Рішення № 134260774, 19.02.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/10700/25

Провадження № 2/204/1468/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

19 лютого 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, у складі:

головуючого судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання Єрмак Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -

У С Т А Н О В И В:

04 листопада 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» звернулося до суду із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути із нього заборгованість за кредитним договором № 010/3678/82/1526594 від 11 липня 2023 року, у сумі 91 972 гривні 67 копійок, яка складається із заборгованості за дозволеним овердрафтом у розмірі 70 000 гривень та заборгованості за недозволеним овердрафтом у розмірі 21 972 гривні 67 копійок (а. с. 1-3).

В обґрунтування позовних вимог указано, 11 липня 2023 року між АТ «Райффайзен Банк» та відповідачем було укладено Заяву-договір про відкриття карткового рахунку та надання кредиту «Кредитна карта» № 010/3678/82/1526594, за яким кредитор встановив поточний ліміт, розмір якого на дату початку кредитування становив 35 000 гривень, з максимальним лімітом в межах якого встановлено поточний ліміт 500 000 гривень, строком на 48 місяців, під 48 % річних, а позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі зобов`язання в порядку та строки, визначені договором. 20 лютого 2024 року між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» був укладений договір відступлення права вимоги № 114/2-67-F, за яким АТ «Райффайзен Банк» відступило право вимоги до відповідача ТОВ «ФК «Сіті Фінанс». Таким чином, позивач є новим кредитором відповідача за вказаними кредитним договором. Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору № 010/3678/82/1526594 перед позивачем не сплачена і становить 91 972 гривні 67 копійок, яка складається із заборгованості за дозволеним овердрафтом у розмірі 70 000 гривень та заборгованості за недозволеним овердрафтом у розмірі 21 972 гривні 67 копійок, яку позивач прохає стягнути з відповідача разом із судовими витратами у сумі 3 028 гривень та витратами на правову допомогу у сумі 1 400 (а. с. 1-3).

Ухвалою суду від 17 грудня 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 12 годину 45 хвилин 28 січня 2026 року (а. с. 65), копія якої надіслана сторонам у справі за вихідним № 30695/25-вих/2/204/6022/25 від 17 грудня 2026 року (а. с. 66).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позові прохав про розгляд справи за його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи (а. с. 3).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 72), причини неявки суду не відомі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.

Судом встановлено, що 11 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до банку і підписав Заяву про акцепт Публічної пропозиції/Угоду № CMDPI-1951266 від 22 листопада 2021 року. Відповідно до цієї угоди відповідач прийняв/акцептував публічну пропозицію АТ «Райффайзен Банк» про надання послуг в порядку та на умовах, що викладені у Правилах банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Райффайзен Банк», що оприлюднені та знаходяться у вільному доступі на сайті банку www.aval.ua, висловив повну та безумовну згоду з її умовами (а. с. 4-7).

11 липня 2023 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та відповідачем було укладено Заяву-договір про відкриття карткового рахунку та надання кредиту «Кредитна картка» № 010/3678/82/1526594, за яким кредитор встановив поточний ліміт, розмір якого на дату початку кредитування становив 35 000 гривень, з максимальним лімітом в межах якого встановлено поточний ліміт 500 000 гривень, строком на 48 місяці, під фіксовану процентну ставку 48 % річних, а позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі зобов`язання в порядку та строки, визначені договором (а. с. 8).

ОСОБА_1 не сплатив своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язання, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором та підтверджується випискою по рахунку (а. с. 12-20 та на звороті).

Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості, станом на 19 липня 2024 року, за відповідачем перед позивачем утворилася заборгованість у розмірі сумі 91 972 гривні 67 копійок, яка складається із заборгованості за дозволеним овердрафтом у розмірі 70 000 гривень та заборгованості за недозволеним овердрафтом у розмірі 21 972 гривні 67 копійок (а. с. 20 та на звороті).

20 лютого 2024 року між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» було укладено договір відступлення прав вимоги № 114/2-67 F, відповідно до умов якого, ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлися боржниками АТ «Райффайзен Банк», в тому числі і до ОСОБА_2 за кредитним договором № 010/3678/82/1526594 (а. с. 21-26).

