Ухвала суду № 134091196, 11.02.2026, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/31901/23

Провадження № 6/947/40/26

УХВАЛА

11.02.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі у залі суду справу за поданням приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича, за участі заінтересованих осіб: Акціонерного товариства «Кредобанк», ОСОБА_1 , Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про встановлення порядку та способу виконання судового рішення Київського районного суду міста Одеси від 01.02.2024 року по цивільній справі №947/31901/23 за позовною заявою Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, шляхом надання дозволу на звернення стягнення на майно в якому зареєстрована малолітня дитина,

ВСТАНОВИВ:

01.01.2026 року до Київського районного суду міста Одеси, через систему «Електронний суд», надійшло подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича, за участі заінтересованих осіб: Акціонерного товариства «Кредобанк», ОСОБА_1 , Київської районної адміністрації Одеської міської ради про встановлення порядку та способу виконання судового рішення Київського районного суду міста Одеси від 01.02.2024 року по цивільній справі №947/31901/23 за позовною заявою Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, шляхом надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зареєстрована малолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування подання приватний виконавець посилається на те, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В.М. перебуває: виконавчий лист № 947/31901/23, виданий 07.02.2025 Київським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» заборгованості за кредитним договором №CL-36202 від 05.10.2021, станом на 09.08.2023 у загальному розмірі 501758,57 грн.; виконавчий лист №947/31901/23, виданий 07.02.2025 Київським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» у відшкодуванні витрат зі сплати судового збору 7526,38 грн.

Як зазначено у поданні, 25.02.2025 року приватним виконавцем на підставі статей 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_1 № НОМЕР_2, копії яких надіслано сторонам виконавчих проваджень рекомендованою кореспонденцією за вих. №4976 та №4983.

З метою виконання вимог виконавчого документу в межах суми боргу винесено постанову про накладення арешту на майно боржника від 25.02.2025 про що відомості внесено до відповідних реєстрів.

Як зазначає приватний виконавець, боржником до теперішнього часу рішення суду - не виконано, ОСОБА_1 жодного разу не намагався сплатити заборгованість за кредитом або вчинити інші дії спрямовані на добровільне (самостійне) виконання виконавчих документів, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження.

Також, у відповідності до доводів подання, приватним виконавцем здійснено вихід за адресою боржника, а саме: АДРЕСА_1 , та зі слів батька боржника встановлено, що ОСОБА_1 за вказаною адресою не мешкає, перебуває за кордоном, ходить в рейси та зв`язок з ним відсутній.

Враховуючи вищевикладене, приватний виконавець вважає, що боржник свідомо ухиляється від виконання рішення суду, зокрема уникає контакту з приватним виконавцем та не перебуває за місцем своєї реєстрації. З огляду на вкладене, для погашення заборгованості за вищезазначеним виконавчим документом, приватний виконавець вважає наявними підстави для звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2 , що належить на праві приватної власності боржнику - ОСОБА_1 , з метою задоволення вимог стягувачів.

Як вказує, приватний виконавець, у квартирі за вищевказаною адресою зареєстровано малолітню дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповіддю Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 18.06.2025 № 239елВ/01-24.

Згідно пункту 28 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина, надається виключно при особистому звернені батьків дітей, опікунів або піклувальників.

Відповідно до підпункту 4 абзацу 3 пункту 3 розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29.09.2016 №2831/5 (далі - Порядок), заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами (в електронній або паперовий формі): у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду. Отже, реалізація нерухомого майна, право користування яким мають неповнолітні діти, здійснюється в тому числі на підставі судового рішення.

Приватний виконавець вказує, що на виконання вказаних приписів законодавства, 24.06.2025 року він звернувся до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, з запитом про надання дозволу органів опіки та піклування на реалізацію майна боржника.

09.07.2025 року у відповіді Одеської міської ради служби у справах дітей повідомлено, що Київська районна адміністрація направила запит приватного виконавця від 24.06.2025 року за належністю.

