Рішення № 134356129, 25.02.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 лютого 2026 року (15:00)Справа № 280/10834/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил, 6; код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

08.12.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якій позивачка просить суд:

визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.10.2025 №101/в, в частині повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1 для призначення одноразової грошової допомоги;

зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.04.2025 про виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до пункту 4 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у зв`язку із загибеллю її батька, ОСОБА_2 , та призначити відповідну одноразову грошову допомогу у розмірі 15 000000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка є донькою ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 . Причина смерті, відповідно до протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії - травма, так, пов`язана із захистом Батьківщини. У квітні 2025 року позивачка звернулась із заявою про отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 15 млн.грн., як донька військовослужбовця, який загинув під час захисту Батьківщини. Проте, рішенням відповідача її документи повернуті на доопрацювання, оскільки на момент загибелі батька, право на отримання ОГД мали діти, які не досягли повноліття. Не погоджуючись із таким рішенням позивачка звернулась до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 22.12.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідачем 13.01.2026 надано відзив на позовну заяву (вх. №1959). Проти позову заперечує та зазначає, що стаття 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції, чинній на дату смерті ОСОБА_2 , встановлювала, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Відповідно до наданих документів позивачка не відноситься до неповнолітньої дитини загиблого та не перебувала в останнього на утримані. Таким чином, відповідач стверджує, що у спірних правовідносинах діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Згідно зі ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У період часу з 09.02.2026 по 22.02.2026 суддя Калашник Ю.В. перебувала у відпустці, що підтверджується довідкою Запорізького окружного адміністративного суду від 23.02.2026 № 02-35/26/17, яка міститься в матеріалах справи.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) є рідною донькою військовослужбовця ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

Військовослужбовець ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час бойових дій внаслідок отримання травми, яка призвела до смерті, та причина смерті, ТАК, ПОВ`ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ (протокол засідання штатної військово-лікарської комісії від 28.05.2025 №2025-0528-1043-0928-7).

Позивачка звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про призначення та виплату їй одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю батька ОСОБА_2 .

Розглянувши подані документи, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум протоколом від 09.10.2025 №101/в повернуто на доопрацювання документи для призначення одноразової грошової допомоги, про що позивачці повідомлено листом від 29.10.2025 №Ф/14015.

Підставою для повернення документів позивачки на доопрацювання слугувала та обставина, що позивач не є особою, яка відповідно до положень статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця, а саме не є неповнолітньою дитиною загиблого. З огляду на викладене, документи повернуті на доопрацювання з метою надання документів, які відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підтверджують, що право або факт призначення пенсії в разі втрати годувальника, на дату загибелі військовослужбовця, що дають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивачка звернулась до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин другої, третьої, п`ятої статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 40 №2232-ХІІ, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Згідно з статтею 41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон №2011-ХІІ).

Так, Закон №2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 16 Закону №2011-ХІІ регламентовано питання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Частиною першою статті 16 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, визначено у статті 16-1 Закону №2011-XII.

Відповідно до частин першої, другої статті 16-1 Закону №2011-XII (в редакції Закону від 29.07.2022) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введений воєнний стан.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Отже, воєнний стан як особливий правовий режим вимагає вчинення уповноваженими суб`єктами низки стратегічних та оперативних заходів, спрямованих на захист держави, здійснення яких пов`язане з небезпекою для життя і здоров`я.

Конституційний Суд України ухвалив рішення від 6 квітня 2022 року №1-р(II)/2022, у якому вказав на необхідності посиленого з боку Держави соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії рф проти України, розпочатої в лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності, а також зазначив про неможливість обмеження або скасування права на соціальний захист цієї особливої категорії осіб із спеціальним юридичним статусом.

Також у вказаному рішенні зазначено, що за змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України (абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019).

Так, на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України 28 лютого 2022 року прийняв постанову №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану".

Абзацами 1-4, 6 п.2 Постанови №168 установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Отже, після введення в Україні воєнного стану та оголошення загальної мобілізації у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на період дії воєнного стану, для сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, які брали безпосередню участь у бойових діях або забезпечували здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, Постановою №168 передбачена виплата одноразової грошової допомоги у розмірі 15000000 гривень.

Суд зазначає, що умовами виплати одноразової грошової допомоги на момент смерті військовослужбовця є належність до певної категорії осіб, передбачених п. 1 Постанови №168 та загибель в період дії воєнного стану.

Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 11.09.2024 по справі №160/14225/23.

Так, як уже зазначалось судом, правовідносини з приводу виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця унормовані ст.16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною першою статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ, набрав чинності - 29.03.2024) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

За правилами частини четвертої статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ; набрав чинності - 29.03.2024) до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Між тим, до набрання чинності Законом України від 09.12.2023 №3515-ІХ (набрав чинності - 29.03.2024) згідно з частиною першою статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Таким чином, до 29.03.2024 право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю (загибеллю) військовослужбовця належало, зокрема, дітям загиблого (померлого військовослужбовця), які не досягли повноліття або дітям загиблого (померлого військовослужбовця), які є утриманцями загиблого (померлого) у розумінні Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням субсидіарного застосування норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнобов`язкове державне пенсійне страхування» в частині змісту юридичної категорії "непрацездатні особи" (тобто або неповнолітнім дітям загиблого або дітям загиблого, які є утриманцями і після досягнення повноліття).

