Постанова № 13416425, 22.12.2010, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.10           Справа №АС3/546-08. Господарський суд Сумської області, у складі судді Левченко П.І. , при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В., розглянув адміністративну справу № АС 3/546-08

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Комерційний банк

“Володимирський”, м. Суми

до відповідача: Державної податкової інспекції в місті Суми

про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення

За участю представників:

позивача: Васильченко Л.А., Зіркатого А.В.

від відповідача: Руденко І.В.

В судовому засіданні , розпочатому 06.12.2010 року, оголошувались перерви до 11 год. 00 хв. 14.12.2010 року та до 11 год. 00 хв. 22.12.2010 року.

Суть спору : позивач у своїй позовній заяві просить суд визнати нечинним податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції в м. Суми від 02 вересня 2008 року № 0000562201/1/48120.

Відповідач проти позову заперечує , вважаючи , що оспорюване позивачем податкове повідомлення-рішення є законним і не підлягає визнанню нечинним .

Державною податковою інспекцією в м. Суми ( відповідачем) у період з 22.04.2008 року по 06.06.2008 року було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового , валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року , за результатами якої був складений Акт від 13.06.2008 року № 5587/220/26120084 «Про результати виїзної планової перевірки ТОВ «Комерційний банк «Володимирський» ( код ЄДРПОУ 26120084) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року» .

На підставі вищезгаданого Акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення – рішення від 27.06.2008 року № 0000562201/0/48120, яким встановлено порушення п.п. 5.2.4 п. 5.2, п.п. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 , п. 7.6 ст. 7, п.п. 8.6.1 п 8.6 ст. 8 , п.п. 12.2.1 п.12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 року № 283/97-ВР із змінами та доповненнями , п. 1 р. ІІ Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 01.07.2004 року № 1957-IV , у зв’язку з чим визначено суму податкового зобов’язання ( з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій ) Товариству з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк «Володимирський» ( позивачу , який на даний час є Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Володимирський») за платежем з податку на прибуток на загальну суму 445684,98 грн., у тому числі : основного платежу 297123,32 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 148561,66 грн.

Вказані суми підлягали сплаті в десятиденний термін від дня отримання згаданого вище податкового повідомлення-рішення , але позивач, не погоджуючись з тим податковим повідомленням-рішенням, подав відповідачеві скаргу від 04.07.2008 року № 17-01/637.

За результатами розгляду скарги позивача відповідач прийняв рішення від 22.08.2008 року № 61787/10/25-010/51 СК «Про результати розгляду первинного скарги, яким залишив без змін податкове повідомлення-рішення від 27.06.2008 року № 0000562201/0/48120 і податковим повідомлення-рішенням від 02 вересня 2008 року № 0000562201/1/48120 було підтверджено встановлені на підставі акта перевірки № 5587/220/26120084 від 13.06.2008 року порушення та підтверджено визначення суми податкового зобов’язання позивачеві за платежем з податку на прибуток на загальну суму 445684,98 грн., у тому числі : основного платежу 297123,32 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 148561,66 грн. з доведенням нового строку для сплати зазначених сум-десятиденного терміну від дня отримання рішення про результати розгляду первинної скарги від 22.08.2008 року № 61787/10/25-010/51-СК.

Позивач оскаржив до Господарського суду Сумської області обидва вищезгаданих податкових повідомлення-рішення ( справи №АС 5/551-08 та № АС 3/546-08), у зв’язку з чим відповідач звертався до господарського суду Сумської області з клопотанням про залишення позовної заяви позивача у даній справі без розгляду , оскільки у провадженні суду вже є адміністративна справа про спір між тими є сторонами, про той же предмет і з тих самих підстав ( справа № АС 5/551-08) .

Однак суд не вбачає підстав для залишення позовної заяви у даній справі без розгляду , оскільки предмет спору у згаданих справах є різним , а саме : предметом спору у згаданих справах є два різних податкових повідомлення-рішення.

Саме це податкове повідомлення – рішення , яке є предметом спору у даній справі і яке позивач просить суд визнати нечинним , є на даний час чинним і в разі залишення позовної заяви без розгляду залишається чинним , чим позивач буде фактично позбавлений права на оскарження податкового повідомлення рішення від 02 вересня 2008 року № 0000562201/1/48120 у судовому порядку .

Дана справа має бути розглянута судом по суті спору незалежно від розгляду справи № АС 5/551-08, оскільки саме у даній справі розглядається чинне на даний час податкове повідомлення-рішення , а у справі № АС 5/551-08 предметом розгляду є податкове повідомлення-рішення , яке вже не є чинним у зв’язку з прийняттям податкового повідомлення-рішення , винесеного за результатами розгляду первинної скарги позивача до відповідача .

