Рішення № 134461293, 23.02.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.02.2026 Справа №602/638/25 Провадження №2/607/1882/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Дзюбича В.Л., за участі секретаря судового засідання Кочмар С.М., представника відповідача адвоката Скользнєвої В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (надалі ТОВ «Споживчий центр») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 17.09.2024 було укладено Кредитний договір №16.09.2024-100002086. Кредитний договір підписаний електронним підписом відповідача.

Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 7000,00 грн, строком на 140 днів зі сплатою процентів.

Позивач вказав, що виконав свої зобов`язання за Договором у повному обсязі, оскільки надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами, шляхом перерахування коштів на відповідний картковий рахунок відповідача.

Однак, відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на 14.07.2025 утворилась заборгованість у розмірі 21700 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 7000 грн, по процентам в розмірі 9800,00 грн, комісії в розмірі 1400 грн та неустойки в розмірі 3500,00 грн.

За таких підстав позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №16.09.2024-100002086 від 17.09.2024 у сумі 21700 грн.

01.12.2025 Судом зареєстрований відзив на позовну заяву, поданий представником відповідача через систему «Електронний суд», який мотивований тим, що позов до задоволення не підлягає оскільки Лист №56-0907 від 09.07.2025, наданий позивачем на підтвердження видачі відповідачу кредитних коштів не є належним доказом, оскільки не відображає, що номер рахунку належить отримувачу, його прізвища, імені та по батькові, РНОКПП особи, отже з`ясувати кому були перераховані кошти неможливо. Враховуючи зазначене, підстави до задоволення позову відсутні, з огляду на не доведеність позивачем факту надання відповідачу кредиту в сумі, зазначеній в позовній заяві.

Крім того, позивачем на обґрунтування позовних вимог до матеріалів справи не надано виписки по рахунку, інших первинних документів, які б свідчили про виникнення у відповідача за кредитним договором зобов`язання з погашення заборгованості.

Також, в матеріалах справи відсутні докази верифікації банківської картки, на яку, начебто, здійснювалося перерахування коштів за договором і первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували переказ коштів ОСОБА_1 за кредитним договором №16.09.2024-100002086 від 17.09.2024 року. Позивач вказані докази суду не надав, що є його процесуальним обов`язком у даній категорії справ.

В свою чергу, розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу.

Крім того, відсутні підстави для стягнення з відповідача 3 500 грн. 00 коп. неустойки, оскільки така нарахована позивачем у період дії в Україні воєнного стану.

09.12.2025 Судом зареєстрована відповідь на відзив подана представником позивача через систему «Електронний суд», в якій зазначено, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 17.09.2024 р.; 2) подання відповідачем Заявки кредитного договору № 16.09.2024-100002086 (кредитної лінії) від 17.09.2024 р.; 3) надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №16.09.2024- 100002086 (кредитної лінії) від 17.09.2024 р.

У справі № 561/77/19 від 16.12.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст.639 ЦК України.) Абзац 2 ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».

Таким чином, було укладено Кредитний договір №16.09.2024-100002086 від 17.09.2024 р. у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової.

Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий.

Окрім того, відповідний номер телефону зазначений як контактний номер телефону відповідача в шапці відзиву на позовну заяву, що підтверджує належність зазначеного у кредитному договорі фінансового номеру телефона відповідачу.

Саме його було використано відповідачем для підписання Кредитного договору - 17.09.2024. Відповідач не заперечує, що відповідний засіб зв`язку належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування.

Сторона позивача наголошує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Відтак, відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам.

Таким чином, TOB «Споживчий центр» виконало свої зобов`язання за кредитним договором № 16.09.2024-100002086 від 17.09.2024 в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору.

Щодо ідентифікації відповідача під час укладання договору зазначає, що Відповідачем під час укладення кредитного договору було проведено ідентифікацію через систему BankID.

Відтак, позивач є абонентом-надавачем послуг. При проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонентаідентифікатора позивачу), було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, перелік якої визначено в електронній анкеті cпецифікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку.