Після 29.03.2024 законодавцем сформульовано нове правило, згідно з яким право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю (загибеллю) військовослужбовця належить дітям загиблого (померлого військовослужбовця) безвідносно до будь-яких кваліфікуючих умов.

Суд зауважує, що на момент звернення позивачки із заявою про отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю батька вже діяла редакція статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка передбачає право повнолітніх дітей на отримання такої допомоги.

Отже, визначальним для правильного вирішення спору є не календарна дата, на яку припав момент загибелі військовослужбовця і чинне станом на цю дату законодавство, а правова природа соціальної гарантії на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця, як грошового еквіваленту соціальної гарантії на випадок загибелі військовослужбовця у зв`язку із втратою годувальника чи як грошового еквіваленту соціальної гарантії на випадок загибелі військовослужбовця у зв`язку із втратою члена родини під час виконання конституційного військового обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Сімейного кодексу України, сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Статтею 6 Сімейного кодексу України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (ч.1 ст.6); малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (ч.2 ст.6).

Частиною першою статті 172 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Зі змісту наведених норм права слідує, що законодавець відмежовує правову категорію "дитина" від правових категорій "повнолітній син" чи "повнолітня дочка" за критерієм вікового цензу, але на запроваджує припису, згідно з яким повнолітній син чи повнолітня дочка не є членами сім`ї своїх батьків чи не входять до складу родини своїх батьків.

Виходячи із зазначеного, суд дійшов висновку, що виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця є грошовим еквівалентом саме соціальної гарантії, пов`язаною із втратою члена родини - військовослужбовця під час виконання конституційного військового обов`язку.

Доводи відповідача про те, що одноразова грошова допомога повинна призначатись і виплачуватись в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання ОГД, тобто станом на дату сметрі військовослужбовця (04.03.2023), суд вважає необґрунтованим та зазначає, що реалізація права на виплату одноразової грошової допомоги передбачена абз. 2 п. 2 Постанови №168 та визначається з дати загибелі, визначеної у свідоцтві про смерть військовослужбовця, а також обмежується відповідно до пункту 9 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» строком у три роки з дня виникнення такого права.

Оскільки, датою смерті батька позивача є 04.03.2023, тобто з цієї дати виникає право позивача саме на звернення із заявою про отримання ОГД.

Пунктом 2 розділу ІІ Закону №3515-ІХ встановлено, що цей Закон застосовується до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності та пов`язані з призначенням та отриманням одноразової грошової допомоги для дітей загиблої (померлої) особи, зачатих за життя загиблої (померлої) особи та народжених після її смерті, за умови що одноразова грошова допомога не призначалася жодній із осіб, які мали право на отримання такої допомоги.

У контексті спірних правовідносин суд також вважає за необхідне зазначити, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31 березня 2021 року у справі №803/1541/16 вказала, що у разі якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Суд зазначає, що Держава має забезпечити рівні та справедливі соціально-правові гарантії для усіх членів сімей військовослужбовців, що загинули (померли) через виконання ними обов`язків військової служби. Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №120/17960/23.

Відповідно до Пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» від 09.12.2023 № 3515-IX вказано, що необхідність прийняття законопроекту пов`язана із тим, що у багатьох родинах членами сімей є, зокрема, особи, що досягли повноліття, особи, які проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, інші особи, за умови, що вони проживали разом із загиблим, спільно вели господарство, мали взаємні права та обов`язки, притаманні членам сім`ї. Метою цього законопроекту є встановлення рівних та справедливих соціально - правових гарантій для усіх членів сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу служб цивільного захисту, працівників об`єктів критичної інфраструктури, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та поліцейських, що загинули(померли) через виконання ними обов`язків військової служби чи інших випадках.

Отже, законодавець удосконалив правове регулювання спірних правовідносин, розширивши перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, внесенням змін до статті 16-1 Закону №2011-XII, яким до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону віднесли також і повнолітніх дітей загиблого військовослужбовця.

Таким чином, застосовуючи до спірних правовідносин положення ст.ст. 3, 17, 65 Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд дійшов висновку про те, що виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця є грошовим еквівалентом саме соціальної гарантії, пов`язаною із втратою члена родини - військовослужбовця під час виконання конституційного військового обов`язку.

З урахування вищевикладеного, суд вважає необґрунтованим твердження відповідача про те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати редакцію Закону №2011-ХІІ, яка була чинна станом на день загибелі батька позивачки.

Відповідно до абзацу другого частини 4 статті 16-1 Закону №2011-ХІІ (в редакції Закону № 3515-ІХ) до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать, зокрема, діти.

