Постанова № 13456609, 23.12.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2-а-31984/08 Головуючий у 1-й інстанції: Сичова О.П. Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" грудня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Лічевецького І.О., суддів Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е., при секретарі Погорілій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою державної податкової інспекції у м. Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2009 р. адміністративну справу за позовом виробничо-торгівельного підприємства «Ренесанс»у формі товариства з обмеженою відповідальністю до державної податкової інспекції у м. Житомирі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ

Виробничо-торгівельне підприємство «Ренесанс»у формі товариства з обмеженою відповідальністю (надалі за текстом «ТОВ «Ренесанс») звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 000214230/0 від 15.08.2008 р., №000214230/1 від 12.09.2008 р., № 000214230/2 від 05.12.2008 р. яким позивачеві визначено податкове зобовязання із сплати податку на додану вартість в розмірі 236882 грн. та податкових повідомлень-рішень № 000215230/0 від 15.08.2008 р., №000215230/1 від 12.09.2008 р., № 000215230/2 від 05.12.2008 р. якими ТОВ «Ренесанс» визначено зобовязання із сплати податку на прибуток в розмірі 343896 грн.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2009 р. адміністративний позов задоволено повністю.

В апеляційній сказі ДПІ у м. Житомирі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що віднесені позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту витрати з оплати консультаційних послуг повязані з господарською діяльністю ТОВ «Ренесанс».

Разом з тим, такий висновок не ґрунтується на матеріалах справи та положеннях чинного законодавства.

10 січня 2007 р. між ТОВ «Ренесанс»та ТОВ «Век-Експо»укладено договір № 10/01-07 на надання інформаційно-консультаційних послуг за умовами якого позивачеві мали надаватись послуги з пошуку покупців експортерів брухту та відходів чорних металів та з забезпечення укладання контрактів. Винагорода за цим договором складала 14,36 % від суми експортованого брухту.

01.03.2007 р. позивач уклав з підприємством «Veloma Тrading LTD»контракт на поставку брухту чорних металів на суму 6400000 доларів США.

За даними акту № ОУ-0000008 винагорода ТОВ «Век-Експо»за договором від 10.01.2007 р. склала 1023557 грн. 81 коп. в тому числі ПДВ в сумі 170592 грн. 97 коп.

У період з 24.06.2008 р. по 29.07.2008 р. посадовцями ДПІ у м. Житомирі проведено виїзну планову документальну перевірку ТОВ «Ренесанс»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 р. по 31.03.2008 р.

Результати перевірки оформлено актом № 3921/23-1/13566695/0110 від 05.08.2008 р.

Цим актом зафіксовано порушення позивачем вимог ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту витрат з оплати консультаційних послуг за договором від 10 січня 2007 р. № 10/01-07, які не повязані з господарською діяльністю позивача. Такий висновок податкового органу мотивовано тим, що акт виконаних робіт не містить даних щодо обсягів та змісту наданих послуг, інформації про фактично понесені витрати на надання цих послуг.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, ДПІ у м. Житомирі прийнято податкове повідомлення-рішення № 000214230/0 від 15.08.2008 р. яким позивачеві визначено податкове зобовязання із сплати податку на додану вартість в сумі 236882 грн., в тому числі 157921 грн. за основним платежем та 78961 грн. за штрафними санкціями, і податкове повідомлення-рішення № 000215230/0 від 15.08.2008 р. яким визначено зобовязання із сплати податку на прибуток в розмірі 343 896 грн., в тому числі 233270 грн. за основним платежем та 110 626 за штрафними санкціями.

За результатами апеляційного оскарження відповідачем прийнято рішення №000214230/1 від 12.09.2008 р., № 000214230/2 від 05.12.2008 р., №000215230/1 від 12.09.2008 р., № 000215230/2 від 05.12.2008 р.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР (надалі за текстом «Закон № 334/94-ВР») господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Правовідносини, що виникають у звязку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону № 334/94-ВР та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі за текстом Закон № 168/97-ВР).

Так, підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пункт 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначає валові витрати виробництва та обігу, суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Тобто, визначальною ознакою валових витрат є їх звязок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Звідси випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності звязку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг.

У контексті викладеного колегія суддів зазначає, що наявний в матеріалах справи договір про надання інформаційно-консультаційних послуг та акт виконаних робіт (послуг) не дають підстав вважати, що ці послуги повязані з господарською діяльністю позивача.

За даними згаданого вища акта виїзної планової документальної перевірки позивачем укладався контракт з підприємством «Veloma Тrading LTD»на поставку металобрухту на суму 7 380000 доларів США ще 06.07.2006 р., тобто за півроку до підписання угоди на надання інформаційно-консультаційних послуг з ТОВ «Век-Експо».

Наведене свідчить про відсутність у діях позивача причинного звязку між придбанням консультаційних послуг та отриманням економічної вигоди від цього придбання, оскільки результатом виконання договору від 10.01.2007 р. повинно було стати виявлення нового, відмінного від існуючих покупців продукції ТОВ «Ренесанс», а фактично стало знаходження такого покупця, як «Veloma Тrading LTD», з яким позивач вже мав тривалі відносини.

Посилання позивача на звіт про виконання договору від 10.01.2007 р. не може бути прийнято як доказ, оскільки цей документ не був наданий під час проведення перевірки і його походження суду невідоме.

Відповідно до підпункту «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму податкового зобовязання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовязань, заявлених у податкових деклараціях.

Підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 згаданого Закону встановлено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобовязаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобовязання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обовязкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше пятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково прийшов до висновку про необхідність скасування податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалене у справі судове рішення не є законним та обґрунтованим і підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову з наведених вище підстав.

Керуючись статтями 160, 198, 202, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Житомирі задовольнити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2009 р. скасувати та прийняти нову постанову.

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення постанови в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя Т.М.Грищенко

суддя В.Е.Мацедонська

Постанова складена в повному обсязі 28 грудня 2010 р.