16.09.2025 року приватним виконавцем було повторно направлено запит про надання дозволу органів опіки та піклування на реалізацію майна боржника до Київської районної адміністрації.

Однак, 19.09.2025 року Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як вказує приватний виконавець, повторно направила запит приватного виконавця від 24.06.2025 року за належністю, а саме до Одеської міської ради.

Приватний виконавець вказує, що ним були здійснені усі можливі дії щодо отримання дозволу органів опіки та піклування на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказані обставини зумовили звернення приватного виконавця з даною заявою шляхом встановлення порядку та способу виконання судового рішення.

Вказана заява сформована у системі «Електронний суд» 22.12.2025 року.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 06.01.2026 року прийнято до розгляду вказану заяву та призначено дату, час і місце проведення судового засідання з повідомленням сторін по справі.

У судове засідання призначене на 11.02.2026 року сторони по справі не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином.

У відповідності до ч. 2 ст. 435 ЦПК України, заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи..

Приймаючи викладене, враховуючи строки встановлені для розгляду відповідного подання, судом було ухвалено здійснити розгляд подання в судовому засіданні за відсутності сторін по справі, за відсутності приватного виконавця, на підставі наявних в матеріалах справи документів.

Суд зазначає, що у даному поданні приватним виконавцем порушено питання про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника - ОСОБА_1 , розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зареєстрована малолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Так, у відповідності до положень статті частин 1, 3 статті 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв`язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Невиконання боржником судового рішення про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача, протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з боржника суми вартості відповідного майна, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, вартість майна неможливо визначити або майно відповідно до закону не може оцінюватися.

Вартість майна визначається відповідно до вимог Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

При цьому виконавець у межах наданих йому Законом України «Про виконавче провадження» та статтею 435 ЦПК України повноважень, у разі неможливості виконання судового рішення, не позбавлений права звертатися до суду із заявою (поданням) про зміну способу та порядку його виконання.

Суд наголошує на тому, що обов`язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені державою на забезпечення виконання судових рішень, а не стягувача, який правомірно очікує від держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу; повноваження виконавця на звернення до суду є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 4, частина четверта статті 42 ЦПК України). Крім того, приватно-правовий інструментарій (зокрема, реєстрація місця проживання дитини) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про його стягнення.

Оскільки суд наділений правом вживати заходів забезпечення виконання рішення, встановлювати порядок і спосіб його виконання, отже і вирішити питання про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровано місце проживання дітей.

Аналогічні за змістом висновки містяться у Постанові Верховного суду по справі №509/84/14-ц, провадження № 61-10946св22 від 10.05.2023.

За наслідком чого, дане подання приватного виконавця підлягає розгляду судом в порядку передбаченому статтею 435 ЦПК України.

Щодо заявлених вимог приватним виконавцем суд зазначає наступне.

Судом з поданих до суду документів встановлено, що в провадженні Київського районного суду міста Одеси на розгляді перебувала цивільна справа №947/31901/23 за позовною заявою Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

За наслідком розгляду вказаної справи, 01.02.2024 року Київським районним судом міста Одеси ухвалено заочне рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором №CL-36202 від 05.10.2021 року, станом на 09.08.2023 року, у загальному розмірі 501758 гривень 57 копійок, з них: 344695 гривень 74 копійки - сума заборгованості за тілом кредиту, 157062 гривні 83 копійки - сума заборгованості за відсотками. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» у відшкодування витрат зі сплати судового збору 7526 гривень 38 копійок.

Вказане судове рішення набрало законної сили 05.03.2024 року, за наслідком чого 07.02.2025 року судом видано відповідні виконавчі листи відносно боржника - ОСОБА_1 .

25.02.2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком Валерієм Миколайовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №947/31901/23, виданого 07.02.2025 року Київським районним судом міста Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» заборгованості за кредитним договором №CL-36202 від 05.10.2021 року, станом на 09.08.2023 року, у загальному розмірі 501758 гривень 57 копійок, з них: 344695 гривень 74 копійки - сума заборгованості за тілом кредиту, 157062 гривні 83 копійки - сума заборгованості за відсотками.

