Рішення № 13401739, 22.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/50922.12.10 За позовом          Колективного підприємства «Каскад»

До           Управління освіти Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації

Про           стягнення 195312,48 грн.

                                                                                           Суддя Удалова О. Г.

Представники сторін:

від позивача                    Штопко С. В. (дов. № 311 від 08.12.2010 р.)

від відповідача           Белінський І. О. (дов. № 3496 від 15.12.2010 р.)

Обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулося колективне підприємство «Каскад»з позовом про стягнення з Управління освіти Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації 195312,48 грн. за договорами підряду на виконання капітальних ремонтних робіт № 149/09 від 07.09.2009 р., № 150/09 від 07.09.2009 р., № 151/09 від 07.09.2009 р. та № 152/09 від 07.09.2009 р., а саме: 156707,00 грн. основного боргу, 16341,45 грн. збитків від інфляції, 5332,76 грн. трьох процентів річних та 16931,27 грн. неустойки.

Позовні вимоги мотивовані несвоєчасним виконанням відповідачем обов’язку по оплати виконаних позивачем за умовами договорів підряду на виконання капітальних ремонтних робіт № 149/09 від 07.09.2009 р., № 150/09 від 07.09.2009 р., № 151/09 від 07.09.2009 р. та № 152/09 від 07.09.2009 р. робіт.

Відповідач у відзиві на позов основний борг визнав у повному обсязі, проте просив відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України зменшити розмір неустойки до 50 грн. Також відповідач зазначив, що спірна заборгованість утворилась з незалежних від відповідача причин, а саме: внаслідок того, що відповідача не було профінансовано.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2010 року порушено провадження у справі № 17/509.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи таматеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

07.09.2009 р. позивач та відповідач уклали договір підряду на виконання капітальних ремонтних робіт № 149/09 (далі - Договір № 149/09), відповідно до умов якого позивач доручає, а відповідач бере на себе виконання робіт з капітального ремонту рулонної покрівлі в ЗНЗ № 50.

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 Договору № 149/09 ціна на роботи встановлюється в національній валюті України. Вартість робіт складає 48044 грн.

07.09.2009 р. позивач та відповідач уклали договір підряду на виконання капітальних ремонтних робіт № 150/09 (далі - Договір № 150/09), відповідно до умов якого позивач доручає, а відповідач бере на себе виконання робіт з капітального ремонту рулонної покрівлі в ДНЗ № 200, по вул. Уборевича, 9-А.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 Договору № 150/09 ціна на роботи встановлюється в національній валюті України. Вартість робіт складає 49000 грн.

07.09.2009 р. позивач та відповідач уклали договір підряду на виконання капітальних ремонтних робіт № 151/09 (далі - Договір № 151/09), відповідно до умов якого позивач доручає, а відповідач бере на себе виконання робіт з капітального ремонту рулонної покрівлі в ЗНЗ № 649, по пр. Корольова, 12-Д.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 Договору № 151/09 ціна на роботи встановлюється в національній валюті України. Вартість робіт складає 28598 грн.

07.09.2009 р. позивач та відповідач уклали договір підряду на виконання капітальних ремонтних робіт № 152/09 (далі - Договір № 152/09), відповідно до умов якого позивач доручає, а відповідач бере на себе виконання робіт з капітального ремонту рулонної покрівлі в ДНЗ № 50, по вул. Жмеринській, 26-А.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 Договору № 152/09 ціна на роботи встановлюється в національній валюті України. Вартість робіт складає 30165 грн.

Отже, загальна вартість робіт за переліченими вище договорами становить 156707 грн.

На виконання умов Договору № 149/09, Договору № 150/09, Договору № 151/09 та Договору № 152/09 позивач виконав роботи на загальну суму 156707 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями актів приймання виконаних підрядних робіт (типова форма № КБ-2в):

- за вересень 2009 року на суму 48044 грн., підписаний 30.09.2009 р. (Договір № 149/09);

- за вересень 2009 року на суму 49900 грн., підписаний 30.09.2009 р. (Договір № 150/09);

- за вересень 2009 року на суму 28598 грн., підписаний 30.09.2009 р. (Договір № 151/09);

- за жовтень 2009 року на суму 30165 грн., підписаний 30.09.2009 р. (Договір № 152/09).

Вказані акти підписані сторонами без зауважень.

Пунктами 3.1 Договору № 149/09, Договору № 150/09, Договору № 151/09 та Договору № 152/09 сторони погодили, що розрахунки за виконані роботи здійснюються протягом 5 банківських днів після підписання позивачем та відповідачем акту виконаних робіт.

Відповідач за виконані позивачем за умовами спірних договорів роботи не розрахувався.

Як слідує з доданих до матеріалів справи доказів, а саме: підписаного позивачем та відповідачем акту звірки на 1 січня 2010 року, листа відповідача № 2245 від 03.09.2010 р. та довідки відповідача про стан заборгованості, відповідач не заперечує проти факту виконання позивачем спірних робіт та проти того, що відповідач не здійснив їх оплату.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 ст. 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

З умов Договору № 149/09, Договору № 150/09, Договору № 151/09 та Договору № 152/09 вбачається, що оплата виконаних позивачем робіт здійснюється за рахунок бюджетних коштів і обумовлена надходженням цих коштів на рахунок відповідача як одержувача бюджетних коштів.

Так, пунктами 3.2 зазначених договорів передбачено, що у випадку затримки оплати відповідачем, як бюджетної установи (відсутність коштів на реєстраційному рахунку), відповідач зобов’язується провести оплату виконаних робіт позивачу протягом 10 календарних днів з дня надходження коштів на рахунок.