Дослідивши матеріали даної справи та враховуючи пояснення , надані представниками сторін , суд встановив наступне :

Перевіркою правильності визначення суми амортизаційних відрахувань встановлено, що позивачем були порушені вимоги: п.1 розділ II «Перехідних положень «Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 01.07.04р. №1957 IV, п.п.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22.05.97р. (із змінами і доповненнями), в зв'язку з чим завищено суми амортизації за 2006 рік на суму 82598,13 грн., за 2007рік на суму 73731,59 грн.

Згідно розрахунків суми амортизаційних відрахувань податкового обліку позивачем нараховувались амортизаційні відрахування за 2006 рік в сумі 174225,94 грн., за 2007рік в сумі 211598,48 грн. на об'єкт І групи за ставкою 2% - за адресою (м Суми, пл. Незалежності, 10).

Перевіркою встановлено, що дане приміщення було придбано позивачем відповідно до Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04.03.2004 року серія ВВС № 007504 у ТОВ «Горобина» (код ЄДРПОУ 31162928). Згідно акту приймання - передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (№197 від 12.03.2004р.) та на підставі наказу від 18.07.2003р. № 76, позивачем було віднесено дане приміщення до І групи основних фондів та відповідно до нових норм амортизації обраховано за ставкою 2%.

Згідно з п.1 розділу II Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 1957-ІУ від 01.07.2004р. нові норми амортизації поширюються лише на: амортизацію витрат, понесених платником податку після 01.01.04р. у зв'язку з придбанням (виготовленням) нових основних фондів груп 1.2,3. які використовуються у виробничій діяльності платника податку і раніше не експлуатувалися.

Відповідно до ч. III Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 1957-ІV від 01.07.2004р.- III. - цей Закон набирає чинності з дня опублікування та його норми поширюються на результати фінансово-господарської діяльності платника податку за наслідками податкового періоду, на який припадає дата такого набрання...» і на даний час є невід'ємною частиною Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Враховуючи те, що приміщення не є новим, знаходилось в експлуатації, що підтверджується договором оренди на нежитлове приміщення від 30.04.2003р. № 08/03/980-455/01 між позивачем та ТОВ «Горобина» (код ЄДРПОУ 31162928), та згідно з п.1 розділу II Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 1957-IV від 01.07.2004р. п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами та доповненнями) № 334/94-ВР від 28.12.1994р. податкова амортизація повинна нараховуватись по ставці 1,25%, а не 2,0% як нараховувалась банківською установою.

Перевіркою правомірності віднесення до складу валових витрат сум, сформованого страхового резерву встановлено, що в перевіряємому періоді позивач в порушення пп.5.2.4 п.5.2 ст.5, пп.12.2.1 та пп.2.2.2 п.12.2 ст.12 Закону України від 22.05.1997р. № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями) були завищені валові витрати на суму коштів, внесених до страхового резерву (деформування резерву) за операціями за позабалансовими рахунками 9020 «За наданими гарантіями», резервування за якими проводилось по рах.№3690 «Резерви за операціями за позабалансовими рахунками» під нестандартну заборгованість на загальну суму 1024,4 тис. грн. в результаті формування страхового резерву під гарантії без грошового покриття.

До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, зокрема, належать гарантії та авалі, що надані клієнтам (крім банків).

Відповідно до пп.12.2.1 п.12.2 ст.12 Закону України від 22.05.1997р. № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями),будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргам ), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів ( у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю) , інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно з законодавством .

Згідно з пп.12.2.2 п.12.2 ст.12 Закону України від 22.05.1997р. № 283 та доповненнями), - з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості , визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

Податковим законодавством, а саме: п.1.11 Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із змінами та доповненнями), встановлено, що кредит - це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним та фізичним особам на визначений строк та під процент.

Підпунктом 1.11.1 п. 1.11 ст.1 Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із змінами та доповненнями), визначено, що фінансовий кредит - кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів).

Таким чином, банком - за рахунок валових витрат – створюється страховий резерв для покриття ризиків неповернення основного боргу за активними банківськими операціями, зокрема для кредитних операцій - за коштами, які фактично надаються у користування.

Виходячи з вищевикладеного, обов'язковою умовою включення витрат на формування банком страхового резерву до складу валових витрат є наявність заборгованості (основного боргу) перед банком. При цьому, за позабалансовими рахунками обліковуються зобов'язання за укладеними, але ще не виконаними договорами, тобто без фактичного надання коштів дебіторам. Таким чином, у Банку відсутній ризик неповернення йому боргу за коштами, які фактично не надані позичальникам (дебіторам).

З огляду на викладене суд погоджується з позицією відповідача щодо неправомірності віднесення позивачем до валових витрат суми страхового резерву під надані гарантії .

