Ухвала суду № 134414159, 23.02.2026, Запорізький районний суд Запорізької області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 317/4091/25

Провадження № 2-др/317/6/26

23 лютого 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області в складі:

головуючого судді Каряки Д.О.,

при секретарі Щербини В.Г.,

розглянувши матеріали за заявою адвоката Слєсаря О.В., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі ЄУН № 317/4091/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «ОБЕРІГ» про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

03.02.2026 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Слєсарь О.В. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі ЄУН № 317/4091/25, згідно вимог заяви просить суд стягнути з відповідачів ОСОБА_2 та Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «ОБЕРІГ» понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн., у зв`язку із судовим розглядом вищезазначеної цивільної справи (а.с.141-143).

В судове засідання сторони не з`явились за невідомою суду причиною. Про місце, день та час розгляду заяви повідомлялись у встановленому законодавством порядку (а.с.154-157). Повідомлень щодо поважності причин їх відсутності, заяви про слухання справи за їх відсутністю, будь-яких письмових пояснень чи заперечень стосовно заяви на адресу суду не надходило. Відповідно до вимог ст. 44 ЦПК України учасники судового розгляду повинні добросовісно користуватися своїми правами.

Приписами ч. 4 ст. 270 ЦПК України передбачено, що неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

За таких підстав суд вважає за можливе проводити розгляд справи на підставі наявних у справі доказів, без участі сторін у розумінні ч. 4 ст. 270 ЦПК України і на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України без технічної фіксації процесу.

Дослідивши матеріали справи, підстави звернення до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, суд приходить до наступного.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 23.01.2026 р. у цивільній справі №317/4091/25 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «ОБЕРІГ» про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, спричинену в результаті дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 48 (сорок вісім) грн. 45 коп. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 витрати на правову вимогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «ОБЕРІГ» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. (а.с.122-128).

Представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Слєсарем О.В. 03.02.2026 р. подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі ЄУН № 317/4091/25, згідно вимог заяви просить стягнути з відповідачів ОСОБА_2 та Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «ОБЕРІГ» понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн., у зв`язку із судовим розглядом вищезазначеної цивільної справи (а.с.141-143).

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частинами 1, 2 ст. 246 ЦПК України визначено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу (ч. 3 ст. 246 ЦПК України).

Відповідно до ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Суд звертає увагу на те, що під час постановлення судом рішення 23.01.2026 р. судом не було вирішено питання щодо понесених позивачем судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в частині стягнення витрат за проведення експертного дослідження в розмірі 6500,00 грн. та на професійну правничу допомогу.

Враховуючи те, що в задоволенні вимог позивача в частині стягнення матеріальної шкоди було відмовлено в повному обсязі, то вимоги позивача про стягнення судових витрат за проведення експертного дослідження в розмірі 6500,00 грн., задоволенню не підлягають виходячи з вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, якими визначено, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до наступного.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

За вказаних підстав, суд вважає, що представником відповідача в розумінні ЦПК України, дотримані розумні строки для звернення до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення.

Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат.

Так судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Зі змісту статті 58 ЦПК України вбачається, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно ст. 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги представником позивача - адвокатом Слєсарем О.В. надано наступні докази: копію Договору про надання правової допомоги від 24.04.2025 р. пунктами 3.1 та 4.1. якого визначено, що за правничу допомогу передбачену в п.п.1.2 Договору Змовник сплачує Адвокату винагороду в розмірі визначеною додатком №1 до цього Договору. Розмір оплати праці Адвоката при наданні правничої допомоги, а також умови та порядок розрахунків визначаються сторонами в додатках до цього Договору (а.с.145); копію Додаткової угоди № 2 від 10.08.2025 р. до договору про надання правової допомоги від 24.04.2025 р. про наступне: відповідно до п.3.1. укладеного сторонами договору про надання правової допомоги від 24.04.2025 р. Замовник сплачує Адвокату наступну винагороду (гонорар): за підготовку (складання) позову, інших процесуальних документів, пояснень, участь у справі, Замовник сплачує Адвокату винагороду (гонорар) - 6000,00 грн. (фіксована вартість) (а.с.146), копію Акту виконаних робіт від 26.01.2026 р.: Адвокатом виконана робота - підготовка (складання) позову, інших процесуальних документів, пояснень, участь у справі, за що Замовник сплатив Адвокату винагороду (гонорар) - 6000,00 грн. (фіксована вартість) (а.с.146-зворот); копію квитанції, згідно якої Адвокатом Слєсарем О.В. зазначено, що ним отримано від ОСОБА_3 6000,00 грн. в рахунок оплати правової допомоги адвоката за додатковою угодою №2 від 10.08.2025 р. до договору про надання правової допомоги від 24.04.2025 р.

Частина 3 ст. 141 ЦПК України встановлює, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає позицію щодо юридичного терміну «фактично понесені» витрати на правову допомогу, згідно з якою в ситуації, коли заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, але він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями на користь особи, яка представляла заявника протягом провадження у Європейському суді з прав людини, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними». З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Тогджу проти Туреччини», заява № 27601/95, п. 158, від 31 травня 2005 року; «Начова та інші проти Болгарії», заяви №№ 43577/98 і 43579/98, п. 175, ECHR 2005 VII; «Імакаєва проти Росії», заява № 7615/02, ECHR 2006 XIII; «Карабуля проти Румунії», заява № 45661/99, п. 180, від 13 липня 2010 року; «Бєлоусов проти України», заява № 4494/07, п. 116, від 07 листопада 2013 року.

Суд звертає увагу на те, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (висновки постанови Верховного Суду від 22.10.2018 у справі № 826/856/18).

Відсутність у договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18.

Таким чином, для документального доведення понесених стороною витрати на правову допомогу, необхідно надати: договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат (висновки постанови Верховного Суду від 28.09.2023 у справі № 686/31892/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

За приписами п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.

Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відтак, вказана представником позивача - адвокатом Слєсарем О.В. сума на відшкодування витрат на правову допомогу 6000,00 грн. є не співрозмірною ні з ціною позову, ні з розміром задоволених вимог, ні з реальним обсягом наданих адвокатом послуг, ні зі складністю справи чи її впив на репутацію сторони або публічного інтересу до справи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відсутні правові підстави для відшкодування позивачу витрат на правову допомогу, оскільки відсутність у договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Долучена адвокатом квитанція, є неналежним доказом, який би свідчив про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оскільки вказана квитанція не оформлена у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 756/15736/18.

З огляду на викладене вище, а також ураховуючи той факт, що фактичні витрати позивача на правову допомогу документально не підтвердженні належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з відповідачів на користь позивача понесених судових витрат, які пов`язані із наданням правової допомоги у розмірі 6000,00 грн. відсутні.

Керуючись ст.ст. 133, 137, 141, 246, 270 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Слєсаря О.В. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі ЄУН № 317/4091/25 - відмовити.

Копію ухвали надіслати сторонам в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом 15 днів до Запорізького апеляційного суду.

Суддя: Д.О. Каряка