Рішення № 13415890, 05.01.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.01.11 Справа № 22/96/10-9/24/10-22/120/10

Суддя

за позовом Комунального сільськогосподарського підприємства “Запоріжзеленгосп” Запорізької обласної ради (69050, м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, буд. 9)

до відповідача Фізичної особипідприємця ОСОБА_1 (69104, АДРЕСА_1)

про стягнення 3 750,00 грн. основного боргу, 294,27 грн. пені, 55,06 грн. 3% річних, 107,48 грн. інфляційних втрат

Суддя Ярешко О.В.

Представники:

від позивача: Лобіков Д.В., довіреність № 04/01 від 04.01.2011р.

від відповідача: не зявився

СУТНІСТЬ СПОРУ:

10.09.2010р. до господарського суду Запорізької області звернулось Комунальне сільськогосподарське підприємство “Запоріжзеленгосп” Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Запоріжжя про стягнення 3750,00 грн. основного боргу, 294,27 грн. пені, 55,06 грн. 3 % річних та 107,48 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 13.09.2010р. порушено провадження у справі № 22/96/10,судове засідання призначено на 29.09.2010р., у сторін витребувані документи і матеріали, необхідні для розгляду справи.

Ухвалою від 29.09.2010р., на підставі ст. 77 ГПК України з метою витребування доказів та за клопотанням відповідача розгляд справи було відкладено на 21.10.2010р.

Ухвалою від 21.10.2010р. розгляд справи було відкладено на 03.11.2010р.

Розпорядженням голови господарського суду Запорізької області № 804 від 03.11.2010р. справа № 22/96/10 у звязку з перебуванням судді Ярешко О.В. на лікарняному була передана на розгляд судді Боєва О.С.

Ухвалою від 03.11.2010р. справа № 22/96/10 була прийнята суддею Боєва О.С. до провадження, справі присвоєно № 22/96/10-9/24/10, судове засідання призначено на 03.11.2010р.

В судовому засіданні 03.11.2010р., на підставі ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 22.11.2010р.

Розпорядженням голови господарського суду Запорізької області № 836 від 15.11.2010р. справа № 22/96/10-9/24/10 у звязку з виходом судді Ярешко О.В. на роботу після лікарняного була передана на розгляд судді Ярешко О.В.

Ухвалою від 16.11.2010р. справа № 22/96/10-9/24/10 прийнята суддею Ярешко О.В. до провадження, справі присвоєно № 22/96/10-9/24/10-22/120/10, судове засідання призначено на 29.11.2010р.

Ухвалою від 29.11.2010р. розгляд справи було відкладено на 13.12.2010р.

В судовому засіданні 13.12.2010р. було оголошено перерву до 29.12.2010р.

29.12.2010р. в судовому засіданні оголошено перерву до 05.01.2011р.

Позивач підтримує свої позовні вимоги, обґрунтовує їх ст. ст. 526, 625, 936, 937, 938, 946 Цивільного кодексу України та договором зберігання б/н від 22.08.2009р. Позивач пояснив суду, що, оскільки пунктом 7.1. договору передбачено, що строк дії договору: 22 серпня 2009р. 22 серпня 2010р., відповідач передав на зберігання належне йому майно позивачеві 22 серпня 2009р., що підтверджується заявою відповідача від 21.08.2009р. на продовження договору платної стоянки на три автомобілі, на підставі якої був укладений договір зберігання б/н від 22.08.2009р. та актом звірки взаємних розрахунків станом на 30.06.2010р. Всього позивач надав відповідачу послуги зі зберігання трьох автомобілів на загальну суму 4500,00 грн. за період з вересня 2009р. по червень 2010р. На підставі чого, відповідачу 09.07.2010р. та 11.10.2010р. були направлені акти приймання-передачі виконаних послуг. Дані акти відповідач на адресу позивача не повернув, про причини відмови від підписання зазначених актів не повідомив. Однак у порушення договірних зобовязань, відповідачем фактично було сплачено лише 750 грн. з порушенням термінів, передбаченими умовами договору. Таким чином, сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 3750,00 грн. Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 294,27 грн. пені, 55,06 грн. 3 % річних та 107,48 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

