Рішення № 134442372, 11.02.2026, Франківський районний суд м. Львова

465/5146/25

2/465/2299/26

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

11.02.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Величка О.В.,

з участю секретаря судового засідання Венгринюк О.Р.,

представника позивача Гуменної Г.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за позовною заявою Державного підприємства «Львівський науково - дослідний радіотехнічний інститут» до ОСОБА_1 про виселення та зняття з реєстрації місця проживання, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про виселення та зняття з реєстрації місця проживання.

В обґрунтування поданого позову зазначає, що відповідно до Реєстраційного посвідчення Львівського міжміського бюро технічної інвентаризації, виданого 11.10.1991 року, за позивачем - ДП ЛНДРТІ зареєстрований на праві державної власності будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкому Львівської міської ради № 319 від 03.08.1973 року та записаний в реєстрову книгу № 1 за реєстровим № 45, як гуртожиток для проживання одиноких громадян.

Зазначений будинок за адресою: АДРЕСА_1 переданий в строкове володіння і користування Відокремленому підрозділу "Гуртожиток" ДП ЛНДРТІ, створеного на підставі наказу директора ДП ЛНДРТІ від 06.08.2007 року № 211 (без права юридичної особи) з метою забезпечення сприяння мешканцям гуртожитку в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості.

Наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради № 352 від 16.07.2008 року надано статус житлового будинку гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктами 9,10 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою РМ УРСР від 03.06.1986 року № 208, жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

15.10.2007 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу в ДП ЛНДРТІ на посаду інженера-програміста (наказ від 15.10.2007 року № 328-к) та звернулась до адміністрації позивача щодо надання їй ліжко-місця у гуртожитку для тимчасового проживання.

Прийнявши до уваги рекомендації житлової комісії, адміністрація і профспілковий комітет позивача 13.11.2008 року прийняли спільне рішення № 59-2 "Про надання ліжко-місця і реєстрацію в гуртожитку на АДРЕСА_1 " ОСОБА_1 та надали таке, як молодому спеціалісту на період роботи на підприємстві.

Відповідно до ст.58 Житлового кодексу України та на підставі вищевказаного спільного рішення відповідачу 26.11.2008 року було видано ордер № 690 на житлову площу ліжко-місце у квартирі АДРЕСА_2 , що складається з 1 (однієї) кімнати площею 10,50 м.кв. і кухні з комунальними вигодами площею 4,2 м.кв. На підставі виданого ордера відповідач поселилася у вказану квартиру та 15.01.2009 року зареєструвала своє місце проживання у ній.

На ДП ЛНДРТІ ОСОБА_1 пропрацювала менше п`яти років та 17.02.2012 року звільнилась з роботи за власним бажанням (наказ від 17.02.2012 року № 23-к). Обговоривши інформацію про звільнення відповідача, як мешканки відомчого будинку, адміністрація і профспілковий комітет позивача прийняли спільне рішення № 52-1.2 від 04.05.2012 року "Про відміну спільного рішення по наданню ліжко-місця і реєстрацію у відомчому будинку по АДРЕСА_1 ", яким скасовано спільне рішення про надання ОСОБА_1 ліжко-місця у відомчому будинку і визнано недійсним ордер від 26.11.2008 року № 690 у зв`язку з її звільненням з підприємства.

Відповідачу було повідомлено про прийняте рішення та запропоновано в місячний термін знятись з реєстрації, вивільнити ліжко-місце в квартирі АДРЕСА_3 та повернути ключі від квартири представнику адміністрації ВП "Гуртожиток" ДП ЛНДРТІ.

Проте, відповідач вимоги адміністрації позивача не виконала, з квартири не виселилась, в кімнаті залишила свої особисті речі та виїхала на роботу до Республіки Польща, де знаходиться до цього часу. Про наведене свідчить також лист директора ДП ЛНДРТІ ОСОБА_2 від 901/1-22 від 29.01.2013 року директору ЛМКП "Львівтеплоенерго".

У зв`язку з виконанням наказу Регіонального відділення ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях № 01073 від 26.06.23 року, яким прийнято рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу ДП ЛНДРТІ, наказом в.о. директора ДП ЛНДРТІ від 28.08.24 року № 14 створено комісію по перевірці правових підстав проживання мешканців відомчого будинку АДРЕСА_1 .

В результаті перевірки комісією складено Акт, затверджений 28.02.2025 року в.о. директора Саганом О.І., у пункті 4.1. якого зазначено, що квартира АДРЕСА_2 без належних правових підстав фактично зайнята колишньою працівницею інституту ОСОБА_1 , яка там не проживає більше трьох років. Комісія рекомендувала здійснити заходи для виселення цієї особи без надання іншого житла та зняття з реєстрації в судовому порядку.

