Ухвала суду № 134385730, 25.02.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/11998/25

Провадження №: 1-кп/336/748/2026

25.02.26

У Х В А Л А

іменем України

25 лютого 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районного суду м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025080100007763 від 12.11.2025, відносно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривмй Ріг Дніпропетровської області, громадянина України, військовослужбовця, військової частини НОМЕР_1 НГУ, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,

в с т а н о в и в:

В провадженні судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 перебуває кримінальнеу провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025080100007763 від 12.11.2025 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.

25.02.2026 в судовому засіданні прокурор просив винести ухвалу про продовження відносно ОСОБА_5 дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В обгрунтування зазначив, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були встановлені раніше не зменшились і продовжують існувати.

Обвинувачений проти продовження дії запобіжного заходу заперечував.

Захисник заперечував проти продовження дії запобіжного заходу і просив відмовити в цьому. В обгрунтування зазначив, що ризики, які зазначені прокурором не доведені, а навпаки, в ході розгляду спростовані, а саме обвинувачений має посійне місце проживання, раніше не судимий, він не відмовлявся взагалі від проходження військової служби, а лише відмовлявся від участі в бойових діях, що підтвердили при допиті свідки. Крім того, під час допиту свідків встановлено, що будь-яких спроб тиснути на них ОСОБА_5 не здійснював. Щодо можливості вчинення іншого злочину чи продовжити вчиняти даний злочин, ризик взагалі нічим не доведений.

Вислухавши учасників судового провадження при розгляді клопотання прокурора, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, переліченим у вказаній статті.

В силу ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК.

Виходячи із змісту ч. ч. 3 - 5 ст. 199 КПК України при продовженні строку дії запобіжного заходу мають бути встановлені достатні підстави вважати, що існує хоча б один з передбачених ст. 177 КПК України ризиків, на які вказує прокурор, чи може запобігти існуючим ризикам застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.

Як вбачається із змісту обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13.11.2025 на стадії досудового розслідування кримінального провадження було обрано ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 10.01.2026, з можливістю внесення застави.

05.01.2026 за результатами підготовчого судового засідання судом продовжено ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб до 06.03.2026 включно, із можливістю внесення застави.

В ході розгляду справи були допитані свідки, які підтвердили обставини вчинення ОСОБА_5 інкримінованого йому злочину, а також повідомили, що невиконання наказу ОСОБА_5 мотивував не бужанням приймати участь безпосередньо в бойових діях, при цьому від проходження військової служби взагалі, не відмовлявся.

Суд зазначає, що диспозиція ч. 4 ст. 402 КК України передбачає - непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому, відповідними Указами Президента України, правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.

Тобто, в ході досудового розслідування за результатами допиту свідків, обгрунтованість підозри ОСОБА_5 підтверджена.

Щодо доводів сторони захисту про наявність в обвинуваченого постійного місця проживання, відсутності судимостей, а також відсутності доказів спроб тиску на свідків, суд зазначає наступне.

Санкція ч. 4 ст. 402 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.

Суд також зазначає, що суворість можливого покарання не може бути єдиною підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, проте як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року, суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, у справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення, як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Наявність у підозрюваного місця проживання, не виключає можливість застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та не засвідчують відсутність наміру переховування від слідства та суду.

Як зазначає Європейський Суд з прав людини, у кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечувати не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

У рішенні «Чеботарь проти Молдови» 13.11.2007 Європейський суд з прав людини зазначив, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності зі статтею 5 § 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення ані в момент арешту, ані під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання.

Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому, небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993.

Фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення свідчать про наявність конкретного суспільного інтересу, який кореспондується з визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

Факт відкритої відмови виконати наказ в умовах воєнного стану свідчить про те, що обвинувачений може повторно вчинити аналогічний злочин, чи інший злочин, пов`язаний з ухиленням від військової служби. Крім того, доводи сторони захисту про недоведеність ризику впливу на свідків, суд вважає неспроможними, враховуючи, що ОСОБА_5 був затриманий в день вчинення злочину, тому був позбавлений можливості вчиняти такий тиск. Однак, перебуваючи на волі, він може вдатися до різного виду тиску на свідків, які ще не допитані судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на теперішній час не зникли та рівень раніше встановлених ризиків не зменшився. Переконливих доказів протидежного стороною захисту не надано.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є, зокрема, тримання під вартою.

Згідно з ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

Враховуючи мету застосування запобіжних заходів, доведеність всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, приймаючи до уваги, що ОСОБА_5 є військовослужбовцем і підозрюється у вчиненні тяжкого злочину під час дії в Україні воєнного стану, суд доходить висновку про збереження на даний час суттєвих ризиків та достатніх підстав, які свідчать про необхідність продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів. Такий висновок відповідає ч. 3 ст. 197 КПК України, оскільки інший, менш суворий запобіжний захід за ч. 4 ст. 402 КК України не передбачений, а відсутність будь-якого запобіжного заходу не зможе забезпечити виконання ОСОБА_5 покладених на нього процесуальних обов`язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.

За наведеного, враховуючи обставини вчинення злочину, особу обвинуваченого, суд вважає, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого підлягає задоволенню із визначенням застави.

Керуючись ст. ст. 183, 331, 369 - 372, 376, 392 КПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити.

Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 строком на 60 (шістдесят) днів, тобто по 26 квітня 2026 року включно.

Визначити одночасно ОСОБА_5 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.

ОСОБА_5 або заставодавець (інша фізична або юридична особа) мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі 60 560 (шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят) гривень на депозитний рахунок №UA928201720355289002015001205, МФО 820172, код ЄДРПОУ: 26316700, Банк отримувача: ДКСУ м. Київ, в призначенні платежу обов`язково зазначати інформацію про ПІБ обвинуваченого, номер справи і суд, у якому обрано запобіжний захід.

У разі внесення вказаної застави на ОСОБА_5 покладаються наступні обов`язки, передбачені ст.194 КПК України, а саме:

- прибувати за кожною вимогою до суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання (місця дислокації підрозділу) та/або місця роботи (несення військової служби);

- утримуватися від спілкування із свідками та іншими особами з приводу обставин вчинення інкримінованого йому злочину;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити ОСОБА_5 , що з моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави він вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави, а у разі невиконання покладених на нього обов`язків, застава звертається в дохід держави.

Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Дата виготовлення повного тексту ухвали 26.02.2026.

Суддя ОСОБА_1