Ухвала суду № 134329355, 23.02.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/4954/26

Провадження № 2/127/1388/26

УХВАЛА

23 лютого 2026 року м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Шаміна Ю.А., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло та визнання відсутності факту реалізації права на приватизацію,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло та визнання відсутності факту реалізації права на приватизацію.

Зазначена позовна заява не відповідає вимогам, встановленим ст. 175, 177 ЦПК України, а тому є підстави для залишення її без руху відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України з метою усунення недоліків.

Відповідно до п. 4, 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

В роз`ясненнях, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

Зміст позовних вимог - це певна форма захисту, яку просить позивач від суду. Під підставами позову, як вказує Верховний Суд України, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Виклад обставин та підстав також необхідний для визначення тотожності позову, захисту відповідача від позову, зміни позову позивачем і, найголовніше, - для визначення предмета доказування по даній справі.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову становлять обставини (фактична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, і норми права (юридична підстава), які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з позовними вимогами до відповідача.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом та посилаючись на положення ст. 5 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», вказує, що формальне включення позивачки до складу співвласників квартири у 1994 році порушує її права, з огляду на що просить суд:

1. визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 28 квітня 1994 року Виконавчим комітетом Вінницької міської Ради народних депутатів, у частині надання ОСОБА_2 ) права власності на 1/4 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 60,8 кв.м;

2. визнати, що включення ОСОБА_2 до складу співвласників квартири під час приватизації у 1994 році не є реалізацією нею права на безоплатну приватизацію житла, передбаченого Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації.

Слід звернути увагу позивача, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто оспорюване свідоцтво про право власності не породжує виникнення у відповідача відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Таким чином, скасувати (визнати недійсним) свідоцтво про право власності на майно можливо тільки у разі визнання недійсним (незаконним) відповідного рішення, на підставі якого видано це свідоцтво. Схожий висновок містять постанови Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі №917/927/17 та від 27 червня 2018 року у справі №925/797/17.

Разом з тим, у прохальній частині позовної заяви не зазначено повних реквізитів оспорюваного свідоцтва про право власності на житло. До того ж, вказане свідоцтво видано без визначення часток кожного із співвласників, у той час як позивач просить визнати недійсним свідоцтво саме у частині надання їй права власності на 1/4 частку квартири.

Копію рішення органу приватизації від 28 квітня 1994 року №349 на підставі якого видано оспорюване свідоцтво до матеріалів позовної заяви не додано, відомостей щодо скасування та/або визнання його нечинним у частині, що порушує права позивача позовна заява також не містить.

Якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то скасування таких рішень є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів. Викладене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 5 грудня 2018 року по справі №713/1817/16-ц.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.

Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Схожий висновок містять постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Отже, позивачу необхідно конкретизувати зміст заявлених позовних вимог з обґрунтуванням обраного позивачем способу захисту та чітко сформованих вимог у залежності від очікуваних наслідків розв`язання спору, навести обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги відповідно до норм матеріального права із посиланням на конкретні докази в підтвердження підстав позову, а також порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, зважаючи на те, що відповідач має право бути належним чином обізнаний про вимоги, від яких слід захищатися або вимоги, які можуть визнаватися відповідачем.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах ВП ВС від 29.09.2020 у справі №378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі №910/12525/20.

Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 3 ст. 83 ЦПК України).

Всупереч вимог п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява не містить зазначення про наявність доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), а також зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Крім того, у разі неможливості надання доказів, позивач має право відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України подати до суду клопотання про витребування доказів, якщо такий доказ він не може подати самостійно і позивач здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання доказу.

Також всупереч вимог п.п. 2, 6, 7, 9, 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві не зазначено, зокрема: адреси електронної пошти, відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету учасників справи, підтвердженням чого можуть бути витяги про наявність або відсутність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС в підсистемі "Електронний суд"; відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися, а також про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися; попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; не надано підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документ, що підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», з 1 січня 2026 року ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1331,20 грн).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про судовий збір», у разі коли в позовній заяві об`єднаного дві і більше вимоги немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Аналогічні роз`яснення містить і постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року №10.

Враховуючи, що позовна заява містить дві немайнові вимоги (визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло; визнання відсутності факту реалізації права на приватизацію), тому вона підлягає оплаті судовим збором по 1331,20 грн за кожну позовну вимогу, загалом - 2662,40 грн.

Разом з тим, на підтвердження сплати позивачем судового збору останнім надано квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки №22 від 06 лютого 2026 року (АТ «Ощадбанк») на суму 2422,50 грн, що є не повною сплатою судового збору.

Позивачу слід доплатити судовий збір за подання до суду позовної заяви у розмірі 239,90 грн (2662,40 грн - 2422,50 грн) та надати суду оригінал відповідного документа, що підтверджує його сплату.

Платiжнi реквiзити для перерахування судового збору наступні: отримувач коштів: ГУК у Він.обл./м.Вінниця/22030101; код ЄДРПОУ отримувача: 37979858; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); номер рахунку UA318999980313181206000002856.

На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.

При цьому, слід звернути увагу позивача, що за практикою ЄСПЛ вимога про сплату зборів судам у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду (рішення від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Case of Kreuz v. Poland), заява №28249/95, п. 60).

Вказані недоліки перешкоджають вирішенню питання про можливість прийняття позовної заяви до розгляду, а тому вона підлягає залишенню без руху для їх усунення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Керуючись ст. 175, 177, 185, 260, 261 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло та визнання відсутності факту реалізації права на приватизацію - залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків не більше п`яти днів з дня отримання ухвали.

У разі невиконання ухвали суду у зазначений строк заяву вважати неподаною та повернути заявникові зі всіма доданими до неї документами.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з дня її підписання суддею.

Суддя Шаміна Юлія Анатоліївна