Відповідач проти позову заперечив повністю та пояснив, що відповідно до усної домовленості з позивачем, плата за зберігання одного автомобіля складає 150,00 грн., на підставі чого, за стоянку двох автомобілів у вересні 2009р. відповідачем було сплачено 300,00 грн., за стоянку трьох автомобілів у жовтні 2009р. було сплачено 450,00 грн. та за стоянку двох автомобілів у листопаді 2009р. відповідачем було сплачено 300,00 грн., таким чином, за період з вересня по листопад 2009р. позивачем надані послуги зі зберігання на суму 1050 грн. які були сплачені відповідачем, що підтверджується відповідними квитанціями. З грудня 2009р. по травень 2010р. автомобілі відповідачем на зберігання позивачу не передавались. 14.06.2010р. відповідачем було сплачено 750,00 грн. за стоянку трьох автомобілів за травень 2010р. та в якості попередньої оплати за стоянку двох автомобілів у червні 2010р. Отже, відповідачу були надані послуги по зберіганню двох автомобілів в вересні 2009р. на суму 300 грн., в жовтні 2009р. по зберіганню трьох автомобілів на суму 450 грн., в листопаді 2009р. по зберіганню двох автомобілів на суму 300 грн., в травні 2010р. по зберіганню трьох автомобілів на суму 450 грн. та в червні 2010р. по зберіганню двох автомобілів на суму 300 грн. Всього на суму 1800,00 грн., які були сплачені відповідачем. Щодо підписаного сторонами акту звірки станом на 30.06.2010р., відповідач пояснив, що зазначений акт звірки відповідачем був підписаний помилково. Таким чином, відповідач просить у позові відмовити повністю.

Позивач з цього приводу заперечив та зазначив, що 21.08.2008р. між сторонами був укладений договір зберігання № 4, за умовами якого відповідач передав на зберігання позивачеві наступне майно: МАЗ автокран державний номер НОМЕР_1, РАФ державний номер НОМЕР_4. Відповідно до п. 3.1. договору № 4 від 21.08.2008р. була встановлена оплата за послуги по договору зберігання в сумі 300 грн. за місяць. Строк дії договору зберігання № 4 від 21.08.2008р. встановлено до 21.08.2009р. Після закінчення строку дії зазначеного договору за відповідачем залишилась заборгованість за червень та липень 2009р. в сумі 600,00 грн. 02.09.2009р. відповідачем була сплачена сума в розмірі 300,00 грн. 10.11.2009р. відповідачем була сплачена сума 300,00 грн. Оскільки за договором зберігання від 21.08.2008р. № 4 заборгованість відповідача складала 600,00 грн., сплачена відповідачем сума в розмірі 600,00 грн. була зарахована позивачем в рахунок існуючої заборгованості, яка утворилась за договором зберігання № 4 від 21.08.2008р. 22.08.2009р. між сторонами був укладений договір зберігання б/н від 22.08.2009р. 29.09.2009р. відповідачем була сплачена сума в розмірі 450,00 грн., дана оплата була зарахована позивачем як оплата за серпень 2009р. за договором зберігання б/н від 22.08.2009р. 15.06.2010р. відповідачем була сплачена сума в розмірі 750,00 грн., яка була зарахована позивачем, як оплата за послуги за договором зберігання від 22.08.2009р. б/н. Таким чином, за період з вересня 2009р. по червень 2010р. позивачем здійснено відповідачеві послуги зі зберігання майна на загальну суму 4500,00 грн. Враховуючи оплату 15.06.2010р. в розмірі 750,00 грн., на момент звернення позивача до суду сума заборгованості відповідача перед позивачем за послуги зі зберігання майна за договором зберігання б/н від 22.08.2009р. відповідача складала 3750,00 грн.

Відповідач в судове засідання 05.01.2011р. не зявився, про причини неявки не повідомив.

