Постанова № 13461648, 19.10.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

19.10.10Справа №2а-9114/10/10/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Кудряшової А.М. ,

при секретарі судового засідання - Левченко Д.С.,

за участю представників сторін:

від позивача не зявився;

від відповідача не зявився;

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай Ті Сервіс»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій за 2009 рік,

ВСТАНОВИВ:

Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай Ті Сервіс» про стягнення адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в 2009 році в сумі 10700,00 гривень. Вимоги мотивовані тим, що відповідач був зобовязаний працевлаштувати інваліда на 1 робочому місці, але фактично не працевлаштував інваліда, у звязку з чим повинен сплатити адміністративно-господарську санкцію у зазначеній сумі за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Позивач та відповідач у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином та завчасно, подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутністю.

Під час розгляду справи у судовому засіданні, що відбулося 22.09.2010 року представник відповідача подав заперечував проти задоволення позову з підстав виконання приписів, встановлених законодавством України, пов'язаних із працевлаштуванням інвалідів, про створення робочих місць для інвалідів відповідно до установленням нормативу, а також через не направлення для працевлаштування інвалідів органами, зазначеними в ст.18 Закону України „Про основи соціального захисту інвалідів в Україні” від 21.03.1991 року №875-ХІІ (а саме, Міністерством праці України, Міністерством соціального захисту населення України, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів), а також через відсутність звернення інвалідів на підприємство відповідача для працевлаштування. Крім того, в обґрунтування своїх заперечень представник відповідача також посилається на постанову Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 20.07.2010 року по справі №3-2669/10, якою було закрито провадження по справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статтею 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення стосовно директора відповідача ОСОБА_1.

Суд, приймаючи до уваги, клопотання позивача та відповідача щодо розгляду справи за їх відсутністю, враховуючі, що в матеріалах справи достатньо доказів для зясування обставин по справі, керуючись ч.4 ст. 122, ст.128 КАС України, вважає можливим розглянути справу на підставі наявних доказів за відсутності представників позивача та відповідача.

Дослідивши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлене наступне.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненнями субєкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 7 статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ” від 21.03.1991 року № 875 контроль за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту та сплати ними адміністративно-господарських санкцій, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Правовий статус, повноваження та умови діяльності зазначено Фонду визначені Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 року № 1434.

Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 N 1434, Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики і підпорядковується йому.

Пунктом 3 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів встановлені основні завдання Фонду, до яких відносяться реалізація у межах своєї компетенції державної політики у сфері соціального захисту інвалідів; контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами і організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю (далі - підприємства), нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Згідно з пунктом 9 зазначеного Положення для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.

Правовий статус Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів визначений Положенням про Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів, затвердженого Наказом директора Фонду соціального захисту інвалідів № 16 від 01.03.2007 року. Пунктом 1 Положення встановлено, що відділення являється територіальним органом Фонду соціального захисту інвалідів, а відповідно до пункту 12 Положення відділення має статус юридичної особи, та реалізує завдання, визначені пусток 3 Положення, до яких належать здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Отже, судом встановлено, що Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів являється територіальним органом Фонду соціального захисту інвалідів, яке визнано урядовим органом державного управління.

Відповідно до частини 8 статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ” від 21.03.1991 року № 875 відділення Фонду соціального захисту інвалідів з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, мають право в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подачі ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі шляхом зарахування, та сплати ними адміністративно-господарських санкцій.

З метою реалізації зазначених завдань пунктом 5 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів Фонд наділений правами проводити перевірку підприємств щодо реєстрації, подання ними звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплати адміністративно-господарських санкцій і пені, цільового використання наданих Фондом коштів. Фонд також відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за сплатою роботодавцями адміністративно-господарських санкцій і пені (підпункт 3 пункту 4 зазначеного Положення).

Таким чином, судом встановлено, що Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів, реалізуючи свої завдання та функції у відносинах з фізичними та юридичними особами являється органом виконавчої влади та, відповідно, субєктом владних повноважень.

Частиною дев'ятою, десятою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року № 875 встановлено, що спори, які виникають із правовідносин за статтями 19, 20 Закону, вирішуються відділеннями Фонду в судовому порядку. Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді. Отже, позивачами у зазначеній категорії справ виступають відділення Фонду.

Таким чином, Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів є органами державної влади, які у правовідносинах з роботодавцям, зокрема у зв'язку із здійсненням контролю за перерахуванням штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року № 875, реалізують владні управлінські функції, а право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку частиною 9 статті 20 Закону.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України субєктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обовязків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобовязаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установлено законом порядку визнаються субєктами господарювання.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ай Ті Сервіс» (код ЄДРПОУ 35109648, юридична адреса: 95001, м. Сімферополь, просп. Кірова,буд. 29/1, оф. 412) зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України як юридична особа.

Таким чином, відповідач є субєктом господарювання, юридичною особою, зобовязаний виконувати обовязки, покладені на нього законами у звязку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Порядок, підстави та умови участі субєктів господарювання в реалізації державний гарантій для забезпечення інвалідів рівними правами з іншими громадянами регулюється Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ” від 21.03.1991 року № 875.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Відповідачем на виконання вимог Закону 24.06.2010 року було подано позивачу Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік по формі №10-ПІ (а.с.33). В даному звіті відповідачем зазначено, що середньооблікова чисельність штатних працівників в 2009 році становила 30 осіб, фонд оплати штатних працівників 321000 гривень, середньорічна заробітна плата складала 10700,00 гривень, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 1 особу, кількість штатних працівників на підприємстві, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 0 осіб, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів 10700,00 гривень.