Водночас, абзац другий частини 4 статті 16-1 Закону №2011-ХІІ встановлює право на отримання цієї допомоги для всіх дітей загиблого не залежно від їх віку (повнолітні або неповнолітні) чи факту перебування їх на утриманні загиблого тощо.

Тому позивачка, як рідна дитина загиблого ОСОБА_2 , має право на отримання одноразової грошової допомоги, встановленої Постановою №168, відповідно до абзацу другого частини 4 статті 16-1 Закону №2011-ХІІ (в редакції Закону №3515-ІХ).

Враховуючи принцип правової визначеності як складової верховенства права, а також те, що розгляд заяви позивача про виплату одноразової грошової допомоги відбувся в межах встановленого строку та за нового правового регулювання, тобто адміністративна процедура, ініційована ними стосовно реалізації визначеного законом права на отримання одноразової грошової допомоги завершена після набрання чинності частиною четвертою статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ; набрав чинності - 29.03.2024), відтак у відповідача були відсутні підстави для про повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1 .

Окрім того, відповідно до частини першої статті 58 Основного Закону України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В абзаці другому пункту 2 мотивувальної частини рішення від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Водночас приписи частини першої статті 58 Конституції України містять виняток з принципу незворотності дії закону в часі - вимогу зворотної дії в часі (lex retro agit in mitius), якщо нормативно-правовий акт скасовує або пом`якшує відповідальність особи, його застосовують до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності.

Своє розуміння зворотної дії закону в часі Конституційний Суд України виклав у рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99, зазначивши, що «положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб»; «але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті» (абзаци третій, четвертий пункту 3 мотивувальної частини) (абзаци перший і другий пункту 6.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 №12-р(ІІ)/2024 (справа щодо конституційних гарантій прав фізичних осіб-підприємців)).

Так, у пункті 90 постанови від 23.07.2024 у справі №280/3308/23 Верховний Суд, розглядаючи правовідносини щодо виплати одноразової грошової допомоги, встановленої Постановою № 168, сформував правовий висновок, що дія нормативно- правових актів у часі є, як правило, перспективною, тобто розрахованою на поведінку суб`єктів права, що виникає після набрання чинності актом. Проте, у деяких випадках нормативно-правові акти можуть мати зворотну (так звану ретроспективну) дію у часі, тобто поширюватись в цілому або в певній частині на відносини, що виникли до набрання ним чинності.

У вищевказаній постанові Верховний Суд констатував, що «правовідносини щодо призначення ОГД починаються саме з дати звернення особи з відповідною заявою про призначення їй ОГД і тривають до моменту прийняття рішення про призначення ОГД уповноваженим органом, а саме Комісією».

Лише у разі якщо на момент прийняття суб`єктом владних повноважень у межах визначених законодавством строків рішення про призначення ОГД у законодавстві запроваджено нове правове регулювання цих правовідносин, відмінне від того, яке існувало на момент звернення особи із відповідною заявою, вказаний суб`єкт не має законних можливостей діяти або приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке вже є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками. З огляду на це, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний застосовувати виключно те правове регулювання, яке чинне на момент прийняття ним рішення, за винятком випадків, коли він діє за межами визначених законодавством строків (у такому випадку застосовується законодавство у редакції станом на останній день можливого прийняття рішення), або нове законодавче регулювання передбачає особливості порядку застосування в часі нових норм права.

Крім того, у вказаній постанові, Суд враховує, що зазначений висновок в повній мірі узгоджується із положеннями Закону України «Про адміністративну процедуру» 17.02.2022 №2073-IX (далі - Закон №2073-IX), відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 якого, адміністративне провадження - сукупність процедурних дій, що вчиняються адміністративним органом, і прийнятих процедурних рішень з розгляду та вирішення справи, що завершується прийняттям і, в необхідних випадках, виконанням адміністративного акта.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами позивачки стосовно того, що при прийнятті рішення щодо звернення ОСОБА_1 відповідач повинен був застосовувати ті нормативно-правові акти, які були чинні на момент прийняття відповідного рішення.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

В той же час, суд звертає увагу, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

У разі, якщо суб`єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт владних повноважень має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що належним способом захисту прав позивачки є визнання протиправним та скасування пункту 12 рішення, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.10.2025 №101/в, про повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1 ; зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку із загибеллю батька - військовослужбовця ОСОБА_2 в період дії воєнного стану, пов`язаною із захистом Батьківщини, з урахуванням висновків суду, які викладені у цьому рішенні.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Як визначено частинами першою, третьою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Звертаючись до суду, позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн,

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, пропорцим до розміру задоволених вимог є 807,00 грн., які належить стягнути на користь позивачки з відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 9, 139, 241-243, 254-262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил, 6; код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 12 рішення, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.10.2025 №101/в про повернення ОСОБА_1 на доопрацювання документів.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.04.2025 про виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до пункту 4 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у зв`язку із загибеллю батька - ОСОБА_2 , з урахуванням висновків суду, які викладені у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовнх вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 807,00 грн. (вісімсот сім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 25.02.2026.

Суддя Ю.В. Калашник