Рішення № 134118053, 28.01.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/59419/23-ц

пр. 2-1962/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Соколова О.М.,

при секретарі судового засідання - Ляшенко А.С.,

цивільна справа № 757/59419/23-ц

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку позовного загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Інформаційний прес-центр», Громадської організації «Кримський центр розслідувальної журналістики», фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва надійшов вищевказаний позов ОСОБА_1 до Громадської організації «Інформаційний прес-центр», Громадської організації «Кримський центр розслідувальної журналістики» про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації.

У обґрунтування вимог вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , на інформаційному порталі «Центр журналістських розслідувань» посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4/ було опубліковано статтю під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2», автор - журналіст ОСОБА_3 .

У змісті даної статті зокрема відображено наступні твердження: « ІНФОРМАЦІЯ_5 ».

Проте, сторона Позивача зазначає, що вказані твердження щодо неподання декларації останньою, викладені у такій провокативній статті не відповідають дійсності.

Журналісти відповідачів опубліковуючи таку інформацію 18.12.2023 року, не пересвідчилися в тому, що декларація позивача була подана ще 24.11.2023 року, внаслідок чого безпідставно звинуватили особу позивача у невиконанні нею обов`язків з декларування та поширили щодо неї недостовірну інформацію.

Крім того, звертають увагу суду, що у цій же статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» у відношенні позивача також наведено такі неприпустимі та безпідставні твердження як: « ІНФОРМАЦІЯ_5».

Проте, таку викладену та опубліковану інформацію, сторона позивача вважає хибною, недостовірною та безпідставною.

Крім того, інші твердження наведені у про вокативній статті, такі наприклад як: «ІНФОРМАЦІЯ_6» взагалі не мають у собі ніякого підґрунтя так як не базуються на жодних документах, які б наводилися у статті відомостях, даних, тощо.

Тобто, такі фактичні твердження сформовані безпідставно та існують як домисли авторів статті, що в свою чергу порушує честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Беручи до уваги все вищевикладене, варто констатувати, що наведення у вказаній вище статті безпідставних та недостовірних відомостей які поширені до невизначеного кола осіб у мережі Інтернет є неприпустимими так як спростовані наданими до цієї позовної заяви документами.

А тому, публікація даної статті, з недостовірними твердженнями стосовно позивача є протиправними діями Відповідачів та такими, що ганьблять честь та гідність позивача, а також її ділову репутацію, спираючись й на її посаду та становище в Бердянській міській військовій адміністрації Бердянського району Запорізької області.

Перегляд такої інформації у статті на електронних ресурсах в мережі інтернет будь-якими особами, спотворює образ Позивачки як начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області, підриває її авторитет серед співробітників такого органу, шкодить її діловій репутації та викликає сумніви у відповідної громади щодо добропорядності позивача.

З урахуванням всього вищенаведеного, позивач вимушена звернутися до суду з цією позовною заявою, оскільки вважає, що Відповідачами шляхом розміщення на своїх інформаційних інтернет порталах недостовірної інформації, вчинено дії, які порушують та принижують її честь, гідність та ділову репутацію.

Зазначають, що позивач вважає, що у зв`язку з поширенням щодо неї недостовірної інформації, яка порушила її честь, гідність та ділову репутацію, їй також було завдано моральної шкоди.

Враховуючи уточнену позовну заяву, просила суд, визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформація викладена щодо неї на інформаційному порталі «Центр журналістських розслідувань» у статті під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7/; зобов`язати ГО «Інформаційний прес-центр», ГО «Кримський центр розслідувальної журналістики» протягом п`яти календарних днів з дня набрання рішення суду у даній справі законної сили спростувати поширену про ОСОБА_1 недостовірну інформацію викладену щодо неї на інформаційному порталі «Центр журналістських розслідувань» у статті під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом розміщення на вказаному інформаційному порталі та за наведеним посиланням вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування»; стягнути з Громадської організації «Інформаційний пресс-центр» та Громадської організації «Кримський центр розслідування журналістики» на користь ОСОБА_1 10 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої поширенням щодо неї недостовірної інформації яка принижує її честь, гідність та ділову репутацію.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.01.2024 року позов ОСОБА_1 до Громадської організації «Інформаційний прес-центр», Громадської організації «Кримський центр розслідувальної журналістики» про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, залишено без руху.

12.02.2024 року на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 08.01.2024 року позивачем усунуто вказані недоліки.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16.02.2024 року відкрито провадження у цивільній справі № 757/59419/23-ц за правилами позовного (загального) провадження та призначено підготовче судове засідання.

