Рішення № 134058018, 12.02.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/24053/25

пр. № 2/759/3140/26

12 лютого 2026 року суддя Святошинського районного суду м.Києва Бабич Н.Д., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

13.10.2025 р. до суду надійшов вказаний позов. Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач просить стягнути з відповідача в порядку регресу витрати, пов`язані з виплатою страхового відшкодування в сумі 81 229,88 грн. В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що 15.07.2024 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: "FORD MONDEO", державний номер НОМЕР_1 , який 22.06.2024 року було змінено з НОМЕР_5, VIN-код НОМЕР_2 , під керуванням Відповідача, та "FORD FUSION", державний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальних збитків. Відповідача було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до Звіту про оцінку колісного транспортного засобу № 169991 від 11.08.2024 р. вартість відновлювального ремонту транспортного засобу "FORD FUSION", державний номер НОМЕР_3 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, складає 167 605,11 грн., в тому числі ПДВ 20.525,66 грн. Оцінену шкоду відповідно до Звіту було зменшено на суму ПДВ на запасні частини в розмірі 20 525,66 грн. На підставі заяви про виплату страхового відшкодування, а також враховуючи інші матеріали страхової справи, ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» здійснило виплату страхового відшкодування на користь потерпілої особи в розмірі 147 079,45 грн. На момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди 15.07.2024 р. цивільно-правова відповідальність відповідача, як водія забезпеченого транспортного засобу була забезпечена у ТДВ «СГ «ОБЕРІГ», відповідно до Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у вигляді Полісу № EP-217520707, згідно якого для розрахунку страхового платежу за забезпечений транспортний засіб "FORD MONDEO", державний номер НОМЕР_5 , було застосовано коефіцієнт залежно від місця реєстрації (проживання) власника транспортного засобу (фізичної особи) (К2) в розмірі 2,5, що відповідає зазначеному місцю реєстрації (проживання) попереднього власника транспортного засобу "FORD MONDEO", державний номер НОМЕР_5 , VIN-код НОМЕР_2 , - Кропивницький (Зона 4). Однак, за даними свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу FORD MONDEO, державний номер НОМЕР_1 (попередній номер - НОМЕР_5 було змінено 22.06.2024 року), VIN-код НОМЕР_2 місце реєстрації (проживання) власника транспортного засобу (Відповідача) зазначено м. Київ, що відноситься до (Зони 1), та відповідає розміру коригуючого коефіцієнта (К2) =3,2-4,8. Таким чином, Полісом № EP-217520707 щодо транспортного засобу "FORD MONDEO", державний номер НОМЕР_5 , VIN-код НОМЕР_2 було застосовано коригуючий коефіцієнт в залежності від місця реєстрації (проживання) власника транспортного засобу (фізичної особи) або місцезнаходження юридичної особи (К2) - 2,5, замість 3,2-4,8, тобто значно менший, ніж передбачено чинними нормативно-правовими актами, що передбачає більший розмір страхового платежу. Враховуючи винність Відповідача у настанні ДТП, а також здійснення виплати страхового відшкодування, керуючись положеннями п. 38-1.1 ст.38- 1 Закону № 1961-IV, ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» отримало право звернутися до Відповідача за компенсацією 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування в розмірі: 147079,00 грн. - 50% = 73539,50 грн.

Також позивачем розраховано у відповідності до ст. 536 ЦК України проценти у розмірі 6 745.49 грн. та у відповідності до ст. 625 ЦК України, індекс інфляції за весь час прострочення в розмірі 292.10 грн., а також три проценти річних від простроченої суми в розмірі 652.79 грн.

Також позивач просив стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 7 300,00 грн., та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

Ухвалою судді від 15.10.2025 року, справу прийнято до провадження, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження без виклику сторін (а.с.47).

Позивачу направлялася копія ухвали про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного провадження (а.с.48).

Відповідачу направлялася копія ухвали суду про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, однак конверт повернувся до суду не врученим з відміткою Укрпошти "за закінченням терміну зберігання" (а.с.49,50).