Тієї ж дати, 25.02.2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком Валерієм Миколайовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа №947/31901/23, виданого 07.02.2025 року Київським районним судом міста Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» у відшкодування витрат зі сплати судового збору 7526 гривень 38 копійок.

25.02.2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком Валерієм Миколайовичем також винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, на підставі якої виконавчі провадження НОМЕР_1, НОМЕР_4 об`єднано у зведене виконавче провадження НОМЕР_3.

В рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком Валерієм Миколайовичем 25.02.2025 року винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику - ОСОБА_1 .

27.02.2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком Валерієм Миколайовичем в рамках вчинення дій зі встановлення належності боржникові - ОСОБА_1 нерухомого майна отримано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №415562831 від 27.02.2025 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 на праві власності належить нерухоме майно - квартира АДРЕСА_3 , (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна №2285780051101), на підставі договору купівлі-продажу від 08.02.2021 року посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернишевою Н.Г., зареєстрованого в реєстрі за №286.

Належність боржникові - ОСОБА_1 вказаного нерухомого майна на праві власності станом на час розгляду даного подання також підтверджується наданою до суду інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №459902210 від 12.01.2026 року.

У відповідності до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради №П1-14378-ю/о від 18.06.2025 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: малолітній - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстрація місця проживання яких відбулась 15.02.2021 року.

Отже, у належному боржнику - ОСОБА_1 за зведеним виконавчим провадженням НОМЕР_3 нерухомому майні - квартирі АДРЕСА_3 , (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна №2285780051101), зареєстровані крім боржника, також інші особи:

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- малолітній - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також у відповідності до наданої приватним виконавцем копії актового запису про шлюб №199 від 18.02.2016 року, складеного Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі Одеського міського управління юстиції вбачається, що ОСОБА_3 є дружиною ОСОБА_1 , шлюб між якими зареєстрований 18.02.2016 року.

Згідно з отриманою 12.01.2026 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком Валерієм Миколайовичем інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №459904269 від 12.01.2026 року, вбачається, що за дружиною ОСОБА_1 - ОСОБА_3 зареєстровано також інше нерухоме майно:

- 06.01.2023 року - житловий будинок АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2679365151100);

- 03.02.2021 року - земельна ділянка, площею 0,0327 га, з кадастровим номером №5121084200:02:004:1856, (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2195343151210);

- 07.07.2021 року - житловий будинок АДРЕСА_5 , (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1327315851210);

- 07.07.2021 року - земельна ділянка, площею 0,0233 га, з кадастровим номером №5121084200:02:001:2157, (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1305803451210).

Також в межах вчинення дій з примусового виконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 01.02.2024 року по цивільній справі №947/31901/23, приватним виконавцем Притуляком В.М. 02.06.2025 року та 04.06.2025 року було здійснено вихід за адресою зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , яка належить боржникові на праві власності, за наслідком чого приватним виконавцем були складені відповідні акти приватного виконавця від 02.06.2025 року та 04.06.2025 року, якими засвідчено, що за зазначеною адресою ОСОБА_1 фактично не проживає, а зі слів батька - ОСОБА_4 , повідомлено, що його син перебуває за кордоном.

З поданих до подання документів також вбачається, що приватний виконавець Притуляк В.М. з метою вчинення дій з примусової реалізації належного ОСОБА_1 на праві власності нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 , в якому зареєстровані малолітня дитина, здійснив звернення до Київської районної адміністрації Одеської міської ради з метою отримання дозволу на вчинення відповідних дій, з приводу чого суд зазначає наступне.