При подачі позовної заяви додано Відомості щодо ідентифікації відповідача через систему Bank ID. Такі відомості були отримані у порядку і у формі, що передбачені Специфікацією взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку України, затвердженою Рішенням Ради Системи BankID Національного банку України (протокол від 20.09.2022 № В/57-0003/75064 (зі змінами)(протоколи від 09.01.2023 №В/57-0002/3089), що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Відтак, від центрального вузла системи BankID Національного банку України були отримані зокрема дані, які однозначно ідентифікують відповідача. Заперечуючи про належність проведення ідентифікації відповідач не підтвердив це відповідними засобами доказування.

Щодо розрахунку заборгованості зазначає, що Відповідач заперечує вірність розрахунку спірної заборгованості, проте не зробив власного, а відтак вести мову предметно про конкретні суми не доводиться.

Окрім того, у разі, якщо суд прийде до висновку про задоволення заяви про стягнення витрат на правову допомогу з вищезазначених підстав, прошу суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 3000,00 грн. виходячи з наступного.

Враховуючи незначну складність даної категорії справи, вважаємо, що витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн. є необґрунтованими та значно завищеними, непропорційним до предмета та ціни позову, враховуючи малозначність справи.

Ухвалою судді від 03.09.2025 цивільну справу прийнято до свого провадження, відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання представник позивача ТОВ «Споживчий центр» не з`явився, у прохальній частині позову просив про розгляд справи у його відсутності.

В судовому засіданні представник відповідача, щодо задоволення позову заперечила з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши справу, судом досліджено такі докази та встановлено наступні обставини.

Позивачем надано «Пропозицію про укладення договору (Кредитної лінії) (Оферта)» та відповідь позичальника про прийняття пропозиції (Акцепт) кредитного договору №16.09.2024-100002086 (Кредитної лінії)», відповідно до яких ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 17.09.2024 уклали Кредитний договір (оферти) №16.09.2024-100002086, відповідно до умов якого Позичальнику надано кредит у розмірі 7000 грн.

Згідно пунктом 3.1 за цим Договором Кредитодавець зобов`язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити Проценти, Комісію.

Відповідно до п. 4.1. Договору Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5168-75XX-XXXX-3865.

Як вбачається із повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №56-0907 від 09.07.2025, яка надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, відповідно до укладеного договору на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024, було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 17.09.2024 11:37:36 на суму 7000,00 (сім тисяч гривень 00 копійок) грн, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua 512189887, призначення платежу: Видача за договором кредиту №16.09.2024-100002086.

Згідно довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №16.09.2024-100002086, заборгованість за кредитним договором становить 21700 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 7 000 грн, процентів у розмірі 9800 грн, комісії у розмірі 1400 грн та неустойки у розмірі 3500 грн. Проценти за кредитом нараховані за період з 17.09.2024 по 03.02.2025.

Дослідивши та оцінивши докази, суд доходить такого висновку.

Згідно із частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене Законом України «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Водночас згідно з пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

За своїм змістом такий підпис є пін-кодом алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції.

Підпис одноразовим ідентифікатором це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Після отримання ця комбінація має бути введена особою в спеціальне поле на веб-сторінці, і фактично її введення прирівнюється до підписання договору з боку авторизованої особи.

Загалом підпис одноразовим ідентифікатором є одним із видів електронних підписів. У свою чергу, поняття «електронний підпис» визначається в чинному Законі України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги (станом на момент укладення спірного договору Закон мав назву «Про електронні довірчі послуги»). Електронний підпис електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис (пункт 12 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (у редакції закону, чинного станом на момент укладення спірного договору) та пункт 15 частини першої статті 1 чинного Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»).

Отже, загалом електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо того, щоб він будь-яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався.

Про те саме зазначається і у визначенні підпису одноразовим ідентифікатором, що міститься в Законі Україні «Про електронну комерцію»: це дані, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому спосіб такого додавання Законом не визначений, так само, як не визначено того, що саме, крім ідентифікації підпису, має забезпечувати електронний підпис одноразовим ідентифікатором.

