Рішення № 134427476, 19.02.2026, Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/3554/19

Провадження 2/465/263/26

РІШЕННЯ

іменем України

19.02.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючої судді Мигаль Г.П.,

при секретарі судового засідання Білінській С.Б.,

за участю:

представника позивача: Нікіфорової А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Політичної партії «ОБ?ЄДНАННЯ «САМОПОМІЧ» та ОСОБА_2 про визнання протиправним поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права, стягнення моральної шкоди та спростування інформації,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся у Франківський районний суд м. Львова з позовом до Політичної партії «ОБ?ЄДНАННЯ «САМОПОМІЧ» та ОСОБА_2 про визнання протиправним поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права, стягнення моральної шкоди та спростування інформації. Просить визнати протиправним та таким, що принижує честь та ділову репутацію ОСОБА_1 оприлюднення його фотографії на 2 сторінці спецвипуску інформаційного бюлетеня Політичної партії «ОБ`ЄДНАННЯ «САМОПОМІЧ» від червня 2019 року, стягнути з Політичної партії «ОБ`ЄДНАННЯ «САМОПОМІЧ» (79012, м. Львів, вул. Сахарова, 42, ЄДРПОУ 38558365) моральну шкоду на користь ОСОБА_1 шкоду у розмірі одна гривня, зобов`язати Політичну партію «ОБ`ЄДНАННЯ «САМОПОМІЧ» опублікувати інформаційному бюлетені, який вийде наступним з моменту набрання законної судовим рішенням, на тій самій шпальті інформаційного бюлетеня, тим же шрифтом, що і текст статті, яка містила інформацію, що принижує честь та гідність позивача, під заголовком «Спростувания» повідомлення наступного змісту: «Рішення Франківського районного суду міста Львова визнано інформацію, що містить у статті «Кримінал рветься до влади» інформаційного випуску від 10 червня 2019 року та фотографію, яка була використана як ілюстрація до цієї статті такою, що принижує честь та гідність особи, яка на ній зображена».

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 10 червня 2019 року був випущений у світ спецвипуск інформаційного бюлетеня Політичної партії «ОБ?ЄДНАННЯ «САМОПОМІЧ», на другій сторінці якого розміщена стаття під назвою «Кримінал рветься до влади», а також фотографія Позивача. Вважає, що використання його фотографій як ілюстрацій під статтями такого змісту порушує особисті немайнові права, тому їх належить захистити у встановлений законом спосіб. Зазначає, що публікація, яка опублікована в інформаційному бюлетені політичної партії «ОБ?ЄДНАННЯ «САМОПОМІЧ» у статті під назвою «Кримінал рветься до влади. Бійки, погроми, протести - руками проплачених активістів мафія намагається захопити владу у Львові, містит інформацію: «Хвилею «громадських протестів» з кримінальним корінням»; «так-так, в кращих традиціях 90-х активісти гуртом лупцювали керівника департаменту «Адміністрація міського голови» Євгена Бойка»; «такі радикальні мітинги - чітко скоординовані процеси, чітко проплачені, вони відбуваються не вперше». Вказана недостовірна інформація із чітко негативним контекстом у комплексі використанням його фото принижує його гідність та ділову репутацію. 27 травня 2019 року, більше 15 громадських організацій розгорнули перед Львівською міською радою наметове містечко та розпочали безстрокову акцію протесту. Основна вимога - відставка очільника міста. 29 травня 2019 року у Львові учасники безстрокової акції протесту о 10 год. 50 хв. зібралися під стінами ЛМР та мали намір згідно закону потрапити у стіни Ратуші аби передати на апаратній нараді свої вимоги міським чиновникам. Використання його фотографії утворює негативну думку суспільства про позивача, впливає на його життя та призводить до негативних репутаційних наслідків. Відтак, просить позов задоволити, визнати протиправним та таким, що принижує честь та ділову репутацію оприлюднення його фотографії, зобов`язати політичну партію опублікувати в наступному інформаційному бюлетені відповідне спростування із відповідною інформацією.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 11.09.2019 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

В подальшому представником позивача подано заяву про виправлення описки, в якій вона просить п.3 позовної заяви вважати вірним в такій редакції, а саме зобов`язати політичну партію «ОБ?ЄДНАННЯ «САМОПОМІЧ» та головного редактора спецвипуску ОСОБА_2 вилучити тираж спецвипуску від 10 червня 2019 року.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Нікіфорова А.Ю. просила суд залишити заяву про виправлення описки без розгляду, зазначила, що до відповідачки ОСОБА_3 у позивача відсутні позовні вимоги.

Протокольною ухвалою суду від 09.02.2024 року судом залишено заяву про виправлення описки, в якій просили п.3 позовної заяви вважати вірним в такій редакції, а саме зобов`язати політичну партію «ОБ?ЄДНАННЯ «САМОПОМІЧ» та головного редактора спецвипуску ОСОБА_2 вилучити тираж спецвипуску від 10 червня 2019 року, залишено без розгляду.

