Рішення № 134585309, 04.03.2026, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/517/26

2/212/2345/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2026 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу

в складі: головуючого судді - Шевченко Л.В.

за участю секретаря судового засідання - Чуприна Я.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у місті Кривому Розі, цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за постачання теплової енергії,-

ВСТАНОВИВ:

13.01.2026 року представник позивача АТ «КРИВОРІЗЬКАТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ» Ющенко В.В. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії за період 01.10.2013 по 31.07.2025 у сумі 60 276,53 грн., що складається з : основного боргу 36 459,45 грн., інфляційних втрат 18 150,39 грн., 3% річних 4535,57 грн., плати за абонентське обслуговування 364,02 грн., пені 364,02 грн. , а також просить стягнути судовий збір .

Позов обґрунтовує тим, що відповідач є споживачем послуг і йому надавались послуги з централізованого опалення, згідно затверджених у встановленому законом порядку тарифів, однак відповідач не вносить плату за надані послуги за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок чого утворилась заборгованість за період з 01.10.2013 р. по 31.07.2025 рік в сумі 36459,45 грн. Крім того, представник позивача просить стягнути інфляційні витрати у розмірі у розмірі 18150,39 грн., 3% річних у розмірі 4535,57 грн., плату за абонентське обслуговування у розмірі 364,02 грн., пеню у розмірі 364,02 грн., а також сплачений судовий збір у розмірі 3028 грн.

Ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19.01.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та призначено розгляд справи по суті на 11.02.2026 рік, за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

11.02.2026 року справу було знято з розгляду у зв`язку з відсутністю електроенергії та визначено наступну дату розгляду справи 04.03.2026 рік.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надав суду письмову заяву в який позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд розглядати справу за його відсутністю, проти заочного розгляду справи не заперечує.

В судовому засіданні відповідач просив врахувати подану ним через "Електронний суд" заяву про застосування строку позовної давності та вважав, що не підлягає стягненню заборгованість та інші нарахування в період з 01.10.2013 по 01.01.2018 року (арк.с.46-47).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Суд, сукупністю належних, допустимих і достовірних письмових доказів, встановив, що ОСОБА_1 власник квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповіддю № 2245141 від 15.01.2026 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.38).

Постачання теплової енергії у період з 01.10.2013 р. по 31.07.2025 р. за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується актами (а.с.19-32).

Згідно з розрахунку наданого позивачем заборгованість у відповідача за період 01.10.2013 р. по 31.07.2025 року становить за спожиту послугу з постачання теплової енергії у розмірі - 36 459,45 грн., інфляційних втрат 18 150,39 грн., 3% річних 4535,57 грн., плати за абонентське обслуговування 364,02 грн., пені 364,02 грн, всього в заяві вказується борг 60276,53 грн. Втім, згідно розрахунку пеня становить 767,10 грн (арк.с.16) і тоді заборгованість за позовними вимогами складає 60276,53 грн.

Оцінка суду.

Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Відповідно до положень статті 68 ЖК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» по специфіці своєї виробничої діяльності здійснює постачання теплової енергії для потреби опалення і гарячого водопостачання населенню, яке відповідно зі ст. 67, 68, 162 Житлового Кодексу України зобов`язане робити оплату за отриману теплову енергію, згідно особового рахунка і встановлених тарифів.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року в справі №6-2951цс 15.

Пунктом 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (із змінами) (надалі - Правила надання послуг) визначено, що централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньо будинкових систем теплопостачання.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Обов`язок споживача оплатити надані послуги встановлено ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 №2633-IV.

Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.

Статтею 714 ЦК України визначено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечувати безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Суд вважає слушними аргументи відповідача про застосування строку позовної давності для стягнення заборогованості, однак не погоджується з періодом, вказаним у заяві.

Згідно зі ст. 256 ЦК України особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 наголошував на тому, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.

Так, згідно наданого до суду розрахунку, АТ «Криворізька теплоцентраль» до суду не надано доказів здійснення оплат відповідачем за надані послуг у спірний період.

У постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 206/3045/23 зазначено, що:

«відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частин першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За частиною п`ятою статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (Covid-19), строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (Розділ доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-ІХ від 30 березня 2020 року). Тлумачення зазначених норм свідчить про те, що запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 257 ЦК України. При цьому вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно. Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин. Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651. Заявник у касаційній скарзі посилається на норми ЦПК України та постанови Верховного Суду, в яких мова йде про обчислення процесуальних строків в тому числі й строків на оскарження судових рішень. Разом із тим, строк позовної давності не є процесуальним строком, позовна давність є інститутом матеріального права, а не процесуального права. Сплив позовної давності не є процесуальною перешкодою для звернення особи до суду за захистом свого права або інтересу. В той же час є підставою для відмови у задоволенні позову».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року у справі № 938/632/20 (провадження № 61-16716св21) зазначено, що:

«Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

В постановах Верховного Суду від 7 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що «у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2023 року у справі № 487/1342/21 (провадження № 61-4298св23) зазначено, що:

«апеляційний суд встановив, що за договором позики від 21 квітня 2016 року термін повернення коштів настав 21 квітня 2017 року. Відтак, з 22 квітня 2017 року починається перебіг позовної давності в межах якого позивач міг реалізувати своє право задля повернення наданих коштів у борг ОСОБА_3 та збігав 22 квітня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.

