Рішення № 134376500, 26.02.2026, Казанківський районний суд Миколаївської області

Справа №478/9/26 Пров. №2/478/143/2026

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2026 року смт.Казанка

Казанківський районний суд Миколаївської області, в складі:

головуючого судді Томашевського О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Шинкарюка М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження, в с-щі Казанка, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В с т а н о в и в:

ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», через свого представника Кудіну А.В., звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на загальну суму 17 713,30 грн за кредитним договором від 08.09.2017 року № А75.506.70209.

Також позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 08.09.2017 року між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № № А75.506.70209. за умовами якого відповідачка отримала від первісного кредитора грошові кошти у кредит.

02 грудня 2017 року між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" було укладено договір факторингу №12/89, відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за вищевказаним кредитним договором на суму 17 713,30 грн, з яких: 7 769,21 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 3 645,75 грн сума заборгованості за відсотками; 6 298,34 грн сума заборгованості за комісіями.

Посилаючись на вищевикладене, а також на невиконання відповідачкою зобов`язань з повернення кредиту, несплаті відсотків за користування кредитом та комісій, а також, з огляду на перехід права вимоги до відповідачки, представник позивача просила стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за вищевказаним кредитним договором у загальному розмірі 17 713,30 грн та понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3028,00 грн та орієнтовних витрат в розмірі 1514,00 грн пов`язаних із можливим витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцем знаходження, забезпеченням доказів.

Ухвалою суду від 05.01.2026 року провадження по справі було відкрито, призначено розгляд справи по суті та витребувано у позивача детальний розрахунок заборгованості за комісією та акт приймання передачі реєстру боржників за договором факторингу.

В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. Клопотань щодо відкладення судового засідання до суду не надходило.

Згідно зазначеного в позовній заяві, представник позивача просила провести судовий розгляд справи без її участі та проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Відповідачка про причини своєї неявки суд не повідомила, відзиву на позовну заяву не надала.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

В постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 Верховний Суд зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає можливим провести судовий розгляд справи за відсутності сторін на підставі наявних матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з викладеного, суд ухвалив проводити заочний розгляд справи.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 вересня 2017 року відповідачка ОСОБА_1 звернулася на адресу АТ «ІДЕЯ БАНК» із заявою на укладення кредитного договору, шляхом прийняття публічної оферти ПАТ «ІДЕЯ БАНК», яка розміщена на сайті Банку.

08 вересня 2017 року між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № А75.506.70209.

Відповідно до п. 1.1 Договору Банк надає Позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 8 367,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а Позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору.

Згідно з п.п. 1.2 Договору, строк кредиту складає 48 місяців.

Сторонами узгоджено, що за користування кредитом Позичальник сплачує змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена 10 % (Маржу Банку) (п.п. 1.3 Договору).

На момент укладення договору процентна ставка складає 9,5% річних (п.п. 1.4 Договору).

У відповідності до п.п. 1.10 Договору за обслуговування кредиту Банком (що включає в себе: надання інформації по рахункам Позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення смс-повідомлень щодо суми платежу за цим Договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку Позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника; опрацювання запитів Позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо) Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у терміни та у розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

За змістом п. 2.1 Договору передбачено, що Позичальник повертає кредит разом із процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 48 щомісячних внесках включно до 8 дня/числа кожного місяця, згідно Графіку щомісячних платежів.

При цьому, Договором передбачено, що нарахування процентів здійснюється 2 рази на місяць за методом «факт/факт», а плата за обслуговування кредитної заборгованості нараховується щомісяця, починаючи з дати видачі кредиту (п.п. 2.5 Договору).

Як вбачається із Графіку щомісячних платежів за кредитним договором, який міститься у п.п. 5.1 Договору, сторонами була узгоджено щомісячна сплата Позичальником платежів з повернення тіла кредиту, нарахованих процентів та комісії.

Аналогічні умови кредитування та Графік платежів містить Паспорт споживчого кредиту.

