Постанова № 13439328, 28.12.2010, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2010 р. № 2а-1318/10/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.;

за участю:

секретаря судового засідання Андрушакевич Т.В.,

представника позивача ОСОБА_1;

представника відповідача Харечко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Бориславі Львівської області про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

встановив:

фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Бориславі Львівської області, в якому просить суд скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.11.2009 року № 0004211502/0.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що за наслідком проведеної перевірки відповідачем встановлено, що позивачем розрахунки за надані послуги по перевезенню вантажів проведені готівкою з порушенням вимог ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93 у звязку з чим визначено суму податкового зобовязання у формі штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 5812 грн. 20 коп. Проте, на думку позивача, оскаржуване рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій прийнято з порушенням, оскільки органом державної податкової служби не підтверджено факту здійснення господарських операцій по наданню послуг по перевезенню вантажів за замовленням нерезидента фірми »(Польща), а також отримання оплати за них від цього нерезидента іноземною валютою у готівковій формі.

Відповідачем подано до суду заперечення на адміністративний позов, в якому зазначає, що відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік і фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Стверджує, що первинним документом, який відповідно містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є рахунок. При цьому, позивачем порушено вимоги ч. 1 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93, оскільки розрахунки між резидентами та нерезидентами здійснюються в іноземній валюті через уповноважені банки. Просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві. Додатково пояснив, що встановлене органом державної податкової служби порушення вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 р. № 15-93, є порушеннями правил здійснення організації розрахунків, і як наслідок застосування штрафних санкцій, які є видом адміністративно-господарських санкцій в розумінні ст.ст. 238, 241 ГК України та повинні застосовуватись в межах строків, передбачених ст. 250 ГК України. У звязку з викладеним вище, просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив. Додатково пояснив, що проведеною перевіркою встановлені порушення позивачем порядку розрахунку між резидентом та нерезидентом в межах торговельного обороту, які повинні здійснюватися лише через уповноважені банки. Крім того, зазначає, що у вказаних правовідносинах орган державної податкової служби не є субєктом, наділеним господарською компетенцією, а також безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо субєкта господарювання, та згідно з Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовим фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобовязань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Відповідно до п. 17.3 цього Закону сплата (стягнення) штрафних санкцій прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум, а тому дія ст. 250 ГК України не розповсюджуються на строки застосування штрафної санкції, передбаченої ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 р. № 15-93. Вважає, що ДПІ у м. Бориславі Львівської області правомірно прийнято рішення про застосування штрафних санкцій до субєкта господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 Враховуючи викладене вище просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами документи, допитавши свідків, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_3, що проживає за адресою: 82300, АДРЕСА_1, зареєстрований державним виконавцем виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області як фізична особа-підприємець, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця та взятий на облік як платник податків в ДПІ у м. Бориславі Львівської області.

Судом встановлено, що ДПІ у м. Бориславі Львівської області, на підставі п.п. 1, 4 ст. 11, п.п. 1, 5 ч. 6 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року № 509-ХІІ, проведено невиїзну (камеральну) документальну перевірку з питань дотримання вимог валютного та іншого законодавства позивачем, за результатами якої складено акт перевірки № 1573/230/НОМЕР_1 від 20.11.2009 року.

Проведеною перевіркою ДПІ у м. Бориславі Львівської області встановлено порушення позивачем ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93, а саме порядку організації розрахунків в іноземній валюті.

На підставі вказаного вище акту перевірки № 1573/230/НОМЕР_1 від 20.11.2009 року, п. 11 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»та п. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 р. № 15-93, ДПІ у м. Бориславі Львівської області прийнято рішення від 25.11.2009 року № 0000512341 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 5812 грн. 20 коп.

Спір між сторонами виник щодо правомірності рішення ДПІ у м. Бориславі Львівської області про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.11.2009 року № 0000512341.

