Постанова № 13391991, 11.10.2010, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №2.11.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 жовтня 2010 року Справа № 2а-3627/10/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Судді: Твердохліба Р.С.,

секретаря судового засідання Чукіній А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Свердловантрацит» до Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області про скасування податкових повідомлень-рішень №0000521640/0, №0000511640/0 від 26 квітня 2010 року, -

ВСТАНОВИВ:

11 травня 2010 року державне підприємство «Свердловантрацит» звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення №0000521640/0, №0000511640/0 від 26 квітня 2010 року про застосування штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за не сплату узгодженої суми податкового зобовязання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.

Державною податковою інспекцією у м. Свердловську за результатами акту про результати невиїзної документальної перевірки своєчасності сплати узгоджених податкових зобовязань до бюджету ДП «Свердловантрацит» №402-15-10-32355669 від 12 квітня 2010 року були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000521640/0, №0000511640/0 від 26 квітня 2010 року, згідно з якими Державному підприємству «Свердловантрацит» були нараховані суми штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобовязань з податку на додану вартість, а саме: податкове повідомлення-рішення №0000521640/0 на суму 3842040,95 грн. - 20% та - податкове повідомлення-рішення № 0000511640/0 на суму 6 788 228 грн. 19 коп. - 10% на загальну суму 10630269,14 .грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач зазначив, що вони прийняті відповідачем на підставі п. п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181 -III (зі змінами та доповненнями)

Відповідно до п. п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181 у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобовязання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобовязаний сплатити штраф у таких розмірах:

-при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

-при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

-при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання, - у розмірі пятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Приписами зазначеної норми визначено, що розмір штрафних (фінансових) санкцій залежить від фактично сплаченої суми податкового зобовязання та кількості днів прострочення.

Відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) - у рівних пропорціях.

Позивачем своєчасно були сплачені податкові зобовязання по яким винесені вищевказані рішення-повідомлення, але під час зарахування платежів у спірний період з податку на додану вартість податковим органом ці суми неправомірно зараховувалися на погашення податкових боргів в порушення приписів п.7.7. ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Таким чином, ДПІ у м. Свердловську не повинна зарахувати сплачені підприємством суми в порядку календарної черговості виникнення податкового боргу, оскільки ця норма не визначає кола осіб, на яких розповсюджується її дія, чи то контролюючі органи, чи платники податків.

Зазначена норма не визначає, хто зобовязаний здійснювати погашення у встановленому нею порядку, такий обовязок нею взагалі не визначений. У будь-якому випадку, ця норма не встановлює право чи обовязок саме контролюючого органу (у даному випадку - органу державної податкової служби) якимось чином (в тому числі і шляхом ведення податкового обліку відповідним чином) змінювати податкові зобовязання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти. Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» або іншими законами з питань оподаткування.

Натомість до визначеної законом компетенції податкового органу відноситься здійснення самостійних заходів з погашення податкового боргу платника податків шляхом вчинення безпосередньо податковим органом як органом стягнення дій, передбачених п.п.7.2.1 ст.7, п.10.1 ст.10, п.п. 16.3.3 ст.16 Закону №2181.

З огляду на вищенаведене позивач послався на відсутність у податкового органу повноважень змінювати призначення платежу, яке було визначене самостійно платником податків у платіжних дорученнях під час виконання ним свого конституційного обовязку по своєчасній сплаті сум податкових зобовязань, та направляти такі суми при веденні оперативного обліку платежів на погашення податкового боргу за інший податковий період, тобто змінювати призначення платежу вказаного ДП «Свердловантрацит» у платіжних дорученнях на свій розсуд, порушуючи право власності ДП «Свердловантрацит».

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі надав пояснення аналогічні викладеному у позові та зазначив, що норми Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не встановлюють порядок та черговість (а також право) зарахування податковими органами платежів, що направлені платниками податків та мають цільове призначення, вказане у відповідних платіжних документах, та не встановлюють відповідний порядок для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобовязання для погашення податкового боргу, що виник раніше.

На думку позивача, здійснюючи зарахування поточних платежів в рахунок погашення податкового боргу попередніх періодів, податковий орган, діючи як субєкт владних повноважень, фактично обмежує субєкта господарювання у праві погашати поточні платежі, що призводить до виникнення нового податкового боргу та в подальшому, автоматично обумовить застосування до платника податків штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за несвоєчасну сплату вже цього податкового боргу.

Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав суду заперечення проти позову від 31.05.2010 № 9133/10 (т.1 а.с. 40-42, т.2 а.с. 194-195). В запереченнях проти позову відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю. Заперечуючи проти позовних вимог відповідач послався на таке.

