Рішення № 13401358, 20.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 42/97-7/48520.12.10 За позовом Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго”

до Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал”

про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов’язання, ціна позову 8 560 007,63 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники:

від позивача: Цурка Н.О.- довіреність №Д07/2010/06/25-8 від 25.06.2010;

від відповідача: Слюсар С.А. –довіреність №18 від 01.07.2010;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулася в Господарський суд м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” про стягнення 8 560 007,63 грн. заборгованості внаслідок неналежного виконання умов Договору № 116 від 10 січня 1991 р. на використання електричної енергії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати за спожиту електричну енергію за період з 01.03.2009 року по 01.09.2009 року згідно Договору № 116 від 10 січня 1991 р. на використання електричної енергії.

З цих підстав, враховуючи ст.625 Цивільного кодексу України, позивач просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 7 797 845,49 грн. - боргу, 66 482,61 грн. - збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 19 320,55 грн. - три проценти річних з простроченої суми, 545849, 18 грн. –штрафу, 130509, 79 грн. –пені, 25 500,00 грн. витрат по оплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.06.2010 року позов задоволено частково та вирішено стягнути з відповідача 7797845,49 грн. боргу, 66482,61 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 19320,55 грн. три проценти річних з простроченої суми, 23485,15 грн. витрат по оплаті державного мита, 217,35 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а в решті позову відмовлено.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2010 року рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.10.2010 скасовано рішення Господарського суду м. Києва від 08.06.2010 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2010, справу передано на новий розгляд суду першої інстанції.

За резолюцією Голови господарського суду міста Києва розгляд справи доручено здійснювати судді Якименко М.М.

Ухвалою суду від 08.11.2010 справу прийнято до свого провадження суддею Якименко М.М. та призначено до розгляду на 25.11.2010 з присвоєнням їй номеру 42/97-7/485.

25.11.2010 в судовому засіданні оголошувалася перерва в розгляді справи до 20.12.2010.

20.12.2010 представник позивача в судовому засіданні уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача за період з 01.09.2009 по 01.12.2009 заборгованість: 7766 188,81 грн. –боргу за спожиту активну енергію, 31656, 68 грн. –боргу за спожиту реактивну енергію, 920 117,13 грн. –індексу інфляції, 248 189,77 грн. –3 % річних, 545849, 18 грн. –штрафу, 130509, 79 грн. –пені та 25 500,00 грн. витрат по оплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представник у судовому засіданні заперечував проти стягнення штрафу та пені.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 02.12.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між підприємством Київські кабельні мережі ВЕО "Київенерго", яке відповідно до наказів Міністерства енергетики та електрифікації України від 17.02.95 № 31. 31.08.95 №177 та від 29.09.1995 № 176 реорганізовано у філіал АЕК "Київенерго", яка є правонаступником його майна, прав та зобов'язань (надалі позивач) та Дніпровською водопровідною станцією було укладено Договір №116 від 10.01.1991 (особовий рахунок № 761) на використання електричної енергії.

Наказом ВАТ “Акціонерна компанія “Київводоканал” №207 від 18.12.2001 Дніпровську водопровідну станцію ліквідовано шляхом приєднання до департаменту експлуатації водопровідного господарства ВАТ №207, яке є правонаступником її майнових прав.

Департамент експлуатації водопровідного господарства ВАТ №207 (надалі відповідач) листом від 26.09.2002 № 5/12-1267 підтвердив та гарантував погашення боргів ліквідованих згідно із зазначеним Наказом підрозділів, зокрема Дніпровської водопровідної станції.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Порядок розрахунків за спожиту енергію між позивачем та відповідачем визначено Додатком 4 до Договору, відповідно до якого оплата спожитої електроенергії в розрахунковому періоді здійснюється споживачем до 25 числа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином.

За період з 01.09.2009 по 01.12.2009 відповідачем спожито активної електричної енергії на суму 7769 620,93 грн., а сплачено лише 3 432,12 грн., у зв’язку з чим станом на 01.12.2010 борг відповідача становить 7766 188,81 грн., за цей же період відповідачем спожито 49760, 76 грн. –реактивної електричної енергії, а сплачено 18104, 08 грн., у зв’язку з чим станом на 01.12.2010 борг відповідача становить 31656, 68 грн., що підтверджується звітами за використану електричну енергію, актами приймання - передачі товарної продукції та довідкою про стан розрахунків та заборгованість із сплати спожитої електричної енергії.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 436-ІV, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України (стаття 216 Цивільного кодексу Української РСР) зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З наданих Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” в особі структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” доказів вбачається, що позивач виконав в повному обсязі зобов’язання, покладені на нього договором.

Відповідачем не подано будь-яких доказів на спростування обставин, які повідомлені позивачем.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, то за таких обставин, позов в частині стягнення 7766 188,81 грн. –боргу за спожиту активну енергію та 31656, 68 грн. –боргу за спожиту реактивну енергію визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Крім того позивач, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь 920 117,13 грн. –індексу інфляції та 248 189,77 грн. –3 % річних.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника коштів та як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 920 117,13 грн. –індексу інфляції та 248 189,77 грн. –3 % річних за весь час прострочення платежу, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.

Позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 7 % від суми боргу за несвоєчасну оплату електроенергії суд визнає такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Зі змісту частини другої статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що даний штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов'язання.

Оскільки, за умовами договору №116 від 10.01.1991 року обов’язком відповідача було проведення своєчасних оплат за надані послуги, то вимоги позивача щодо стягнення штрафу є безпідставними.

Порядок застосування санкцій за порушення грошового зобов'язання передбачено частиною шостою зазначеної статті, якою не визначено конкретного розміру цих санкцій, які могли бути визначені у договорі укладеному між сторонами.

Таким чином, у позивача відсутня правова підстава для нарахування та стягнення з відповідача у даному випадку штрафу за порушення грошового зобов’язання.

Встановивши відсутність правової підстави, яку позивач поклав в основу своєї вимоги до відповідача, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу.

Позивач також просить стягнути з відповідача 130509, 79 грн. пені у відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

У Договорі № 116 від 10.01.1991р. умова про застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені відсутня.

Посилання позивача в обґрунтування даної вимоги на частину 6 статті 231 Господарського кодексу України є помилковим, оскільки зазначеною нормою не встановлені випадки, підстави та порядок застосування пені за порушення зобов’язання. Крім того, варто зазначити, що даною нормою визначено лише правила обчислення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання (прострочення) грошових зобов’язань, тому ця норма не може бути підставою для застосування до відповідача пені.

За таких обставин позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” допро стягнення пені задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог, однак, виходячи з того, що розмір державного мита пропорційно розміру задоволених вимог становить більше максимального розміру встановленого законодавством розміру державного мита, тому з відповідача підлягає до стягнення 25500, 00 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” (01015, м.Київ, вул. Лейпцизька, 1а, код ЄДРПОУ 03327664) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) –7766 188 (сім мільйонів сімсот шістдесят шість тисяч сто вісімдесят вісім) грн. 81 коп. –боргу за спожиту активну енергію, 31656 (тридцять одну тисячу шістсот п’ятдесят шість) грн. 68 коп. –боргу за спожиту реактивну енергію, 920 117 (дев’ятсот двадцять тисяч сто сімнадцять) грн. 13 коп. –індексу інфляції, 248 189 (двісті сорок вісім тисяч сто вісімдесят дев’ять) грн. 77 коп. –3 % річних, 25 500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. – державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги (винесення апеляційного подання) протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Суддя М.М. Якименко

Дата підписання рішення:28.12.2010р.