В судовому засіданні позивач та його представники адвокат Глинська-Кривонос С.О. та адвокат Нікіфорова А.Ю., кожен окремо, дали аналогічні пояснення, викладені в позовній заяві, просили позов задоволити в повному обсязі.

Відповідачі та їх представники в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про місце та час прозгляду справи повідомлені, відповідно до вимог ЦПК України.

Заслухавши думку учасників, дослідивши матеріали цивільної справи та з`ясувавши фактичні обставини, у їх сукупності, суд доходить такого висновку.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст.4 цього кодексу, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем до позовної заяви долучено копії сторінок спецвипуску «ОБ?ЄДНАННЯ «САМОПОМІЧ» від 10 червня 2019 року, в яких міститься стаття «Кримінал рветься до влади».

За твердженням позивача, фотографія саме з його зображенням міститься в заголовку цієї статті.

Зі змісту позовної заяви є очевидним (це випливає з самих пояснень позивача), що позивач входив до числа 15 громадських організацій, які розгорнули перед Львівською міською радою наметове містечко та розпочали безстрокову акцію протесту. 29 травня 2019 року у Львові зібралися під стінами ЛМР з метою потрапити у стіни Ратуші аби передати на апаратній нараді свої вимоги.

Положеннями статті 32 Конституції України встановлено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Судом встановлено, що на звороті а.с.5 міститься фотографія, на якій зображені на передньому плані дві особи чоловічої статті та багато інших осіб на задньому плані.

Частиною 1 статті 307 ЦПК України визначено, що з фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.

Судом встановлено, що зйомка фотографії проведена відкрито на заході публічного характеру під час організації безстрокової акції протесту. А отже згода особи на знімання її на фотоплівку припускається.

Відносно фотографій Європейський Суд вказав, що зображення особи є одним із головних атрибутів її особистості, оскільки воно розкриває унікальні характеристики особи і відрізняє особу з-поміж інших. Право на захист свого зображення є, таким чином, однією з головних складових особистого розвитку. Воно передбачає, головним чином, право особи контролювати використання цього зображення, в тому числі і не дозволяти його опублікувати. Хоча головною метою статті 8 є захист особи від неправомірного втручання з боку державної влади, вона не лише зобов`язує державу утримуватись від такого втручання: окрім такого негативного заходу, можуть існувати позитивні зобов`язання, невід`ємні від ефективної поваги до приватного або сімейного життя особи. Ці зобов`язання можуть передбачати здійснення заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою. Це стосується також захисту зображення особи від зловживання з боку інших осіб (VON HANNOVER v. GERMANY (No. 2), № 40660/08, 60641/08, § 96, 98, ЄСПЛ, 07 лютого 2012 року).

При встановленні балансу між захистом приватного життя та свободою вираження поглядів Європейський суд акцентує на необхідності враховувати, по-перше, внесок, зроблений фотографією або статтею до обговорення, що має загальний інтерес. Визначення того, що є предметом загального інтересу, залежатиме від обставин справи. Тим не менше, суд вважає відзначити, що він визнавав існування такого інтересу не лише в публікаціях стосовно політичних питань чи злочинності, але також коли воно стосувалось спорту або відомих митців. Проте, чутки про подружні проблеми президента республіки або фінансові труднощі відомого співака не були визнані предметом загального інтересу. По-друге, наскільки широко відомою є відповідна особа і яка тема повідомлення. Роль або посада відповідної особи і характер діяльності, яка є темою повідомлення і/або фотографії, є іншим важливим критерієм, пов`язаним із попереднім. У зв`язку з цим необхідно розрізняти приватних осіб і осіб, котрі діють в публічному контексті, як політичні або публічні постаті. Отже, у той час як невідома громадськості приватна особа може вимагати особливого захисту свого приватного життя, це не стосується публічних осіб. Існує фундаментальна відмінність між повідомленням фактів, здатних зробити внесок в обговорення у демократичному суспільстві і пов`язаних, наприклад, з політиками, які здійснюють свої офіційні повноваження, і повідомленням подробиць із приватного життя особи, котра не має таких повноважень. По-третє, попередня поведінка відповідної особи. Поведінка відповідної особи до оприлюднення повідомлення або те, що фотографія і пов`язана з нею інформація вже з`являлись у попередній публікації, також є фактором, який слід брати до уваги. Проте, сам факт попереднього співробітництва з пресою не може бути аргументом для позбавлення відповідної сторони усього захисту від оприлюднення спірної фотографії. По-четверте, зміст, форма і наслідки публікації. Спосіб, у який фотографія або звіт оприлюднені, і спосіб, у який відповідна особа зображена на фотографії або у звіті, також може бути фактором, який слід взяти до уваги. Обсяг, у якому було поширено звіт і фотографію, також може бути важливим фактором, залежно від того, чи є газета загальнонаціональною або місцевою, і має велику чи обмежену передплату. По-п`яте, обставини, за яких було зроблено фотографії. Тобто, чи сфотографована особа дала свою згоду на фотографування і на оприлюднення фотографій, або ж це було зроблено без повідомлення її, чи обманом, чи іншими незаконними засобами. Слід також звернути увагу на характер і серйозність втручання і на наслідки для відповідної особи оприлюднення фотографії. Для приватної особи, невідомої для громадськості, оприлюднення фотографії може становити більше втручання, ніж друкована стаття (VON HANNOVER v. GERMANY (No. 2), № 40660/08, 60641/08, § 109-113, ЄСПЛ, 07 лютого 2012 року).