Дані визначені ТОВ «Ай Ті Сервіс» у Звіти про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік по формі №10-ПІ повністю відповідають показникам, визначеним позивачем у акті перевірки виконання ст. 19,20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 22.06.2010 року (а.с. 9).

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону (в редакції, чинній з 18.03.2006) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Наказу Міністерства праці та соціальної політики України "Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення"№ 420 від 19.12.2005 формою звітності про наявність вакантних місць на підприємстві є форма № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка подається підприємствами щомісячно до державної служби зайнятості.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем систематично надавалася державній службі зайнятості відповідна інформація щодо виділення та створення на підприємстві робочих місць для працевлаштування інвалідів шляхом подання Звітів про наявність вакансій (форма № 3-ПН) до Сімферопольського міського центру зайнятості станом на 08.01.2009 р. (а.с.24), 04.02.2009 р. (а.с.25), 06.03.2009 р. (а.с.26), 10.04.2009 р. (а.с.27), 06.05.2009 р. (а.с.28), 02.06.2009 р. (а.с.29), 17.08.2009 р. (а.с.30), 13.10.2009 р. (а.с.31), 18.11.2009 р. (а.с.32) та на 01.02.2010 р. (а.с.23), в яких відповідачем зазначена вакансія для працевлаштування інваліда.

З матеріалів справи вбачається, що у 2009 році Сімферопольському міському центру зайнятості було відомо про бажання відповідача працевлаштувати інваліда по професії адміністратор системи в Сімферопольський міський центр зайнятості (лист центру зайнятості №04-4/2301 від 29.06.2010 р. а.с.16).

Відповідно до частини третьої статті 19 Закону (в редакції, чинній з 01.01.2006) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону (в редакції, чинній з 18.03.2006) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З наведених норм статей 18, 19 Закону вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог статті 18 Закону.

У статті 18 Закону зазначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами:

- безпосереднє звернення інваліда до підприємства;

- звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Отже, стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобовязано самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

У частині третій статті 18 Закону (в редакції, чинній з 18.03.2006) чітко визначено зобов'язання підприємства, що використовує найману працю:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством,

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів,

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач, посилаючись на порушення з боку відповідача правил господарської діяльності, встановлених Законом, не надав суду доказів того, що підприємством відповідача не виділено та не створено робочого місця для працевлаштування інвалідів, або ж про факти відмови у працевлаштуванні з боку підприємства відповідача за зверненням інваліда до відповідача чи за направленням державної служби зайнятості.

Відповідачем на протязі 2009 року систематично спрямовувались Звіти про наявність вакансій (форма № 3-ПН) до Сімферопольського міського центру зайнятості, які свідчать про те, що ТОВ «Ай Ті Сервіс» для працевлаштування потрібні інваліди з зазначенням професії та посади адміністратор системи, а також вимоги до особи, яка бажає працевлаштуватися та умови праці (а.с.16, 23-32).

Разом з тим, з матеріалів справи та пояснень представника відповідача вбачається, що інваліди на підприємство для працевлаштування не направлялися ні державним органом зайнятості, ні позивачем, ні будь-якими іншими органами державної влади або організаціями.

Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314, що діяло до 31.01.2007, втратило чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70, робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації (далі - підприємство) незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Робочим місцем інваліда може бути:

- звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування;

- спеціалізоване робоче місце інваліда - робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда. Це робоче місце може бути створено як на виробництві, так і вдома.

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Таким чином, оскільки створення робочого місця здійснюється при наявності особи відповідної категорії, так як конкретні вимоги відносно робочого місця встановлені в його індивідуальній програмі реабілітації, робоче місце є створеним, якщо воно введено в дію шляхом працевлаштування інваліда, а не утворено фізично.

Аналіз положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" дає підстави зробити висновок про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обовязком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Статтею 19 Закону передбачено, що керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Отже, сам факт відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів, ще не є безспірною ознакою наявності відповідальності відповідача, яка могла настати лише у випадку невчинення останнім прямо передбачених законодавством заходів.

Оскільки відповідач вчинив всі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві, тому Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів не має правових підстав накладати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів у 2009 році. При цьому, як свідчать матеріали справи, у тому числі акт перевірки виконання ст. 19,20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 22.06.2010 року, складений позивачем (а.с. 9), станом на 22.06.2010 року ТОВ «Ай Ті Сервіс» навіть не було зареєстровано у Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Крім того, постановою Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 20.07.2010 року по справі №3-2669/10 було закрито провадження по справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стосовно директора відповідача ОСОБА_1 у звязку з відсутністю в його діях складу даного адміністративного правопорушення, передбаченого зазначеною статтею (а.с.20).

Згідно зі статтею 188-1 КУпАП встановлена відповідальність за невиконання посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів. В прийнятій постанові Київським районним судом м. Сімферополя АР Крим встановлено, що згідно з представленими ОСОБА_1 документами ТОВ «Ай Ті Сервіс» штатним розписом передбачило робоче місце для працевлаштування інваліду та своєчасно подавало звіти у фонд зайнятості на вакансію робочого місця інваліда, що свідчить про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 188-1 КУпАП.

Частиною четвертою статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

Згідно зі статтями 216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

До суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 614 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно зі статтею 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Види адміністративно-господарських санкцій передбачені статтею 239 Господарського кодексу України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов'язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Статтею 241 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Позивач не довів, що відповідачем порушені встановлені правила здійснення господарської діяльності.

Згідно зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до статей 8, 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до статей 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій в сумі 10700,00 гривень є необґрунтованими та неправомірними, у звязку з чим позов не підлягає задоволенню.

Судом 19 жовтня 2010 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 22 жовтня 2010 року постанова складена у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кудряшова А.М.