Постанова № 13433961, 17.12.2010, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2010 р. № 2а-8572/10/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючої судді: Мричко Н.І.

за участю секретаря судового засідання Якимець О.І.

представника позивача Зджанської О.М.

представника відповідача Сольвара О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Сокальського міського комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області про визнання протиправними податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

Сокальське міське комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області (далі ДПІ у Сокальському районі Львівської області), в якому просить визнати протиправним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Сокальському районі Львівської області від 17.09.2010 року № 0008221601/0.

Позовні вимоги мотивовані неправомірним нарахуванням контролюючим органом штрафної санкції, оскільки позивачем сплачено суму узгодженого податкового зобовязання, визначеного податковою декларацією, що підтверджується платіжними дорученнями, а тому, вважає податкове повідомлення-рішення, винесене ДПІ у Сокальському районі Львівської області протиправними. Крім того, позивач зазначає, що у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань, податковий орган не наділений правом чи обовязком змінювати призначення платежу, самостійно визначене платником податку. Зазначає, що самостійне зарахування ДПІ у Сокальському районі Львівської області сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобовязань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування таким платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю з підстав, викладених в позовній заяві та уточненні до неї. Додатково пояснила, що норми Закону України «Про порядок погашення податкових зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ не встановлюють порядку та механізму погашення податкового боргу за рахунок сплачених платником податків поточних податкових зобовязань і не наділяють орган державної податкової служби повноваженнями здійснювати будь-які дії стосовно черговості сплати податкових зобовязань чи погашення податкового боргу, зміни призначення платежу, вказаного платником податків.

Відповідачем подано до суду заперечення на позовну заяву, яке мотивоване тим, що податкове зобовязання це зобовязання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»або іншими законами України. Податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) у рівних пропорціях. Додатково зазначає, що розмір штрафу за несвоєчасне погашення узгодженого податкового зобовязання розраховується виходячи з фактично сплаченої (погашеної) суми податкового боргу, а штраф може застосовуватися виключно за фактом сплати (погашення) податкового боргу. На думку представника відповідача, для сплати штрафу згідно з п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», потрібна така обовязкова умова, як сплата податкового боргу, і саме момент сплати податкового зобовязання, а не момент декларування даного зобовязання є визначальним при застосуванні такого штрафу.

Кошти, що надійшли на сплату зобовязань з податку, збору (обовязкового платежу), спрямовуються на погашення податкових зобовязань з того самого платежу у порядку календарної черговості настання граничних термінів їх сплати. Така черговість погашення діє незалежно від волі платника податків та стосується як самостійно розрахованих платником податків податкових зобовязань, так і податкових зобовязань, розрахованих контролюючим органом. Крім того, проведення операцій в особових рахунках платника податків здійснюється в хронологічному порядку, а погашення податкового боргу (його частини) за рахунок коштів від проведення взаємозаліку та коштів від вилучення готівки, відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»проводиться нарахування пені та виникає підстава для застосування штрафних санкцій, передбачених п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 вказаного вище Закону.

Підпунктом 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобовязання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобовязаний сплатити штраф. Додатково зазначає, що перевірка (контроль) з питань своєчасності сплати платником податків узгодженого податкового зобовязання по певному виду податку, контролюючим органом проводиться на підставі даних особового рахунку (облікової картки) такого платника по податку, своєчасність сплати якого перевіряється, відповідно розрахунки штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобовязань з такого податку складаються на підставі даних вищезгаданої облікової картки платника

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених в запереченнях. Додатково зазначив, що податкове зобовязання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої декларації. Платник податків зобовязаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, визначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку. Як зазначено в п.п. 5.1.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», узгоджена сума податкового зобовязання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків. Після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобовязання на суму податкового боргу нараховується пеня. Згідно з п.п. 16.3.3. п. 16.3 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовим фондами», при частковому погашенні податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку. Податковий борг, що погашається частково, сплачується разом зі сплатою пені, нарахованої відповідно до такої частки, єдиним платіжним документом, в якому суми такого податкового боргу та такої пені визначають окремо. У звязку з викладеним вище, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити, з наступних підстав.