ДПІ у м. Бориславі Львівської області при проведенні перевірки за період з 07.08.2007 року по 21.02.2008 року встановлено порушення позивачем ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 р. № 15-93 при здійсненні зовнішньоекономічних операцій за перевезення вантажів фірмі »готівкою в сумі 800 Євро.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п.п. 2.10 наказу ДПА України «Про затвердження Порядку обміну інформацією за спеціальними запитами»№ 185 від 18.06.1997 року, ДПА у Львівській області отримала інформацію від Податкової Палати в Познані Міністерства Фінансів Республіки Польща щодо розрахунку фірми ZAKLAD PRODUKCYJNO-HANDLOWO-USLUGOVA » JOZEF KUCHARSKI (Польща) з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (м. Борислав) за перевезення вантажу з України в Польщу (експортовано ТзОВ «Дія»(м. Дрогобич, вул. Тураша, буд. 28) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (АДРЕСА_2).

В результаті отриманої інформації відповідачем встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 здійснено перевезення вантажу по маршруту м. Дрогобич (Україна) Терава-Волоська (Польща). Замовник по перевезенню вантажу, експортованого ТзОВ «Дія», згідно з рахунком № 58 від 07.08.2007 року, фірма » (Польща). Узгоджена сума фрахту становить 350 Євро. Замовник по перевезенню вантажу, експортованого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, згідно з рахунком № 2 від 21.02.2008 року, фірма »(Польща). Узгоджена сума фрахту становить 450 Євро. Податковою Палатою в Познані підтверджено, що розрахунки за надані послуги по перевезенню вантажів проведені 09.08.2007 року в сумі 350 Євро та 25.02.2008 року в сумі 450 Євро відповідно до виставлених рахунків.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обовязки субєктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначаються Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93.

Порядок організації розрахунків у іноземній валюті визначений ст. 7 вказаного Декрету. Згідно з положеннями цієї статті, у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93 під уповноваженим банком слід розуміти будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.

Позивачем не заперечується, що ним надано фірмі »(Польща) рахунки за № 58 від 07.08.2007 року на суму 350,00 Євро та № 2 від 21.02.2008 року на суму 450,00 Євро. Згідно з ч. 3 ст. 72 КАС України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду немає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Згідно з Міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) № 0412696 від 07.08.2007 року та № 0412696 від 21.02.2008 року, позивачем здійснено перевезення заготовок обрізних за маршрутом місто Дрогобич (Україна) Тирава-Волоська (Польща), вантажоодержувач фірма X». Замовниками перевезення (відправниками) пиломатеріалів за цими перевезеннями згідно з CMR є ТзОВ «ДІЯ»(ідентифікаційний код ЄДРПОУ - 30444898, місцезнаходження: вул. Тураша, 28 м. Дрогобич) та ФОП ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3, місцезнаходження: АДРЕСА_2).

Зі змісту інформації наданої Податковою палатою в Познані Міністерства фінансів Республіки Польща, вбачається, що оплата за ці перевезення проведена позивачу фірмою EWEX», про що свідчать надписи виконанні водіями позивача на зворотному боці рахунків за № 58 від 07.08.2007 року та № 2 від 21.02.2008 року, про те, що ними одержані 09.08.2007 року та 25.02.2008 року кошти у загальній сумі 800,00 Євро.

Опитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 і ОСОБА_8, які були працівниками позивача у цей період, здійснювали перевезення пиломатеріалів та якими зроблені написи на зворотному боці рахунків за № 58 від 07.08.2007 року та № 2 від 21.02.2008 року про одержання оплати за вищевказані перевезення, у своїх показах наданих суду заперечили факт отримання від представників фірми »іноземної валюти у якості оплати за такі перевезення.

У письмовому поясненні на імя начальника ДПІ у Дрогобицькому районі б/н від 02.07.2010 року, директор ТзОВ «ДІЯ»Герич М.І. заперечив факт проведення будь-яких господарських операцій між ТзОВ «ДІЯ»та позивачем щодо перевезення товарів автомобільним транспортом у серпні 2007 року. Аналогічне письмове пояснення б/н від 17.08.2010 року надане ФОП ОСОБА_6, про відсутність будь-яких господарських операцій між нею і позивачем по перевезенню товарів автомобільним транспортом у лютому 2008 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що розрахунки між позивачем та фірмою »в іноземній валюті здійсненні не через уповноважений банк, а тому ДПІ у м. Бориславі Львівської області правильно встановило порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 порядку організації розрахунків в іноземній валюті, передбаченого ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93.