Згідно із пунктом 5.1 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобовязання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Позивачем було проігноровано вищезазначені норми Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та згідно платіжних доручень сплачувались саме поточні податкові зобовязання за наявності в той же самий час несплачених сум податкового боргу.

Суми, що надходили на сплату податку на додану вартіть зараховувались відповідно до діючого законодавства в рахунок погашення податкового боргу в порядку календарної черговості його виникнення відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, надав пояснення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях проти позову.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, з 1 квітня 2010 року по 12 квітня 2010 року відповідачем проведено перевірку своєчасності сплати узгоджених податкових зобовязань до бюджету за результатами якої складено акт №402-15-10-32355669 від 12 квітня 2010 року про результати невиїзної документальної перевірки своєчасності сплати узгоджених податкових зобовязань до бюджету (т. 1 а.с.18-31).

Перевіркою встановлено, що на порушення п.п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-III ДП «Свердловантрацит» протягом граничних строків несвоєчасно сплачено узгоджену суму податкового зобовязання з податку на додану вартість.

На підставі акту перевірки №402-15-10-32355669 від 12 квітня 2010 року про результати невиїзної документальної перевірки своєчасності сплати узгоджених податкових зобовязань до бюджету Державною податкової інспекцією в м. Свердловьку були винесені податкові повідомлення-рішення №0000521640/0, №0000511640/0 від 26 квітня 2010 року про застосування штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (т.1 а.с.16-17).

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що сплачені позивачем за платіжними дорученнями суми на погашення податкових зобовязань по платі податку на додану вартість за період з 01.12.2008 по 02.03.2010 розподілялись відповідачем на погашення податкового боргу у порядку календарної черговості погашення податкового боргу та пені, про що позивача повідомлялось податковими повідомленнями.

Відповідно до статті 14 Закону України від 0 4 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» рішення, дії або бездіяльність органів державної податкової служби та їх посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку. Чинним законодавством встановлений адміністративний та судовий порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної податкової служби та їх посадових осіб.

Позивач податкові повідомлення про розподіл сплачених сум на погашення податкового боргу отримував, у судовому порядку дії державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області щодо зміни призначення платежу платіжних доручень не оскаржував.

За таких обставин, без визнання у судовому порядку протиправними дій щодо розподілу сплачених сум податків на погашення податкового боргу, суд вважає неможливим скасування податкових повідомлень-рішень №0000521640/0, №0000511640/0 від 26 квітня 2010 року про застосування штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за не сплату узгодженої суми податкового зобовязання.

Крім того, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-ХІV «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів. Пунктом 1.7 глави 1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками. З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику .

Беручи до уваги вищевикладене, позивач має право самостійно визначати цільове призначення своїх грошових коштів, а також самостійно визначати призначення платежів.

Платіжні доручення, копії яких долучені відповідачем до матеріалів справи, судом не приймаються у якості доказів сплати податкових зобовязань з податку на додану вартість, з огляду на те, що з призначення платежу зазначених платіжних доручень неможливо чітко встановити, які саме податкові зобовязання сплачувалися за цими платіжними дорученнями (в порушення вимог пункту 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті в зазначених платіжних дорученнях відсутня повна інформація про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу).

Доводи державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області щодо правомірності дій відповідача по зарахуванню сплачених сум у порядку календарної черговості погашення податкового боргу і їх відповідністю вимогам пункту 7.7 статті 7, підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відхиляються судом за необґрунтованістю, оскільки зазначеною нормою взагалі не визначено коло осіб, на яких розповсюджується її дія: чи то контролюючі органи, чи то платники податків. Зазначена норма не визначає, хто зобовязаний здійснювати погашення у встановленому нею порядку, такий обов'язок нею взагалі не визначений. Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначати джерела та черговість погашення податкових зобовязань. Ця норма не встановлює права контролюючого органу, всупереч напрямку, зазначеному платником податку у платіжному документі, зараховувати платежі у рахунок погашення податкового боргу.

Проте, як вже зазначено судом вище, без оскарження у судовому порядку дій державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області щодо зміни призначення платежу щодо розподілу сплачених сум на погашення податкового боргу, у справі про скасування податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій суд не може надавати оцінку цим обставинам.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З приписів ст.ст.71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Частиною 2 статті 71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представником відповідача в судовому засіданні надані обґрунтовані пояснення та відповідні докази в їх підтвердження щодо спростування вимог позивача, натомість останнім не доведено належними засобами доказування правомірність заявленого позову, у звязку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 11 жовтня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 18 жовтня 2010 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 105, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Державного підприємства «Свердловантрацит» до Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області про скасування податкових повідомлень-рішень №0000521640/0, №0000511640/0 від 26 квітня 2010 року - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено в повному обсязі 18 жовтня 2010 року.

Суддя Р.С. Твердохліб