У подальшому, рядом постанов Кабінету Міністрів України карантин на території України продовжувався, у тому числі він діяв як на час закінчення строку у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу до позичальника (21 квітня 2020 року), так і на час звернення до суду з цим позовом (26 лютого 2021 року).

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30 березня 2020 року № 540-IX доповнено пункт 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Зазначені законодавчі зміни набули чинності з моменту опублікування Закону № 540-ІХ, тобто з 02 квітня 2020 року".

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні був введений воєнний стан строком на 30 діб.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, затверджено Указ Президента від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Законом України від 15.03.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану, строки визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії».

Воєнний стан був введений 24.02.2022 і триває на даний час.

Позивач просить стягнути заборгованість за період з 01.10.2013 по 30.11.2021 роки, відповідач не здійснював оплати для погашення заборгованості за вказаний період. Позивач звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою у грудні 2025 року (а.с.34).

З урахуванням наведеного вище законодавства України, підлягає стягненню з відповідача борг за період з листопада 2017 року по 31.07.2015 року в сумі 28472,57 грн, оскільки строк позовної давності не сплинув.

Щодо суми інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

З огляду на те, що відповідач, як встановлено судом, прострочив виконання грошового зобов`язання, вони, на вимогу позивача, повинні сплатити інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми.

При цьому суд враховує, що з огляду на те, що у позивача з відповідачами наявні фактичні договірні відносини, тобто не визначений інший, ніж встановлений у пункті 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення термін внесення платежів, саме з 21 числа кожного місяця, наступного за тим, в якому були надані відповідні послуги, починається прострочення оплати цих послуг, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожним місячним платежем.

Статтею 64 Конституції України передбачена можливість введення в Україні воєнного або надзвичайного стану. При цьому можуть встановлюватися певні обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» запроваджено воєнний стан на всій території України, у тому числі на території Дніпропетровської області, який триває до теперішнього часу.

Постановою Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2022 року «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», визначено, що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022 року.

На споживачів житлово-комунальних послуг міста Кривого Рогу не розповсюджується дія цієї постанови, оскільки Криворізька територіальна громада не віднесена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, можливі бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Верховний Суд зауважував, що закріплена у пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та 3 % річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові (постанова Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 210/5796/16-ц).

Оскільки неправомірними діями відповідача позивачеві було завдано збитків, по суті матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов`язанням, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних узгоджуються з положеннями частини 2 статті 625 ЦК України.

Таким чином, згідно з розрахунку доданого по позову, який здійснений позивачем, перевірений судом та не спростований відповідачем, з останнього підлягають стягненню за період з листопада 2017 року по 31.07.2025 рік 3% річних у сумі 2812,50 грн., а також інфляційні втрати у розмірі 9408,53 грн.

Щодо стягнення пені.

Згідно розрахунку пеня становить 767,10 грн. (арк.с.16).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

А тому, аналізуючи вимоги вищевказаної статті, з відповідача підлягає стягненню заборгованість з грудня 2024 року по грудень 2025 року, з урахуванням наданих розрахунків позивачем, у сумі 42,15 грн.

Також, з відповідача стягується плата за абонентське обслуговування за період з листопада 2021 року по липень 2025 рік у сумі 364,02 грн, в межах строку позовної давності.

Всього підлягає стягненню з відповідача 41099,77 грн.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем під час звернення до суду було сплачено судовий збір в розмірі 3028 грн. (а.с.6).

Суд з врахуванням положень статті 141 ЦПК України вважає можливим відшкодувати частково пропорційно розміру задоволених вимог, а саме 2064,65 грн: 41099,77 грн. (сума боргу, задоволена судом) * 3028,00 грн. (сума сплаченого судового збору) / 60276,53 грн. (сума боргу, заявлена до стягнення).

На підставі викладеного, керуючись 4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 273, 274, 277, 279, 280-284, 287, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» заборгованість за надану послугу з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_2 , за період з листопада 2017 року по 31.07.2025 в розмірі 28472,57 грн., інфляційні витрати у розмірі у розмірі 9408,53 грн., 3% річних у розмірі 2812,50 грн., а також стягнути за період з грудня 2024 року по грудень 2025 рік пеню у сумі 42,15 грн, та заборгованість за абонентське обслуговування за період з листопада 2021 року по липень 2025 року у сумі 364,02, а всього 41 099,77 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» судовий збір в сумі 2064,65 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 04.03.2026.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль», ЄДРПОУ 00130850, місцезнаходження за адресою: 50014, м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 1.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , власник квартири адресою: АДРЕСА_3 .

Суддя Л. В. Шевченко