Враховуючи викладені обставини, відповідачу 04.04.2025 року було направлено попередження за вих. № 901/1-45 (рек.квит. 79060 0546922 2) з вимогою у встановлений 10-ти денний термін з дня отримання такого в добровільному порядку звільнити квартиру АДРЕСА_3 . Відповідач лист не отримала, про що свідчить довідка 060 відділення Укрпошти. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових на нерухоме майно від 10.06.2024 року право власності на вказану квартиру не зареєстровано, відомості щодо приватизації відсутні.

Отже, як стверджує представник позивача, ДП ЛНДРТІ є законним власником зазначеної квартири, однак, позбавлене права володіти в натурі вказаним вище жилим приміщенням, не має до нього доступу, оскільки відповідач ігнорує звернення про необхідність звільнити самовільно зайняту квартиру, яка належить позивачу, чим порушує право власника на володіння, користування та розпорядження об`єктом нерухомого майна.

Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 23.07.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Відповідно до ухвали судді Франківського районного суду м. Львова від 30.10.2025 року підготовче провадження в цивільній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила такі задовольнити, надала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. Щодо ухвалення заочного рішення у справі не заперечила.

Відповідач в судові засідання не з`являлася, про причини неявки суд не повідомила. Про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Правом на подачу відзиву на позов не скористалася.

Згідно із відомостями, наданими на запит суду відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_1 є: АДРЕСА_4 . За цією адресою відповідачу неодноразово надсилалася судові повістки про виклик до суду, однак, такі повернуті на адресу суду із зазначенням причини повернення "адресат відсутній". Окрім того, виклик відповідача в судові засідання здійснювався шляхом розміщення на сайті судової влади України повісток про виклик ОСОБА_1 в судові засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Згідно з п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. З урахуванням наведеного та беручи до уваги положення п. 3 ч. 8ст. 128 ЦПК України відповідач вважається належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи.

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому, відповідно до частини четвертої названої статті Кодексу у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судом встановлено, що відповідно до реєстраційного посвідчення Львівського міжміського бюро технічної інвентаризації, виданого 11.10.1991 року, за Львівським науково - дослідним радіотехнічним інститутом зареєстрований на праві державної власності будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконкому Львівської міської ради № 319 від 03.08.1973 року та записаний в реєстрову книгу № 1 за реєстровим № 45.

Згідно наказу Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради №352 від 16.07.2008 року надано статус житлового будинку гуртожитку у АДРЕСА_1 .

15.10.2007 року ОСОБА_1 прийнята на роботу в ДП «Львівський науково - дослідний радіотехнічний інститут» на посаду інженера-програміста (наказ від 15.10.2007 року № 328-к).

Як вбачається із листа ДП «Львівський науково - дослідний радіотехнічний інститут» № 901/1-22 від 29.01.2013 року, згідно прийнятого спільного рішення між ДП «Львівський науково - дослідний радіотехнічний інститут» та ЛМКП «Львівтеплоенерго» про укладання угод по оплаті послуг безпосередньо з мешканцями відомчого житлового будинку по АДРЕСА_1 , укладено угоду з ОСОБА_1 на оплату відповідних послуг.

Згідно спільного рішення представників власників і профспілкового комітету ДП «Львівський науково - дослідний радіотехнічний інститут» від 13.11.2008 року № 59-2 надано молодому спеціалісту ОСОБА_1 ліжкомісце у гуртожитку на АДРЕСА_1 і згоду на її реєстрацію.

Як вбачається із корінця ордера № 690 ДП «Львівський науково - дослідний радіотехнічний інститут», надано ОСОБА_1 право на зайняття житлової площі у ВП «Гуртожиток» по АДРЕСА_4 .

Згідно довідки з місця проживання про склад сім`ї і реєстрацію від 10.06.2025 року, виданої ВП "Гуртожиток" ДП ЛНДРТІ, ОСОБА_1 проживає та зареєстрована по АДРЕСА_4 .

Відповідно до рішення представників власників і профспілкового комітету ДП «Львівський науково - дослідний радіотехнічний інститут» від 04.05.2012 року № 52-1.2 скасовано спільне рішення представника власника і профспілкового комітету № 59-2 від 13.11.2008 року про надання ОСОБА_1 ліжко-місця у відомчому будинку на АДРЕСА_1 , і дачу згоди на реєстрацію у зв`язку з її звільненням з підприємства. Ордер № 690 від 26.11.2008 року, виданий на основі скасованого рішення, ухвалено вважати недійсним. ОСОБА_1 в місячний термін зобов`язано знятись з реєстрації і вивільнити ліжко-місце в кв. АДРЕСА_3 , та передати ключі представнику адміністрації.

Як вбачається із наказу ДП «Львівський науково - дослідний радіотехнічний інститут» № 14 від 28.08.2024 року, вирішено здійснити заходи для виселення відповідача ОСОБА_1 з квартири за адресою: АДРЕСА_4 без надання іншого жилого приміщення, а також для зняття її з реєстрації в судовому порядку.