Крім цього, варто враховувати те, що поняття електронного підпису є родовим і визначає фактично будь-який вид підпису, що може використовуватися в електронному документообігу. Водночас електронні підписи існують різних видів, частина яких передбачена законодавством, а частина є фактично непойменованими видами підписів (такі як підпис за допомогою біометричних даних або підпис шляхом простої вказівки свого ім`я в електронному документі).

Так, Закон України «Про електронну комерцію» називає і визначає такий вид підпису, як електронний підпис одноразовим ідентифікатором. Водночас Закон України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» (у редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору Закон України «Про електронні довірчі послуги») спеціально передбачає такі види електронних підписів, як кваліфікований електронний підпис (далі КЕП) та удосконалений електронний підпис (далі УЕП). Ці підписи найчастіше створюються за допомогою технології криптографічного шифрування і виконують найбільш широке коло функцій з технічної точки зору: вони і ідентифікують підписувачів, і підтверджують їхню згоду зі змістом підписуваного документу, і забезпечують цілісність і незмінюваність підписаного документу. Фактично, терміни КЕП і УЕП є аналогами терміну «електронний цифровий підпис», яке раніше використовувалося в законодавстві і було передбачено Законом України «Про електронний цифровий підпис», що на сьогодні втратив чинність.

Водночас, вимоги законодавства до КЕП і УЕП є вищими, порівняно з вимогами до інших видів підписів, зокрема, й електронного підпису одноразовим ідентифікатором, і вказують на спосіб взаємозв`язку цих підписів із документами, які підписуються за їх допомогою.

Так, згідно з пунктом 44 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (у редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору) УЕП це електронний підпис, створений за результатом криптографічного перетворення електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис, з використанням засобу удосконаленого електронного підпису та особистого ключа, однозначно пов`язаного з підписувачем, і який дає змогу здійснити електронну ідентифікацію підписувача та виявити порушення цілісності електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис. В свою чергу, КЕП є різновидом УЕП, а тому так само повинен пов`язуватися з підписуваними даними так, щоб забезпечувати можливість виявити порушення цілісності цих даних. Вимоги до УЕП наразі містяться у статті 17-1 Законі України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», а до КЕП у статті 19 цього Закону.

Отже, якщо порівнювати електронний підпис одноразовим ідентифікатором із КЕП та УЕП, то основною і єдиною вимогою до першого є забезпечення ідентифікації особи підписувача, тоді як вимоги до КЕП і УЕП стосуються також забезпечення цілісності і незмінюваності даних, що ними підписуються. Тому КЕП і УЕП з технічної точки зору прикріплюються до підписуваних ними даних так, що факт їх використання є очевидним - таке використання змінює формат підписуваного файлу і вимагає застосування спеціальних програмних засобів для перевірки цих підписів і відкриття підписаного з їх допомогою файлу. Натомість електронний підпис одноразовим ідентифікатором не обов`язково повинен поєднуватися із підписуваними ним даними певним чином - він може додаватися до них у будь-який спосіб. Головне, щоб спосіб його додавання до підписаних даних надавав можливість установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані особою, яка в них указана в якості підписувача.

У разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором цей ідентифікатор може бути прикріплений до даних, які ним підписуються, в будь-якій формі і в будь-який спосіб, який надає змогу установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані саме тією особою, яка в них указана в якості підписувача. Цей ідентифікатор технічно може існувати окремо від підписуваних за його допомогою даних, однак логічно з ними поєднуватися, що може бути встановлено при огляді інформаційно-комунікаційної системи особи, яка згенерувала і надіслала одноразовий ідентифікатор підписувача. Факт поєднання одноразового ідентифікатора з підписаними за його допомогою даними може підтверджуватися тим, що: (а) особа, яка підписала ті чи інші дані, певним чином ідентифікувалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта елеткронної комерції, і залишила там свої контактні дані; (б) особа отримала цей ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; (в) ці дії особи були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір, що може підтверджуватися тим, що текст договору або посилання на нього візуально розміщувалися поряд із тими полями, в які мав бути введений одноразовий ідентифікатор.