Так, 24.06.2025 року до Київської районної адміністрації Одеської міської ради надійшов від приватного виконавця Притуляка В.М. запит №17010 про вирішення питання щодо надання дозволу на реалізацію майна боржника - ОСОБА_1 , а саме квартири АДРЕСА_2 , де право користування має малолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На зазначений запит, Київська районна адміністрація Одеської міської ради листом від 04.07.2025 року за вих. №2088/01-11 повідомила приватного виконавця Притуляка В.М. про скерування його запиту для розгляду до Служби у справах дітей Одеської міської ради.

Служба у справах дітей Одеської міської ради листом від 09.07.2025 року за вих. №7344/1 повідомила приватного виконавця Притуляка В.М., що керуючись ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства», постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», вчинення примусової реалізації нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; загальною площею 48.5 кв.м., житловою площею 29.4 кв.м., право користування якою має неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , може призвести до порушення майнових прав дитини.

У зв`язку з чим, 21.07.2025 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Притуляк В.М. звернувся до Київського районного суду міста Одеси з поданням про встановлення порядку та способу виконання судового рішення Київського районного суду міста Одеси від 01.02.2024 року по цивільній справі №947/31901/23, шляхом звернення стягнення на нерухоме майно боржника, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

За наслідком розгляду вказаного подання, 11.09.2025 року Київським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу, якою у задоволенні вказаного подання відмовлено, у тому числі з підстав відмови належних доказів на підтвердження розгляду відповідного питання Органом опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради.

Після чого, 16.09.2025 року приватний виконавець Притуляк В.М. звернувся з листом до Київської районної адміністрації Одеської міської ради для розгляду питання та надання дозволу органу опіки та піклування відповідно до закону на реалізацію квартири АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 .

На зазначений запит, Київська районна адміністрація Одеської міської ради листом від 16.09.2025 року за вих. №24148 повідомила приватного виконавця Притуляка В.М. про скерування його запиту для розгляду до Служби у справах дітей Одеської міської ради.

Служба у справах дітей Одеської міської ради листом від 02.10.2025 року за вих. №05/04/10223 повідомила приватного виконавця Притуляка В.М., що керуючись ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства», постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», вчинення примусової реалізації нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; загальною площею 48.5 кв.м., житловою площею 29.4 кв.м., право користування якою має неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , може призвести до порушення майнових прав дитини. Додатково зазначено, що підготовка подання про надання дозволу на реалізацію майна боржника - ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , яким має право користування малолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , можливе у разі надходження до Служби відповідних документів, передбачених пунктом 66 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року за №866 від батьків дитини.

З посиланням на отримані вказані відповіді, приватний виконавець знов звернувся до суду з даним поданням про надання дозволу на реалізацію майна боржника - ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зареєстрована малолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Приймаючи зазначене суд зазначає.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна людина має право на справедливий судовий розгляд.

ЄСПЛ вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно із ст. 431 ЦПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до частин першої, шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431 (далі - Порядку реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду.

У пункті 30 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5) (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості. Зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо житлових приміщень не допускається. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав, інших прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке належить дитині, а у випадках, визначених законом, - також щодо нерухомого майна, право користування яким належить дитині, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Отже, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.

Схожі висновки містяться у постановах Верховного Суду від ід 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19) від 10 жовтня 2019 року в справі №751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19).

З наведеного вбачається, що передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.

Особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає є стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.

Разом із тим, виконавець в силу приписів частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.

У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування.

Тобто, державний чи приватний виконавець повинен звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.

У випадку відмови органу опіки та піклування виконавець, з метою виконання судового рішення та забезпечення дотриманням прав дітей, повинен звернутися до суду.

Згідно з пунктом 10 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.

Відповідно до частин першої - третьої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

З наведеного вбачається, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому в статті 435 ЦПУ України.

Вказаний висновок суду узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 15.02.2023 року по справі №2-537/11, та враховується судом під час розгляду даної справи.

