Ухвала суду № 134191261, 19.02.2026, Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області

Справа № 739/2634/25

Провадження № 4-с/739/1/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2026 року м. Новгород-Сіверський

Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Чепурка В.В.,

за участі:

секретаря - Лукаш Н.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність та рішення старшого державного виконавця Тетіївського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі скаржник) звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність та рішення старшого державного виконавця Тетіївського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Рябоконя М.В. в рамках виконавчого провадження №59262224 та просить скасувати постанову від 08 грудня 2025 року про накладення штрафу в розмірі 100 650 грн. 51 коп.

Свою скаргу мотивує тим, що заочним рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2016 року у справі №739/1223/16-ц з нього на користь ОСОБА_2 було стягнуто аліменти утримання малолітнього ОСОБА_3 у розмірі частки заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з 19 липня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття. 04 вересня 2019 року було відкрито виконавче провадження щодо стягнення аліментів за вказаним рішенням суду. 27 вересня 2019 року та 20 березня 2024 року винесено постанови про стягнення аліментів з його заробітної плати. 13 травня 2024 року виконавче провадження про стягнення з нього аліментів було передано старшому державному виконавцю Тетіївського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Рябоконю М.В. 12 серпня 2025 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення з його заробітної плати залишку заборгованості по аліментам у розмірі 18 607 грн. 57 коп. При цьому скаржник зазначає, що вся заборгованість за аліментами була ним погашена. Однак, у подальшому 08 грудня 2025 року старшим державним виконавцем старшого державного виконавця Тетіївського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Рябоконем М.В. було винесено оскаржувану постанову, якою на нього накладено штраф у розмірі 50% суми заборгованості, що існувала раніше за аліментами, який склав 100 650 грн. 51 коп. Такі дії державного виконавця скаржник вважає незаконними, а постанову про накладення штрафу такою, що підлягає скасуванню, посилаючись на положення статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якого штраф може бути накладений лише за наявності заборгованості зі сплати аліментів. Також посилається на правову позицію Верховного Суду в справі №620/517/20 від 24 листопада 2020 року, згідно якої визначальним для відповідальності за несвоєчасну сплату аліментів є встановлення наявності заборгованості на час винесення постанови про накладення штрафу та її розмір. Оскільки станом на день винесення оскаржуваної постанови у нього не було заборгованості зі сплати аліментів, скаржник просить оскаржувану постанову державного виконавця про накладення штрафу скасувати.

Начальником старшого державного виконавця Тетіївського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подано відзив на скаргу в якому остання просить у задоволенні скарги відмовити. При цьому вказує, що у відповідача станом на 01 квітня 2024 року утворилася заборгованість зі сплати аліментів у рамках виконавчого провадження №59262224 у розмірі 201 301 грн. 02 коп., яка сукупно перевищувала суму платежів за три роки. У зв`язку з цим 08 грудня 2025 року державним виконавцем було винесено оскаржувану постанову про накладення на скаржника штрафу в розмірі 50% від суми заборгованості, що становить 100 650 грн. 51 коп. При цьому відсутність заборгованості на день винесення оскаржуваної постанови, за твердженням начальника ВДВС, ніяким чином не впливає на винесення постанови про накладення штрафу. Також начальник ВДВС просить здійснити розгляд скарги без участі представника ВДВС.

У судове засідання скаржник не з`явився, при цьому подав заяву про розгляд скарги без його участі.

Представник Тетіївського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області у судове засідання не з`явився, при цьому у відзиві міститься клопотання останньої про розгляд скарги без її участі.

Стягувачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася.

Неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляд скарги по суті.

Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено, на підставі рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2016 року в справі №739/1223/16-ц було видано виконавчий лист про стягнення зі скаржника на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з 19 липня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 48).

25 травня 2019 року стягувачкою було подано заяву про відкриття виконавчого провадження за вказаним вище виконавчим листом (а.с. 47).

04 червня 2019 року за заявою стягувачки було відкрито виконавче провадження №59262224 (а.с. 49-50).

У рамках виконавчого провадження №59262224 постановою державного виконавця Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кички Т.В. від 27 вересня 2019 року звернуто стягнення на доходи скаржника, отримувані у військовій частині НОМЕР_1 та вказано, що стягнення аліментів необхідно проводити з 01 жовтня 2019 року (а.с. 53).

Скаржник згідно відомостей його військового квитка з 10 вересня 2014 року перебуває на військовій службі, при цьому згідно довідки від 16 січня 2024 року він проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , а з 12 лютого 2025 року був переведений для проходження подальшої військової служби до військової частини НОМЕР_3 (а.с. 4-12).