Вказані правові висновки містяться у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23 (провадження № 61-4523св25).

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Відповідно до пунктів 1, 2, 11, 19, 21, 22, 60 частини першої статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) автентифікація - електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних;

2) багатофакторна автентифікація - автентифікація з використанням двох або більше факторів автентифікації, що належать до різних груп факторів автентифікації;

11) електронна ідентифікація - процес використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або уповноваженого представника юридичної особи;

21) ідентифікаційні дані особи - набір даних, які дають змогу встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи;

22) ідентифікація особи - процес використання ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті якого забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або уповноваженого представника юридичної особи та перевірка належності особі таких даних;

60) фактор автентифікації - одна з ознак на основі знання (володіння інформацією (даними), що відома лише користувачу) або володіння (використання матеріального предмета, яким володіє лише користувач), або притаманності (перевірка біометричних даних або інших властивостей (рис, характеристик), притаманних лише користувачу, що відрізняють його від інших користувачів).

Отже, процедура накладення електронного підпису особою передбачає її електрону ідентифікацію, яка полягає у використанні засобів і методів, які дозволяють однозначно встановити особу.

Згідно частини першої статті 14 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», електронна ідентифікація здійснюється з використанням засобів електронної ідентифікації та процедури автентифікації відповідно до схем електронної ідентифікації.

На виконання приписів Закону України «Про електронні довірчі послуги» в Україні діють декілька способів електронної ідентифікації особи, які дозволяють однозначно її встановити, а саме:

1) використання кваліфікованого електронного підпису особи, який розміщений у вигляді приватного ключа на матеріальному носії інформації;

2) використання систем BankID, зокрема Національного банку України, який регулюється постановою правління цього банку від 17 березня 2020 року №32.

Статтею 23 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що надавачі платіжних послуг, визначені в пункті 9 частини першої статті 10 цього Закону, зобов`язані здійснювати ідентифікацію та верифікацію користувачів відповідно до вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Отже, процедура накладення електронного підпису особою передбачає її електрону ідентифікацію, яка полягає у використанні засобів і методів, які дозволяють однозначно встановити особу.

Звертаючись до суду з позовом ТОВ «Споживчий центр» посилалося на те, що між сторонами у даній справі укладено кредитний договір №16.09.2024-100002086 від 17.09.2024 у електронній формі. Позивач стверджує, що документи, що складають Кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомлені на номер, вказаний останнім, як фінансовий.

Натомість, позивачем не надано суду доказів ідентифікації особи відповідача під час укладення кредитного договору.

Тому, достатніх і достовірних доказів укладення кредитного договору суду не надано.

Також, виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідача відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості (висновки ВС у постанові ВС від 30 серпня 2023 року у справі № 753/20537/18).

Відповідно до п.п. 5, 30, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04.07.2018 № 75, бухгалтерський облік ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації. Банк самостійно визначає систему організації операційної діяльності залежно від його структури, обсягів та видів банківських операцій, кількості працюючих, розвитку інформаційних технологій. Банк самостійно розробляє технології здійснення банківських операцій. Оброблення інформації про операції та її зберігання мають виконуватися на серверах та/або іншій комп`ютерній техніці, які/яка повинні/а фізично розташовуватися на території України, за винятком збереження резервних копій, захищених із використанням відповідних засобів технічного та/або криптографічного захисту, а виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розміру, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (подібні висновки містить постанова Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 20 травня 2022 року у справі № 336/4796/18, від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19).

У постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16 зазначено, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами існування заборгованості за кредитним договором.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву заперечила факт надання коштів за кредитним договором.

На підтвердження факту видачі кредиту позивачем надано копію довідки iPay про електронний переказ коштів від 17.09.2024 за кредитним договором №16.09.2024-100002086 та довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором №16.09.2024-100002086.