11.03.2024 року на адресу суду від представника відповідав надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідачі заперечують проти вимог позову. На заявника покладається викладення тексту спростування, чого позовна заява не містить. Оскільки сторона позивача не вказує в прохальній частині, яку саме інформацію просить визнати недостовірною і просить спростувати, відповідачі наводять заперечення тільки в частині інформації про подання декларації. Декларація позивачки відсутня в публічному доступі, додане до позову повідомлення про подання декларації отримане позивачкою, про це не відомо журналістам на дату публікації. Крім того, в статті містяться оціночні судження. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Позивач не зверталась за досудовим спростуванням відомостей, не навела доказів умислу журналіста чи службових осіб у сфері медіа.

На підставі викладеного, просила суд, відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі за недоведеністю і безпідставністю.

11.04.2024 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про залучення співвідповідача.

11.04.2024 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про приєднання доказів.

04.07.2024 року на адресу суду від представника позивача надійшли письмові пояснення.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.06.2025 року залучено до участі у справі співвідповідача - фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 .

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.10.2025 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

У судове засідання позивач та представник позивача не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином, разом з тим, у матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та представника позивача.

У судове засідання представник відповідача 1,2 не з`явилася, відповідачі 1,2 про розгляд справи повідомлялися належним чином, на адресу суду від представника відповідачів 1,2 надійшла заява в якій остання вказала, що не заперечує проти розгляду справи у її відсутність, проти вимог позову заперечувала та просила відмовити.

У судове засідання відповідач 3 не з`явився, про розгляд справи повідомлялися належним чином, причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За наведених обставин, з урахуванням тривалого перебування справи у суді суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність учасників на підставі наявних в ній доказів.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судовим розглядом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на інформаційному порталі «Центр журналістських розслідувань» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_8/ статті під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2», автор - журналіст ОСОБА_3 . У змісті даної статті зокрема відображено наступні твердження: « ІНФОРМАЦІЯ_10».

Сторона позивача зазначає, що вказані твердження щодо неподання декларації останньою, статті не відповідають дійсності.

Так, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), займаючи посаду начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області, виконала свій обов`язок з подання декларації за відповідний звітний період, 24.11.2023 року.

Тобто, журналісти відповідачів опубліковуючи таку інформацію 18.12.2023 року, не пересвідчилися в тому, що декларація позивача була подана ще 24.11.2023 року, внаслідок чого безпідставно звинуватили особу позивача у невиконанні нею обов`язків з декларування та поширили щодо неї недостовірну інформацію.

У цій же статті також наведено такі твердження як: « ІНФОРМАЦІЯ_10».

Проте, таку викладену та опубліковану інформацію, сторона Позивача вважає хибною, недостовірною та безпідставною.

Крім того, на думку сторони позивача, інші твердження наведені у статті, такі наприклад як: «ІНФОРМАЦІЯ_11» взагалі не мають у собі ніякого підґрунтя так як не базуються на жодних документах, які б наводилися у статті,відомостях, даних, тощо.

Тобто, такі фактичні твердження сформовані безпідставно та існують як домисли авторів статті, що в свою чергу порушує честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Наголошує, що перегляд такої інформації у статті на електронних ресурсах в мережі інтернет будь-якими особами, спотворює образ позивача як начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області, підриває її авторитет серед співробітників такого органу, шкодить її діловій репутації та викликає сумніви у відповідної громади щодо добропорядності позивача.

Згідно ст.43 Закону України «Про медіа» (право на відповідь та спростування) особа, яка вважає, що суб`єктом у сфері аудіовізуальних, друкованих або онлайн медіа щодо неї було поширено відомості, які не відповідають дійсності (викладені неповно чи неточно) та принижують її честь, гідність чи ділову репутацію, має право вимагати спростування недостовірної інформації або реалізації права на відповідь. Обсяг спростування або відповіді має бути достатнім для донесення позиції заявника і не може перевищувати обсяг поширеної інформації (ч.4). У разі відсутності підстави для відмови спростування або відповідь поширюється суб`єктом у сфері онлайн-медіа-невідкладно, але не пізніше ніж на п`ятий день з дня отримання відповідної заяви (ч.7). У спростуванні або відповіді має бути зазначено, яка інформація не відповідає дійсності (викладена неповно чи неточно), коли і в якій програмі чи публікації вона була поширена. Онлайн-медіа має забезпечити перехресні посилання між відповідними публікаціями та розмістити поряд з оригінальним матеріалом повідомлення про те, що інформація з цієї публікації була спростована або стала предметом реалізації права на відповідь.