Стосовно відображення в податковому обліку операцій з врахування векселів слід зазначити, що операції з врахування векселів регулюються нормами Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого постановою Правління НБУ від 16.12.2002 № 508, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2003 за № 174/7495. Згідно з п.6.1 ст.6 цього Положення; врахування векселів є формою кредитування банком юридичної або фізичної особи шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним зі знижкою (дисконтом) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі. Врахування векселя є кредитною операцією. Враховуючи вексель банк надає векселедержателю - пред'явнику строковий кредит. В бухгалтерському обліку врахований вексель обліковується на позабалансовому рахунку 9819. Облік коштів, наданих за врахованим Банком векселем до настання строку платежу за ним. здійснюється за балансовим рахунком 2020 (кредити, що надані за врахованими векселями суб'єктам господарювання), відображається бухгалтерською проводкою Дт 2020 - Кт 2600 Таким чином, до настання моменту погашення, векселі враховані Банком, не обліковуються як власні ( відбувається тільки позабалансовий облік на рахунку 9819 ), заборгованість за цінними паперами існує не для банку, а для клієнта, і тільки в момент настання терміну погашення векселя емітентом або придбання третьою особою, банк отримує право на відображення кредиторської заборгованості за операціями банку з фінансовими інструментами. І саме в цей момент, відбувається закриття кредитної заборгованості у банка за врахованими векселями і починає обліковуватись та закриватись кредиторська заборгованість за розрахунками за цінними паперами для банку.

Тільки в момент відчуження векселя, як товару, з відповідними проведеннями по балансовим рахункам банку, які відображають зміну активів і зобов'язань безпосередньо по цінним паперам, що приймають участь у формуванні вже не кредитного портфелю банку, а формують портфель банку цінних паперів на продаж, вартість врахованих банком векселів, набуває статусу витрат того звітного періоду у якому вексель став для банку товаром.

Стаття 4 Закону України від 30.10.1996 № 448/96-ВР «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (із змінами та доповненнями ) дає визначення поняттю «торгівля цінними паперами - здійснення цивільно-правових угод з цінними паперами, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність), крім випадків, передбачених законодавством». По договорам врахування вексель враховується банком, на - балансовому обліку останнього виникає заборгованість по кредиту, а сам вексель обліковується на позабалансовому рахунку, тобто поставка векселя новому власнику з метою перепродажу на момент укладання такого договору не відбувається, а здійснюється врахування банком векселя з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі. Договір врахування векселів є формою кредитного договору.

Пунктом 12.1 статті 12 Положення НБУ № 508 «Торгівля векселями» визначені необхідні умови для здійснення купівлі та продажу векселів банком: «Купівля та продаж векселів здійснюється банком відповідно до законодавства України та на підставі укладеного з продавцем (покупцем) договору». Таким чином, згідно нормативно-правових актів НБУ - єдиного державного регулятора з цього питання, договір врахування векселя не ототожнюється з договором купівлі векселя.

Враховуючи вищевикладене, в акті перевірки зроблено правомірний висновок про невідповідність даної операції вимогам п.п.7.6.2 п.7.6 ст.7 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону від 22.05.1997 р. №283/97-ВР.

Позивач вважає, що витрати понесені ним на паливно - мастильні матеріали, фактично є витратами на проведення технічного обслуговування транспортних засобів банку і відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР із (змінами і доповненнями) повинні відноситись до валових витрат в розмірі 100 %.

Перевіркою встановлено, що в порушення п.п.5.4.10 п. 5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 №283/97-ВР (із змінами і доповненнями), де зазначено, що «до валових витрат включаються...50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів...», позивачем згідно даних податкового обліку та відповідно до первинних бухгалтерських документів було віднесено на валові витрати використані паливно-мастильні матеріали в розмірі 100%, а не в розмірі 50%.

Відповідно до листа Українського науково-дослідного інституту стандартизації, сертифікації та інформатики від 21.01.2002 р. № 18/7-207 - «пально-мастильні матеріали взагалі - це матеріали (пальне для двигунів, масла, мастила), призначені для транспортних засобів та сільськогосподарської техніки.

Застосування мастильних матеріалів передбачає як зменшення тертя, так і консервацію виробів та герметизацію ущільнень. До «паливно-мастильних матеріалів» слід віднести лише ті мастильні матеріали, напрямок використання яких зазначено вище».

Згідно актів виконаних робіт, позивачем списувалися на витрати вартість моторних масел: в розрахункових документах на пройдене техобслуговування (акти виконаних робіт) є розподіл понесених витрат за видами робіт і придбаними матеріалами (ПММ) і на валові витрати позивачеві потрібно було віднести витрати на ПММ лише в розмірі 50 % .

Таким чином , у зв’язку з вищезгаданими порушеннями , допущеними позивачем, відповідачем правомірно визначено позивачеві суму податкового зобов’язання ( з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем з податку на прибуток на загальну суму 445684,98 грн. , у тому числі : основного платежу 297123,32 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 148561,66 грн.