Державною податковою інспекцією в Сокальському районі Львівської області (надалі відповідач) була проведена перевірка дотримання Сокальським міським комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства (надалі позивач) вимог п.п. 5.3.1. п.5.3. ст.5 Закону України «Про порядок погашення податкових зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»за період з 30.03.2009р. по 27.08.2010р. Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 5.3.1. п.5.3. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення податкових зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та ст.. 9 Закону України «Про систему оподаткування»при сплаті узгодженого податкового зобовязання за платежем з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) із затримкою, що є більшою 90 календарних днів в сумі 46150 грн.

За результатами перевірки складено акт від 09.09.2010р. №. №754/160/208 (надалі акт перевірки). На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення від 17.09.2010 року № 0008221601/0, яким визначено позивачу суму штрафу в розмірі 23075, 07 грн.

Як вбачається з акту від 09.09.2010р. при здійсненні контролю за своєчасністю розрахунків з бюджетом позивачем по податку на додану вартість, відповідачем встановлено подання позивачем декларації з податку на додану вартість від 19.03.2009р. №6066, в якій до сплати визначено податкове зобовязання в сумі 46150 грн. 00 коп. Граничний термін сплати узгодженого податкового зобовязання за вказаною декларацією становить 30.03.2009 року.

Позивачем платіжними дорученнями №376 від 17.03.2009р., №388 від 18.03.2009р., №398 від 19.03.2009р., №410 від 20.03.2009р.,№422 від 23.03.2009р., №431 від 24.03.2009р., №456 від 26.03.2009р., №463 від 27.03.2009р. частково сплачено узгоджене податкове зобовязання на загальну суму 17000 грн. Таким чином, сума податкового боргу, що залишилась несплаченою за узгодженим податковим зобовязанням за лютий місяць 2009р. становить 29150 грн.

Позивачем в рахунок сплати узгоджених податкових зобовязань з податку на додану вартість за травень, червень та липень 2010р. проводилась оплата, що підтверджується платіжними дорученнями №998 від 24.06.2010р., №1014 від 25.06.2010р., №1029 від 29.06.2010р., №1043 від 30.06. 2010р., №1041 від 30.06. 2010р., №1073 від 07.07.2010р., №1084 від 09.07. 2010р., №1102 від 14.07. 2010р., №1107 від 15.07. 2010р., №1113 від 16.07. 2010р., №1121 від 19.07. 2010р., №1131 від 20.07.2010р., №1143 від 21.07. 2010р., №1153 від 22.07.2010р., №1166 від 23.07.2010р., №1177 від 26.07. 2010р., №1187 від 27.07. 2010р., №1197 від 28.07. 2010р., №1209 від 29.07. 2010р., №1314 від 20.08. 2010р., №1328 від 21.08. 2010р., №1356 від 27.08. 2010р., №1353 від 26.08. 2010р. на загальну суму 53000,1 грн.

Проте, як вбачається із розрахунку наведеному в акті перевірки частина вказаних сум спрямовувалась на погашення податкового боргу, що утворився внаслідок несплати у встановлені строки позивачем узгодженого податкового зобовязання по сплаті податку на додану вартість за лютий місяць 2009р. Як зазначено в розрахунку штрафних санкцій (додаток до акту перевірки) кількість днів затримки становить 515 календарних днів.

Суд вирішуючи спір по суті виходив за наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ, податкове зобовязання самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Згідно із п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування», платники податків і зборів (обовязкових платежів) зобовязані сплачувати належні суми податків і зборів (обовязкових платежів) у встановлені законами терміни.

Пунктом 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) - у рівних пропорціях.

Зазначена вище норма Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ визначає правило, але не містить обовязку або механізму його реалізації, субєктного складу, а саме переліку осіб, щодо яких вона застосовується та переліку осіб, яким надано право його виконання.