Згідно ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

За клопотанням представника позивача судовий процес вівся без застосування засобів технічної фіксації.

Розгляд справи закінчено 05.01.2011р. оголошенням вступної та резолютивної частин рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

22.08.2009р. Комунальне сільськогосподарське підприємство “Запоріжзеленгосп” Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя (надалі зберігач) та Фізична особа підприємець ОСОБА_1, м. Запоріжжя (надалі - поклажодавець) уклали договір зберігання (надалі - договір).

Пунктами 7.1. та 7.3. договору передбачено, що строк дії договору: 22 серпня 2009р. 22 серпня 2010р. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного його виконання сторонами.

Відповідно до п. 1.1. договору, за умовами цього договору поклажодавець зобовязався передати, а зберігач прийняти автомобілі, надалі «майно»: Маз автокран державний номер НОМЕР_1, РАФ державний номер НОМЕР_4, Камаз 5410 державний номер НОМЕР_2.

Згідно із пунктом 1.2. договору, право власності на майно до зберігача не переходить, воно не може бути задіяне в господарському обороті зберігача або бути передане ним третім особам.

Приписами пункту 2.1.1. договору передбачено, що зберігач забезпечує місце для збереження майна, а після закінчення зберігання повертає поклажодавцю те саме майно.

Пунктом 2.2.1. договору передбачено, що поклажодавець своєчасно сплачує послуги по зберіганню майна, а також за споживані комунальні послуги (водоспоживання, участь у витратах по ремонту території авто цеху та інше) згідно рахунку, наданого зберігачем.

Відповідно до п. 3.1. договору, оплата за цим договором здійснюється поклажодавцем щомісячно, шляхом перерахування грошових коштів в сумі 450 грн. з ПДВ на розрахунковий рахунок зберігача 26004191809500 в АКІБ «УкрСиббанк», МФО 351005, ОКПО 03362413 в строк, не пізніше 15 числа місяця, наступного за тим, що підлягає оплаті.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно із ст. 937 ЦК України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Статтею 977 ЦК України передбачено, що якщо зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності, такий договір є публічним. За договором зберігання транспортного засобу в боксах та гаражах, на спеціальних стоянках зберігач зобов'язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця. Договір зберігання транспортного засобу поширюється також на відносини між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та їх членами, якщо інше не встановлено законом або статутом кооперативу. Прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном).

Пунктом 3.3.3. статуту комунального сільськогосподарського підприємства «Запоріжзеленгосп»Запорізької обласної ради зареєстрованого 15.05.2009р. за № 11031050013005147 передбачено, що додатковим видом діяльності підприємства є організація автомобільної стоянки і надання послуг з миття автомобілів.

Відповідно до п. 1 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 р. N 115, ці Правила регламентують організацію та порядок надання послуг щодо зберігання транспортних засобів (автомобілів, автобусів, мотоциклів, моторолерів, мотоколясок, мопедів, причепів), що належать громадянам, а також транзитних транспортних засобів, що здійснюють міжнародні та міжміські перевезення, і поширюються на всі автостоянки (крім автостоянок - гаражних кооперативів), що охороняються, незалежно від форм власності, які є суб'єктами господарської діяльності, чи належать цим суб'єктам (надалі - автостоянки).

Пунктами 12 та 13 зазначених Правил передбачено, що під час оформлення приймання на зберігання черговий приймальник вносить необхідні дані про володільця транспортного засобу і транспортний засіб до відповідного журналу обліку транспортних засобів і розписується в ньому. Володільцеві транспортного засобу, прийнятого на довготермінове зберігання, видається перепустка за встановленим зразком. Дозвіл на тимчасове зберігання транспортного засобу видається черговим приймальником, а на довготермінове - уповноваженою посадовою особою автостоянки.

Згідно із пунктом 30 вищезазначених правил, на автостоянці повинні вестися: журнал обліку транспортних засобів довготермінового зберігання; журнал обліку транспортних засобів тимчасового зберігання; журнал обліку щоденного та одноразового заїзду і виїзду транспортних засобів; журнал обліку транспортних засобів з пошкодженнями та некомплектних; касова книга; книга скарг та пропозицій; книжки квитанцій.