Поряд з цим відповідачем безпідставно та неправомірно в акті перевірки зроблено висновок про нікчемність договору міни № 11-1/130-Д від 25.12.2007 року , за яким позивач придбав у ТОВ «БПВ «ГРУПП» ( код 34820181) акцій ВАТ «Гірняк» (код 20986279) на суму 1789000,00 грн.

Відповідач помилково стверджує , що нікчемність даного правочину полягає у придбанні позивачем цінних паперів (акцій) емітента -ВАТ «Гірняк» , юридична особа якого припинена .При цьому відповідач посилається на ухвалу Господарського суду Одеської області від 31.07.2007 року у справі № 2/348-06-12033, якою суд ухвалив : ліквідувати та припинити юридичну особу ВАТ «Гірняк» , виключити з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України .

Вважаючи , що юридична особа ВАТ «Гірняк» є припиненою з 31.07.2007 року , відповідач прийшов до хибного висновку, що акції ВАТ «Гірняк» з цього дня не є цінними паперами , а відповідно до хибного висновку в акті перевірки щодо завищення позивачем валових витрат за 2007 рік на 1789000,00 грн.

Статтею 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено, що юридична особа є такою , що припинилася , з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи .

Статтею 22 Закону України «Про господарські товариства» визначено, що ліквідація товариства вважається завершеною , а товариство таким , що припинило свою діяльність , з моменту внесення запису про це до державного реєстру .

Згідно статті 91 ЦК України , цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення .

Як свідчить довідка з Єдиного державного реєстру серії АВ № 373482 записи про порушення провадження у справі про банкрутство ВАТ «Гірняк» , про визнання ВАТ «Гірняк» банкрутом, про відкриття ліквідаційної процедури та про припинення юридичної особи ВАТ «Гірняк» у зв’язку з визнанням її банкрутом проведені лише 04.03.2008 року .

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» , акція – іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника ( акціонера) , що стосується акціонерного товариства , включаючи право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації , право на управління товариством, також майнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом , що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

До моменту припинення юридичної особи у встановленому чинному законодавством порядку, власники його акцій мають відповідні корпоративні права , а також право щодо вільного розпорядження належною їм власністю.

У відповідності з пунктом 1 розділу 1 Порядку скасування реєстрації випусків акцій та анулювання свідоцтв про реєстрацію випусків акцій, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30.12.1998 року № 222, зупинення обігу акцій, відновлення обігу акцій, скасування реєстрації випусків та анулювання свідоцтв про реєстрацію випусків акцій здійснюються уповноваженими особами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку або її територіальних органів відповідно до цього Порядку .

Скасування реєстрації випуску акцій ВАТ «Гірняк» (код 20986279) та втрата чинності свідоцтва про реєстрацію випуску акцій № 261/1/03 від 10.06.2003 року, виданого ДКЦПФР, були здійснені лише 21.03.2008 року розпорядженням про скасування реєстрації випуску акцій № 05-ОД-С від 21.03.2008 року , виданим уповноваженою особою – начальником Одеського територіального управління ДКЦПФР.

Зважаючи на те , що договір міни № 11-1/130–Д від 25.12.2007 року був укладений позивачем з ТОВ «БПВ ГРУПП» до моменту припинення юридичної особи ВАТ «Гірняк» у встановленому законом порядку, а випуск цінних паперів ВАТ «Гірняк» не був скасований і акції ВАТ «Гірняк» перебували у вільному обігу , висновок відповідача в акті перевірки щодо нікчемності (недійсності) даного правочину є безпідставним та необґрунтованим , а отже й неправомірним є висновок відповідача в акті перевірки від 13.06.2008 року № 5587/220/26120084 щодо завищення позивачем витрат від операцій з акціями по додатку К2 ( по рядку 1.2) до податкової декларації з податку на прибуток за 2007 рік на суму 1789000 грн. Однак вищезгаданий висновок в акті перевірки не потіг за собою визначення відповідачем позивачеві будь-якої суми податкового зобов’язання в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні, що підтверджується розрахунком суми податкового зобов’язання, визначеного оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, викладеним відповідачем у його запереченнях проти позову ( т.2, а.с. 90-92) та розрахунком штрафних санкцій, наданим відповідачем суду з листом від 11.12.2010 року № 95065/9/10-009 ( т.2, а.с. 101-102).

За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача щодо визнання податкового повідомлення-рішення від 02.09.2008 року № 0000562201/1/48120 нечинним .

Тому, керуючись ст.ст. 71,86,94,158-163 КС України , суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          В задоволенні адміністративного позову відмовити .

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Господарський суд Сумської області .

Згідно ст. 186 КАС України заява про апеляційне оскарження постанови подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення (з дня складення постанови в повному обсязі). Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Згідно ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання, апеляційної скарги постанова, якщо її не було скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя