Рішення № 134088285, 16.02.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 192/2646/25 2/335/150/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Алєксєєнка А.Б., за участю секретаря судового засідання Доновської А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Солонянського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею 67 кв.м, житловою площею 21,8 кв.м в обґрунтування якої зазначила наступне.

Позивач на підставі договору довічного утримання від 23.04.1999 зареєстрованого Міжміським Бюро технічної інвентаризації від 05.05.1999 №2289кн12 отримала у власність житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Внаслідок тимчасової окупації російською федерацією та активних бойових дій м.Пологи Запорізької області знаходиться на тимчасово окупованій території. Для внесення даних про знищене майно в застосунок «ДІЯ» у програму «Є відновлення» необхідні актуальні дані про державну реєстрацію належного позивачу майна у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте оскільки відповідні дані не внесені до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який було запроваджено з 01 січня 2013 року, позивач не має можливості подати повідомлення про пошкоджене або знищене майно.

13.11.2023 позивач звернулась з оригіналом договору про довічне утримання від 23.04.1999, зареєстрованого Міжміським Бюро технічної інвентаризації від 05.05.1999 №2289кн12 та оригіналом технічного паспорту для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно до державного реєстратора Беспечної Г.Ю. Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради.

Рішенням державного реєстратора від 16.01.2024 року № 71146787 позивачеві було відмовлено в проведенні реєстраційних дій з огляду на те, що державному реєстратору не вдалось отримати відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано до 01 січня 2013 року. Таким чином, у зв`язку з відсутністю доступу до відповідних джерел інформації через тимчасову окупацію м. Пологи Запорізької області державним реєстратором прав на нерухоме майно позивачеві було відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою в зв`язку із зазначеними вище обставинами.

Позивач самостійно намагалась отримати довідку про належність їй вищевказаного нерухомого майна у зв`язку із чим 03.09.2025 року звернулась із відповідною заявою до Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області.

Згідно відповіді Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області від 08.09.2025 №1515 повідомлено, що до 01.01.2013 року на території Пологівського району Запорізької області реєстрація права власності здійснювалася Комунальним підприємством «Імпульс» Пологівської районної ради, правонаступником якої стало ТОВ «Комунальне підприємство «Імпульс». На теперішній час через тимчасово окупацію м.Пологи відсутня інформація про цілісність і фізичне знаходження архівних документів ТОВ «КП Імпульс». Функції бюро технічної інвентаризації Пологівська міська рада не здійснювала, комунальних підприємств за цим видом діяльності не створювала, архіви до органу місцевого самоврядування не передавались. За викладених обставин надання довідки про належність нерухомого майна та інформації щодо зареєстрованого права власності, обтяжень, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року а об`єкт нерухомого майна житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та його технічні характеристики не належить до повноважень Пологівської міської ради Пологівського району Запорізької області.

За вказаних обставин позивач не має можливості зареєструвати право власності на належне їй нерухоме майно, що позбавляє її права у подальшому захистити своє право власності та отримати компенсацію для відновлення будинку. Враховуючи відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення невизнаного права власності на спірний житловий будинок із спорудами, позивач вимушена звернутися до суду з позовом про визнання права власності.

Ухвалою судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 10.10.2025 справу передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справу 10.11.2025 передано для розгляду судді Алєксєєнку А.Б.

Ухвалою судді від 11.11.2025 відкрито провадження у справі, розпочато у справі підготовче провадження, призначене підготовче засідання, встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

09.12.2025 представник Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області подав до суду заяву, в якій заначив про те, що не заперечує проти задоволення позову.

Ухвалою суду від 08.01.2026 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач, будучи належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи у судове засідання не з`явилась, причини неявки не повідомила, разом з цим у позовній заяві просила розгляд справи провести за її відсутності.

Представник відповідача Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області в судове засідання не з`явився, разом з тим подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом у встановленому законом порядку, проте у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу без фіксування судового засідання технічними засобами у відсутності учасників справи на підставі доказів, які є в матеріалах справи та ухвалити рішення, що відповідає положенням ч.3 ст.211 та ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані та досліджені докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд приходить до наступного висновку.

Позивач на підставі договору довічного утримання від 23.04.1999 року, посвідченого державним нотаріусом Пологівської державної нотаріальної контори Ермоленко Л.М. зареєстрованого в реєстрі за №1-464, є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Право власності на зазначений будинок зареєстроване за позивачем Міжміським бюро технічної інвентаризації 05.05.1999, про що позивачеві надано реєстраційне посвідчення.

У подальшому АДРЕСА_1 .

18.01.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «Земля і право» виготовлено технічний паспорт на житловий будинок садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 , згідно якого житловий будинок має загальну площу 67,4 кв.м, житлову 21,8 кв.м, складається з передпокою площею 12,6 кв.м., житлової кімнати площею 9,9 кв.м., холу площею 24,0 кв.м., житлової кімнати площею 11,9 кв.м, ванної площею 4,1 кв.м., туалету площею 1,5 кв.м., тамбуру площею 3,4 кв.м.

