Рішення № 133959909, 03.02.2026, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/13506/25

Провадження № 2/361/5305/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2026 р. м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі головуючої судді Ведмідь Н.В., за участю секретаря судових засідань Чуняк В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Друга броварська районна державна нотаріальна контора, Броварський відділ державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просить зняти арешт з земельної ділянки та садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває у власності ОСОБА_1 , який було накладено на підставі ухвали Радянського районного народного суду міста Києва від 03.10.2001, Броварською районною державною нотаріальною конторою (реєстраційний номер обтяження 1460899 від 11.11.2004) та вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Обґрунтовуючи вимоги позивач вказує, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка та садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час переоформлення документів позивачу стало відомо, що на земельну ділянку та садовий будинок накладено арешт. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав арешт на земельну ділянку та будинок накладено 11 листопада 2004 року Броварською районною державною нотаріальною конторою, згідно ухвали Радянського районного народного суду міста Києва від 03 жовтня 2001 року. Боржником, згідно ухвали суду є ОСОБА_4 , який з невідомих причин вказаний власником земельної ділянки та будинку, які належать на праві власності ОСОБА_1 . Також стало відомо, що ухвала Радянського районного народного суду міста Києва від 03 жовтня 2001 року було скасовано ухвалою Святошинського районного суду міста Києва 18 липня 2003 року. А отже Броварською державною нотаріальною конторою накладено арешт на нерухоме майно ухвалою, яка на момент накладання арешту була скасована.

Позивач зазначив, шо ОСОБА_4 , який був сусідом позивача у садовому товаристві і був власником земельної ділянки з недобудованим будинком за адресою: АДРЕСА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Після його смерті спадкоємцями його майна та боргові зобов`язання перейшли його дітям - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які в свою чергу погасили борг та продали земельну ділянку разом з недобудованим садовим будинком ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що арешт на земельну ділянку та садовий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , що належить на праві власності ОСОБА_1 було накладено помилково через допущену описку номеру будинку АДРЕСА_4 , а тому просить скасувати арешт, оскільки це порушує права власника майна.

Ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 12.12.2025 відкрито провадження в справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Позивач в судове засідання не з`явилася, від представника позивача - ОСОБА_3 , надійшла заява, в якій він просить задовольнити позов, справу розглядати без участі позивача та представника, крім того просив не вирішувати питання щодо стягнення з відповідача витрат по сплаті судового збору.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, направила письмову заяву в якій зазначила, що вважає, що арешт накладений в результаті помилки в номері садового будинку, а тому визнає позов та не заперечує щодо його задоволення. Крім того, розгляд справи просила проводити у її відсутність.

Представник третьої особи - Другої броварської державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явився, від завідувача Лідії Юхти надійшла заява про розгляд справи без присутності представника нотаріальної контори.

Представник третьої особи - Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності на підставі наявних у суду матеріалів.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч. 2ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.01.2009 садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності виданого виконкомом Зазимської сільської ради 13.01.2009.(а.с. 18)

Державний акт Серії КВ №021898 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221282801:02:015:0009 розташовану в АДРЕСА_1 видано ОСОБА_1 13.04.2004 року. (а.с. 20-21)

Згідно витягу з державного реєстру речових прав від 12.11.2025 власником земельної ділянки з кадастровим номером 3221282801:02:015:0009 є ОСОБА_1 . (а.с.15)

Згідно відомостей довідки об`єднання садівничих товариств «Урочище Зазим`я» від 26.10.2025 № 01/26/10, ОСОБА_1 є членом обслуговуючого кооперативу садівничого товариства «Зазим`є-6», земельна ділянка № НОМЕР_1 з кадастровим номером 3221282801:02:015:0009 розташована в АДРЕСА_5 , належить ОСОБА_1 , на ній розташований садовий будинок 1994 року побудови. (а.с. 22)

Судом встановлено, що на підставі ухвали Радянського районного суду м. Києва від 03.10.2001 накладено арешт на майно ОСОБА_4 на дачну ділянку, що знаходиться по АДРЕСА_3 . (а.с 23)

