Рішення № 133932071, 20.01.2026, Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/630/25

провадження № 2/492/60/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

20 січня 2026 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Гусєвої Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання Рябчук О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СЕНС БАНК» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

встановив:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача, в якому просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 3336 від 02 лютого 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С., про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості у розмірі 23518,08 грн., посилаючись на те, що на підставі вказаного виконавчого напису 25 лютого 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. відкрито виконавче провадження № 64646817. Позивач вважає, що вказаний виконавчий напис не підлягає виконанню, оскільки зазначена у виконавчому написі сума грошових вимог не є безспірною, що не було перевірено вказаним нотаріусом, оскільки відповідачем не було надано нотаріусу документів на перевірку безспірності, також укладений між сторонами кредитний договір № 501125038 від 22 березня 2019 року не було посвідчено нотаріально, що також вказаним приватним нотаріусом не було враховано, тобто вказаний виконавчий напис вчинено із порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із зазначеною позовною заявою.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явились, але до суду від представника позивача надійшла заява, в якій просив суд про розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, у разі повторної неявки представника відповідача у судове засідання не заперечував щодо заочного розгляду справи.

Представник відповідача у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце судового засідання двічі поспіль був повідомлений належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронного документу у вигляді «Судова повістка-повідомлення про судове засідання в справі цивільній (адміністративній, про адміністративне правопорушення, іншій» від 27 жовтня 2025 року у справі № 492/630/25, згідно з якими судові повістки в електронному вигляді надіслано відповідачу до його електронного кабінету та доставлені відповідно: 20 червня 2025 року о 14:06:21 год.; 27 жовтня 2025 року о 14:50:18 год.

До суду від відповідача клопотання про розгляд справи за відсутності його представника, відзив не подано, а також про неможливість з`явитися у судове засідання представника відповідача суд не повідомлено.

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд бере до уваги, що учасник справи зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо її, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Отже, представник відповідача зобов`язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року в справі № 175/4075/18 (провадження № 61-5401св22), якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З матеріалів справи не вбачається, що представник відповідача надавав суду доказів неможливості прибути в судове засідання.

Суд враховує строки розгляду справи, передбачені законом, дві неявки поспіль відповідача у судове засідання без поважних причин, а також не встановлення наявності поважних причин для його неявки.

Також, судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи, забезпечено всі процесуальні права у спосіб, передбачений ЦПК України.

Виходячи з вищезазначеної практики ЄСПЛ, беручи до уваги дві неявки поспіль представника відповідача у судове засідання, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності представника відповідача, який з 23 травня 2025 року, тобто з моменту прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, до ухвалення даного заочного рішення жодного разу у судове засідання не з`явився, станом розгляду справи не цікавився, тим самим своїм процесуальним обов`язком з`явитись в судове засідання за викликом, знехтував.

Враховуючи вказані факти, згоду представника позивача, що викладена у заяві щодо заочного розгляду справи, суд вважає за можливе, відповідно до частини 4 статті 223 ЦПК України, ухвалити рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із зобов`язального права, пов`язані з ухиленням боржника від виконання своїх обов`язків з повернення кредитних коштів кредитору, тому при вирішенні спору між сторонами слід керуватися Цивільним Кодексом України.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

02 лютого 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. вчинено виконавчий напис, який був зареєстрований в реєстрі за № 3336, про стягнення з ОСОБА_1 , позивача у справі, на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СЕНС БАНК» (далі за текстом АТ «СЕНС БАНК»), відповідача у справі, заборгованості у розмірі 23518,08 грн. за кредитним договором № 501125038 від 22 березня 2019 року, укладеним між ОСОБА_1 , позивачем у справі, та АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «АЛЬФА-БАНК», назва якого змінена на АТ «СЕНС БАНК», відповідачем у справі (а. с. 11, 12, 13, 14).

АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «АЛЬФА-БАНК», назва якого змінена на АТ «СЕНС БАНК», відповідач у справі, звернулося до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого 02 лютого 2021 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. № 3336 (а. с. 10).

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 25 лютого 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. було відкрито виконавче провадження № 64646817 з примусового виконання виконавчого напису від 02 лютого 2021 року (а. с. 16).

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 39 Закону України «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України.

Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів міститься у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як, зокрема, виконавчі написи нотаріусів (пункт 3).

Таким чином, така нотаріальна дія, як вчинення виконавчого напису, є альтернативним позасудовим способом захисту цивільних прав, а виконавчий напис нотаріуса - самостійною підставою для задоволення вимог кредитора шляхом стягнення грошових сум або витребування майна від боржника за цим виконавчим документом, якщо така вимога є безспірною.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Положеннями статті 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів, відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Згідно з підпунктом 3.2 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Перелік документів, по яких стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів державних нотаріальних контор, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172».

У постанові від 11 березня 2013 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».

Відповідно до постанови Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 204/4071/14 (провадження № 61-360св18) вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які, згідно з відповідним Переліком, є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року у справі № 522/8685/18 (провадження № 61-15987св20), зазначено, що «у постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року в справі № 554/6777/17 (провадження № 61-19494св18) зроблено висновок, що «у нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором). Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів: перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса; другий етап - учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимога про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню».

Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надіслання кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 554/6777/17 (провадження № 61-17750св20), від 30 вересня 2019 року в справі № 357/12818/17 (провадження № 61-44380св18) та від 27 серпня 2020 року в справі № 554/6777/17 (провадження № 61-19494св18)».

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів направлення АТ «СЕНС БАНК», відповідачем у справі, на адресу ОСОБА_1 , позивача у справі, вимоги про усунення порушення кредитного зобов`язання.