Також на присадибній території будинку розташовані господарчі та побутові будівлі, а саме: сіни літня кухня, вбиральня, сараї, басейн, колонка, душ.

30.11.2023 позивач ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області із заявою про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно № 58281145.

16.01.2024 державним реєстратором прийнято рішення № 71146787, яким позивачу відмовлено в проведенні реєстраційних дій за заявою № 58281145, про що винесено рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій. У якості підстави для відмови в проведенні реєстраційних дій державним реєстратором зазначено, що після завершення строку, встановленого ч.3 ст.23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм права на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статей 316, 317, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.

Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Таким чином, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Тобто, за вказаною нормою права, вимога про визнання права власності може бути пред`явлена лише власником спірного майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Частиною 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

З аналізу вищевказаних норм слідує, що особа, яка до 01 січня 2013 року набула право власності на нерухоме майно, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Право власності на спірний житловий будинок із господарчими та побутовими спорудами позивач набула на підставі договору довічного утримання від 23.04.1999 року, отже при вирішенні спору підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР.

Набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідно зі статтею 41 ЦК Української РСР (тут і надалі в редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно до статті 42 ЦК Української РСР угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

За змістом статей 128, 153 ЦК Української РСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.425 ЦК Української РСР за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров`я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов`язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.

Договір довічного утримання підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню (ст.426 ЦК Української РСР).

При цьому момент укладення договору є часом, з якого право власності переходить від відчужувача до набувача і відчужувач набуває права на утримання, а набувач - обов`язку по наданню утримання відчужувачу.

На момент вчинення позивачем вищезазначеного правочину порядок здійснення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна був визначений Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.98 № 121.

Пунктами 1.4 1.7 вищезазначеної Інструкції було визначено, що державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягають об`єкти нерухомості, розташовані на всій території України (населених пунктах, військових містечках, військових частинах, аеропортах, річкових і морських портах, заповідниках, заказниках, на дорогах, полігонах і т.п.). Державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації. Державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності. Реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлювальних документів за рахунок коштів власників нерухомого майна.

У відповідності до п. 2.1 вищезазначеної Інструкції реєстрація провадилася на підставі правовстановлювальних документів у такому порядку: а) заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлювального документа (оригінал та копію); б) відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис у реєстрову книгу; в) адреса об`єкта, що реєструється, записується в алфавітний журнал адрес; г) прізвище, ім`я та по батькові фізичних осіб власників нерухомого майна вноситься в алфавітний журнал або картку картотеки власників; ґ) на оригіналі правовстановлювального документа робиться реєстраційний напис. Якщо на правовстановлювальному документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід`ємною частиною такого документа; д) на копії правовстановлювального документа робиться відмітка про реєстрацію з посиланням на реєстровий номер та дату реєстрації; е) до інвентаризаційної справи додається копія правовстановлювального документа, довідка про належність об`єкта нерухомого майна, в якій записується: прізвище, ім`я та по батькові або найменування власника, назва і зміст правовстановлювального документа, число і місяць реєстрації з підписом особи, яка відповідає за реєстрацію.

Згідно п. 9 додатку № 1 до вищезазначеної Інструкції державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлювальних документів, а саме: договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, посвідчені державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами.

З наданого позивачем реєстраційного посвідчення вбачається, що 05.05.1999 Державним комунальним підприємством «Імпульс» право власності на спірну квартиру було зареєстроване в порядку та у спосіб, передбачені чинний на той момент законодавством.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Таким чином, з державною реєстрацією не пов`язаний момент виникнення у особи права власності.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).

Доказів того, що відповідачем не визнається або оспорюється право власності позивача на спірний будинок матеріали справи не містять. Оригінали всіх документів, що засвідчують право власності позивача на вказаний будинок, перебувають у позивача.

Суд зазначає, що в даному випадку зміст позовних вимог не відповідає змісту порушених прав, оскільки необхідність захисту своїх прав у цій справі позивач обґрунтовує відмовою державного реєстратора у проведені реєстраційних дій за заявою позивача, проте це рішення позивачем не оскаржувалося. Водночас позивач звернувся до суду з позовом про визнання за нею права власності на будинок до відповідачів, які не оспорюють таке право.

Отже судом не встановлено обставин, з якими закон пов`язує визнання за позивачем права власності в порядку ст. 392 ЦК України.

З огляду на викладене, позов задоволенню не підлягає.

При цьому суд вважає за необхідне роз`яснити позивачеві, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів, в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», або до суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання права власності відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 16 лютого 2026 року.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 ).

Відповідач 1: Пологівська міська військова адміністрація Пологівського району Запорізької області (ідентифікаційний код 45449876, адреса: м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164).

Відповідач 2: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код 40392181, адреса: м.Дніпро, вул.Старокозацька).

Суддя: А.Б.Алєксєєнко