Кредитний договір та Паспорт споживчого кредиту містить особистий підпис відповідачки.

Також, 08 вересня 2017 року ОСОБА_1 було подано заяву до АТ «ІДЕЯ БАНК» на приєднання до Договору добровільного страхування життя, яким було передбачено здійснення страхового платежу в розмірі 1365,33 грн та визначено страхову суму в розмірі 7001,67 грн.

Як вбачається з ордерів-розпорядження № 1 та 2 від 08.09.2017 року, відповідачці було надано 7001,67 грн в рахунок кредиту та 1365,33 грн в рахунок сплати страхового платежу.

Як встановлено з виписки по рахунку ОСОБА_1 за період з 08.09.2017 року по 02.12.2020 року, останньою було сплачено 5 500,00 грн в рахунок погашення кредиту.

З довідки-розрахунку заборгованості відповідачки, станом на 02.12.2020 року встановлено, що заборгованість за кредитом складає 17 713,30 грн, з яких: 7 769,21 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 3 645,75 грн сума заборгованості за відсотками; 6 298,34 грн сума заборгованості за комісіями.

З матеріалів справи також вбачається, що 02.12.2020 року між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» було укладено договір факторингу № 12/89.

За умовами п.п. 2.1 та 2.2 Договору факторингу Клієнт відступає Фактору, а Фактор приймає Права Вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором. Права Вимоги, які Клієнт відступає Фактору за цим Договором, відступаються в розмірі Заборгованості Боржників перед Клієнтом, та визначені в Реєстрі Боржників, що підписується Сторонами у паперовому вигляді в день укладення цього Договору.

За змістом п.п. 4.1 та 5.1 Договору визначено, що Фактор зобов`язується сплатити Клієнту суму фінансування у розмірі 8 360 000,00 грн шляхом перерахунку 100% вказаної суми на рахунок Клієнта. Права Вимоги вважаються такими, що перейшли від Клієнта до Фактора в день підписання відповідного Реєстру Боржників, за умови виконання Фактором зобов`язань, передбачених п. 4.1 Договору.

Оплата за Договором факторингу підтверджується платіжною інструкцією № 16730 від 03.12.2020 року.

Як вбачається із Витягу з Реєстру боржників від 02.12.2020 року, позивач прийняв право вимоги до відповідача за кредитним договором № А75.506.70209 на загальну суму 17 713,30 грн, в тому числі: 7 769,21 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 3 645,75 грн сума заборгованості за відсотками; 6 298,34 грн сума заборгованості за комісіями.

Встановивши наведені обставини, суд керується наступним.

Відповідно до положень частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до положень статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

З огляду на статтю 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до пункту першого частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до положення ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як визначено у ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Наслідки порушення договору позичальником передбачені у ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Як визначено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

З матеріалів справи судом було встановлено, що між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір за умовами якого відповідачка отримала у кредит кошти, які зобов`язалася повернути протягом 48 місяців, сплативши проценти за користування кредитом та комісію.

Також з матеріалів справи вбачається, що свої зобов`язання відповідачка виконала лише частково, на суму 5 500,00 грн.

Згідно з ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора; зобов`язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі ст. 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач отримав право вимоги до відповідача за договорами кредиту (позики) на підставі договору факторингу та за отриманим реєстром боржників.

Висновки за результатами розгляду справи.

Суд вважає, що обґрунтованість позовних вимог позивача доведені перед судом частково.

Так, судом встановлено, що 08 вересня 2017 року АТ «ІДЕЯ БАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір за умовами якого відповідачка отримала у кредит кошти, які зобов`язалася повернути протягом 48 місяців, сплативши проценти за користування кредитом та комісію. У зв`язку із частковим виконанням взятих на себе зобов`язань, у відповідачці виникла заборгованість, яку позивач нараховує у розмірі 17 713,30 грн, з яких: 7 769,21 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 3 645,75 грн сума заборгованості за відсотками; 6 298,34 грн сума заборгованості за комісіями.