На заявника покладається викладення тексту спростування, чого позовна заява не містить.

Сторона позивача не вказує в прохальній частині, яку саме інформацію просить визнати недостовірною і просить спростувати.

Статтями 28 Конституції України проголошено найвищою соціальною цінністю людину, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, кожен має право на повагу до його гідності.

Згідно з положеннями статті 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя, згідно з приписами статті 34 Конституції України.

Відповідно до частини 6 статті 277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Згідно з роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 у пункті 5 зазначено, що позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.

Відповідно до статті 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Згідно з положень частин 1-3 ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

За змістом частини 1 ст. 277 ЦК України, особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України № 1 роз`яснено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Як вбачається з пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням - висловлюванням, яке не містить фактичних даних, за виключенням винятком образи чи наклепу, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири.

Відповідно до статті 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України, негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997).

Так, статтею 10 Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.

Зокрема, суд дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів. Тому, Європейський суд вважає порушенням статті 10 Конвенції задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації.

Більше того, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки.

Натомість висвітлена відповідачами інформація сама по собі не порушує особистих немайнових прав позивача.

Крім того, зазначені фрази містять критику та оцінку дій позивача, тобто є оціночними судженнями у розумінні ст. 30 ЗУ «Про інформацію».

Суд звертає увагу на той факт, що, позивач перебував на високій посаді (начальник Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району запорізької області)), яка була і наразі є публічною, і в силу свого статусу піддається вищому ступеню уваги, критики та оцінки з боку, співробітників, громадськості та медіа.

Пунктом 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 визначено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорення, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому, зазначені діячі не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

З інформації, яку позивач вважає недостовірною інформацією відносно неї, є нічим іншим, як оціночними судженнями, а відтак, згідно із статтею 30 Закону України «Про інформацію», такі судження не підлягають спростуванню, і за їх висловлювання ніхто не може бути притягнутий до відповідальності.

Отже, враховуючи викладену позицію Європейського суду з прав людини стосовно застосування статті 10 Європейської Конвенції з прав людини, що ратифікована Україною, вищенаведені фрази, які позивач просить спростувати, становлять основу права на свободу вираження поглядів та захищені на рівні національного законодавства та Конституції України, навіть у тих випадках, коли зміст висловлювань суб`єктивно здатний викликати негативну реакцію публічної особи, стосовно якої вони поширені.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку. Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. Всі оціночні судження мають фактичну підставу.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про державну підтримку медіа, гарантії професійної діяльності та соціальний захист журналіста» у разі розгляду судом спору щодо завданої моральної (немайнової) шкоди між журналістом або суб`єктом у сфері медіа як відповідачем та політичною партією, виборчим блоком, посадовою особою (посадовими особами) як позивачем суд вправі призначити компенсацію моральної (немайнової) шкоди лише за наявності умислу журналіста чи службових осіб суб`єкта у сфері медіа.

Суд враховує наслідки використання позивачем можливостей позасудового, зокрема досудового, спростування неправдивих відомостей, відстоювання його честі і гідності, ділової репутації та врегулювання спору в цілому.

З урахуванням зазначених обставин суд вправі відмовити у відшкодуванні моральної шкоди. Умислом журналіста та/або службової особи суб`єкта у сфері медіа є таке їх/її ставлення до поширення інформації, коли журналіст та/або службова особа суб`єкта у сфері медіа усвідомлювали недостовірність інформації та передбачали її суспільно небезпечні наслідки. Журналіст та/або суб`єкт у сфері медіа звільняються від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку.

Позивачем не надано доказів, що остання зверталась за досудовим спростуванням відомостей, не навела доказів умислу журналіста чи службових осіб у сфері медіа.

Крім того, вимога про стягнення моральної шкоди є похідною.

Відповідно до ч. 1, 5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог, ч. 1,2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з вищевикладеного, встановлених обставин справи та положень законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини сторін, суд вважає, що відсутні підстави вважати інформацію недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Аналіз наведених вище норм законодавства та фактично встановлені обставини у справі вказують на те, що підстави для задоволення позову, відсутні.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати, у тому числі судовий збір, понесені стороною позивача, покладаються на неї.

На підставі вищевикладеного та керуючись:

ст. ст. 3, 28, 32, 34, 55 Конституції України,

ст.ст. 201, 277, 297, 299 ЦК України,

ст. ст.1-23,76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Громадської організації «Інформаційний прес-центр», Громадської організації «Кримський центр розслідувальної журналістики», фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Соколов