Згідно змісту витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , власником значиться - ОСОБА_4 та 11.11.2004 року Броварською районною державною нотаріальною конторою зареєстровано обтяження за номером 1460899.(а.с 16)

Разом з тим, ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18.07.2003 року скасовано ухвалу Радянського районного суду м. Києва від 03.10.2001 та знято арешт (заборону) з дачної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_3 . (а.с. 24)

Однак за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно сформованою 31.10.2025 встановлено, що за ОСОБА_4 11.11.2004 року Броварською районною державною нотаріальною конторою зареєстровано обтяження за номером 1460899 у вигляді арешту на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі ухвали Радянського районного суду м. Києва від 03.10.2001. (а.с. 17)

Згідно свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 20.08.2003 встановлено, що спадкоємцями майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з садового будинку, незакінченого будівництвом, що знаходиться АДРЕСА_1 є діти: ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 (а.с. 25)

Судом встановлено, що 27.08.2003 між ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0509 по АДРЕСА_2 та договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом садового будинку за номером АДРЕСА_6 на території Зазимської сільської ради Броварського району Київської області. (а.с. 27-28, 29-30)

Державний акт Серії ЯА №594433 на право власності на земельну ділянку площею 0,0509 га розташовану в АДРЕСА_7 видано ОСОБА_2 13.09.2005 року. (а.с. 31)

Отже судом встановлено, що в межах відповідних правовідносин виникли суттєві розбіжності у відомостях щодо власника садового будинку АДРЕСА_6 на території Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, що містяться в правовстановлюючих документах та державних реєстрах, зокрема стосовно належності вказаного об`єкта ОСОБА_4 чи ОСОБА_1 .

Разом з тим суд не вирішує питання щодо виправлення помилок, допущених у правовстановлюючих документах, а оцінює законність і обґрунтованість подальшого застосування заходу у вигляді арешту.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, що передбачено ч. 1 ст. 317 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 353 цього Кодексу.

Як зазначено в ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом зазначених норм та положень ст.16 ЦК України власник має право вимагати відновлення свого порушеного права, в даному випадку - звільнення з-під арешту майна, яке належить їй на праві власності.

Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17.07.1997 відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо нього будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Прецендента практика ЄСПЛ містить принцип «належного урядування». Цей принцип, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі «Москаль проти Польщі»

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Вендітеллі проти Італії» суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань.

Також Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин право реалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року в справі № 2/0301/806/11.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Вирішуючи питання про те, чи не суперечить визнання позову закону, визначаючи наявність підстав для ухвалення рішення, суд дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

На підставі наведеного, враховуючи відсутність майнових претензій до позивача, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту майна позивача, яка не має статусу боржника у відкритому виконавчому провадженні, а також з огляду на те, що арешт майна було скасовано ухвалою суду, на підставі якої він первісно накладався, суд доходить висновку, що подальше перебування в арешті майна позивача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, а накладений нотаріальною конторою арешт, зокрема, нерухомого майна позивача, порушуються її права як власника майна, так як її права щодо володіння, користування, розпорядження своїм майном на власний розсуд зазнають певних обмежень, тому позовні вимоги про звільнення майна з-під арешту є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що відповідач визнала позов до початку розгляду справи по суті у спрощеному позовному провадженні, а позивач у поданій заяві зазначив, що не наполягає на стягненні з відповідача судового збору, у зв`язку з чим, з урахуванням положень статей 141, 142, 279 ЦПК України, підстави для покладення судового збору на відповідача відсутні.

Керуючись ст. 41 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст. ст. 16, 317, 319, 321, 391 ЦК України, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. ст. 12, 76-81, 259, 263-268, 273, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Звільнити з-під арешту майно, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , а саме земельну ділянку площею 0,0505 га з кадастровим номером 3221282801:02:015:0009 розташовану в АДРЕСА_1 та садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного 11.11.2004 року Броварською районною державною нотаріальною конторою на підставі ухвали Радянського районного народного суду міста Києва від 03.10.2001, номер запису про обтяження 1460899 від 11.11.2004.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Н.В. Ведмідь