Відповідач заяву із запереченням про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву до суду не направив, відзиву до суду не подав.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву до суду не направив.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Рішенням Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання. Одним із таких прикладів, коли поведінка заявників стала однією з причин затягування розгляду справи, є рішення Європейського суду з прав людини «Чікоста і Віола проти Італії».

Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 15.07.2024 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: "FORD MONDEO", державний номер НОМЕР_1 , який 22.06.2024 року було змінено з НОМЕР_5, VIN-код НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , та "FORD FUSION", державний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 , що належить ОСОБА_2 .

Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальних збитків.

Відповідно до Постанови Святошинського районного суду міста Києва від 07.06.2024 р. відповідача було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та піддано адміністративному стягненню (а.с.17-19).

Відповідно до Звіту про оцінку колісного транспортного засобу № 169991 від 11.08.2024 р. вартість відновлювального ремонту транспортного засобу FORD FUSION, державний номер НОМЕР_3 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, складає 167605,11 грн., в тому числі ПДВ 20 525,66 грн. Оцінену шкоду відповідно до Звіту було зменшено на суму ПДВ на запасні частини в розмірі 20 525,66 грн. (а.с.22-32).

На підставі заяви про виплату страхового відшкодування, а також враховуючи інші матеріали страхової справи, ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» здійснило виплату страхового відшкодування на користь потерпілої особи в розмірі 147 079,45 грн. (а.с. 33).

На момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди 15.07.2024 р. цивільно-правова відповідальність Відповідача, як водія забезпеченого транспортного засобу була забезпечена у ТДВ «СГ «ОБЕРІГ», відповідно до Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у вигляді Полісу № EP-217520707, згідно якого для розрахунку страхового платежу за забезпечений транспортний засіб "FORD MONDEO", державний номер НОМЕР_5 (який в подальшому бул змінено на НОМЕР_1 ), VIN-код НОМЕР_2 було застосовано коефіцієнт залежно від місця реєстрації (проживання) власника транспортного засобу (фізичної особи) (К2) в розмірі 2,5, що відповідає зазначеному місцю реєстрації (проживання) попереднього власника транспортного засобу "FORD MONDEO", державний номер НОМЕР_5 , VIN-код НОМЕР_2 , - Кропивницький (Зона 4) (а.с.14).

Однак, за даними свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу "FORD MONDEO", державний номер НОМЕР_1 (попередній номер - НОМЕР_5 було змінено 22.06.2024 року), VIN-код НОМЕР_2 місце реєстрації (проживання) власника транспортного засобу (Відповідача) зазначено м. Київ, що відноситься до (Зони 1), та відповідає розміру коригуючого коефіцієнта (К2) =3,2-4,8. (а.с. 14).

Таким чином, Полісом № EP-217520707 щодо транспортного засобу "FORD MONDEO", державний номер НОМЕР_5 , VIN-код НОМЕР_2 було застосовано коригуючий коефіцієнт в залежності від місця реєстрації (проживання) власника транспортного засобу (фізичної особи) або місцезнаходження юридичної особи (К2) - 2,5, замість 3,2-4,8, тобто значно менший, ніж передбачено чинними нормативно-правовими актами, що передбачає більший розмір страхового платежу.

Згідно із частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» від 07 березня 1996 року №85/96-ВР (далі Закон №85/96-ВР), чинного на момент виникнення спірних відносин між сторонами, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно зі статтею 8 Закону №85/96-ВР, страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 9 Закону № 85/96-ВР передбачено, що страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Згідно зі статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV (далі Закон №1961-IV), у зв`язку із пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованому у порядку встановленому законодавством.

У відповідності до статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У відповідності до вимог статті 27 Закону №85/96-ВР та статті 993 ЦК України, до позивача, який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, тобто право вимоги до відповідача.

Стаття 16 ЦК України, передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. Способами захисту в т. ч. є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди.

Частина першою статті 22 ЦК України, передбачає, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на її відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Стаття 38 Закону № 1961-IV передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.

Відповідно до пункту 38-1.1статті 38-1Закону № 1961-IV уразі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.

