Ухвала суду № 13456589, 24.12.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 25/549-А Головуючий у 1-й інстанції: Морозов С.М.

Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"24" грудня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Лічевецького І.О., суддів Грищенко Т.М., Шурко О.І., при секретарі Погорілій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Національного комплексу «Експоцентр України»на постанову господарського суду м. Києва від 07 жовтня 2010 р. адміністративну справу за позовом Національного комплексу «Експоцентр України»до спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ

Національний комплекс «Експоцентр України» (надалі за текстом «НК «Експоцентр України») звернувся до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000341505/0 від 17.11.2005 р., № 0000341505/1 від 23.01.2006 р., № 0000341505/2 від 05.04.2006 р., № 0000341505/3 від 20.06.2006 р. яким позивачеві визначено податкове зобовязання із сплати податку на додану вартість в розмірі 656 389 грн. 49 коп.

Постановою господарського суду м. Києва від 07 жовтня 2010 р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

В апеляційній сказі НК «Експоцентр України», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нове по суті спору.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 12.09.2005 р. по 21.10.2005 р. посадовцями СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків проведено виїзну планову документальну перевірку НК «Експоцентр України»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2002 р. по 30.06.2005 р.

Результати перевірки оформлено актом № 630/15-5/21710384 від 04.11.2005 р.

Цим актом зафіксовано порушення позивачем вимог ст.ст. 4, 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі за текстом Закон № 168/97-ВР) внаслідок віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 434198 грн. 77 коп., сплачену в загальній вартості товарів (послуг), які не є обєктом оподаткуванні згідно зазначеному Закону. Такий висновок податкового органу мотивовано тим, що на протязі 2004 р. та І кварталу 2005 р. НК «Експоцентр України»отримав з Державного бюджету України 8500000 грн. для організації та забезпечення участі України у Всесвітній виставці «Експо 2005». До складу податкових зобовязань з податку на додану вартість отримані бюджетні кошти не включались. В період з грудня 2004 р. по червень 2005 р. позивач перерахував з бюджетних рахунків кошти в рахунок оплати товарів та послуг, а суму податку на додану вартість відніс до податкового кредиту.

Крім того, перевіркою встановлено, що позивачем не включено до складу податкового зобовязання суму податку на додану вартість в розмірі 3394 грн. 22 коп., отриману від КСК «Динамо України»за надані послуги.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000341505/0 від 17.11.2005 р. яким позивачеві визначено податкове зобовязання із сплати податку на додану вартість в сумі 656 389 грн. 49 коп., в тому числі 437 592 грн. 99 коп. за основним платежем та 218 796 грн. 50 коп. за штрафними санкціями.

За результатами апеляційного оскарження відповідачем прийнято рішення №0000341505/1 від 23.01.2006 р., № 0000341505/2 від 05.04.2006 р., № 0000341505/3 від 20.06.2006 р. Сума податкового зобовязання за цими рішення не змінювалась.

Правовідносини, що виникають у звязку з формуванням платником податку на додану вартість податкових зобовязань та податкового кредиту, регулюються статтею 7 Закону № 168/97-ВР.

Так, підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР (тут та далі Закон №168/97-ВР в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що датою виникнення податкових зобовязань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Підпунктом 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є обєктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, то суми податку, сплачені у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

За змістом пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР обєктом оподаткування ПДВ є операції з поставки товарів (послуг).

Тобто, визначальною ознакою операцій, що оподатковуються ПДВ є їх товарність.

Звідси випливає, що оскільки отримання з Державного бюджету коштів для забезпечення участі України у Всесвітній виставці «Експо 2005»не повязано з поставкою товарів (послуг), то така операція не є обєктом оподаткування податком на додану вартість і не включається до складу податкових зобовязань з ПДВ. Відповідно, платник податку не може відносити сплачені за рахунок цих коштів суми податку на додану вартість, при придбанні товарів (послуг), до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму податкового зобовязання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовязань, заявлених у податкових деклараціях.

Підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 згаданого Закону встановлено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобовязаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобовязання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обовязкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше пятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачеві правомірно визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість та застосовані фінансові санкції за його донарахування.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що місцевим судом при розгляді справи неповно зясовано обставини, що мають значення для справи чи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу Національного комплексу «Експоцентр України»залишити без задоволення, а постанову господарського суду м. Києва від 07 жовтня 2010 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя Т.М.Грищенко

суддя О.І.Шурко

Ухвала складена в повному обсязі 29 грудня 2010 р.