Згідно із ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано доказів передачі йому на зберігання транспортних засобів відповідачем та надання позивачем відповідачу послуг зі зберігання автомобілів, ні по договору зберігання № 4 від 21.08.2008р., ні по договору зберігання б/н від 22.08.2009р.

Відповідач визнає, що у вересні 2009р. позивачем були надані послуги по зберіганню двох автомобілів, у жовтні 2009р. трьох автомобілів, у листопаді 2009р. двох автомобілів, в травні 2010р. трьох автомобілів та в червні 2010р. двох автомобілів, на підставі чого відповідачем були здійснені проплати наданих послуг, що підтверджується квитанціями: № 7721.38.1 від 02.09.2009р. на суму 300,00 грн., № 139 від 28.09.2009р. на суму 450,00 грн., № 8412.116.2 від 10.11.2009р. на суму 300,00 грн., № 8756.18.1 від 14.06.2010р. на суму 750,00 грн.

Оскільки умовами договору не передбачено суми плати за стоянку одного, двох або трьох автомобілів та п. 3.1. договору передбачено, що оплата за цим договором здійснюється поклажодавцем щомісячно, шляхом перерахування грошових коштів в сумі 450 грн. з ПДВ на розрахунковий рахунок зберігача 26004191809500 в АКІБ «УкрСиббанк», МФО 351005, ОКПО 03362413 в строк, не пізніше 15 числа місяця, наступного за тим, що підлягає оплаті, недоплата відповідачем за визнаний ним період складає 450,00 грн.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Згідно ст. 193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст.ст. 11, 509 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

Приписами ст. 629 цього Кодексу встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідач в установлений договором строк повну оплату наданих послуг по зберіганню майна не здійснив, чим порушив свої грошові зобовязання. Таким чином, оскільки доказів оплати наявної заборгованості в сумі 450,00 грн. відповідач суду не надав, суд приходить до висновку, що підлягає стягненню з відповідача 450,00 грн. основного боргу. В іншій частині стягнення основного боргу позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 294,27 грн. пені.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує п. 4.1.2. договору, який передбачає, що за несвоєчасне або неповне проведення грошових розрахунків поклажодавець зобовязаний сплатити зберігачу пеню у розмірі 0,5 % від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу.

Згідно з п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Оскільки підлягає задоволенню 450,00 грн. основного боргу, суд вважає, що вимога про стягнення з відповідача пені за договором є обґрунтованою, але стягненню підлягає сума пені у розмірі 31,73 грн. В іншій частині стягнення пені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення 3 % річних в сумі 55,06 грн. та втрат від інфляції в сумі 107,48 грн.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено правильність нарахування 3 % річних та втрат від інфляції встановлено, що стягненню підлягає сума 3% річних у розмірі 6,57 грн. В іншій частині стягнення 3 % річних позовні вимоги задоволенню не підлягають. Що стосується розрахунку втрат від інфляції, то встановлено, що стягненню підлягає 19,84 грн. втрат від інфляції грошових коштів. В іншій частині стягнення втрат від інфляції грошових коштів позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати відносяться на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 611, 625, 629, 936, 937, 977 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 230, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 33, 34, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особипідприємця ОСОБА_1 (69104, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь Комунального сільськогосподарського підприємства “Запоріжзеленгосп” Запорізької обласної ради (69050, м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, буд. 9, код ЄДРПОУ 03362413) 450 (чотириста пятдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 31 (тридцять одну) грн. 73 коп. пені, 6 (шість) грн. 57 коп. 3 % річних, 19 (девятнадцять) грн. 84 коп. втрат від інфляції грошових коштів, 12 (дванадцять) грн. 32 коп. державного мита та 28 (двадцять вісім) грн. 51 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя О.В. Ярешко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підпису.

Рішення оформлене і підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 10.01.2011р.