В подальшому, право вимоги до відповідачки було набуто позивачем на підставі договору факторингу від 02.12.2020 року № 12/89.

Суд вважає не доведеними вимоги позивача щодо стягнення комісії з наступних причин.

Відповідно до вимог ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Нормами ч.2 ст. 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів .

Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01 січня 2017 року) кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів"(у редакції станом на 01 січня 2017 року) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

10 червня 2017 року набрав чинності Закону України "Про споживче кредитування", який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України "Про захист прав споживачів". З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України "Про споживче кредитування", а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

На виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Разом з тим, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Нормами частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Відтак, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Як було встановлено судом, пунктом 1.10 кредитного договору встановлено плату відповідачці саме за обслуговування кредиту, що включає в себе надання інформації по рахункам позичальника з використання телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення смс повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом, тощо, надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку.

Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин справи дає підстави вважати, що відповідачу договором було встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Указана щомісячна плата за обслуговування міститься й у графіку щомісячних платежів, які є невід`ємною частиною договору. Отже, такі умови договору про обов`язкову щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості суперечать положенням ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Схожі за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 та в правовій позиції Великої Палати Верховного Суду викладеній у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 вирішувала питання: чи можливе встановлення комісії за обслуговування кредиту згідно Закону України «Про споживче кредитування; чи має кваліфікуватися умова договору, що передбачає комісію, як дійсна /нікчемна/оспорювана. Кредитором у справі був саме АТ «Ідея банк».

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові вказала, що Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, а згідно з п. 3.2.4 кредитного договору позичальник має право не частіше одного разу на місяць вимагати у банку безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості. Разом з тим Велика Палата зробила висновок про нікчемність в цілому пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, зокрема не лише щодо щомісячного інформування про розмір заборгованості, але й опрацювання запитів позичальника, надання інформації по рахунку.

Так, згідно висновку Великої Палати Верховного Суду комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 ст.11, ч. 5 ст.12 цього Закону.

Також, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 71-73 постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України).

Відповідно до вимог ч. 4ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наведене вище, суд звертає увагу, що наявні в матеріалах справи документи взагалі не містять будь-якого опису наданих відповідачці послуг, за які Банком встановлена комісія.

З огляду на наведене, перед судом не доведено позовних вимог у частині стягнення комісії.

Таким чином, за результатами судового розгляду справи, суд приходить до висновку щодо часткової обґрунтованості позовних вимог позивача, які підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 08.09.2017 року № А75.506.70209 в розмірі 11 414,96 грн, з яких: 7 769,21 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 3 645,75 грн сума заборгованості за відсотками.

Вирішуючи питання щодо розміру судового збору, який покладається на відповідачку у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог позивача, суд виходить з наступного.

Ціна пред`явленого позову складає 17 713,30 грн, а розмір задоволених позовних вимог складає 11 414,96 грн, тобто 64,4% від ціни позову. Таким чином, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача становить 1950,03 грн.

Щодо орієнтованого розрахунку судових витрат, які зазначено позивачем у позовній заяві, то суд констатує про недоведеність будь-яких витрат, пов`язаних з розглядом справи, які полягали б у витребуванні доказів, проведенні огляду доказів за їх місцем знаходження, забезпеченням доказів в розмірі 1514,00 грн. Суд враховує також ту обставину, що відповідних процесуальних дій судом в ході розгляду справи не вчинялось.

Виходячи з наведеного, в даній частині судових витрат слід відмовити через недоведеність заявлених витрат позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 12, 81, 137, 141, 263, 264, 265, 280, 281, 282, 283 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, ЄДРПОУ 35625014) заборгованість за кредитним договором від 08.09.2017 року № А75.506.70209 в розмірі 11 414,96 грн, з яких: 7 769,21 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 3 645,75 грн сума заборгованості за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, ЄДРПОУ 35625014) судовий збір в розмірі 1950,03 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня оголошення ухвали про залишення заяви без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст заочного рішення складено 26.02.2026 року.

Суддя