Разом із тим копія довідки iPay про електронний переказ коштів від 17.09.2024 не є достатнім доказом переказу відповідачу кредитних коштів, оскільки не містить прізвище отримувача, а лише частину номера картки, а платник зазначений не позивач а інша особа. Крім того, вказаний документ не містить реквізитів про особу, яка його склала та дати його складання, а отже не є офіційним документом.

Матеріали справи не містять та стороною позивача також не надано виписок з рахунків відповідача, з яких можна було б встановити факт належності йому певного платіжного засобу, користування ним банківською карткою, банківським рахунком та наявність у нього заборгованості. Позивачем також не надано суду відповідний касовий документ, який відповідає вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність.

Оцінивши всі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування у позичальника заборгованості за кредитним договором, факту виплати йому грошових коштів, зокрема первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», виписки з особових рахунків клієнта, доказів видачі відповідачу банківської картки, відкриття відповідного рахунку, виписки по рахунку відповідача, з якої можна було б встановити рух коштів по рахунку, наявність або відсутність у нього заборгованості.

Щодо наданого розрахунку заборгованості, який надано на підтвердження суми боргу, то такого розрахунку недостатньо для висновку щодо отримання кредитних коштів та порушення останнім обов`язку щодо їх повернення. Відповідний розрахунок заборгованості є одностороннім документом позивача, сам по собі не є належним доказом з огляду на вимоги частини першої статті 77 ЦПК України, не містить посилань на картковий чи інший банківський рахунок, яким користувався відповідач.

Такий висновок також узгоджується з постановою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 759/10277/20.

Відповідно до вимог частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.

У своїй заяві представник позивача просив розглянути справу при їх відсутності, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа 755/18920/18, провадження 61-17205ск19.

Таким чином, позивач, звертаючись до суду із цим позовом, повинен був надати первинні документи, які підтверджують перерахування на рахунок відповідача чи видачу йому коштів за кредитним договором, а також розміру заборгованості за ним.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, докази, покладені в основу позову, не відповідають критеріям належності, допустимості та достатності, не підтверджують обставин, викладених у позовній заяві, та не можуть бути прийняті судом як підтвердження виникнення, зміни чи припинення правовідносин між сторонами.

Враховуючи вище наведені положення законодавства, а також досліджені у справі докази, суд, оцінивши їх з точки зору достатності для встановлення фактичних обставин, якими обґрунтовуються заявлені позовні вимоги, дійшов остаточного висновку про відмову в задоволенні позову за недоведеністю заявлених вимог.

Щодо розподілу судових витрат, Суд зазначає наступне.

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати з оплати судового збору, на підставі ст. 141 ЦПК України, суд покладає на позивача.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Новою редакцією ЦПК (частиною 2 статті 137) встановлено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Представник відповідача надала суду розрахунок судових витрат, які відповідач очікує понести у зв`язку із розглядом справи, а саме Акт здачі-прийняття наданих послуг від 26.11.2025, згідно якого відповідачу були надані наступні послуги: ознайомлення з матеріалами справи 2000 грн; написання відзиву на позовну заяву 6000 гривень. Загалом на суму 8000 гривень.

В судовому засіданні при розгляді позову, інтереси відповідача представляв адвокат Скользнєва Валерія Владиславівна, згідно ордеру №1276920 від 17.11.2025 виданого на підставі договору про надання правової допомоги №б/н від 02.11.2025.

Разом з тим, згідно ч.4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Верховного суду від 09 березня 2021 року (справа № 200/10535/19-а) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Зваживши надані представником відповідача докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, час та зусилля, витрачені на надання правової допомоги в судових засіданнях, враховуючи принцип співмірності, суд вважає, що обгрунтованим та співмірним є стягнення із позивача на користь відповідача вартості наданих послуг правничої допомоги у розмірі 4 000 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 12,19,89,141,263-265, 352 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» в користь ОСОБА_1 4000 (Чотири тисячі) гривень витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Копію рішення суду направити сторонам по справі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», адреса місця знаходження: вул.Саксаганського, 133-А, м.Київ, код ЄДРПОУ 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Головуючий суддя В. Л. Дзюбич