Так, на підтвердження заміни кредитора ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» надало суду договір № 114/2-67 F про відступлення права вимоги від 20 лютого 2024 року, витяг з реєстру боржників за вказаним договором відступлення та платіжні інструкції № 1707 від 18 липня 2024 року та № 1734 від 24 липня 2024 року, загалом на суму 4 324 891 гривня 34 копійки (а. с. 28-29, 30-32).

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України, встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з вимогами ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Нормою статті 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З вказаного вбачається, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Позивачем на підтвердження своїх вимог щодо користування відповідачем кредитними коштами позивача за договором № 010/3678/82/1526594 від 11 липня 2023 року та наявності у останнього заборгованості за ним надано суду виписку по рахунках відповідача (а. с. 12-19) та розрахунок заборгованості (а. с. 20 та на звороті).

Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості, станом на 19 липня 2024 року, за відповідачем перед позивачем утворилася заборгованість у розмірі 91 972 гривні 67 копійок, яка складається із заборгованості за дозволеним овердрафтом у розмірі 70 000 гривень та заборгованості за недозволеним овердрафтом у розмірі 21 972 гривні 67 копійок (а. с. 20 та на звороті).

Приписами п. 336 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5 визначено, що первинні документи і додатки до них це документи, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах. До них відносяться: касові, банківські документи, ордери, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, корінці квитанцій, банківських чекових книжок, наряди на роботу, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, рахунки-фактури, авансові звіти тощо.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що розрахунок заборгованості, який наданий позивачем на обґрунтування позовних вимог, є неналежним доказом у справі.

Також, належним доказом у справі є виписка по рахунку відповідача, оскільки остання є первинним банківським документом.

Більш того, суд зазначає про те, що вищевказаний розрахунок заборгованості узгоджується з випискою по рахунку відповідача та усіма іншими доказами у справі.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивач, як новий кредитор за кредитними договорами, набув право вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором, натомість останній свої зобов`язання за ними не виконав, а тому, з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за заявою-договором про відкриття карткового рахунку та надання кредиту «Кредитна картка» № 010/3678/82/1526594 від 11 липня 2023 року у сумі 91 972 гривні 67 копійок, яка складається із заборгованості за дозволеним овердрафтом у розмірі 70 000 гривень та заборгованості за недозволеним овердрафтом у розмірі 21 972 гривні 67 копійок.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на позивача.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу позивачу у даній справі на підставі договору про надання правової допомоги № 14/06/2023 від 14 червня 2023 року та додаткових угод до нього (а. с. 39-43) надавав адвокат Титаренко Владислав Володимирович свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю серії ЗР № 21/2971, а. с. 48).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвокатом надано замовлення № 1510 до вищевказаного договору (а. с. 44), Акт виконаних робіт на загальну суму 1 400 гривень (а. с. 45) та платіжну інструкцію № 2555 від 15 жовтня 2025 року (а. с. 46).

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Також, Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зробила висновок про законність включення «гонорару успіху» адвоката до судових витрат і наголосила на необхідності визначення сторонами розумних меж такого гонорару. ВП ВС виходила із того, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом і клієнтом, у межах правовідносин, між якими й може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання. Суд зазначив, що в контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх сумірність із ціною позову та складністю справи.

Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи, зважаючи на обсяг і складність виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, приймаючи до уваги заявлену позивачем ціну позову, співмірність та пропорційність понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 1 400 гривень.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Понесені позивачем судові витрати суд стягує з відповідачки на користь позивача, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 279, 280-289, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців 37/41; ЄДРПОУ 39508708) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» заборгованість за заявою-договором про відкриття карткового рахунку та надання кредиту «Кредитна картка» № 010/3678/82/1526594 від 11 липня 2023 року у сумі 91 972 (дев`яносто одна тисяча дев`ятсот сімдесят дві) гривні 67 (шістдесят сім) копійок, яка складається із заборгованості за дозволеним овердрафтом у розмірі 70 000 (сімдесят тисяч) гривень та заборгованості за недозволеним овердрафтом у розмірі 21 972 (двадцять одна тисяча дев`ятсот сімдесят дві) гривні 67 (шістдесят сім) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» витрати по сплаті судового збору в сумі у сумі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» витрати на правничу допомогу у сумі 1 400 (одна тисяча чотириста) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Заочне рішення може бути переглянуте Чечелівським районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.

Суддя А.І. Приваліхіна