За правилами ч. 1 ст. 528 ЦК України, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто.

При цьому, статтею 511 ЦК України визначено, що зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно ч. 2 ст. 528 ЦК України, у разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

У даному випадку боржником є відповідач, і саме він має зобов’язання вчинити на користь позивача (кредитора) дії по оплаті виконаних останнім робіт.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Відповідач жодного доказу того, що він вживав будь –яких заходів щодо виконання свого договірного зобов’язання по оплаті виконаних ще в 2009 році робіт, суду не надав.

Відповідно до статті 3 Цивільного Кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Виходячи з принципу справедливості та добросовісності, відповідач, отримавши від позивача роботи, мав вжити заходів для виконання свого договірного зобов’язання, оскільки вказані роботи не були позивачем відповідачу подаровані, і відповідач мав певні обов’язки перед виконавцем робіт.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу сумі в сумі 156707 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідач неустойки в сумі 16931,27 грн. слід зазначити наступне.

Вказані вимоги позивач обґрунтовує наступним.

Пунктами 6.1 Договору № 149/09, Договору № 150/09, Договору № 151/09 та Договору № 152/09 встановлено, що штрафні санкції при порушенні відповідачем умов Договору в розмірі не меншому, ніж передбачено в Господарському та Цивільному кодексах України.

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З огляду на вказані норми, позивач розраховує проценти за користування чужими коштами, визначаючи їх як неустойку, та виходить з розміру подвійної облікової ставки, як то визначено Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

Проте, слід зазначити наступне.

За правилами ст. 208 ЦК України правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма, належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно зі ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно зі ст. 546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з зазначених норм закону, згоди щодо застосування такого виду відповідальності як неустойка (штраф, пеня), в тому числі й щодо розміру неустойки, сторони мають досягти у письмовому вигляді.

Умовами пунктів 6.1 Договору № 149/09, Договору № 150/09, Договору № 151/09 та Договору № 152/09 не встановлено розміру відповідальності відповідача у вигляді неустойки за несвоєчасну оплату виконаних позивачем за умовами спірних договорів робіт, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки в сумі 16931,27 грн. задоволенню не підлягають як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.

При цьому, посилання позивача на норми ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, з урахуванням якої він розрахував зазначену неустойку, є помилковими, оскільки зазначена норма не відміняє дію норм закону, якими встановлена обов’язкова письмова форма для згоди сторін щодо застосування такого виду відповідальності як неустойка (штраф, пеня), включаючи її розмір.

Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно з ч. 1 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже, розмір неустойки має бути встановлений або договором або актом цивільного законодавства, і лише у випадку, коли у договорі сторін або в акті цивільного законодавства передбачено застосування такого виду відповідальності за порушення зобов’язання як неустойка, а її розмір при цьому не встановлений, буде правомірним застосувати розміри неустойки, встановлені ч. 2 ст. 231 ГК України.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 5332,76 грн. та збитків від інфляції в сумі 16341,45 грн. підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Позивачем належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню як законні та обґрунтовані.

Заперечення відповідача не беруться судом до уваги, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 7 статті 51 Бюджетного кодексу України після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання, розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 36 статті 2 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

Згідно з приписами частин п'ятої та шостої статті 51 Бюджетного кодексу України: розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами; будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями; витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Отже, враховуючи те, що відносини, які виникли між сторонами, є майновими відносинами, заснованими на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, тобто цивільними відносинами, суд відзначає, що після підписання відповідачем договорів та виконання позивачем робіт у відповідача виникли безумовні зобов’язання виконання умов вказаних договорів та здійснення оплат, при цьому чинним законодавством не передбачено звільнення відповідача від виконання своїх зобов’язань у зв’язку з відсутністю фінансування.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, слід зазначити, що статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»від 21 січня 1993 року № 7-93 встановлені ставки державного мита в таких розмірах:

- зз позовних заяв, що подаються до господарських судів, із заяв майнового характеру 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача 195312,48 грн., державне мито за вказану вимогу мало бути сплачене в розмірі 1953,13 грн., у той час як позивачем при зверненні до суду сплачено 2099,16 грн. (платіжне доручення № 212 від 17.11.2010 р.).

Отже, позивачем зайво сплачене державне мито в сумі 146,03 грн. (2099,16 грн. -1953,13 грн.), і, відповідно, вказана сума підлягає поверненню з Державного бюджету.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Управління освіти Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації (03146, м. Київ, вул. Якуба Колоса, 6-А, код 26087866) на користь колективного підприємства «Каскад»(04107, м. Київ, вул. Пугачова, 17, код 16303694) основний борг в сумі 156707 (сто п’ятдесят шість тисяч сімсот сім) грн., трьох процентів річних в сумі 5332 (п’ять тисяч триста тридцять дві) грн. 76 коп., збитки від інфляції в сумі 16341 (шістнадцять тисяч триста сорок одну) грн. 45 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 1783 (одна тисяча сімсот вісімдесят три) грн. 81 коп. та 215 (двісті п'ятнадцять) грн. 54 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Повернути колективному підприємству «Каскад»(04107, м. Київ, вул. Пугачова, 17, код 16303694) з державного бюджету зайво сплачене державне мито в сумі 146 (сто сорок шість) грн. 03 коп., перераховане платіжним дорученням № 212 від 17 листопада 2010 року, оригінал якого міститься в матеріалах справи.

Суддя                                                                                 О. Г. Удалова

          Рішення підписано 30.12.2010 р.