Рішення № 133992088, 11.02.2026, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/20175/25

РІШЕННЯ

іменем України

11 лютого 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася в суд з позовом до Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького, в якому просить:

1. Визнати дії Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького відносно несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період 20.01.2020 року по 21.11.2025 року протиправними.

2. Зобов`язати Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького виплатити позивачу грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на дату звільнення 20.01.2020 повний розрахунок з позивачем проведено не було. Фактичний розрахунок з виплати належних сум проведено лише 21.11.2025.

Позивач вважає, що її права порушені і мають бути відновлені шляхом виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.11.2025 відкрито спрощене позовне провадження по справі без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано в Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького:

- письмову інформацію (довідку) про загальний розмір усіх виплат, проведених позивачу при його виключенні зі списків особового складу;

- довідку (із розрахунком) про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за два останніх місяці перед її звільненням (листопад-грудень 2019 року);

- письмову інформацію про розмір усіх виплат, проведених позивачу на виконання рішень судів (із зазначенням суми, виплаченої на виконання кожного рішення), у разі їх наявності.

Представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Зазначає, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини працівників, а в цьому випадку предметом спору є правовідносини щодо проходження військової служби, які регулюються нормами спеціального законодавства та не можуть підмінюватись нормами Кодексу законів про працю України, тому як позивач був військовослужбовцем, а не працівником. Військовослужбовці не мають правового статусу «працівник», проходження ними військової служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, через це його норми, зокрема норми статті 116, 117 Кодексу, не можуть поширюватись на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача подав до суду клопотання, в якому просить повторно витребувати у відповідача довідку про середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням з урахуванням всіх складових грошового забезпечення та рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у справі № 560/18571/24.

Стосовно цього клопотання суд зазначає таке.

Відповідно до статей 73, 74, 77 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною першою статті 80 КАС України суд витребовує докази лише у разі, якщо подання таких доказів для сторони є неможливим або суттєво утрудненим, а відповідні докази мають значення для правильного вирішення спору. Разом з тим, предметом доказування у справах про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є, зокрема, розмір грошового забезпечення (заробітку) позивача на момент звільнення, а також тривалість затримки проведення остаточного розрахунку.

Суд враховує, що відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, середній заробіток обчислюється виходячи з виплат, фактично нарахованих працівникові за період роботи, що передував звільненню, та які входили до складу заробітної плати (грошового забезпечення) на момент припинення трудових (службових) відносин.

Виплата додаткових видів грошового забезпечення, здійснена відповідачем на виконання судового рішення, ухваленого вже після звільнення позивача з військової служби, не є складовою грошового забезпечення, фактично нарахованого та виплаченого позивачу на момент звільнення, а має компенсаційний характер та спрямована на відновлення порушеного права.

За таких обставин зазначені виплати не впливають на визначення розміру середньоденного заробітку для цілей застосування статті 117 КЗпП України та не входять до предмета доказування у цій справі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що витребування у відповідача довідки про середньоденну заробітну плату з урахуванням виплат, нарахованих та виплачених після звільнення позивача на виконання судового рішення, не є необхідним для правильного вирішення спору, а відтак заявлене клопотання не підлягає задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивач проходила військову службу у Національній академії Державної прикордонної служби.

Наказом Ректора Національній академії Державної прикордонної служби (по стройовій частині) від 14 січня 2020 року № 22-ос позивача виключено зі списків особового складу з 20.01.2020.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.03.2025 року у справі №560/18572/24 визнано протиправним застосування Національною академією Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького під час нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 28.02.2018 місяця підвищення доходів для розрахунку індексації грудня 2015. Зобов`язано Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням січня 2008 як місяця підвищення доходів (базового місяця), який враховується для розрахунку індексації. Визнано необґрунтованим неврахування Національною академією Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.03.2018 по 20.01.2020.

На виконання зазначеного судового рішення 21.11.2025 року позивачу було виплачено 158607,99 грн.

Вважаючи невиплату відповідачем середнього заробітку протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується і виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з пунктами 2, 4 ст. 9 Закон №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до ч.3 ст. 24 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Так, пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, судовим рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено непроведення відповідачем повного розрахунку із позивачем в день його звільнення (невиплата у встановленому розмірі індексації грошового забезпечення ).

За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Так, ч.1 ст.117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Закон України №2352-ІХ та, відповідно, нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

У спірних правовідносинах остаточний розрахунок з позивачем здійснений відповідачем 21.11.2025, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних останньому сум, є проміжок часу з 21.01.2020 (з дня, наступного за датою звільнення) по 21.11.2025.

Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі можна умовно поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 і після цього.

Так, період з 21.01.2020 до 18.07.2022 регулюється редакцією ст.117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. Натомість, період з 19.07.2022 до 21.11.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Висновок аналогічного змісту викладено Верховним Судом у постановах від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 28.06.2023 у справі №560/11489/22.

Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Cвоєю чергою, відповідно до п.7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

З матеріалів справи суд встановив, що середньоденний заробіток позивача відповідно до довідки відповідача складає 682,00 грн.

За період з 21.01.2020 по 18.07.2022 розмір коштів, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, складатиме 620620,00 грн (682,00 грн х 910 днів), а за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 (не більше як за шість місяців) - 125488,00 грн.

Суд вважає за необхідне взяти до уваги правові висновки Верховного суду, які знайшли своє відображення у постанові від 08.10.2025 у справі 489/6074/23, а саме шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Як було зазначено вище, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо наявності підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, з урахуванням висновків Верховного суду, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, продовжуючи застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

З огляду на наведене, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України.

Відповідно до наданого відповідачем розрахунку сум виплачених позивачу при звільненні та з урахуванням несвоєчасно виплачених сум, до виплати на момент виключення зі списків особового складу позивачу належало 601270,94 грн (375538,34 грн (виплачено при звільненні) + 158657,99 грн (виплачено 21.11.2025 на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року у справі № 560/18572/24) + 67074,61 грн (виплачено 28.11.2025 на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі № 560/18571/24).

Отже, сума виплаченої із затримкою індексації грошового забезпечення складає 26,39% від загальної суми, яка підлягала виплаті в день звільнення ((158657,99 грн / 601270,94 грн) х 100%).

Виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку позивача за період з 21.01.2020 по 18.07.2022 складає 163781,61 грн, тобто 26,39% від 620620,00 грн, а за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 складає 33116,28 грн, тобто 26,39% від 125488,00 грн.

Отже, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 196897,89 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені в ході розгляду обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наведене, відповідно до вимог статті 139 КАС України, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору за подання позову підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.01.2020 по 21.11.2025.

Стягнути з Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького на користь ОСОБА_1 середній заробіток 196897,89 грн за час затримки розрахунку при звільненні з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Національна академія Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького (вул. Шевченка, 46,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29007 , код ЄДРПОУ - 14321481)

Головуючий суддя В.К. Блонський