13 травня 2024 року виконавче провадження про стягнення зі скаржника аліментів було передано до Тетіївського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с. 112-115).

Згідно наданого державним виконавцем з матеріалів виконавчого провадження №59262224 розрахунку заборгованості скаржник до березня 2025 року мав заборгованість зі сплати аліментів, розмір якої на березень 2024 року становив 201 301 грн. 02 коп., а на березнь 2025 року становив 66 803 грн. 20 коп. При цьому в березні 2025 року ним було повністю погашено наявну заборгованість зі сплати аліментів (а.с. 174-179).

Незважаючи на це 08 грудня 2025 року старшим державним виконавцем Рябоконем М.В. винесено оскаржувану постанову, якою на скаржника накладено штрафу за наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, у розмірі 100 650 грн. 51 коп., що становить 50% від суми заборгованості, яка існувала на 01 квітня 2024 року (а.с. 180-181).

За приписами частин другої та третьої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VІІІ, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини першої статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно частини третьої статті 71 Закону №1404-VIII визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

28 серпня 2018 року набрав чинності Закон України від 3 липня 2018 року №2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», яким доповнено статтю 71 Закону № 1404-VIII частиною 14 наступного змісту:

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону № 1404-VIII строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.

Пунктом 8 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5, визначено, що виконавець накладає на боржника штраф у розмірі та у випадках, визначених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону.

Постанова про накладення штрафу оформлюється відповідно до вимог пункту 7 розділу I цієї Інструкції та містить відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, та суму штрафу.

Суд зазначає, що дата виникнення заборгованості зі сплати аліментів не впливає на можливість застосування штрафу до боржника. При цьому визначальним для вирішення питання про накладення штрафу є встановлення наявності такої заборгованості на час винесення відповідної постанови про накладення штрафу та її розмір, який впливає на визначення суми штрафу.

Саме такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2020 року, винесеній у справі №620/517/20.

Як з`ясовано судом, з 01 квітня 2025 року скаржник жодної заборгованості зі сплати аліментів у рамках виконавчого провадження №59262224 не має, у зв`язку з чим винесення 08 грудня 2025 року старшого державного виконавця Тетіївського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Рябоконем М.В. оскаржуваної постанови, якою на скаржника накладено штраф в розмірі 100 650 грн. 51 коп., що становив 50% від суми заборгованості за аліментами, яка існувала на квітень 2024 року, було неправомірним.

Частиною другою статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Суд зазначає, що сторона виконавчого провадження має право захистити свої порушені права та інтереси у виконавчому провадженні шляхом звернення з відповідною скаргою до суду і такий захист має бути ефективним, зокрема доступним для тих, кого він стосується, спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення та не залежати від дій, які виконавець вчиняє на свій розсуд. Відповідно саме лише визнання неправомірною оскаржуваної постанови, якою на боржника накладено штраф, не відповідає вказаним критеріям ефективності судового захисту, оскільки відповідна постанова за результатами судового розгляду залишиться чинною.

Відповідно в даній ситуації ефективним засобом, здатним відновити права скаржника у рамках виконавчого провадження буде саме скасування оскаржуваної постанови, яка винесена неправомірно, що узгоджується з правовою позицією Великої палати Верховного Суду про застосування частини другої статті 451 ЦПК України, висловленою у постанові від 16 листопада 2022 року, винесеній у справі №910/7310/20.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність визнати неправомірною та скасувати винесену 08 грудня 2025 року в рамках виконавчого провадження №59262224 постанову про накладення на скаржника штрафу в розмірі 100 650 грн. 51 коп., що становить 50% від суми заборгованості за аліментами, яка існувала у квітні 2024 року.

Отже, в цій частині скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно доводів скаржника про необхідність визнати бездіяльність державного виконавця Рябоконя М.В. суд зазначає, що скаржник не конкретизує яку саме бездіяльність він оскаржує і в чому вона полягає, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості надати оцінку відповідній бездіяльності вказаного державного виконавця, тому в цій частині скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 127, 258-261, 353, 354, 451 Цивільного процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність та рішення старшого державного виконавця Тетіївського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити частково.

Визнати неправомірною та скасувати винесену в рамках виконавчого провадження №59262224 постанову старшого державного виконавця Тетіївського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Рябоконя Миколи Володимировича від 08 грудня 2025 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу в розмірі 100 650 грн. 51 коп., що становить 50% від суми заборгованості за аліментами, яка існувала до квітня 2024 року.

У задоволенні решти скарги відмовити.

Копії даної ухвали надіслати учасникам справи для відома та виконання.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя В.В. Чепурко