Відповідно до пункту 17.6 статті 17 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особливості укладення договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності встановлюються у порядку, визначеному Уповноваженим органом за поданням МТСБУ.

Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 31 серпня 2017 року № 3631, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 вересня 2017 року за № 1197/31065, затверджено зміни до Положення про особливості укладання договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Вказаним розпорядженням, починаючи з 07 лютого 2018 року, забезпечена можливість укладання внутрішніх договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (які діють виключно на території України) в електронній формі.

Судом встановлено, що на дату настання ДТП 15.07.2024 року цивільно-правова відповідальність забезпеченого транспортного засобу "FORD MONDEO", державний номер НОМЕР_1 (попередній номер - НОМЕР_5 було змінено 22.06.2024 року), була забезпечена в ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів EP-217520707. Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів № EP-217520707 був укладений в електронній формі через інформаційно-телекомунікаційну систему (ІТС).

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала коду, заподіяну іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

Відповідно до п. 17.3 ст. 17 Закону № 1961-IV при укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов`язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.

Відповідно до п. 7.1. ст. 7 Закону № 1961-IV Розмір страхового платежу (внеску, премії) встановлюється страховиком самостійно шляхом добутку розміру базового страхового платежу та значень відповідних коригуючих коефіцієнтів, що затверджуються відповідно до пункту 7.2 цієї статті, а також з урахуванням положень пункту 13.2 статті 13 цього Закону.

Відповідно до п. 1 Розділу ІІ Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 9 липня 2010 року № 566 Про деякі питання здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (у редакції розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 09 квітня 2019 року № 538) (надалі - Розпорядження) - страховики повинні застосовувати базовий страховий платіж та коригуючі коефіцієнти (крім коригуючого

коефіцієнта бонус-малус) в розмірах, затверджених цим розпорядженням.

Відповідно до Розпорядження було визначено коригуючі коефіцієнти та їх розміри під час укладання договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Також зазначеним розпорядженням визначено порядок визначення коригуючого коефіцієнта.

Крім того аналогічні коригуючі коефіцієнти та порядок їх застосування були затверджені і Постановою Правління Національного банку України №108 від 30.05.2022 року "Про деякі питання здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (надалі - Постанова).

Відповідно до Розпорядження та Постанови, було встановлено коригуючий коефіцієнт залежно від місця реєстрації (проживання) власника транспортного засобу (фізичної особи) або місцезнаходження юридичної особи (К2), який визначається за місцем реєстрації (проживання) власника транспортного засобу (фізичної особи) або місцезнаходженням юридичної особи відповідно до документа про реєстрацію транспортного засобу.

Враховуючи винність відповідача у настанні ДТП, а також здійснення виплати страхового відшкодування, керуючись положеннями п. 38-1.1 ст.38- 1 Закону № 1961-IV, ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» отримало право звернутися до відповідача за компенсацією 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування в розмірі: 147 079,00 грн. - 50% = 73 539,50 грн.

Що стосується вимог про стягнення у відповідності до ст. 536 ЦК України пені у розмірі 6745,49 грн., суд приходить до висновку про відмову в цій частині в задоволенні позову, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно з ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В свою чергу, стаття 27 Закону України "Про страхування" зазначає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Наведене також випливає з приписів п.1 ч.3 ст.22 ЦК України, згідно якої збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту п.1 ч.3 ст.22, ст.993, ч.1 ст.1191 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування" до позивача (скаржника) у межах фактичних витрат перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, тобто без права на розширення вказаних меж шляхом додаткового нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки у деліктних правовідносинах чинне цивільне законодавство не передбачає відшкодування шкоди в порядку регресу у більшому розмірі (з врахуванням процентів за користування чужими грошовими коштами).

За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення 6745,49 грн. пені за користування чужими грошовими коштами, оскільки з боку відповідача існує обов`язок щодо відшкодування шкоди внаслідок деліктного зобов`язання, а тому положення ст.ст.536 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються.