Розглядаючи дане подання, судом враховується, що відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або інші законні представники не мають права без дозволу органу опіки та піклування, наданого відповідно до закону, вчиняти від імені малолітньої дитини правочини, визначені частиною другою статті 177 Сімейного кодексу України..

Згідно з частиною другою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом (частина друга статті 29 ЦК України).

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає (частина четверта статті 29 ЦК України).

Фізична особа може мати кілька місць проживання (частина шоста статті 29 ЦК України).

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (частини перша та третя статті 160 СК України).

Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону (частина перша статті 405 ЦК України).

Це кореспондує частині першій статті 156 Житлового кодексу України, яка передбачає, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. При цьому за згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).

Згідно із частиною четвертою статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Відповідно до змісту частини другої статті 64 ЖК України це є: дружина наймача, їх діти і батьки. Також членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з власником будинку (квартири) і ведуть з ним спільне господарство.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків (частина друга статті 11 Закону України «Про охорону дитинства).

Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем (частини друга статті 18 Закону України «Про охорону дитинства).

Місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги (стаття 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

Пунктом 16 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 передбачено, що місце проживання дитини віком до 14 років може бути задекларовано за адресою місця проживання одного з батьків або інших законних представників, зокрема одночасно із зняттям з попереднього задекларованого/зареєстрованого місця проживання, за декларацією, поданою одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини.

Пункт 1 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Частиною восьмою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Відповідно до ст. 3 Конвенції у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Судом враховується висновок Верховного Суду викладений у постанові від 15.02.2023 року по справі №2-537/11, відповідно до якого під час розгляду заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме:

- з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні;

- чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення;

- чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання;

- чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання;

- яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини.

Також, суд зазначає, що згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначене положення кореспондується частиною 3 статтею 12 ЦПК України.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приймаючи вищевикладені обставини, суд зазначає, що є встановленим, що боржником за зведеним виконавчим провадженням НОМЕР_3 - ОСОБА_1 , яким рішення Київського районного суду міста Одеси від 01.02.2024 року по справі №947/31901/23, яке набрало законної сили, не виконано станом на час звернення приватного виконавця з цим поданням.

Приватний виконавець вказуючи про необхідність вчинення дій зі звернення стягнення на нерухоме майно боржника - ОСОБА_1 , вказує про його ухилення від виконання рішення суду.

Поряд з цим, суд зазначає, що до даного подання, приватним виконавцем не надано жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 , безпосередньо обізнаний про відкрите відносно нього дане виконавче провадження.

Також суд зазначає, що як вже зазначалось, у відповідності до приписів статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. А згідно з положеннями статті 48 вказаного Закону, стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Звертаючись до суду з даним поданням, приватним виконавцем не надано жодних доказів на підтвердження вчинених дій зі встановлення у боржника наявності чи відсутності грошових коштів/електронних грошей у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей, у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Суд зазначає, що у відповідності до приписів статті 52 Закону України «Про виконавче провадження», інформацію про наявні у боржника рахунки/електронні гаманці виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Поряд з цим, до даного подання приватним виконавцем не надано відповідних доказів.

Крім того, подання про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника в якому зареєстровані діти, подано приватним виконавцем з метою вчинення дій регламентованих статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження», а саме звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна.

Як вже судом зазначалось, частиною 6 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» врегульовано, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

З аналізу вказаних положень норм законодавства слід дійти до висновку, що зверненню до суду з поданням про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника в якому зареєстровані діти, повинні передувати дії зі встановлення виконавцем належності боржникові відповідного нерухомого майна, та чи не володіє боржник майном разом з іншими особами.

Звертаючись до суду з цим поданням, приватним виконавцем визначено, що ОСОБА_1 , як боржникові за виконавчим провадженням, належить на праві власності нерухоме майно - квартира АДРЕСА_3 .

Як встановлено судом з поданих до суду доказів, вказана квартира належить на праві власності боржникові - ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08.02.2021 року посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернишевою Н.Г., зареєстрованого в реєстрі за №286.