Відповідно до ч.1 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 у справі № 904/4494/18).

Це означає, що достовірна інформація, тобто така, що відповідає дійсності та викладена правдиво, не може бути спростована, навіть у випадку, коли вона порушує особисті майнові права.

Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Подібні за змістом правові висновки викладені також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 грудня 2021 року в справі № 905/902/20 (провадження № 12-52гс21).

У частині першій статті 30 Закону України "Про інформацію" встановлено заборону на притягнення до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Згідно з частиною другою указаної статті оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) під час тлумачення положень статті 10 Конвенції.

Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 08 липня 1986 року у справі "Lingens v. Austria", заява № 9815/82, пункт 46, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.

Під час вирішення спору, предметом якого є захист ділової репутації шляхом спростуванням відомостей, що були поширені, у тому числі за допомогою мережі "Інтернет", із метою задоволення суспільного інтересу, ключовим є чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями в інформації, що викладалася у спірній публікації, тоді як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню (постанова Верховного Суду від 21 травня 2021 року у справі № 918/132/20).

За змістом ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до положень ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Суд враховує, що вимоги процесуального закону покладають тягар доказування на сторони, що забезпечуватиме реалізацію принципу змагальності у судовому процесі. Реалізація такого принципу здійснюється через стандарт більшої переконливості.

Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22).

За змістом ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В підтвердження позовних вимог позивачем не надано доказів того (наприклад, висновок портретної експертизи, за наслідками проведення якої ідентифікується особа за фотознімком (фотокарткою, негативом) та відеозаписом), що саме він зображений на фотографії, яка міститься на копіях сторінок спецвипуску «ОБ?ЄДНАННЯ «САМОПОМІЧ» від 10 червня 2019 року, які долучені до позовної заяви.

Судом встановлено, що в самому тексті статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не містяться будь-які згадування прізвища, ім`я та по батькові позивача - ОСОБА_1 .

Всупереч свого процесуального обов`язку, передбаченого у ст.ст. 12, 81 ЦПК України, позивач не довів, що внаслідок розміщення статті під назвою «Кримінал рветься до влади» в спецвипуску «ОБ?ЄДНАННЯ «САМОПОМІЧ» завдано шкоди приватному життю чи діловій репутації позивача, чи дана стаття призвела до негативних наслідків, які його дискредитують.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що така містить в більшій мірі критичні висловлювання та незгоду з діями працівників Львівської міської ради, з незадоволенням позивачем рівнем виконання своїх обов`язків органом місцевого самоврядування в межах повноважень, наданих чинним законодавством.

Всі вище перелічені обставини в своїй сукупності свідчать про те, що позивачем не доведено підстав для задоволення позову.

В дослідженій статті, яка опублікована у спецвипуску «ОБ?ЄДНАННЯ «САМОПОМІЧ» від 10 червня 2019 року, автор описує події, які в певний проміжок часу мали місце в Львівській міській раді. Стаття містить оціночні судження, думки, критичну оцінку автора. Крім того, в статті публікується думка як самих представників місцевої влади, так і мешканців міста щодо ситуації, яка описується в статті.

Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд не вправі, ґрунтуючись лише на припущеннях позивача, задоволити позовні вимоги, які жодним чином не підтвердженні належними, достовірними та достатніми доказами, як цього вимагає законодавство України.

Пунктом 2 Постанови пленуму Верховного суду України №14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зістатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України (Pronina v. Ukraine) ", § 23).

На підставі наведеного, керуючись статями 3,10,12, 81,89,258-259, 263- 265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Політичної партії «ОБ?ЄДНАННЯ «САМОПОМІЧ» та ОСОБА_2 про визнання протиправним поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права, стягнення моральної шкоди та спростування інформації - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ;

Відповідач 1: Політична партія «Об`єднання «Самопоміч», м. Львів, вул. Сахарова 42;

Відповідач 2: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 .

Повне рішення складено 27 лютого 2026 року.

Суддя Г.П. Мигаль