У пункті 1 Переліку розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» передбачено, що для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з постановою № 662 Перелік документів було доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», яким передбачалося, що для одержання виконавчого напису на підставі кредитних договорів, за якими боржником допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються оригінал кредитного договору; та засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, у справі № 826/20084/14 постанову № 662 визнано незаконною та не чинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та не чинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті самі наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт.

Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року після набрання законної сили постанови Київського апеляційного адміністративного суду в справі № 826/20084/14.

Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17.

Судом встановлено, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 02 лютого 2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.

Укладений між АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «АЛЬФА-БАНК», назва якого змінена на АТ «СЕНС БАНК», відповідачем у справі, та ОСОБА_1 , позивачем у справі, кредитний договір № 501125038 від 22 березня 2019 року, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, що підтверджується матеріалами справи.

Беручи до уваги, що між АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «АЛЬФА-БАНК», назва якого змінена на АТ «СЕНС БАНК», відповідачем у справі, та ОСОБА_1 , позивачем у справі, кредитний договір № 501125038 від 22 березня 2019 року був укладений у простій формі, суд дійшов висновку, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. не дотримано порядку вчинення виконавчого напису.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З наданих сторонами суду документів неможливо встановити, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, чи була заборгованість у розмірі, зазначеному у виконавчому напису, а також не встановлено судом факту отримання позивачем вимоги про заборгованість, яка була надана нотаріусу для вчинення нотаріального напису.

Судом встановлено, що вказаний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. на кредитному договорі № 501125038 від 22 березня 2019 року, який нотаріально не посвідчений та матеріали справи не містять належних документів, що підтверджують безспірність заборгованості зі сторони позивача, фактичного повідомлення відповідачем позивача, як боржника, про порушення умов вказаного кредитного договору.

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, відсутність заперечень проти позову зі сторони відповідача, суд дійшов висновку про задоволення позову, оскільки позов обґрунтований, а викладені позивачем в позовній заяві обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та вони не спростовані відповідачем.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог позивача, відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, беручи до уваги, що позов надійшов до суду 22 травня 2025 року в електронній формі з відповідача на користь державипідлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 968,96 грн. (0,8 * (0,4 * 3028,00 грн.)), оскільки при зверненні до суду позивачем додано до позовної заяви копію квитанції № 9350-6414-3735-7745 від 07 серпня 2024 (а. с. 17 зворотна сторона) про оплату судового збору у сумі 1211,20 грн. за подання до суду іншої позовної заяви у справі № 492/1093/24, що підтверджується актом Арцизького районного суду від 19 січня 2026 року.

Представником позивача заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4500,00 грн. у зв`язку з чим суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1, частини 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За правилами частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу представником позивача адвокатом Безсмертним С.М., суду надано: ордер серії ВН № 1323923 від 05 серпня 2024 року (а. с. 9); договір про надання правничої допомоги № 47/24 від 05 серпня 2024 року та додаток № 1 від 05 серпня 2024 року (а. с. 19); акт виконаних робіт до договору про надання правової допомоги № 47/24 від 05 серпня 2024 року (а. с. 20), відповідно до якого вартість наданих адвокатом послуг визначена у сумі 4500,00 грн.; квитанцію до прибуткового касового ордеру № 47/24 від 05 серпня 2024 року про прийняття адвокатом Безсмертним С.М. від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 4500,00 грн. (а. с. 18).

Згідно акту виконаних робіт до договору про надання правової допомоги № 47/24 від 05 серпня 2024 року, адвокат Безсмертний С.М. надав ОСОБА_1 наступні послуги: усна консультація з вивчення документів та аналізом судової практики; заключення договору про надання правової допомоги з ОСОБА_1 ; ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження; написання, оформлення (друк, посвідчення копій) та подання заяви про забезпечення позову; написання, оформлення (друк, посвідчення копій) та подання позовної заяви про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений також і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року).

Верховним Судом у постановах від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, додатковій постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 755/18750/20 (провадження № 61-19951св21) сформовано висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При зменшенні витрат на правову допомогу судом має враховуватися: чи змінювалася правова позиція сторін під час розгляду справи; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 910/20852/20.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ОСОБА_1 під час розгляду справи були не змінними. Предметом позову є визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса № 3336 від 02 лютого 2021 року. До суду не було подано заяви про забезпечення позову. Представник позивача жодного разу не брав участь у судовому засіданні у судовому розгляді справи.

Судом встановлено, що позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн. є завищеними, належним чином не обґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи, через призму критеріїв, встановлених частиною 4 статті 137, частиною 3 статті 141 ЦПК України, враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 2000,00 грн., що відповідає критерію розумності їхнього розміру та є співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 12, 13, 15, 19, 48, 76-83, 89, 95, 128, 133, 137, 141, 158, 211, 223, 247, 258-259, 280-283, 289, 354, 355 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати виконавчий напис № 3336 від 02 лютого 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною про стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ), який є боржником за кредитним договором № 501125038 від 22 березня 2019 року, укладеним з АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «АЛЬФА-БАНК», назва якого змінена на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СЕНС БАНК» (місцезнаходження: вулиця Велика Васильківська, будинок 100, місто Київ, 03150; код ЄДРПОУ: 23494714) заборгованості у розмірі 23518 (двадцять три тисячі п`ятсот вісімнадцять) гривень 08 копійок - таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СЕНС БАНК» (місцезнаходження: вулиця Велика Васильківська, будинок 100, місто Київ, 03150; код ЄДРПОУ: 23494714) в дохід держави судовий збір в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СЕНС БАНК» (місцезнаходження: вулиця Велика Васильківська, будинок 100, місто Київ, 03150; код ЄДРПОУ: 23494714) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення їй повного заочного рішення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Гусєва Н.Д.