Аналогічне містить постанова Вищого господарського суду України у справі від 15.06.2010 у справі № 17/291/09

Що стосується вимог про стягнення у відповідності до ст. 625 ЦК України, індекс інфляції за весь час прострочення в розмірі 292.10 грн., а також 3% річних від простроченої суми, в розмірі 652.79 грн., суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, способи відшкодування шкоди обирає потерпілий.

Судом встановлено, що у даному випадку відшкодування позивачу в порядку регресу 81 229.88 грн. виплаченого страхового відшкодування має здійснюватися в грошовому виразі, оскільки позивач обрав грошовий спосіб відшкодування шкоди.

При цьому, грошове зобовязання у деліктних (регресних) правовідносинах не є окремим видом зобовязання, а є способом виконання зобов`язання по відшкодуванню шкоди.

У зв`язку з викладеним, суд погоджується з твердженням позивача про те, що положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму страхового відшкодування, підлягаючого до виплати позивачу в порядку регресу, застосовуються в разі порушення як договірних так і позадоговірних грошових зобов`язань, в тому числі і до зобов`язань відшкодування шкоди в порядку регресу, незалежно від підстав їх виникнення, визначених ст.11 ЦК України.

Аналогічне містить постанова Вищого господарського суду України у справі від 15.11.2011 у справі №44/157.

До такого правового висновку також прийшов Верховний Суд у постанові: від 21.04.2022 № 447/2222/20.

За таких обставин, з відповідача на користь позиваач підлягає стягненню індекс інфляції за весь час прострочення в розмірі 292.10 грн., а також 3% річних від простроченої суми в розмірі 652,79 грн.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача в обґрунтування ним позовних вимог, відповідачем суду не подано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Обставини наведені в позовній заяві та додані до неї докази не спростовані відповідачем, який не скористався своїм процесуальним правом подати відзив (заперечення) на позовну заяву та докази на спростування заявлених позовних вимог. Стороною відповідача не спростовано розмір нарахованих 3 відсотків річних та інфляційної складової, завлений стороною позивача.

Враховуючи, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності", тому оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв`язку, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Що стосується судовиз витрат на професійну правову допомогу, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення заяви виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

В обгрунтування понесених витрат, пов`язаних з розглядом справи в розмірі 7300,00 грн., представник позивача надав до суду договір № 30783/1 про надання професійної правничої допомоги від 16.07.2025 р. (а.с. 3-39), попереднвій розрахунок, свідоцтво (а.с. 40), довіреність, акт прийому-передачі наданих послуг від 12.09.2025 р. (а.с.41).

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК).

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами такої діяльності є надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Суд зауважує, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, та зважаючи на те, що справа є не значної складності, досвід адвоката у подібних справах, обсяг, якість та характер наданих послуг, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, розгляду справи в спрощеному провадженні без виклику учасників процесу з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, суд вважає можливим зменшити їх розмір та стягнути з відповідача витрати за надання правової допомоги на користь позивача в сумі 5 000 грн., що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та виконаної адвокатом роботи.

За таких фактичних обставин та за змістом вищенаведених норм процесуального закону на відповідача належить покласти відшкодування витрат позивача на правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи в розмірі 5 000,00 грн., в іншій частині - ці витрати належить покласти на позивача.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 11, 12, 13, 19, 81, 141, 263, 265, 273, 280, 354 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 536, 625, 1166, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова Група "Оберіг" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова Група "Оберіг" грошові кошти в сумі 81 229,88 грн. на відшкодування в порядку регресу витрат пов`язаних з виплатою страхового відшкодування, інфляційні втрати за весь час прострочення в розмірі 292,10 грн., три проценти річних від простроченої суми в розмірі 652,79 грн., витрати, пов`язані з розглядом справи на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 5 000,00 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн., а всього на загальну суму 89 597 (вісімдесят дев`ять тисяч п`ятсот дев`яносто сім) грн. 17 коп.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Зазначити дані позивача: Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова Група "Оберіг", код ЄДРПОУ 39433769, місцезнаходження: м. Київ, вул. Васильківська, 14;

Зазначити дані відповідача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя: Бабич Н.Д.