ТОВ “КФ Сервіс Комплект” серії АВ №488686 від 10.08.2009р. на господарську діяльність, повязану із створенням обєктів архітектури строком дії з 10.08.2009р. до 10.08.2012р. (а.с.114-115).

Згідно Порядку ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 05.12 2007 р. № 1396, цей Порядок, що розроблений відповідно до Законів України "Про архітектурну діяльність" та "Про основи містобудування", встановлює загальні вимоги до ліцензування господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури на території України.

Відповідно до п. 5 зазначного Порядку суб'єкт будівельної діяльності подає або надсилає поштою до органу ліцензування заяву про видачу ліцензії, в якій повинні міститися відомості про суб'єкта будівельної діяльності - заявника (найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код, контактні телефони - для юридичної особи; перелік робіт, пов'язаних із створенням об'єктів архітектури, які заявник має намір виконати. До заяви, в тому числі, додаються відомості про виробничо-технічну базу, склад працівників за професійним та кваліфікаційним рівнем, технологію виробництва, інформаційно-правове, нормативно-технічне забезпечення, про наявну систему контролю якості виконання робіт; висновок установи, організації, уповноважених органом ліцензування на проведення експертизи.

З урахуванням факту проведення податкової перевірки ТОВ “КФ Сервіс Комплект”, наявності у нього ліцензії на будівельну діяльність, суд вважає недоведеними зазначені відповідачем відомості про те, що у цього підприємства відсутні в достатній кількості трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності.

Також позивачем суду надана копія договору поставки № 143 від 01.06.2010р., укладеного позивачем з ТОВ “СК “Ново-Строй” (а.с.54) про поставку матеріалів, інструменту та обладнання. При цьому у зазначеному договорі вказано, що номенклатура товарів, які постачаються, визначається на підставі щомісячних заявок покупця. Тобто у вказаному договорі не зазначені конкретний перелік, ціна та обсяг продукції, що поставляється.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до частини 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Ст. 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За приписами ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З наведених приписів випливає, що сторони господарських зобовязань вільні як у визначенні умов таких зобовязань, так і у способі їх оформлення, якщо законом прямо не встановлено інше. У підписаному позивачем договорі поставки № 143 від 01.06.2010р. з ТОВ “СК “Ново-Строй” не містяться істотні умови господарського зобовязання, визначені сторонами на момент підписання договорів. Натомість, зазначеним договором передбачено, що істотні умови поставки визначаються щомісячними заявками покупця. Таким чином, позивач та ТОВ “СК “Ново-Строй” дійшли угоди про те, що конкретне господарське зобовязання виникає у момент його вчинення, коли сторонами погоджуються істотні умови такого зобовязання шляхом поставки та прийняття узгодженої сторонами продукції з визначенням істотних умов такої поставки у заявці та оформленні їх в накладних. За приписами статей 179 181 ГК України укладення господарських договорів у спрощений спосіб на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, не суперечить законодавству.

Водночас, за таких умов вбачається безпідставним посилання відповідача на нікчемність підписаного позивачем договору поставки № 143 від 01.06.2010р., оскільки на момент підписання цього договору, через відсутність істотних умов, він не мав ознак правочину, і до нього не можуть застосовуватися приписи закону щодо недійсності правочину та наслідків його недійсності. З огляду на наведене, господарські операції з поставки за цим договором набули ознак правочину лише у момент здійснення поставок, що підтверджується підписанням відповідних видаткових накладних на поставлену продукцію (а.с.55-57) та податкових накладних (а.с.58-60) із зазначенням істотних умов такої господарської операції. Отже, за наслідками перевірки відповідачем не встановлено ознак недійсності фактично вчинених позивачем правочинів у вигляді конкретних господарських операцій, оскільки умови поставок конкретних партій продукції відповідачем не досліджувалися, висновок про нікчемність договору поставки № 143 від 01.06.2010р. зроблений відповідачем на загальних припущеннях стосовно відсутності у постачальника умов для ведення виробничої діяльності.

Крім того, у складеному відповідачем акті перевірки містяться суперечливі висновки щодо ознак недійсності укладених позивачем договорів. Зокрема, з підстав фіктивності вчинених позивачем правочинів, відповідачем зроблений висновок про нікчемність таких правочинів, визнання недійсними яких судом не вимагається з посиланням на частини 1, 2 статті 215 та статтю 228 ЦК України, де зазначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Водночас, зі змісту акту перевірки, на думку відповідача, випливає, що позивачем укладені договори без наміру створити реальні правові наслідки. Але такі обставини передбачені ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Тому суд враховує, що вчинення такого фіктивного правочину спеціально передбачене ст. 234 ЦК України, яка містить наступні приписи:

1. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

2. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

3. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Отже, відповідачем не доведений та не обґрунтований висновок про те, що укладені позивачем договори у сфері господарської діяльності є нікчемними і не вимагають визнання їх недійсними судом. Висновки відповідача суперечать закріпленому у статті 204 Цивільного кодексу України принципу презумпції правомірності правочину, згідно якому правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, посилання відповідача на укладення договорів з метою несплати податків, містить ознаки злочину, передбаченого ст. 212 Кримінального кодексу України. Наявність мети несплати податків відноситься до субєктивної сторони зазначеного злочину, який вчиняється з прямим умислом. За приписами статей 2 та 11 зазначеного Кодексу факт скоєння злочину встановлюється лише обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили. Відповідно до ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Тому твердження відповідача про наявність факту ухилення від сплати податків, як мети укладення господарських договорів, суд не приймає до уваги через відсутність допустимих доказів. З цих обставин суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про допит в якості свідків керівників з ТОВ “КФ Сервіс Комплект” та ТОВ “СК “Ново-Строй”.

Згідно ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997р. №283/97-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.5.1. ст. 7 Закону “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно підпункту 7.2.6. статті 7 Закону “Про податок на додану вартість” податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Оскільки відповідачем не доведений факт недійсності укладених позивачем договорів з ТОВ “КФ Сервіс Комплект” та з ТОВ “СК “Ново-Строй”, а позивач в ході перевірки та протягом судового розгляду справи надав відповідачу документи на підтвердження валових витрат виробництва та формування податкового кредиту, відсутні підстави для нарахування податкових зобовязань та прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. Складений відповідачем акт перевірки № 7731/23-2/34899047 від 02.11.2010р. не може слугувати такою підставою, оскільки судом встановлена невідповідність викладених в акті перевірки відомостей дійсним обставинам господарської діяльності позивача.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведених обставин, на підставі вищенаведених приписів закону, враховуючи, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті виключно на підставі необґрунтованих припущень відповідача, суд дійшов висновку, що заявлені по справі позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 11, 17, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергоремонтне підприємство “Енергетик” до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень №28842/10/23-213 від 15.11.2010 року та №28843/10/23-213 від 15.11.2010 року задовольнити.

Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення №28842/10/23-213 від 15.11.2010 року та №28843/10/23-213 від 15.11.2010 року Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергоремонтне підприємство “Енергетик” витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частина постанови складена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 27 грудня 2010 року. Постанова у повному обсязі виготовлена 31 грудня 2010 року.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Чекменьов Г.А.