Ухвала суду № 134291120, 10.02.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/11588/22-ц

пр. № 4-с-88/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2026 р. Печерський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Остапчук Т.В при секретарі: Погребняк В.Д за участі: представника скаржника - ОСОБА_1 , представника боржника - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Печерського районного суду м. Києва скаргу ОСОБА_3 на дії/бездіяльність органу примусового виконання по справі №757/11588/22-ц, щодо неприйняття виконавчого листа до виконання по вказаній цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Національного банку України про відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває вказана цивільна справа за скаргою ОСОБА_3 на дії/бездіяльність органу примусового виконання по справі №757/11588/22-ц, щодо неприйняття виконавчого листа до виконання по вказаній цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Національного банку України про відшкодування шкоди, в якій заявник просить суд: -зобовязати Державну казначейську службу України прийняти до виконання виконавчий лист від 20.11.2023 у справі 757/11588/22-ц про стягнення з Національного банку Українна користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 5000 грн. В судовому засіданні представник скаржник просив задовільнити вимоги скарги в повному обсзі. Представник боржника в судовому засіданні підтримав свої письмові заперечення, та просив відмовити у задоволенні скарги в повному обсязі. Інші учасники судового процесу в судове засідання не з`явилися, про дату та час розгляду справи повідомлялися належним чином, причин поважності неявки суд не повідомили. В силу ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка учасників процесу в судове засідання не перешкоджає розгляду поданої скарги. Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення скарги по суті, приходить до висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у даній справі, виходячи з наступного. Судом встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 21.06.2023 у справі 757/11588/22-ц на мою користь з НБУ стягнуто 5000 гривень відшкодування моральної шкоди. Видано виконавчий лист. Скаржник не однаразово звертався до НБУ з проханням добровільно виплатити ці кошти, проте той відмовився. Скаржником подавано виконавчий лист до органу ДВС, який повернув його без розгляду. Такі дії органу ДВС я оскаржував і ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 02.04.2024 у справі № 757/11588/22-ц відмовлено у задоволенні скарги . Ухвала залишена в силі постановою Київського апеляційного суду від 10.09.2024 . В ухвалі зазначено, що судові рішення про стягнення коштів з Національного банку України мають виконуватися Державною казначейською службою України відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державних та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845. Предметом розгляду в цій справі є зобов`язання ДКСУ у зв`язку з бездіяльністю здійснити примусове виконання рішення суду. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII«Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до статті 6 Закону № 1404-VIIIу випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються податковими органами, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання. Аналогічне положення закріплено в частині першій статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», відповідно до якого примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців. Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 Закону № 1404-VIII). Згідно зі статтею 14 Закону № 1404-VIIIучасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення (частини перша, друга статті 15 Закону № 1404-VIII). Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIIIвиконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Водночас Закон України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який набрав чинності 01 січня 2013 року (далі - Закон № 4901-VI) встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом № 1404-VIII, та особливості їх виконання. За нормами Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення № 215), Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Згідно з пунктом 3 Положення № 215 основними завданнями Держказначейства є: 1) реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; 2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах. Пунктом 9 Положення № 215 передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 45). За правилами пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Держказначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Міністерства фінансів України, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій)). Відповідно до зазначеного Порядку безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов`язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України. Аналіз наведених приписів законодавства дає підстави для висновку про те, що Держказначейство не є органом примусового виконання судових рішень і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є встановленою Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» особою на здійснення гарантованого державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Відповідно до пункту 15 Порядку дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду. Проте ні в цьому Порядку, ні в Законі № 4901-VI не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Держказначейства. Разом з тим Закон № 1404-VIII установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 цього Закону). Водночас можливість та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства цим Законом не визначено. Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», який визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, також не визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Наведені норми права є підставою для висновку про те, що ЦПК України та Закон № 1404-VIII передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ. Разом з тим згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, спори, що виникають під час виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 916/1227/16 (провадження № 12-105гс18) та від 27 лютого 2019 року у справі № 913/356/15 (провадження № 12-5гс19). Таким чином, оскільки оскарження бездіяльності ДКСУ щодо невиконання судового рішення підпадає під юрисдикцію адміністративного суду, а тому, подана заявником скарга підлягає розгляду в порядку, встановленому розділом VII ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Такий правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018р. у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 906/515/17 (провадження № 12-246гс18), від 16 січня 2019р. у справі № 910/22695/13 (провадження № 12-277гс18), від 07 лютого 2019р. у справі № 927/769/16 (провадження № 12-273гс18), від 11 вересня 2019р. у справі № 925/138/18 (провадження № 12-74гс19), від 15 січня 2020р. у справі № 1.380.2019.001073 (провадження № 11-709апп19), від 23 листопада 2021р. у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 20 вересня 2018р. у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018р. у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019р. у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019р. у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), та постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та від 18 грудня 2019р. у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19), щодо яких порушується питання про відступ. Пунктом 1) ч. 1 ст. 255 ЦПК України ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З огляду на викладене суд вважає, що дана скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому провадження у даній справі слід закрити. При цьому заявнику слід роз`яснити його право на судовий захист у порядку адміністративного судочинства. На підставі наведеного та керуючись ст. 55, п.) 1 ч. 1 ст. 255, ст.ст. 258, 260, 352-356 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Провадження по цивільній справі за скаргою ОСОБА_3 на дії/бездіяльність органу примусового виконання по справі №757/11588/22-ц, щодо неприйняття виконавчого листа до виконання по вказаній цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Національного банку України про відшкодування шкоди - закрити. Роз`яснити ОСОБА_3 , що з вказаними вимогами слід звертатись в порядку адміністративного судочинства. Ухвалу суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги, протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено законом. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.

Суддя Т.В.Остапчук