Також у відповідності до наданих приватним виконавцем документів встановлено, що починаючи з 18.02.2016 року він - ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .

Отже, з поданих приватним виконавцем документів вбачається, що квартира АДРЕСА_3 , право власності на яку зареєстровано за боржником - ОСОБА_1 , набуто останнім за відплатним договором вчиненим в період перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .

Частиною першою та третьою статті 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України, свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Суд вказує, що якщо майно, в тому числі нерухоме, придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічними за своїм змістом є положення частини другої статті 370 ЦК України, відповідно до якої, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Отже, приймаючи вказані обставини та положення ст. 60 СК України, слід дійти до висновку, що в силу дії презмупції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, нерухоме майно - квартира АДРЕСА_3 , право власності на яке зареєстровано за боржником - ОСОБА_1 , набуте останнім за відплатним договором вчиненим в період перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , належить ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності подружжя, допоки не доведено іншого.

Будь-яких доказів на підтвердження спростування даних обставин, як і доказів набуття ОСОБА_1 вищевказаного нерухомого майна у особисту приватну власність матеріали справи не містять.

Виходячи з презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, приватним виконавцем також не надано доказів на підтвердження того, що ним здійснювались дії з визначення частки - ОСОБА_1 у вищевказаному нерухомому майні - квартирі АДРЕСА_3 , в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» та статтею 443 ЦПК України, якою передбачено розгляд судом питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, за поданням державного чи приватного виконавця.

Одночасно суд зазначає, що визначення розміру частки боржника у нерухомому майні, відносно якого виконавець має намір здійснювати дії зі звернення стягнення, впливає на розгляд даного подання щодо надання дозволу на вчинення відповідних дій в якому зареєстровані малолітні діти, оскільки має значення якої мірою відповідні дії впливають на права та інтереси дитини.

Додатково, суд також зазначає, що приватним виконавцем заявлені вимоги щодо нерухомого майна, в якому зареєстрована малолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Однак, приватним виконавцем не додано жодного доказу на підтвердження ступеня споріднення між малолітнім ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та боржником - ОСОБА_1 , приймаючи що відповідні обставини підлягають встановлення з урахуванням висновків викладених Верховним Судом у постанові від 15.02.2023 року по справі №2-537/11, а доказування в силу приписів ч.6 ст. 81 ЦПК України не може ґрунтуватися на припущеннях.

Приймаючи відсутність вищевказаних доказів, суд також позбавлений можливості встановити факт належного розгляду відповідного питань Органом опіки та піклування за запитом приватного виконавця, оскільки не є встановленим щодо якої частки боржника у нерухомому майні, звертався виконавець до Органу опіки та піклування для отримання дозволу на її примусову реалізацію в межах виконавчого провадження, а також які родинні зв`язки між боржником та малолітньою дитиною, яка зареєстрована в цьому майні.

Ухвалюючи судове рішення за наслідком даного подання, судом враховується, що відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Приймаючи вищевикладене в цілому, суд доходить до висновку, що подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича, за участі заінтересованих осіб: Акціонерного товариства «Кредобанк», ОСОБА_1 , Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про встановлення порядку та способу виконання судового рішення Київського районного суду міста Одеси від 01.02.2024 року по цивільній справі №947/31901/23 за позовною заявою Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, шляхом надання дозволу на звернення стягнення на майно в якому зареєстрована малолітня дитина, є необґрунтованим, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 435 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича, за участі заінтересованих осіб: Акціонерного товариства «Кредобанк», ОСОБА_1 , Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про встановлення порядку та способу виконання судового рішення Київського районного суду міста Одеси від 01.02.2024 року по цивільній справі №947/31901/23 за позовною заявою Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, шляхом надання дозволу на звернення стягнення на майно в якому зареєстрована малолітня дитина - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Повний текст ухвали суду складено 16.02.2026 року.

Головуючий Л. В. Калініченко