У відповідності до вимог п.п. 7.1.1 п. 7.1 зазначеної статті, джерелами самостійної сплати податкових зобовязань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Таким чином, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

Згідно п. 6 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України»від 20.05.1999 року за № 679-ХІV, з наступними змінами та доповненнями, Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/8976, з наступними змінами та доповненнями, передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Згідно з п. 3.8 вказаної вище Інструкції, реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Крім того, п. 8.6.2 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ, надає платнику податків право вільно здійснювати операції з коштами без узгодження з податковим органом.

При цьому, наявність податкового боргу за інші податкові періоди не позбавляє права платника податків виконати свої поточні податкові зобовязання.

Таким чином, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, а тому суми податкових зобовязань або податкового боргу з урахуванням п.п. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником податків.

Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ, який є спеціальним законом з питань оподаткування і встановлює порядок погашення зобовязань юридичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Не передбачено таких повноважень і згідно вимог Закону України «Про державну податкову службу»від 04.12.1990 року за № 509-ХІІ, з наступними змінами та доповненнями.

Отже, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань, передбачено п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ, податковий орган не наділений правом чи обовязком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Крім того, суд зазначає, що платник податків, як передбачено абз. 1 п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ, зобовязаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Органи державної податкової служби України здійснюють діяльність відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні», який визначає статус державної податкової служби в Україні, її основні завдання, функції та правові основи діяльності. Цим Законом на органи державної податкової служби покладено функції та визначено порядок здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обовязкових платежів), а також доходів, установлених законодавством.

Що стосується застосування податковими органами заходів відповідальності за порушення платником податків п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ, то слід враховувати те, що із аналізу норм цього Закону, які встановлюють відповідальність за порушення податкового законодавства, вбачається, що перелік таких порушень є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. В свою чергу, серед розглядуваних порушень відсутні порушення, повязані з недотриманням порядку погашення податкового боргу та податкових зобовязань, встановленого п. 7.7 ст. 7 вказаного вище Закону.

Отже, чинним законодавством України не передбачено застосування заходів відповідальності за порушення платником податків вимог щодо першочергового погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань у порядку календарної черговості їх виникнення.

Відповідно до п. 5 ст. Бюджетного кодексу України, податки, збори (обовязкові платежі) та інші доходи державного бюджету визначаються зарахованими в дохід державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.

Згідно з п. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування», обовязок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів) припиняється зі сплатою податку, збору (обовязкового платежу). Тому, при сплаті податкових зобовязань за конкретні періоди, обовязок платника податків щодо сплати податку з прибутку на додану вартість припиняється зі сплатою податку за вказані періоди.

Із системного аналізу Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ вбачається відсутність законодавчо визначеного порядку та механізму погашення податкового боргу за рахунок сплачених платником податків поточних податкових зобовязань. Крім того, в жодному разі, органи державної податкової служби не наділені повноваженнями здійснювати будь-які дії стосовно черговості сплати податкових зобовязань чи погашення податкового боргу, зміни призначення платежу, вказаного платником податків та розпоряджання його коштами.

З огляду на викладене, всебічно і повно зясувавши і перевіривши фактичні обставини справи, обєктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для правильного вирішення спору по суті, застосувавши вказані вище норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що відповідач в порушення п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ, самостійно, без узгодження з позивачем, змінив призначення платежу та погасив існуючу недоїмку з податку на додану вартістьі як наслідок протиправно застосував до позивача штрафні санкції, передбачені п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Таким чином, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобовязань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податку донараховані податкові зобовязання чи зменшені податкові вигоди, зокрема нараховані штрафні (фінансові санкції) санкції, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, на користь позивача належить присудити документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору з Державного бюджету.

Керуючись наведеним вище, та ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області від 17.09.2010 року № 0008221601/0.

Присудити на користь Сокальського міського комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства (місцезнаходження: 80000, Львівська область, м. Сокаль, вул. Шептицького, буд. 40, код ЄДРПОУ - 34107770) судові витрати у розмірі 03 (три) грн. 40 коп. з Державного бюджету.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 21 грудня 2010 року.

Суддя Мричко Н.І.