Відповідачу ОСОБА_1 04.04.2025 року направлено попередження за вих. № 901/1-45 з вимогою у встановлений 10-ти денний термін з дня отримання такого в добровільному порядку звільнити квартиру АДРЕСА_3 .

Оскільки відповідач в добровільному порядку відмовляється звільнити спірну квартиру, в яку заселилася як у службове житло, то позивач звернувся до суду з позовом про виселення відповідача у судовому порядку.

Таким чином, між сторонами існує спір, який виник з житлових правовідносин щодо порядку користування службовим житлом, який регулюється нормами Житлового кодексу України в редакції від 19.04.2012 року, який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на час ухвалення рішення ДП «Львівський науково - дослідний радіотехнічний інститут» від 04.05.2012 року про скасування рішення про надання ОСОБА_1 ліжко-місця у відомчому будинку та визнання недійсним ордера № 690 від 26.11.2008 року.

Статтею 2 ЖК України визначено, що завданнями житлового законодавства України є регулювання житлових відносин з метою забезпечення гарантованого Конституцією України права громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду, а також зміцнення законності в галузі житлових відносин.

За частиною першою статті 118 ЖК службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Можливість отримання особою службового житла прямо пов`язана з її перебуванням у трудових відносинах із підприємством, установою, організацією та наявною у зв`язку з цим потребою проживання за місцем роботи або поблизу нього ч. 1 ст. 118 ЖК. Незважаючи на те, що за чинним законодавством України службове житло не належить до житлових приміщень із фондів житла для тимчасового проживання, його використання не має постійного характеру, оскільки обмежується часом перебування особи, якій воно було надане, у трудових правовідносинах із роботодавцем. Відтак, той, хто користується службовим житловим приміщенням, усвідомлює свій обов`язок щодо його звільнення після припинення трудових правовідносин із підприємством, установою, організацією, яка є його власником.

Як передбачено ч.2 ст. 121 ЖК, службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншого громадського об`єднання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.122 ЖК на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі №653/1096/16 зазначила, що «особливість права користування службовим житлом полягає, зокрема, у тому, що житло надається у зв`язку зі службовими відносинами, тимчасово, до настання певних умов. Особа, яка користується службовим житлом, усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення у відповідності до статті 124 ЖК».

Отже, службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов`язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники. Відтак, виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції.

Конституція України в частині третій статті 47 проголошує, зокрема, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із ч. 1 ст. 109 ЖК виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц зробила висновок, що «навіть якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування зазначених правовідносин. Власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним навіть тоді, коли таке майно протиправно використовує інша особа.

З моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції».

Отже, за загальним правилом, особи втрачають право користування службовим жилим приміщенням та підлягають виселенню із нього без надання іншого житла після того, як припинили існувати підстави для вселення та проживання у службовому жилому приміщенні, зокрема, у разі припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією, переміщення військовослужбовців по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, колишні члени сім`ї військовослужбовця, які проживають при ньому після розірвання шлюбу тощо.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що спірна квартира була виділена в якості службового житла відповідачу ОСОБА_1 для її заселення в таке житло на період роботи відповідача в ДП «Львівський науково - дослідний радіотехнічний інститут». Оскільки трудові відносини між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 припинилися 17.02.2012 року, то остання мала обов`язок звільнити спірну квартиру на вимогу позивача. Невиконання такого обов`язку відповідачем ОСОБА_1 спричинило виникнення у позивача законних підстав для її виселення в примусовому порядку.

Разом із тим, ч.1 статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання є, зокрема, судове рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Враховуючи те, що Закон України від 11.12.2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року у справі № 6-57цс11, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 391, 405 ЦК України).

При визнанні судом осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, юридичним наслідком є зняття таких осіб з реєстраційного обліку за адресою зазначеного житла.

Зважаючи на викладене, беручи до уваги прийняте судом рішення про виселення відповідача з квартири АДРЕСА_3 , слід також зняти ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.

Згідно з положеннями ст.141 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору в розмірі 3028 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 81, 263-265, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Державного підприємства «Львівський науково - дослідний радіотехнічний інститут» до ОСОБА_1 про виселення та зняття з реєстрації місця проживання задоволити.

Виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_3 без надання іншого жилого приміщення.

Зняти ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_4 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Львівський науково - дослідний радіотехнічний інститут» 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.

Повний текст рішення суду складено 23.02.2026 року.

Позивач: Державне підприємство «Львівський науково - дослідний радіотехнічний інститут», код ЄДРПОУ - 14311429, м. Львів, вул. Наукова, 7.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_4 .

Суддя Величко О.В.