Щодо твердження представника позивача про порушення ДПІ у м. Бориславі Львівської області строків застосування штрафу за порушення порядку організації розрахунків у іноземній валюті, суд зазначає наступне.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93 передбачено, що за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого ст. 7 цього Декрету, до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовується штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків.

Штраф, який передбачений Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93 не є формою відповідальності за порушення правил оподаткування, а тому, на нього не поширюється порядок стягнення заборгованості, передбачений Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ.

Крім того, у преамбулі Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ зазначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. Також, він встановлює спеціальний порядок нарахування, оскарження нарахування, процедуру сплати та примусового стягнення, яка може застосовуватися лише щодо податків і зборів (обовязкових платежів), сплата яких передбачена законами з питань оподаткування. Отже, вказаний Закон не регулює питання застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення порядку організації розрахунків у іноземній валюті.

Відповідно до п. 1.5 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ штрафна санкція (штраф) це плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобовязання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у звязку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Штраф, нарахований органами державної податкової служби за порушення вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93 не є податковим зобовязанням в розумінні Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ, тому норми цього закону не поширюються на вказаний вище штраф. У разі несплати такий штраф не може набувати статусу податкового боргу, а також не може застосовуватися порядок його стягнення, передбачений Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ.

Таким чином, системний аналіз норм Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ, зокрема п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 цього Закону, дає підстави вважати, що вони за своїм регулятивним механізмом не поширюються на порядок нарахування і сплати штрафу, який передбачений п. 5 ч. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93 за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого ст. 7 цього Декрету.

Відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до субєктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення субєкта господарювання та ліквідацію його наслідків. А, з ч. 2 цієї статті вбачається, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються вказаним Кодексом та іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Види адміністративно-господарських санкцій передбачені ст. 239 Господарського кодексу України. При цьому, перелік адміністративно-господарських санкцій, які передбачені Господарським кодексом України не є вичерпним. Так, згідно з ч. 1 вказаної статті, одним з видів таких санкцій є адміністративно-господарський штраф.

Поняття адміністративно-господарського штрафу та загальні підстави його застосування дається у ст. 241 Господарського кодексу України. Зі змісту зазначеної статті вбачається, що адміністративно-господарський штраф це грошова сума, що сплачується субєктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з субєкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Згідно з ст. 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до субєктів господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами, правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на те, що адміністративно-господарські санкції, в тому числі і штраф за порушення порядку організації розрахунків у іноземній валюті, є конфіскаційними, оскільки своїм наслідком мають вилучення державою у субєкта господарювання основних чи оборотних фондів, іншого майна, їх застосування, відповідно до ст. 41 Конституції України, можливе лише за рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, порушення порядку організації здійснення розрахунків з нерезидентами в іноземній валюті мали місце 09.08.2007 року і 25.02.2008 року, тоді як штрафні санкції застосовано більш ніж через рік з дня порушень 20.11.2009 року (дата виявлення органом державної податкової служби порушення), тобто після спливу річного терміну з дня вчинення правопорушення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення ДПІ у м. Бориславі Львівської області про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.11.2009 року № 0000512341 є протиправним та підлягає скасуванню у звязку з порушенням строків застосування таких санкцій.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податку донараховані податкові зобовязання чи зменшені податкові вигоди, зокрема нараховані штрафні (фінансові санкції) санкції, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, на користь позивача належить присудити документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору з Державного бюджету.

Керуючись наведеним вище та ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Позов задовольнити.

2.Визнати протиправним рішення Державної податкової інспекції у м. Бориславі Львівської області про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.11.2009 року № 0000512341.

3.Присудити на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 03 грн. 40 коп. (три гривні сорок копійок) з Державного бюджету.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 04 січня 2011 року.

Суддя Гулик А.Г.